Ухвала суду № 69758192, 24.10.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції Савицький О.А.

№22-ц/796/11499/2017 Доповідач Кравець В.А.

Справа №761/6153/2017

У Х В А Л А

24 жовтня 2017 року суддя Апеляційного суду м. Києва Кравець В.А., вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київського університету імені ОСОБА_2, третя ocoбa, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03 жовтня року у задоволенні позову - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, 13.10.2017 року позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Перевіривши апеляційну скаргу, суд вважає, що вона не може бути прийнята до розгляду апеляційним судом з наступних підстав.

До апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції додаються документи, що підтверджують сплату судового збору.

Відповідно до частини першої статті 79 ЦПК України, частини першої статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України, частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України судовий збір є складовою судових витрат.

За загальними правилами цивільного судочинства (статті 79, 119, 297, 328, 358 ЦПК України) судовий збір належить до судових витрат, які несуть суди усіх рівнів, коли розглядають позовну заяву, апеляційну, касаційну скаргу чи заяву про перегляд судових рішень Верховним Судом України.

При цьому судовий збір як складова судових витрат виконує компенсаційну, превентивну і соціальну функції.

Обов'язок осіб, які звертаються до суду, сплачувати судовий збір - це процесуальний обов'язок, визначений нормами процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 79 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.

Таким спеціальним законом є Закон України від 8 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір».

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення тощо.

Відповідні зміни в сфері регулювання оплати судового збору відбулися внаслідок прийняття Закону України від 22 травня 2015 року № 484-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» (далі - Закон № 484-VІІІ). Цим Законом суттєво змінено ставки судового збору (стаття 4 Закону України «Про судовий збір»), зокрема й підвищено розмір ставок за подання касаційних скарг, а також одночасно значно скорочено перелік суб'єктів, які звільняються від оплати судового збору (стаття 5 Закону України «Про судовий збір»). Закон № 484-VІІІ набрав чинності з 1 вересня 2015 року.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній до 1 вересня 2015 року, від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин.

З 1 вересня 2015 року ця категорія пільговиків звужена. Так, за пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у редакції, яка діє з 1 вересня 2015 року, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Отже, починаючи з 1 вересня 2015 року, позивачі у справах за позовними вимогами, що випливають із трудових відносин, не звільняються від сплати судового збору, за винятком позивачів у двох категоріях: про стягнення заробітної плати та про поновлення на роботі.

Відповідно до частини третьої статті 2 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Наведені норми процесуального права дозволяють сформулювати загальне правило: процесуальні дії мають вчинятися за нормами процесуального закону, чинними на момент вчинення цих дій.

Відповідно до частини четвертої статті 2 ЦПК України закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Зазначене правило, закріплене і в статті 58 Конституції України, за якою закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, що однозначно розуміється як початок дії закону з моменту набрання ним чинності і припинення з утратою чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Конституційний Суд України Рішенням від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 конкретизував зазначений принцип, указавши, що положення частини першої статті 58 Конституції України щодо «незворотності» дії законів та інших нормативно-правових актів необхідно розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

При цьому суд зазначив, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може передбачатися шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Для процесуального закону це означає, що діє в часі той процесуальний закон, на момент та час дії якого вчиняється процесуальна дія.

Відносно змін у статті 5 Закону України «Про судовий збір» щодо кола осіб, які звільняються від сплати судового збору, це означає, що звуження законом кола осіб, які звільняються від сплати судового збору, не може бути підставою для покладення на цих осіб обов'язку зі сплати судового збору після вчинення процесуальної дії, зокрема після відкриття провадження.

Водночас зазначена норма не передбачає продовження дії прав, які діяли раніше.

Під час вчинення процесуальних дій, які вимагають сплати судового збору (при забезпеченні доказів, при апеляційному чи касаційному оскарженні), пільги зі сплати судового збору мають визначатися на момент вчинення певної процесуальної дії.

З огляду на зазначене можна дійти висновку про те, що процесуальний закон визначає свою дію в часі саме за часом вчинення відповідних процесуальних дій.

За таких умов Закон України «Про судовий збір» має застосовуватися в редакції, яка діяла на момент вчинення певної процесуальної дії.

Стаття 4 Закону України «Про судовий збір» встановлює розміри ставок судового збору.

Стаття 5 цього Закону в певних випадках передбачає звільнення від сплати судового збору.

Судовий збір виконує компенсаційну функцію, і положення статей 4, 5 Закону України «Про судовий збір» слід розглядати в системному взаємозв'язку з положеннями процесуального закону щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частини третьої статті 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Тобто, незважаючи на звільнення позивача від сплати судового збору, цей збір стягується.

Стягнення з відповідача розміру судового збору за позовами позивача, якого звільнено від сплати судового збору, свідчить, що розмір судового збору визначається за правилами, встановленими статтею 4 Закону України «Про судовий збір» на момент пред'явлення відповідного позову.

Наявність пільги у вигляді звільнення від сплати судового збору, передбаченої статтею 5 Закону України «Про судовий збір», не вважається нульовою ставкою судового збору.

У контексті визначення розміру судового збору за подання апеляційної скарги «ставка, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви» має визначатися за розмірами ставок, встановленими статтею 4 Закону України «Про судовий збір» на момент пред'явлення відповідного позову, без пільг, визначених статтею 5 цього Закону.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 30.11.2016 року у справі №6-1121цс16.

У справі, яка переглядається, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Станом на день подання позивачем позовної заяви та апеляційної скарги такої пільги він уже не мав, оскільки на цей час діяла нова редакція статті 5 Закону України «Про судовий збір», за якою справи «за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин», було виключено з категорії пільгових.

Згідно із пп. 6 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання апеляційної скарги на рішення суду сплачується110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Отже, апелянту слід сплатити 704, 00 грн. на реквізити Апеляційного суду м. Києва:

Отримувач коштівУДКС у Солом'янському районі м. Києва Код отримувача (код за ЄДРПОУ)38050812 Банк отримувачаГУ ДКСУ у м. Києві Код банку отримувача (МФО)820019 Рахунок отримувача31210206780010 Код ЕДРПОУ суду02894757 Адреса суду м. Київ, вул. Солом'янська, 2-А

Згідно ч. 2 ст. 297 ЦПК України до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених ст. 295 ЦПК України, а також у разі несплати суми судового збору застосовуються положення ст.121 ЦПК України, яка зазначає, що у випадку несплати судового збору, апеляційна скарга залишається без руху і надається строк для усунення недоліків.

Керуючись ст.ст. 121, 295, 297 ЦПК України -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2017 року залишити без руху та надати строк для усунення недоліків шляхом надання суду:

- оригіналу квитанції про сплату судового збору у розмірі 704 грн. 00 коп.;

У разі невиконання вимог ухвали в цій частині протягом п'яти днів з дня її отримання скарга буде вважатись неподаною та повернута апелянту.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В.А. Кравець