Рішення № 6975993, 13.10.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 33/42013.10.09 Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Мегаполіс»

до           Акціонерного комерційного банку «Трансбанк»

про           стягнення 330632,87 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: Сабітов С.В. –представник за довіреністю №93 від 11.09.2009 року;

від відповідача: Корзун В.А.- представник за довіреністю №143 від 07.10.2009 року.

встановив :

Товариство з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Мегаполіс»звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Акціонерного комерційного банку «Трансбанк»про стягнення 330632,87 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 11.12.2008 року між ним та відповідачем було укладено депозитний договір з поповненням та виплатою процентів щомісячно №20/44/08.

У відповідності до п.1.1 та п.2.1 договору позивач перерахував на вкладний депозитний рахунок №26511301004372 в АКБ «Трансбанк»грошові кошти (вклад) в сумі 300000,00 грн., терміном до 20.03.2009 року.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням повернути грошові кошти (вклад). Так, на адресу акціонерного комерційного банку «Трансбанк»була направлена претензія вих. №112 від 16.04.2009 року щодо виконання зобов’язань по депозитному договору з поповненням та виплатою процентів щомісячно №20/44/08 від 11.12.2009 року. Жодних відповідей на претензію відповідач так і не надав.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.06.2009 року порушено провадження у справі №33/420, розгляд справи призначено на 08.09.2009 року.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.09.2009 року продовжено строк розгляду справи, розгляд справи відкладено на 13.10.2009 року у зв’язку з клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи та його неявкою в судове засідання.

У судовому засіданні 13.10.2009 року представник позивача підтримав свої вимоги, просив суд позов задовольнити, стягнути з відповідача на користь позивача основну суму заборгованості в розмірі 300000,00 грн., індекс інфляції в розмірі 4200,00 грн., пеню в розмірі 15780,82 грн., три проценти річних в розмірі 1972,60 грн., плату за користування вкладом (22% річних) в розмірі 8498,63 грн. та судові витрати.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Звернув увагу суду на те, що з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану Банку в АКБ «Трансбанк»введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на шість місяців –з 02.03.2009 року по 01.09.2009 року. 01.09.2009 року Правлінням НБУ України прийнято постанову № 519 від 01.09.2009 року, якою продовжено мораторій на задоволення вимог кредиторів АКБ «Трансбанк»шляхом уведення мораторію на задоволення вимог кредиторів з 02.09.2009 року до 02.12.2009 року.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

11.12.2008 року між товариством з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Мегаполіс»та Акціонерним комерційним банком «Трансбанк»було укладено договір №20/44/08 з поповненням та виплатою процентів щомісячно.

Відповідно до п.1.1 договору №20/44/08 від 11.12.2008 року вкладник вносить (перераховує), а банк приймає грошові кошти (вклад) в сумі 300000,00 грн. на вкладний (депозитний) рахунок на строк до 20 березня 2009 року зі сплатою процентів згідно умов цього договору та з правом поповнення депозитного рахунку на узгоджених з банком умовах.

Згідно з п.2.1 договору №20/44/08 від 11.12.2008 року вкладник зобов’язується перерахувати суму, зазначену в п.1.1 цього договору, на рахунок №26511301004372 в АКБ «Трансбанк», МФО 300089 не пізніше 3 (трьох) банківських днів з дати укладення цього договору.

Факт перерахування позивачем коштів в розмірі 300000,00 грн. підтверджено платіжним дорученням № 795 від 12.12.2008 року.

Відповідно до ч.1 стаття 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з ч.2 статті 340 ГК України депозити утворюються за рахунок коштів у готівковій або у безготівковій формі, у гривнях або в іноземній валюті, що розміщені юридичними особами чи громадянами (клієнтами) на їх рахунках у банку на договірних засадах на певний строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства та умов договору. Договір банківського вкладу (депозиту) укладається у письмовій формі.

Частина 1 статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Відповідно до п.2.4 глави 2 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами»№ 516 від 03.12.2003 року, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від іншої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові цю суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, установлених договором.

Частиною 1 статті 1060 ЦК України передбачено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Згідно з ч.1 статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до п.1.1 договору №20/44/08 від 11.12.2008 року термін вкладу закінчується 20.03.2009 року.

Листом вих. № 79 від 13.03.2009 року позивач повідомив відповідача про те, що термін вкладу закінчується 20.03.2009 року та просив вплинути щодо вчасного повернення коштів на поточний рахунок вкладника та перерахувати відсотки за лютий-березень 2009 року згідно пункту 3.1 договору №20/44/08 від 11.12.2008 року.

Згідно з п.3.2 договору №20/44/08 від 11.12.2008 року після закінчення строку, на який внесений вклад, та за умови відсутності зобов’язань вкладника перед банком за іншими договорами, пов’язаними з цим договором, повернути вкладнику суму, зазначену в п.1. цього договору, на рахунок №265073125001 в ТОВ «КБ «Даніель», МФО 380980 протягом одного банківського дня.

Відповідно до п.3.3 глави 3 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами»№ 516 від 03.12.2003 року банки повертають вклади (депозити) та сплачують нараховані проценти у строки, що визначені умовами договору банківського вкладу (депозиту) між вкладником і банком.

На адресу Акціонерного комерційного банку «Трансбанк»була направлена претензія вих. №112 від 16.04.2009 року на суму 308498,63 грн. щодо повернення суми вкладу з депозитного рахунку та суми нарахованих процентів.

Жодних відповідей на претензію відповідач так і не надав та кошти не повернув.

В матеріалах справи наявна довідка позивача вих. №364 від 08.09.2009 року з якої вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем по договору за неповернутий депозит становить 300000,00 грн.

Крім того, відповідачем факт неповернення вкладу не заперечувався.

Відповідно до частини 3 статті 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно частини 1 статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідні положення також визначаються у ч.1 статті 193 ГК України.

Згідно зі статтею 525 ЦК України та ч.7 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов’язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Посилання відповідача на введений у нього мораторій на задоволення вимог кредиторів суд не бере до уваги виходячи з нижчевикладеного.

Постановою Правління Національного банку України від 28.02.2009 №97 «Про призначення тимчасової адміністрації у Акціонерному комерційному банку «Трансбанк»призначено тимчасову адміністрацію строком на 1 рік (02.03.2009-01.03.2010), мораторій на задоволення вимог кредиторів введено з 02.03.2009 до 01.09.2009, відповідно до постанови Правління Національного банку України від 01.09.2009 №519 продовжений мораторій на задоволення вимог кредиторів з 02.09.2009 до 02.12.2009, крім зобов’язань Банку за договорами банківських вкладів (депозитів), договорами банківських рахунків, а також за зобов’язаннями щодо переказу коштів у межах лімітів, установлених тимчасовим адміністратором Банку і погоджених Національним банком України.

Відповідно до частини 2 статті 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції статті, що діяла станом до 06.08.2009) мораторій на задоволення вимог кредиторів станом до 06.08.2009 поширювався на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації.

Дана норма кореспондувалась з поняттям мораторію наведеного у статті 2 вказаного Закону (у редакції визначення терміну наведеного у цьому Законі станом до 06.08.2009). Зазначене поняття мораторію відображало його суть, та під яким розумілося зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

У спірному ж випадку строк виконання зобов’язання за вимогою позивача настав вже після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів у Банку.

А отже, на спірні правовідносини сторін станом на момент подання позову до суду дія мораторію не поширювалась.

Судом також враховано, що Законом України № 1617-VI від 24 липня 2009 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей проведення заходів з фінансового оздоровлення банків»було внесенні зміни до Закону України «Про банки і банківську діяльність». Вказаний закон набрав чинності 06.08.2009 (опубліковано в газеті «Урядовий кур’єр»№ 141 за 6 серпня 2009 року).

Відповідно до визначення терміна мораторій наведеного у Законі України «Про банки і банківську діяльність»у редакції Закону України від 24.07.2009 № 1617-VI, під мораторієм стало розумітися зупинення виконання банком зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань.

Разом з тим, при розгляді справи судом було встановлено порушення прав позивача внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов’язань за Договором після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів Банку.

Конституцією України закріплений обов’язок держави забезпечувати захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання (стаття 13), та передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55).

Зазначені положення Конституції України реалізовані у статті 15 ЦК України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 ГК України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов’язку по відновленню порушеного права на порушника.

Таким чином, у разі порушення законних прав та інтересів осіб, суд зобов’язаний їх захистити у спосіб передбачений, зокрема, статтею 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України.

Так, пунктом 5 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов’язку в натурі.

Аналогічне положення міститься і у частині 2 статті 20 ГК України, якою встановлено, що права та законні інтереси суб’єктів господарювання та споживачів захищається, зокрема, шляхом присудження до виконання обов’язку в натурі.

Відтак, виходячи з аналізу зазначених положень норм чинного законодавства, порушені права та інтереси позивача підлягають захисту.

При цьому, суд зазначає, що положення законодавства щодо звільнення від відповідальності банків за невиконання або несвоєчасне виконання своїх зобов'язань під час дії мораторію, не звільняють ці банки від обов’язку виконувати зазначені зобов’язання.

Положення про мораторій лише надають банкам можливість відстрочити виконання своїх прострочених зобов’язань на час дії мораторію без застосування до банків відповідних санкцій, і забороняють на цей час лише застосування державного примусу щодо реалізації захисту прав та інтересів господарюючих суб’єктів (клієнтів чи інших контрагентів банку) шляхом звернення стягнення на підставі виконавчих документів (інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України), а також вжиття заходів, спрямованих на забезпечення такого стягнення відповідно до законодавства України.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості у відповідача перед позивачем у частині неповернутого вкладу (депозиту) в розмірі 300000,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача повернути нараховані за користування 300000,00 грн. за період з 01.02.2009 року по 20.03.2009 року проценти у розмірі 8498,63 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до п.3.1 договору №20/44/08 від 11.12.2008 року щомісячно, в останній робочий день місяця і по закінченню строку, на який внесений вклад (депозит), нарахувати плату за користування вкладом із розрахунком 22,00% (двадцять два) процентів річних та перерахувати їх на рахунок №265073125001 в ТОВ «КБ «Даніель», м. Київ, МФО 380980.

Рахунок виконується з урахуванням фактичного залишку коштів на депозитному рахунку. При розрахунку процентів на вклад приймається, що рік має 365 (366 - високосний) днів, місяць –фактичну кількість днів.

Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу (депозиту) у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Згідно з п.3.4 договору №20/44/08 від 11.12.2008 року нарахування процентів за час знаходження коштів депозитного вкладу на депозитному рахунку після закінчення терміну розміщення суми депозитного вкладу не здійснюється.

З наявної в матеріалах справи довідки позивача вих. №364 від 08.09.2009 року вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем по договору процентам за користування депозитом становить 8498,63 грн.

Також, відповідно до виписки з особового рахунку позивача з 01.03.2009 по 30.04.2009 року виданою АКБ «Тренсбанк»відсотки по рахунку 26511301004372 за період з 01.03.2009 року по 19.03.2009 року по угоді №20/44/08 становлять 3435,62, а всього нарахованих, але не виплачених відсотків –8498,63 грн.

Таким чином, враховуючи вищезазначене вимога позивача щодо стягнення з відповідача процентів на банківський вклад за період з 01.02.2009 року по 19.03.2009 року в розмірі 8498,63 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 15780,82 грн., обґрунтовуючи свої вимоги п.6.2 договору № 20/44/08 від 11.12.2008 року відповідно до якого передбачено, що у випадку порушення строків, вказаних в п.3.2 цього договору, банк сплачує вкладнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої на день порушення термінів за кожний прострочений день.

Постановою Правління Національного банку України від 28.02.2009 №97 «Про призначення тимчасової адміністрації у Акціонерному комерційному банку «Трансбанк»призначено тимчасову адміністрацію строком на 1 рік (02.03.2009-01.03.2010), мораторій на задоволення вимог кредиторів введено з 02.03.2009 до 01.09.2009, відповідно до постанови Правління Національного банку України від 01.09.2009 №519 продовжений мораторій на задоволення вимог кредиторів з 02.09.2009 до 02.12.2009, крім зобов’язань Банку за договорами банківських вкладів (депозитів), договорами банківських рахунків, а також за зобов’язаннями щодо переказу коштів у межах лімітів, установлених тимчасовим адміністратором Банку і погоджених Національним банком України.

Відповідно до п.2 ч.3 статті 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність»(у редакції статті, що діяла станом до 06.08.2009) протягом дії мораторію не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Згідно п.2 ч.3 статті 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність»(у редакції статті з 06.08.2009) протягом дії мораторію не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Тому, хоча відповідачем і було прострочено виконання зобов’язання по договору № 20/44/08 від 11.12.2008 року, але беручи до уваги вищезазначені норми законодавства України, вимога позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 15780,82 грн. не підлягає задоволенню.

Представник позивача просить стягнути з відповідача індекс інфляції в розмірі 4200,00 грн. та три проценти річних в розмірі 1972,60 грн.

Відповідно до ч.2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч.2 статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність»банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади.

Враховуючи вищезазначене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача індексу інфляції в розмірі 4200,00 грн. та трьох процентів річних в розмірі 1972,60 грн. не підлягає задоволенню.

Частина 1 статті 33 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до п.2 ч.1 статті 49 ГПК України державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч.5 статті 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

при задоволенні позову - на відповідача;

при відмові в позові - на позивача;

при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, витрати по сплаті державного мита покладаються:

на позивача в сумі 219,54 грн., на відповідача –3086,79 грн.

Витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються:

на позивача в розмірі 20,75 грн., на відповідача –291,75 грн.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 ст.33, п.2 ч.1, ч.5 ст.49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного комерційного банку «Трансбанк»(03150, м. Київ, вул. Фізкультури, 9, код ЄДРПОУ 16293211) з рахунку №26511301004372 в АКБ «Трансбанк», МФО 300089 на користь товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Мегаполіс»(01025, м. Київ, вул. Володимирська, 19, оф. 20, п/р 26501571112162 в КРД «Райффайзен Банк Аваль», МФО 322904, р/р 265073125001 в ТОВ «КБ «Даніель», МФО 380980, р/р 265040130855 в ТОВ «БМ Банк», МФО 380913, р/р 26501155770200 в АКІБ «УкрСиббанк», МФО 351005, код ЄДРПОУ 34348559) грошові кошти (вклад) в розмірі 300000 (триста тисяч) грн. 00 коп., проценти за користування вкладом в розмірі 8 498 (вісім тисяч чотириста дев’яносто вісім) грн. 63 коп.

3. Стягнути з Акціонерного комерційного банку «Трансбанк»(03150, м. Київ, вул. Фізкультури, 9, кор.Рах. №1200190101 в Упр. Нац. Банку України, по м. Києву та Київській обл., МФО 300089, код ЄДРПОУ 16293211) або з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Мегаполіс»(01025, м. Київ, вул. Володимирська, 19, оф. 20, п/р 26501571112162 в КРД «Райффайзен Банк Аваль», МФО 322904, р/р 265073125001 в ТОВ «КБ «Даніель», МФО 380980, р/р 265040130855 в ТОВ «БМ Банк», МФО 380913, р/р 26501155770200 в АКІБ «УкрСиббанк», МФО 351005, код ЄДРПОУ 34348559) витрати по сплаті державного мита в сумі 3 086 (три тисячі вісімдесят шість) грн. 79 коп. та 291 (двісті дев’яносто одну) грн. 75 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. В частині стягнення пені в розмірі 15780,82 грн., індексу інфляції в розмірі 4200,00 грн. та трьох процентів річних в розмірі 1972,60 грн. відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя                                                             С.М.Мудрий

Дата підписання повного тексту рішення 26.11.2009 року.