Постанова № 69759541, 07.08.2017, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2017 р. Справа № 804/260/17 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОСОБА_1 при секретаріОСОБА_2 за участю: представника позивача представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рітейл-Преса» до Криворізької північної обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Рітейл-Преса» до Криворізької північної обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якому позивач просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.09.2016р. №0000431402, №0000421402.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що Криворізькою північною ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Рітейл-Преса» з питань дотримання вимог податкового законодавства України під час здійснення взаємовідносин із ПП «Орім» за січень-березень 2015р., за результатами якої складено акт №968/04-83-14-03/38797848 від 18.08.2016р., на підставі якого винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Позивач зазначає, що перевіряючими під час проведення перевірки, не надано належної оцінки наявним первинним документам. Господарські операції із контрагентом позивача ПП «Орім» підтверджені належними первинними документами, які підтверджують формування показників податкової звітності ТОВ «Рітейл-Преса» та відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку підприємства. Спірні повідомлення-рішення прийняті не на підставі, та не у межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України, є необґрунтованими, прийняті без урахування всіх обставин, що мають значення для їх прийняття, що має наслідком їх неправомірності та є підставою для скасування.

Від відповідача надійшло заперечення, в яких зазначено, що господарські взаємовідносини ТОВ «Рітейл-Преса» із контрагентом ПП «Орім» не направлені на реальне настання правових наслідків, надані під час перевірки первинні бухгалтерські документи не є достовірними доказами факту надання послуг позивачу, акти здачі-приймання виконаних робіт виписані ПП «Орім» не розкривають зміст наданих позивачу маркетингових послуг, а позивачем не надано документів, що відображають результати вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту. Позивачем не доведено, що господарські операції між позивачем та вказаним контрагентом мали, реальний зміст, а первинні документи надані до перевірки свідчить про їх формальне складення без наявності мети повно та всебічно фіксувати здійснювану господарську операцію. Відповідач, вважає дії податкового органу щодо проведення перевірки та викладені висновки в ОСОБА_4 перевірки №968/04-83-14-03/38797848 від 18.08.2016р. відповідають вимогам чинного законодавства, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві та доповненнях.

Представник відповідача у судовому засіданні просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на доводи викладені у запереченнях.

Заслухавши представника позивача та представника відповідача, дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд доходить наступних висновків.

Судом встановлено, що на підставі наказу Криворізької північної ОДПІ від 08.08.2016р. №548 та направлення на перевірку №217 від 08.08.2016р., згідно абз.1,4,5 п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, пп.78.1.4 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Рітейл-Преса», з питань дотримання вимог податкового законодавства України під час здійснення взаємовідносин із ПП «Орім» за січень-березень 2015р., за результатами якої складено акт №968/04-83-14-03/38797848 від 18.08.2016р.

Відповідно до висновків вказаного ОСОБА_4, перевіркою встановлено порушення ТОВ «Рітейл-Преса»:

1) п.44.1 ст.44, п.п.193.1 ст.193, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин ТОВ «Рітейл-Преса» з ПП «Орім» за січень-березень 2015р., внаслідок чого «Рітейл-Преса» завищено податковий кредит з ПДВ у сумі 12373,10грн.

В ОСОБА_4 перевірки (п.2.7) зазначено, що відповідно даним 1-ДФ за ІІ квартал 2016р., чисельність працюючих на ТОВ «Рітейл-Преса» складала 33 особи.

Згідно даних 1-ДФ за І квартал 2015р., чисельність працюючих ПП «Орім» складала 20 осіб.

На підставі ОСОБА_4 перевірки №968/04-83-14-03/38797848 від 18.08.2016р. Криворізькою північною ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0000431402 від 02.09.2016р., яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 9083,75грн. (за основним платежем 7267грн., за штрафними санкціями 1816,75грн.);

- №0000421402 від 02.09.2016р., яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) з податку на додану вартість у розмірі 5106грн.

01.01.2015р. між позивачем (Замовник) та ПП «Орім» було укладено Договір про надання маркетингових послуг №400 відповідно до умов якого виконавець зобовязується надати замовнику послуги, а замовник зобовязується прийняти належно надані виконавцем послуги й сплатити їх на умовах та в порядку, зазначених в цьому Договорі. Також були складені Додатки до вказаного Договору від 01.01.2015р., 01.02.2015р., 01.03.2015р.

На підтвердження виконання умов вказаного Договору були складені наступні документи: ОСОБА_4 здачі-прийняття робіт (наданих послуг) №011295 від 31.01.2015р., №018478 від 28.02.2015р., №029004 від 31.03.2015р; звіти про надані маркетингові дослідження, банківські виписки про оплату отриманих маркетингових послуг.

Стаття 68 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України, законів України.

П.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, встановлено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення за агентськими договорами.

Згідно з п.п.14.1.108 п.14.1 ст.14 ПК України маркетингові послуги (маркетинг) послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та після продажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).

Пунктом 44.1 ст.44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно п.85.2 ст.85 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

У відповідності до ст. 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Статтею 185 ПК України передбачено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п.187.1 ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно до п.192.1 ст. 192 ПК України, якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Пунктом 198.1 ст.198 ПК України встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно із п.198.2. ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

-дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з:

- придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

- ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду..

Згідно з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до ст.42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно п.1 ст.142 Господарського кодексу України, прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Пунктом 2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996) передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону № 996, факти здійснення господарських операцій фіксують первинні документи, які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до п.2 ст.9 даного Закону, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Додаткові вимоги до первинних документів встановлені п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. № 168/704), відповідно до якого первинні документи повинні мати такі обовязкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа, дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції, посада і прізвища осіб відповідальних за здійснення господарської операції і правильність оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно абз.1 п.п.2.1 глави 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п.п.2.2, п.п.2.4, п.п.2.7 п.2 вказаного Положення, первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

Частина 2 ст.19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.ст.11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

Приймаючи рішення по суті спору суд виходив з наступного.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що в перевіряємий період позивач мав господарські відносини із ПП «Орім».

Згідно Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 22.08.2014р. ТОВ «Рітейл-Преса» зареєстровано 06.08.2013р., основним видом діяльності є оптова торгівля іншими товарами господарського призначення.

Позивачем з ПП «Орім» (Виконавець) укладено договір про надання маркетингових послуг №400 від 01.01.2015 року та додатки до нього від 01.01.2015р., 01.02.2015р., 01.03.2015р.

За умовами зазначеного договору Виконавець відповідно до вказаного в додатку переліку, виду і вартості зобовязується надати Замовникові послуги.

На виконання вказаного Договору були складені наступні документи: ОСОБА_4 здачі-прийняття робіт (наданих послуг) №011295 від 31.01.2015р., №018478 від 28.02.2015р., №029004 від 31.03.2015р; звіти про надані маркетингові дослідження, банківські виписки про оплату отриманих маркетингових послуг.

Суд зазначає, що в матеріалах справи наявні первинні документи, в яких визначено перелік фактично поставлених послуг за напрямами, вказаними в Договорі та додатках до нього, звіти про надані маркетингові дослідження, складені ПП «Орім», платіжні доручення про оплату маркетингових послуг

Не заповнення у первинних облікових документах окремих позицій, які не впливають на зміст господарської операції, а також відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені. Окрім того, виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, акт наданих послуг з переліком фактично поставлених послуг за напрямами, вказаними в договорах, є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції.

Судом встановлено, отримання позивачем маркетингових послуг щодо визначення ситуації на ринку друкованої преси безпосередньо повязано із господарською діяльності позивача, що свідчить про використання позивачем отриманих маркетингових послуг в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності.

Відтак, формування позивачем витрат, які враховуються при визначенні обєкта оподаткування податку на додану вартість, по спірним господарським операціям підтверджено відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, ці витрати здійснені для подальшого використання у власній господарській діяльності, наявні у позивача документи є первинними документами у розумінні Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні, у звязку з чим суд вважає необґрунтованим висновок податкового органу, що первинні документи, якими позивач підтверджує фактичне здійснення господарських операцій з ПП «Орім» (акти здачі-прийняття робіт, звіти про проведення маркетингових досліджень), не містять необхідних даних про зміст і обсяг господарських операцій (деталізації об'єкта надання послуг), відомостей щодо виду виконаних робіт та їх якості, висновків та рекомендацій за результатами проведених досліджень.

Як зазначено вище, акти здачі-прийняття робіт, звіти про проведення маркетингових послуг містять найменування послуг, їх вартість.

Таким чином, висновок податкового органу, що вказані первинні документи не є належними доказами на підтвердження фактичного виконання ПП «Орім» операцій щодо надання позивачу маркетингових послуг є безпідставним.

Матеріалами справи підтверджено фактичне отримання послуг, оплату позивачем як отримувачем послуг сум податку на додану вартість в ціні таких послуг постачальнику, відповідно, суми податку на додану вартість включені до складу податкового кредиту правомірно.

Щодо посилання відповідача на кримінальне провадження №22012000000000061 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.28, ч.2 ст.205 та ч.3 ст.28, ч.2 ст.200 КК України, суд зазначає наступне.

У постанові Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду №804/4873/16 від 10.04.2017р. зазначено, що кримінальне провадження №22012000000000061 зареєстровано в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 11.12.2012р. у відношенні невстановлених осіб КП Київкомунтранс, ПрАТ Київспецтранс, ТОВ Селтік, тоді як державна реєстрація ПП Орім відбулась 19.08.2014р., у звязку з чим, суд не приймає до уваги посилання контролюючого органу на факт порушення вказаного кримінального провадження.

Згідно ч.1 ст.72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Також в матеріалах справи наявна нотаріально засвідчена заява ОСОБА_5 від 07.10.2016р., в якій останній зазначає, що він обіймав посаду керівника ПП «Орім» в період з дати реєстрації підприємства до 29.05.2015р. Договори та первинні документи на підтвердження здійснених господарських операцій підписував його заступник ОСОБА_6 на підставі виданої 01.09.2014р. відповідної довіреності. Податкова звітність підприємства підписувалася ОСОБА_5 та головним бухгалтером підприємства та надавалась до ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області.

Вказані обставини також підтверджуються нотаріально завіреною заявою ОСОБА_7 від 26.10.2016р.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання, у випадку неправомірних дій іншого зазначено в практиці Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "…Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ.

Положеннями ч. 2 ст. 61 Конституції України визначено індивідуальний характер юридичної відповідальності особи.

Суд звертає увагу, що позивачем під час перевірки було надано відповідачу належним чином оформлені первинні документи, змістом яких зафіксовано факт, суть та обсяг здійснених господарських операцій, а саме: договір про надання маркетингових послуг; ОСОБА_7 здачі-прийняття робіт (наданих послуг) №011295 від 31.01.2015р., №018478 від 28.02.2015р., №029004 від 31.03.2015р; звіти про надані маркетингові дослідження; банківські виписки про оплату отриманих маркетингових послуг.

Зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

В ухвалі Вищого адміністративного суду віл 16.09.2015 року по справі №810/3043/13-а, зазначено, що норми ПК не ставлять у залежність право платника податку на податковий кредит від фактичної сплати сум податків до бюджету постачальниками товарів (послуг) по всьому ланцюгу поставки, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності, сплатив ПДВ в ціні придбаних товарів (послуг), а реальність операцій з придбання ним товарів (послуг) у судовому процесі не спростована. Порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення суми податкового кредиту лише за встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов'язань.

Для даних податкового обліку преюдиційне значення має не те, про що сторони домовилися, а те, що вони вчинили, тобто не зміст зобов'язання, а його фактичне виконання.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків-покупця, будь-які порушення постачальниками товару/послуг правил ведення господарської діяльності чи податкового обліку не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту або відшкодування податку на додану вартість/податку на прибуток у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Крім того, чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Водночас, факт підтвердження належними первинними бухгалтерськими документами фактичного виконання договору, укладеного між позивачем та його контрагентом, вказує на фактичне підтвердження наявності у позивача підстав для віднесення суми сплаченого останнім ПДВ до податкового кредиту.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління..

Таким чином, доводи на які посилається податковий орган в акті перевірки позивача №968/04-83-14-03/38797848 від 18.08.2016р. щодо нереальності господарських взаємовідносин позивача із вказаним контрагентом ПП «Орім» не відповідають обставинам справи, та спростовуються доказами наявними в справі та дослідженими у судовому засіданні.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак у даній справі, податковим органом не доведено існування таких обставин.

З урахуванням вищезазначеного, суд вважає, що позивач виконав свої зобов'язання перед його контрагентом, що підтверджено зазначеними вище документами та правомірно сформував показники податкової звітності відповідно до вимог Податкового кодексу України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем правомірність своїх дій не доведена, а позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рітейл-Преса» до Криворізької північної обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству, отже підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.158-165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Рітейл-Преса» до Криворізької північної обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення винесені Криворізькою північною обєднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 02.09.2016р. №0000431402, №0000421402.

Постанова суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст.254 КАС України.

Відповідно до ст.186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя ОСОБА_1