Ухвала суду № 69758946, 17.10.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А 17 жовтня 2017 року м. КиївКолегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Сімоненко В.М.,Лященко Н.П., Я.М. Романюкарозглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 26 січня 2017 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбапк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Василевич О.О., про визнання недійсним іпотечного договору,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 7 листопада 2016 року позов задоволено.

Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 26 січня 2017 року рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 7 листопада 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 квітня 2017 року поновлено ОСОБА_4 строк на касаційне оскарження рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 26 січня 2017 року. У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 відмовлено.

ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 квітня 2017 року з передбаченими пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статті 261 ЦК України.

На обґрунтування підстав перегляду зазначеного судового рішення, заявник посилається на ухвалу Вищого господарського суду України від 30 жовтня 2013 року (справа № 34104св13), постанови Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року (справа № 152цс14) та від 22 квітня 2015 року (справа № 48цс15).

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження необхідно відмовити з таких підстав.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах одних и тих самих норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Постановляючи ухвалу від 21 квітня 2017 року, про перегляд якої подано заяву, суд касаційної інстанції залишаючи без змін рішення апеляційного суду, виходив з того, що позивач дізнався про факт укладення договору іпотеки 23 січня 2007 року (початок перебігу позовної давності стаття 261 ЦК України), умови кредитного договору виконував до 2014 року. Перереєструвавши квартиру як об'єкт нерухомого майна 18 жовтня 2007 року, позивач знав, що квартира є предметом іпотеки. Враховуючи вказані обставини, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що майнові права на час укладення оспореного договору іпотеки не могли бути предметом іпотеки, але позивач звернувся до суду за захистом порушеного права зі спливом позовної давності, встановленої статтею. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Також суд вказав, що посилання позивача на те, що йому стало відомо про порушене право лише 10 травня 2016 року, коли було отримане правове роз'яснення від адвоката Федірка В.С. не є поважною причиною пропуску позовної давності.

В ухвала Вищого господарського суду України від 30 жовтня 2013 року (справа № 34104св13), надана заявником для порівняння, не може бути прикладами неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції скасував рішення суддів і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм статті 338 ЦПК України, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для вирішення справи.

У постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року (справа № 152цс14) та 22 квітня 2015 року (справа № 48цс15) містяться висновки про те, що відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. При визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Таким чином, порівняння змісту постанов Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року (справа № 152цс14) та 22 квітня 2015 року (справа № 48цс15), зі змістом ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 квітня 2017 року, про перегляд якої подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що зазначена ухвала суду касаційної інстанції не відповідає викладеному у вказаних постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску вказаної вище справи до провадження Верховного Суду України в частині перегляду судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України, необхідно відмовити.

Керуючись статтями 355, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбапк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Василевич О.О., про визнання недійсним іпотечного договору за заявою ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 26 січня 2017 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.М. Сімоненко

Н.П. Лященко

Я.М. Романюк