Рішення № 69763520, 23.10.2017, Ладижинський міський суд Вінницької області

Справа № 135/903/17

Провадження № 2/135/269/17

РІШЕННЯ

іменем України

23.10.2017 року Ладижинський міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Корнієнка О.М.,

при секретарі Паладій В.П.,

з участю відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ладижин цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ КБ «Приватбанк» подано в суд позовну заяву до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивачем зазначено, що 05.09.2011 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір б/н. Відповідно до вказаного договору банк надав позичальнику кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 2000 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Банк свої зобовязання за кредитним договором виконав належним чином, надавши позичальнику кредит. В свою чергу позичальник зобовязався повернути кредит та сплатити відсотки.

Однак, позичальник ОСОБА_1 не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. Таким чином у порушення умов кредитного договору відповідач свої зобов`язання за вказаним договором не виконала. Станом на 31.05.2017 року заборгованість позичальника за кредитним договором складає 11861,14 грн., яка складається із: 1676,47 грн. заборгованість по кредиту; 9143,66 грн. заборгованість по відсоткам; 500 грн. штраф (фіксована частина); 541,01 грн. штраф (процентна складова). Тому позивач просив стягнути з відповідача вказану заборгованість.

Представник позивача в судове засідання не зявився. Згідно поданого клопотання просив розглянути справу без участі представника позивача на підставі необхідних доказів, наявних в матеріалах справи, позов підтримує.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов визнала частково. Вказала, що отримала в банку кредитну картку, користувалась кредитними коштами, брала і погашала кредит. Вказала, що не визнає нараховані відсотки, бо вони з кожним днем збільшуються і продовжують нараховуватись швидшим темпом. Ліміт на картці був 2000 грн. його вона не перевищувала. Останні роки жодних платежів не здійснювала. Жодних повідомлень від банку про підвищення процентної ставки за договором вона не отримувала, додаткових договорів, доповнень до договору не підписувала.

Вислухавши пояснення відповідача, дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що 05.09.2011 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір б/н. Відповідно до вказаного договору банк надав позичальнику кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 2000 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Кредитний договір ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 оформили шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. В заяві сторони погодили, що ця заява разом з Памяткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить договір про надання банківських послуг. Зазначено, що умови та правила банківських послуг розміщено на офіційному сайті банку. Позичальник зобовязалась виконувати вимоги умов та правил надання банківських послуг а також регулярно знайомитись з їх змінами.

Згідно довідки про умови кредитування (а.с. 8) вбачається, що на час підписання ОСОБА_1 анкети-заяви діяла процентна ставка по кредиту в розмірі 2,5% в місяць, тобто 30 % річних. Відсоткова ставка нараховується на залишок заборгованості виходячи з розрахунку 360 днів у році.

Відповідно до змісту ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього кодексу.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1ст. 626 ЦК України). Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України ).

Відповідно до змісту ст. 1049 ЦК України, позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 548 ЦК України, виконання зобовязання забезпечується, якщо це встановлено договором.

Статтею 549 ЦК України передбачено, що до неустойки, як виду забезпечення виконання зобовязань, належать пеня та штраф.

Відповідно до п. 1.1.3.2.3 умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256 вказано, що банк має право проводити зміни тарифів, а також інших умов обслуговування рахунків. При цьому банк, за виключенням випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту), зобовязаний не менш ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема в виписці по картковому рахунку згідно п. 1.1.3.1.9 цього договору. Якщо банк не отримав повідомлення від клієнта протягом 7 днів про незгоду із змінами, то вважається, що клієнт приймає нові умови.

Згідно з п. 1.1.5.20 умов та правил надання банківських послуг, при порушенні клієнтом строків платежів по будь-якому з грошових обовязків, передбачених даним договором, більш ніж на 30 днів, клієнт зобовязаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. + 5 % від суми заборгованості по кредитному ліміту, з урахуванням нарахованих і прострочених процентів та комісій. Аналогічне положення міститься в п. 2.1.1.7.6 умов та правил надання банківських послуг.

Відповідно до п. 2.1.1.5.5 умов та правил надання банківських послуг - позичальник зобовязався погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах визначених договором. Згідно п. 2.1.1.5.6 умов та правил надання банківських послуг - у разі невиконання зобовязань за договором, на вимогу банку виконати зобовязання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та Овердрафту), оплати винагороди банку.

Пунктом 2.1.1.12.6 умов та правил надання банківських послуг передбачено, що за користування кредитом банк нараховує відсотки в розмірі, встановленому тарифами банку, із розрахунку 360 календарних днів в році, якщо інше непередбачено договором.

Судом встановлено, що банк виконав свої зобовязання за договором кредиту.

Відповідач ОСОБА_1 користувалась кредитними коштами, не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. Таким чином у порушення умов кредитного договору відповідач забовязання за вказаним договором не виконала порушила умови договору, внаслідок чого допустила заборгованість за кредитним договором.

При визначенні розміру заборгованості позивач посилається на наявний в матеріалах справи розрахунок, відповідно до якого зазначено, що станом на 31.05.2017 року заборгованість позичальника за кредитним договором складає 11861,14 грн., яка складається із: 1676,47 грн. заборгованість по кредиту; 9143,66 грн. заборгованість по відсоткам; 500 грн. штраф (фіксована частина); 541,01 грн. штраф (процентна складова).

Відповідно до положень пункту 24 постанови пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 року « Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.

Відповідач фактично визнала позовні вимоги в частині розміру заборгованості за тілом кредиту в сумі 1676,47 грн..

Визнання відповідачем у вказаній частині позову є безумовним, не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб. Тому суд, виходячи з положень ч. 4 ст. 174 ЦПК України, вважає, що в даній частині позов підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині нарахування відсотків за кредитом, суд виходить з такого.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позову, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності обчислення, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують). Така позиція зазначена у постанові Верховного Суду України від 13.06.2016 року по справі № 6-1752цс15, і згідно положень ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для застосування.

Статею 11 ЦПК України закріплено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 1ст. 179 ЦПК Українипредметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню приухваленні судового рішення.

Відповідно до змісту ч. 2 ст. 10 ЦПК України, сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Перевіряючи наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором, судом встановлено, що він є частково обґрунтованим та правильним.

Ретельно перевіривши та проаналізувавши розрахунок заборгованості за кредитним договором, що наданий позивачем, судом встановлено, що даний розрахунок є не обґрунтований в частині нарахування процентів за кредитним договором після 01.09.2014 року.

Так, судом встановлено, що із наданого позивачем розрахунку заборгованості (а.с. 4-5) видно, що з 01.09.2014 року було збільшено процентну ставку за кредитом до 34,8 % річних, з 01.04.2015 року до 43,2 % річних.

При цьому позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що в ПАТ КБ «Приватбанк» м. Дніпропетровськ, Україна, було прийнято рішення про збільшення процентної ставки за кредитом. Не надано також позивачем і доказів того, що про зміну процентної ставки було належним чином повідомлено відповідача відповідно до умов та правил надання банківських послуг, чи доказів того, що відповідач дав свою згоду на збільшення процентної ставки.

Такимчином, банком не доведено настання власне умов встановлених в договорі для підвищення процентної ставки, наявність з цього питання рішення відповідного органу чи посадової особи, а відсутність наведених доказів унеможливлює перевірку обґрунтованості підвищення процентної ставки та власне розмір підвищення. Також банком не доведено дотримання процедуриповідомлення боржника про підвищення процентної ставки.

У абз. 3, 4 п. 28 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що при вирішенні спорів щодо правомірності підвищення процентної ставки згідно зі ст. 1056-1 ЦК України, суди також повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог ст.ст. 641-642 ЦК України або в порядку, визначеному ч. 6 ст. 1056-1 ЦК України.

При підвищенні процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

При цьому суд враховує також і правову позицію Верховного Суду України, висловлену в постанові від 30.11.2016 року по справі № 308/22362/13-ц, яка є обовязковою для застосування.

За відсутності в матеріалах справи доказів належного повідомлення відповідача про підвищення процентної ставки за кредитним договором, суд вважає, що позивачем не доведено, що таке підвищення здійснено банком відповідно до закону та відповідної процедури підвищення процентної ставки, встановленої умовами договору.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 вказала, що жодних повідомлень про підвищення процентної ставки від банку не отримувала.

Враховуючи те, що банком не доведено правомірності підвищення процентної ставки, оскільки розмір заборгованості за тілом кредиту є сталим з 01.09.2014 року по 22.10.2014 року становить 1945,55 грн. (сума поточної та простроченої заборгованості), з 22.10.2014 року становить 1676,47 грн., виходячи із однакової процентної ставки за кредитом 30 % річних, суд вважає за можливе зробити перерахунок нарахованих банком процентів за користування кредитом після 01.09.2014 року. Проценти обраховані за формулою: сума боргу за тілом кредиту х 30% річних : 100% : 360 днів х кількість днів в періоді.

До висновку про необхідність самостійно перерахувати заборгованість за процентами по кредиту суд дійшов, зокрема й тому, що незрозумілою є формула розрахунку відсотків за простроченою сумою кредиту, яку позивач застосував в розрахунку. Так, суд враховує те, що при наявності простроченої заборгованості з 22.10.2014 року застосована позивачем формула розрахунку процентів є незрозумілою. Судом встановлено, що порядок нарахування процентів за користування кредитом в різні періоди, зокрема, після 22.10.2014 року здійснюється по різному. Це видно, наприклад, з того, що за однаковим розміром заборгованості (сума поточної та простроченої заборгованості) в різні дати нараховуються різна сума процентів при однаковій відсотковій ставці. Так, наприклад, на 30.05.2015 року при сумі залишку простроченої заборгованості за тілом кредиту (колонка 5 в розрахунку) 74,02 грн. за 1 день нараховано відсотків на залишок поточної заборгованості 1,41 грн.

Тоді як, наприклад, станом на 30.10.2016 року за такою ж сумою простроченої заборгованості за тілом кредиту за 1 день нараховано вже більшу суму процентів 11,15 грн. При цьому відсоткова ставка є однаковою 42 % річних. В подальшому з розрахунку видно, що щомісяця за тою ж сумою простроченого тіла кредиту нараховуються все більші проценти. А під кінець розрахунку, наприклад станом на 31.05.2017 року за такою ж сумою простроченої заборгованості за тілом кредиту за 1 день нараховано вже більшу суму процентів 19,94 грн..

Вказані обставини свідчать про те, що розрахунок процентів за користування кредитними коштами в різні періоди за простроченою заборгованістю в наданому позивачем розрахунку здійснюється по різному. При цьому, в позовній заяві жодного обґрунтування правильності такого розрахунку позивачем не наведено.

Таким чином заборгованість за процентами за період з 01.09.2014 року до 22.10.2014 року становить 1945,55 грн. х 30 % : 100 % : 360 днів х 51 день = 82,68 грн.

Заборгованість за процентами за період з 22.10.2014 року по 31.05.2017 року включно становить 1676,47 грн. х 30 % : 100 % : 360 днів х 953 дні = 1331,39 грн.

З урахуванням зарахованого боргу при сплаті відповідачем за кредитом, проведеній згідно розрахунку банку 22.10.2014 року 207,92 грн., загальна заборгованості за процентами по кредиту становитиме 1206,15 грн. (82,68+1331,39-207,92).

Відповідно до положень умов та правил надання банківських послуг, розмір процентної складової штрафу повинен становити 5 % від обрахованого судом розміру суми заборгованості за тілом кредиту, відсотками, комісією, тобто 5 % від 2882,62 грн. (1676,47+1206,15).

Таким чином процентна складова штрафу становить 144,13 грн. (2882,62 х 5% : 100 %).

Згідно позовної заяви та розрахунку позивач просить стягнути 500 грн. фіксованої частини штрафу, передбаченого умовами та правил надання банківських послуг. Дана вимога підлягає задоволенню.

Виходячи із наведеного, суд вважає, що позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» підлягають частковому задоволенню. А саме, з відповідача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором в розмірі 3526,75 грн., що складається із: 1676,47 грн. заборгованості за тілом кредиту; 1206,15 грн. заборгованості за процентами; 500 грн. штрафу (фіксована частина); 144,13 грн. штрафу (процентна складова).

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, тому відповідно до ст. 88 ЦПК України, судові витрати мають бути присуджені позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивач предявив позов на загальну суму 11861,14 грн. Позов задоволено на загальну суму 3526,75 грн.. Відтак на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно до розміру задоволених вимог, а саме 375,74 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 20, 526, 548-550, 610-612, 625, 626, 629, 634, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. 55 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», ст.ст. 10, 11, 60, 88, 179, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1,ідентифікаційний код НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570 (рахунок № 29092829003111, МФО № 305299) заборгованість за кредитним договором б/н від 05.09.2011 рокув розмірі 3526,75 грн., що складається із: 1676,47 грн. заборгованості за тілом кредиту; 1206,15 грн. заборгованості за процентами; 500 грн. штрафу (фіксована частина); 144,13 грн. штрафу (процентна складова).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «ПриватБанк» судові витрати у розмірі 375,74 грн..

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано у строк, встановлений ст. 294 ЦПК України. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня його проголошення через Ладижинський міський суд Вінницької області до Апеляційного суду Вінницької області.

Суддя: