Ухвала суду № 69758021, 17.10.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 11-cc/796/4563/2017 Слідчий суддя в 1-й інстанції: Білоцерківець О.А.

Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: Масенко Д.Є.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого судді Масенка Д.Є.

суддів Глиняного В.П., Присяжнюка О.Б.

секретаря судового засідання Сівошко Ф.С.

за участю прокурора Нехаєнко І.О.

представника власників майна - адвоката Братцева Н.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника ТОВ «ФАЕТОН ТРАНС», ТОВ «ВІТАФУДЗ», ТОВ «ЧИСТА ПЛАНЕТА», ТОВ «АГРОСАХІНВЕСТ-2002», ТОВ «НОВА КОМПАНІЯ - 2006», ТОВ «САМОЦВІТ» - адвоката Білухи Р.М. на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 11 серпня 2017 року,-

ВСТАНОВИЛА:

Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора відділу процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Департаменту з розслідування особливо важливих справ в сфері економіки Генеральної прокуратури України Нехаєнка І.О. та накладено арешт на грошові кошти, що містяться на банківських рахунках,

ТОВ «ВІТАФУДС» (ЄДРПОУ 39368522),

ТОВ «ФАЕТОН ТРАНС» (ЄДРПОУ 36166749),

ТОВ «ВІТАФУДЗ» (ЄДРПОУ 40838296),

ТОВ «ЧИСТА ПЛАНЕТА» (ЄДРПОУ 34060298),

ТОВ «АГРОСАХІНВЕСТ-2002» (ЄДРПОУ 31870837),

ТОВ «НОВА КОМПАНІЯ-2006» (ЄДРПОУ 34432852) та

ТОВ «САМОЦВІТ» (ЄДРПОУ 13473378)

№ 26042000006791, № 26002000029310, № 26037000004775, № 26043000006790, № 26001000029407, № 26034000005119, № 26043000006789, № 26005000029436, № 26035000005130, № 26048000006825, № 26006000030275, № 26032000005081, № 26006000031003, № 26047000006837, № 26035000005077, № 26008000029381, № 26047000006796, № 26053000010226, № 26036000004776 та № 26008000029143 відкритих у АТ «Укрексімбанк» (МФО 322313) із зупиненням видаткових операцій з коштами, які надійшли на зазначені рахунки і вже знаходяться на них, крім обов'язкових платежів до бюджету та виплати заробітних плат працівникам.

Приймаючи рішення, слідчий суддя врахував правові підстави для накладення арешту на зазначене у клопотанні майно, та прийшов до висновку про задоволення клопотання прокурора, оскільки накладення арешту на майно сприятиме меті кримінального провадження, а не накладення арешту може призвести до незворотніх наслідків.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, адвокат Білуха Р.М. подав апеляційну скаргу та доповнення до неї, в яких просить ухвалу слідчого судді скасувати, посилаючись на її незаконність, та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, представник зазначає, що слідчим суддею в оскаржуваній ухвалі не зазначено належним чином правову підставу накладення арешту на майно та не обґрунтовано своє рішення обставинами, які б доводили, що арештовані грошові кошти отримані внаслідок злочинних дій або були їх об'єктом.

Також апелянт вказує, що в оскаржуваній ухвалі не наведено доказів того, що накладення арешту на грошові кошти є необхідним для досягнення цілей, визначених частиною другою ст. 170 КПК України.

Далі адвокат стверджує, що слідчим суддею не досліджено та не враховано джерела надходжень арештованих грошових коштів. Додає, що грошові кошти надходили від суб'єктів господарювання, з якими у власників майна існували та існують тривалі договірні відносини, а тому вони не були набуті злочинним шляхом та не є доказами в даному кримінальному провадженні.

Також апелянт вказує, що власники арештованого майна здійснювали та здійснюють господарську діяльність у відповідності до законодавства та є сумлінними платниками податків.

Далі в апеляційній скарзі представник стверджує, що грошові кошти, на які слідчим суддею накладено арешт, не визнавались відповідною постановою речовими доказами. Додає, що судом не вказано які самі сліди злочину наявні на арештованому майні, від якої особи та на якій підставі вони були отримані, в чому саме полягають злочинні дії осіб, які перераховували грошові кошти на рахунки власників майна, та які саме обставини підтверджують незаконність отримання вказаних коштів, у випадку, якщо арешт накладався саме з метою збереження речових доказів.

Одночасно апелянт посилається на невідповідність ухвали слідчого судді вимогам ст. 370 КПК України через її невмотивованість.

Крім того, апелянт вказує, що стороною обвинувачення не доведено наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення та додає про відсутність в ухвалі слідчого судді розміру грошових коштів, на які накладено арешт, чим порушено принцип розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження та не наведені наслідки арешту для інших осіб.

У підсумку апелянт вказує на відсутність в оскаржуваній ухвалі обґрунтування необхідності розгляду даного клопотання без виклику та участі власника майна та зазначає, що у даному кримінальному провадженні жодній особі не повідомлено про підозру. Додає, що слідчим суддею не зазначено спосіб інформування власників майна.

Одночасно автор апеляційної скарги зазначає, що з оскаржуваною ухвалою ознайомився 17 серпня 2017 року за допомогою ЄДРСР, копію ухвали не отримав, апеляційна скарга подана до суду 22 серпня 2017 року.

Заслухавши доповідь судді, думку представника власників майна, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, позицію прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали провадження та перевіривши вимоги апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Так, у відповідності до абз. 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, що в даному випадку мало місце, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Враховуючи, що власники майна та їх представники участіу судовому засіданні не приймали, зі змістом оскаржуваної ухвали слідчого судді ознайомилися 17 серпня 2017 року, апеляційна скарга подана 22 серпня 2017 року (відповідно до штампу на конверті), колегія суддів приходить до висновку, що клопотання апелянта щодо поновлення строку на апеляційне оскарження з підстав, наведених у ньому, підлягає задоволенню, оскільки цей строк пропущений з поважних причин.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.

При апеляційному розгляді встановлено, що у даному кримінальному провадженні слідчим суддею обґрунтовано застосовано такий захід забезпечення кримінального провадження як арешт майна та правильно визначені правові підстави для цього.

Як вбачається з представлених в апеляційний суд матеріалів, в провадженні в провадженні управління з розслідування кримінальних проваджень у сфері економіки департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки Генеральної прокуратури України перебувають матеріали кримінального провадження № 22014040000000026, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових рішень 07.03.2014 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364 КК України.

Прокурор відділу процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Департаменту з розслідування особливо важливих справ в сфері економіки Генеральної прокуратури України Нехаєнко І.О звернувся до Печерського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на грошові кошти, що містяться на банківських рахунках, ТОВ «ВІТАФУДС», ТОВ «ФАЕТОН ТРАНС», ТОВ «ВІТАФУДЗ», ТОВ «ЧИСТА ПЛАНЕТА», ТОВ «АГРОСАХІНВЕСТ-2002», ТОВ «НОВА КОМПАНІЯ-2006» та ТОВ «САМОЦВІТ» відкритих у АТ «Укрексімбанк» (МФО 322313), яке ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 11 серпня 2017 року задоволено.

Жодних об'єктивних даних, які б спростовували чи ставили під сумнів законність прийнятого слідчим суддею рішення колегія суддів в матеріалах судової справи по розгляду клопотання по накладенню арешту не вбачає, оскільки покладені в основу ухвали слідчого судді мотиви, що стали підставою для задоволення клопотання прокурора, слід визнати обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги такими, що не заслуговують на увагу колегії суддів і не ґрунтуються на законі, виходячи з наступного.

КПК України вимагає обов'язкового дотримання вимог закону при оформленні всіх процесуальних документів, надаючи цим вимогам принциповий характер.

Отже, якщо закон визначив, що клопотання слідчого про накладення арешту повинно відповідати вимогам ст. 171 КПК України, то слідчий повинен неухильного їх дотримуватися.

Так, згідно ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого повинно бути зазначено правові (законні) підстави, у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт майна.

Вказана норма також узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідної до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Задовольняючи клопотання прокурора в межах кримінального провадження № 22014040000000026 про арешт майна, слідчий суддя, як вбачається з журналу судового засідання, заслухав пояснення прокурора та, прийшов до правильного висновку, що клопотання відповідає вимогам ст. 171 КПК України та містить достатньо правових підстав для його задоволення.

З огляду на вищенаведене та враховуючи, що в засіданні суду першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно зазначене в клопотанні, з метою забезпечення збереження речових доказів.

Зважаючи на вищезазначене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно зазначене в клопотанні прокурора, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності.

Підстав сумніватися в співмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження у колегії суддів не виникає.

Посилання апелянта на те, що слідчим суддею в оскаржуваній ухвалі не зазначено належним чином правову підставу накладення арешту на майно, не заслуговують на увагу з урахуванням змісту оскаржуваного судового рішення, відповідно до якого арешт накладено з метою, передбаченою пунктом 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме з метою забезпечення збереження речових доказів.

Доводи апелянта з приводу необґрунтованості того, що арештовані грошові кошти отримані внаслідок злочинних дій або були їх об'єктом, слід визнати непереконливими, оскільки відповідно до постанови про визнання грошових коштів речовими доказами від 08 серпня 2016 року, грошові кошти, що містяться на банківських рахунках зазначених в ухвалі товариств, на які слідчим суддею накладено арешт, визнані у даному кримінальному провадженні речовими доказами (а.с. 20-24). З цих же підстав не заслуговують на увагу і твердження апелянта про відсутність доказів того, що накладення арешту на грошові кошти є необхідним для досягнення цілей, визначених ч. 2 ст. 170 КПК України, з урахуванням мети арешту та доданих до клопотання матеріалів на його обгрунтування.

Посилання автора апеляційної скарги на джерела отримання грошових коштів та те, що судом не вказано які самі сліди злочину наявні на арештованому майні, від якої особи та на якій підставі вони були отримані, в чому саме полягають злочинні дії осіб, які перераховували грошові кошти на рахунки власників майна, та які саме обставини підтверджують незаконність отримання вказаних коштів, не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги та відмови у накладенні арешту, оскільки накладення арешту на майно з метою забезпечення збереження речових доказів можливо зокрема на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності підстав вважати, що воно відповідає критеріям зазначеним у ст. 98 КПК України, що у цьому випадку і мало місце з огляду на наявність постанови про визнання майна речовим доказом саме через його відповідність положенням ст. 98 КПК України.

Твердження апелянта про те, що власники арештованого майна здійснювали та здійснюють господарську діяльність у відповідності до законодавства та є сумлінними платниками податків, не є предметом розгляду у даному судовому засіданні, проте підлягають перевірці на досудовому розслідуванні.

Посилання апелянта про те, що стороною обвинувачення не доведено наявність обгрунтованої підозри у даному кримінальному провадженні, колегія суддів визнає необгрунтованими, оскільки додані до клопотання матеріали свідчать про наявність обгрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, зокрема аналітичне дослідження (а.с 25), вирок (а.с. 27), з яких вбачається наявність господарських відносин з підприємством з ознаками фіктивності.

Разом з цим, положення п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України не вимагають наявності обгрунтованої підозри щодо особи на відміну від пунктів 2, 3, 4 ч. 1 ст. 170 КПК України, проте такої мети, яка передбачена пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 170 КПК України у клопотанні не зазначено. З цих же підстав не заслуговують на увагу і твердження апелянта про те, що жодній особі у даному кримінальному провадженні не повідомлено про підозру.

Крім того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою запобігання відчуження, знищення чи пошкодження майна, що може перешкодити кримінальному провадженню.

Посилання апелянта на не зазначення у ухвалі слідчого судді розміру грошових коштів, на які необхідно накласти арешт та спосіб інформування власників майна, хоч і заслуговують на увагу, проте не тягнуть за собою скасування оскаржуваного судового рішення, з огляду на положення ст. 173 КПК України, яка містить перелік підстав для скасування і до яких наведена підстава не належить.

Твердження апелянта про те, що розгляд клопотання прокурора про арешт майна відбувся без повідомлення власника майна, є необгрунтованими, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 172 КПК України, клопотання слідчого про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення власника майна, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна, що мало місце в даному випадку.

Зважаючи на вищевикладене, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно, зазначене у клопотанні прокурора, з метою забезпечення збереження речових доказів, врахувавши при цьому і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб, та забезпечивши своїм рішенням розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а тому вимоги апелянта, слід визнати непереконливими.

За таких обставин, ухвала слідчого судді, відповідно до вимог ст. 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування, про що йде мова в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Враховуючи встановлені обставини та відповідні їм правовідносини, колегія суддів вважає, що ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Поновити представнику ТОВ «ФАЕТОН ТРАНС», ТОВ «ВІТАФУДЗ», ТОВ «ЧИСТА ПЛАНЕТА», ТОВ «АГРОСАХІНВЕСТ-2002», ТОВ «НОВА КОМПАНІЯ - 2006», ТОВ «САМОЦВІТ» - адвокату Білусі Р.М. строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 11 серпня 2017 року.

Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 11 серпня 2017 року, якою задоволено клопотання прокурора відділу Генеральної прокуратури України Нехаєнка І.О. та накладено арешт на грошові кошти, що містяться на банківських рахунках ТОВ «ВІТАФУДС» (ЄДРПОУ 39368522), ТОВ «ФАЕТОН ТРАНС» (ЄДРПОУ 36166749), ТОВ «ВІТАФУДЗ» (ЄДРПОУ 40838296), ТОВ «ЧИСТА ПЛАНЕТА» (ЄДРПОУ 34060298), ТОВ «АГРОСАХІНВЕСТ-2002» (ЄДРПОУ 31870837), ТОВ «НОВА КОМПАНІЯ-2006» (ЄДРПОУ 34432852) та ТОВ «САМОЦВІТ» (ЄДРПОУ 13473378) № 26042000006791, № 26002000029310, № 26037000004775, № 26043000006790, № 26001000029407, № 26034000005119, № 26043000006789, № 26005000029436, № 26035000005130, № 26048000006825, № 26006000030275, № 26032000005081, № 26006000031003, № 26047000006837, № 26035000005077, № 26008000029381, № 26047000006796, № 26053000010226, № 26036000004776 та № 26008000029143 відкритих у АТ «Укрексімбанк» (МФО 322313), - залишити без змін, а апеляційну скаргу адвоката Білухи Р.М. - залишити без задоволення.

Ухвала апеляційного суду оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

_______ _______ _______

Масенко Д.Є. Глиняний В.П. Присяжнюк О.Б.