Постанова № 69760417, 24.10.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/3838/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Бойко О.Я.,

за участі:

секретаря судового засідання Белінського Г.В.,

представника позивача ОСОБА_1,за довіреністю

представник відповідача не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ГУ ДФС в Одеській області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про накладання умовного адміністративного арешту майна,-

СУТЬ СПОРУ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом ГУ ДФС в Одеській області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 в якому позивач просив:

- прийняти постанову, якою підтвердити обґрунтованість умовного адміністративного арешту майна ФОП ОСОБА_2 згідно з рішенням ГУ ДФС в Одеській області від 17.07.2017 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, на підставі наказу № 2618 від 06.07.2017 про «Проведення фактичної перевірки» ревізори-інспектори відділу планування контрольно-перевірочної роботи управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС в Одеській області здійснили вихід за адресою здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_2, АДРЕСА_1.

Проте, ФОП ОСОБА_2 відмовив посадовим особам ГУ ДФС в Одеській області в отримані копії наказу від 06.07.2017 р. №2618 та в ознайомленні з направленнями на проведення фактичної перевірки від 06.07.2017 р. А також відмовлено у допуску посадових осіб ГУ ДФС в Одеській області до проведення фактичної перевірки.

У звязку з наявністю факту відмови від допуску перевіряючи до проведення перевірки ФОП ОСОБА_2 за наявності законних підстав для її проведення, позивач звернувся до суду із позовом про адміністративний арешт майна платника податків.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити з підстав викладених у позовній заяві (а.с.4-6).

Представник відповідача у судове засідання не зявився про день час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та завчасно.

Від відповідача до суду письмових заперечень не надходило.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не належить до задоволення. Свій висновок вмотивовує наступним чином. Так, суд, -

ВСТАНОВИВ:

06.07.2017 р. позивач прийняв наказ № 2618 «Про проведення фактичної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_2» з питань використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, за адресою АДРЕСА_2 (а.с.9).

06.07.2017 року позивач видав направлення №3852/13-04, №3853/13-04 на проведення перевірки тривалістю 10 діб (а.с.12,13).

13.07.2017 р. о 16 год. 40 хв. з метою проведення фактичної перевірки відповідача та вручення копії наказу на проведення перевірки посадові особи ГУ ДФС в Одеській області здійснили вихід за адресою здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_2 АДРЕСА_3.

Суд встановив, що відповідач відмовив у допуску позивача до здійснення перевірки, про що посадові особи ГУ ДФС в Одеській області склали акти №296/1532-13-04 від 13.07.2017 р., № 295/15-32-13-04 (а.с.10-11).

17.07.2017 року позивач прийняв рішення про застосування адміністративного арешту майна платника ФОП ОСОБА_2, що перебуває за адресою м. Ізмаїл, вул. І. Франка буд.22 (а.с.8).

Відповідно до п.81.1 ст.81 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити субєкта (прізвище, імя, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса обєкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред'явлення або не надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Згідно з п.94.1 ст.94 Податкового кодексу України, адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Відповідно до п.94.2 ст. 94 Податкового кодексу України, арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин: 94.2.1. платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; 94.2.2. фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; 94.2.3. платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу; 94.2.4. відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством; 94.2.5. відсутня реєстрація особи як платника податків у контролюючому органі, якщо така реєстрація є обов'язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; 94.2.6. платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; 94.2.7. платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу; 94.2.8. платник податків (його посадові особи або особи, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, що підлягає ліцензуванню) відмовляється від проведення відповідно до вимог цього Кодексу інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки).

Тобто, арешт майна може бути застосований за наявністю хоча б однієї з визначених статтею 94 Податкового кодексу України обставин.

Суд встановив, що позивач як підставу для винесення рішення та накладення адміністративного арешту майна відповідача, посилається на відмову платника податків від допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення у відношенні нього документальної перевірки.

Відповідно до п.81.2 ст.81 Податкового кодексу України, у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки посадовими (службовими) особами контролюючого органу за місцем проведення перевірки, невідкладно складається у двох примірниках акт, що засвідчує факт відмови, із зазначенням заявлених причин відмови, один примірник якого вручається під підпис, відразу після його складання, платнику податків та/або уповноваженій особі платника податків.

Посадова (службова) особа платника податків (його представник або особа, яка фактично проводить розрахункові операції) має право надати свої письмові пояснення до складеного контролюючим органом акта.

У разі відмови платника податків та/або його посадових (службових) осіб (представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) підписати акт, що засвідчує факт відмови у допуску до проведення перевірки, посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, що засвідчує факт відмови в отриманні акта та/або наданні письмових пояснень до нього.

З приводу прийнятого позивачем в результаті недопуску до проведення перевірки посадових осіб контролюючого органу рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків, судом зазначає наступне.

Згідно з п.3.1 Порядку застосування адміністративного арешту майна, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України №568 від 10.10.2013 року (далі Порядок №568), Арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин: 1) платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; 2) фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; 3) платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу доходів і зборів; 4) відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, торгові патенти, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством; 5) відсутня реєстрація особи як платника податків в органі доходів і зборів, якщо така реєстрація є обов'язковою відповідно до Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; 6) платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; 7) платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу; 8) у разі відмови платника податків (його посадових осіб або осіб, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, що підлягає ліцензуванню та/або патентуванню) від проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки), передбаченої підпунктом 20.1.9 пункту 20.1 статті 20 розділу I Кодексу, або ненадання для перевірки документів, їх копій (за умови наявності таких документів).

У відповідності до положень п.3.2 Порядку №568, за наявності однієї з наведених обставин керівник органу доходів і зборів (його заступник) приймає рішення про застосування арешту майна платника податків.

Відповідно до п.94.10 ст. 94 Податкового кодексу України, арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом. Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, крім випадків, коли власника майна, на яке накладено арешт, не встановлено (не виявлено). У цих випадках таке майно перебуває під режимом адміністративного арешту протягом строку, визначеного законом для визнання його безхазяйним, або у разі якщо майно є таким, що швидко псується, - протягом граничного строку, визначеного законодавством. Порядок операцій з майном, власника якого не встановлено, визначається законодавством з питань поводження з безхазяйним майном.

Суд зазначає, що з поданням про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна ФОП ОСОБА_2, застосованого на підставі рішення начальника Головного управління ДФС в Одеській області від 17.07.2017 року, позивач в порядку ст. 183-3 КАС України не звертався, оскільки, як встановлено судом (з огляду на програму ДСС), ухвалою суду по справі №815/3783/17 від 19.07.2017 року подання Головного управління ДФС в Одеській області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту повернуто заявнику у зв'язку з не усуненням недоліків, а отже, в силу приписів ст.ст.106-108 КАС України, вказане подання вважається не поданим.

Натомість із зазначеним позовом ГУ ДФС в Одеській області звернулось у загальному порядку 20.07.2017 року о 15 год. 38 хв. тобто, до спливу 96-годинного строку, визначеного п.94.10 ст.94 Податкового кодексу України), а отже, у суду були відсутні підстави для застосування скорочених строків розгляду, передбачених ст. 183-3 КАС України, а тому, було застосовано загальні процесуальні строки, передбачені КАС України, в рамках розгляду даної справи.

Ухвалою суду від 24.07.2017 року вказану позовну заяву було залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення її недоліків - 5 днів з моменту отримання ухвали.

Позивач 26.07.2017 року виконав вимоги ухвали суду.

Враховуючи викладене, фактично, розгляд даної справи здійснювався вже після спливу 96 годин на підтвердження обґрунтованості накладення арешту.

При цьому, суд акцентує увагу, що така ситуація склалась через подання початково позивачем даного позову в загальному порядку та з порушенням вимог ст. 106 КАС України.

Тобто, позивач, у даному випадку невірно обрав спосіб захисту своїх прав, враховуючи приписи п.94.10 ст. 94 Податкового кодексу України у поєднанні з нормами КАС України, щодо скорочених строків розгляду даної категорії справ, оскільки, у тому випадку, коли б позивач звернувся до суду з відповідним поданням про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна відповідача в порядку ст. 183-3 КАС України, таке подання розглядалося б судом у строк, що не перевищував 96 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення заявника до суду.

Відповідно до п.94.19.1 ст.94 Податкового кодексу України, припинення адміністративного арешту майна платника податків здійснюється у зв'язку з відсутністю протягом строку, зазначеного у пункті 94.10, рішення суду про визнання арешту обґрунтованим.

Отже, на час розгляду справи, рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна відповідача фактично припинило свою дію, у зв'язку із спливом 96 годин для визнання арешту обґрунтованим.

Таким чином, суд робить висновок, що позовні вимоги не належать до задоволення оскільки не має законних підстав для накладання адміністративного арешту на майно відповідача.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Згідно з ч. 1 ст. 69 та ч. 1 ст. 70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до ч.4 ст.94 КАС України у справах в яких позивачем є субєкт владних повноважень, а відповідачем фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 6-9, 11, 69, 71, 86, 159-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст. 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Відповідно до частини першої статті 185, частини першої-другої, четвертої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, сторони які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через адміністративний суд першої інстанції, який ухвалив судове рішення.

Повний текст постанови складений 24 жовтня 2017 року.

Суддя О.Я. Бойко

У задоволенні адміністративного позову відмовити

24 жовтня 2017 року.