Рішення № 6974189, 08.12.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

08.12.09 р.                     Справа № 8/210пн                               

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Театральне агентство Гранд

Концерт”, ЄДРПОУ 35387887, м.Маріуполь

до відповідача 1. Міського комунального підприємства „Маріупольське бюро технічної

інвентаризації”, ЄДРПОУ 03336574, м.Маріуполь

до відповідача 2. Маріупольської міської ради Донецької області, ЄДРПОУ 33852448,

м.Маріуполь

за участю Прокурора Донецької області, м.Донецьк

про визнання права власності

Головуючий суддя Г.В. Левшина

Суддя Г.Є. Курило

Суддя В.В.Джарти

Представники:

від позивача: Лєснов С.О.-по дов.

від відповідача 1: не з’явився

від відповідача 2: Наливай О.С.-гол. спец.-юрисконсульт

В засіданні суду брали участь:

Пономарьов А.О.-прокурор

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Театральне агентство Гранд Концерт”, м.Маріуполь, позивач, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача, Міське комунальне підприємство „Маріупольське бюро технічної інвентаризації”, м.Маріуполь, про визнання права власності на основну нежитлову будівлю літера А-1 площею 13,0 кв.м., що розташована за адресою: м.Маріуполь, пр.Перемоги, 21.

Рішенням господарського суду Донецької області від 12.11.2008р. було повністю задоволено позовні вимоги по справі №8/210пн та визнано право власності Товариства з обмеженою відповідальністю „Театральне агентство Гранд Концерт”, м.Маріуполь на основну нежитлову будівлю літера А-1 загальною площею 13,0 кв.м., що розташована за адресою: м.Маріуполь, пр.Перемоги, 21.

Постановою Вищого господарського суду України від 28.04.2009р. рішення господарського суду Донецької області від 12.11.2008р. по справі №8/210пн скасоване, справу передано на новий розгляд.

Як зазначив Вищий господарський суд України, вирішуючи питання про визнання права власності позивача на самочинно збудований об'єкт, місцевий суд зобов'язаний був залучити до участі у справі власника земельної ділянки, на якій побудовано спірний об'єкт нерухомості та перевірити, чи не порушує зазначене самочинне будівництво його прав як власника земельної ділянки та прав інших осіб.

При цьому, згідно з постановою Вищого господарського суду України встановлено, що оскаржене судове рішення безпосередньо стосується прав і обов’язків Маріупольської міської ради Донецької області як власника земельної ділянки та органу, зі здійсненням повноважень якого пов'язані позовні вимоги.

Згідно із ст.111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Статтею 27 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до прийняття рішення господарським судом треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть бути залучені до участі у розгляді справи, якщо рішення з господарського спору може вплинути на права та обов’язки щодо однієї з сторін.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 20.07.2009р. до участі у справі залучено третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Маріупольську міську раду Донецької області, м.Маріуполь.

Третя особа у відзиві на позовну заяву від 20.07.2009р. №1199 повідомила суд про ті обставини, що об’єкт нерухомого майна було збудовано позивачем без отримання містобудівних умов та обстежень, без отримання дозволу на будівництво об’єкту містобудування та без оформлення належним чином всіх дозвільних документів, наявність яких передбачалась чинним на час будівництва законодавством. Крім цього, як вказувала третя особа, позивачем до матеріалів справи не надано жодних доказів, які б свідчили про відповідність самочинно збудованого майна державним будівельним нормам, технічним нормам, санітарним нормам, правилам протипожежної безпеки тощо.

Виходячи з того, що згідно з відзивом на позовну заяву від 20.07.2009р. №1199 третя особа проти позовних вимог заперечувала, суд дійшов висновку, що право власності позивача на спірне майно не визнається Маріупольською міською радою Донецької області, м.Маріуполь, внаслідок чого згідно з ухвалою від 20.07.2009р. Маріупольську міську раду Донецької області, м.Маріуполь залучено до участі у справі в якості відповідача 2.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на наявність у нього права користування земельною ділянкою, на якій розташовано нерухоме майно, а також на відсутність з його боку будь-яких порушень прав інших осіб під час будівництва спірного об’єкту.

Відповідач 1 у письмових поясненнях від 30.09.2009р. №435 повідомив суд про ті обставини, що він лише здійснює державну реєстрацію права власності на нерухоме майно. Таким чином, за твердженням відповідача 1, визнання права власності не відноситься до його компетенції. Одночасно, за думкою відповідача 1, позивач як особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває право власності на спірне майно.

Прокурор в поясненнях від 07.09.2009р. підтримав свої заперечення проти задоволення позовних вимог, що були викладені у касаційному поданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, прокурора та третьої особи, господарський суд встановив:

Рішенням №5/16-3017 від 27.11.2007р. Маріупольською міською радою вирішено надати Товариству з обмеженою відповідальністю „Театральне агентство Гранд Концерт”, м.Маріуполь, зокрема, земельну ділянку загальною площею 0,0016 га (кадастровий номер 1412300000:01:006:0149) в оренду для проведення спеціалізованої роздрібної торгівлі (встановлення та функціонування кіосків з продажу театральних та концертних білетів) по пр.Перемоги, 21 в Орджонікідзевському районі м.Маріуполя.

На підставі рішення Маріупольської міської ради №5/16-3017 від 27.11.2007р., 26.03.2008р. між позивачем та зазначеним вище органом місцевого самоврядування був укладений договір оренди земельної ділянки, за умови якого позивач отримав у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,0016 га по пр.Перемоги, 21 в Орджонікідзевському районі м.Маріуполя.

Відповідно до ст.93 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент укладання вказаного вище договору) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно із ст.95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право:

а) самостійно господарювати на землі;

б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;

в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;

г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Як встановлено судом, згідно п.5.1 договору оренди від 26.03.2008р. земельна ділянка передавалась позивачу в оренду для спеціалізованої роздрібної торгівлі (встановлення та послідуюче функціонування кіосків з продажу театральних та концертних квитків).

При цьому, за змістом договору оренди від 26.03.2008р., а також рішення Маріупольської міської ради №5/16-3017 від 27.11.2007р., відсутні будь-які відомості щодо надання в оренду позивачу земельної ділянки для експлуатації тимчасової споруди.

Виходячи зі змісту позовної заяви, з метою здійснення господарської діяльності на вказаній земельній ділянці позивачем збудовано основну нежитлову будівлю літера А-1 площею 13,0 кв.м.

Враховуючи, що земельна ділянка була отримана позивачем в оренду 26.03.2008р. і до теперішнього часу в оренду іншим особам не передавалась, за висновками суду, саме позивач мав можливість та збудував вказаний об’єкт нерухомого майна.

Відповідно до ст.24 Закону України "Про планування та забудову територій" фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності або на праві користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів, зокрема міських рад, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування.

Статтею 29 Закону України “Про планування та забудову територій”, встановлено, що дозвіл на виконання будівельних робіт - це документ, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд, видачу ордерів на проведення земляних робіт. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які ведуть реєстр наданих дозволів. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається на підставі: проектної документації, погодженої та затвердженої в порядку, визначеному законодавством; документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, а у разі, якщо замовник (забудовник) не є власником чи користувачем земельної ділянки, також подається нотаріально засвідчена згода власника земельної ділянки на забудову цієї ділянки, а якщо ділянка перебуває у користуванні, - нотаріально засвідчені згоди власника та користувача земельної ділянки на її забудову; рішення виконавчого органу відповідної ради або місцевої державної адміністрації про дозвіл на будівництво об'єкта містобудування.

Здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.

Як встановлено судом, відповідного дозволу на виконання будівельних робіт щодо основної нежитлової будівлі літера А-1 площею 13,0 кв.м. по пр.Перемоги, 21 в Орджонікідзевському районі м.Маріуполя позивачем отримано не було.

Таким чином, за висновками суду, проведене позивачем будівництво основної нежитлової будівлі літера А-1 площею 13,0 кв.м. по пр.Перемоги, 21 в Орджонікідзевському районі м.Маріуполя є самочинним будівництвом.

Здійснення позивачем самочинного будівництва основної нежитлової будівлі літера А-1 площею 13,0 кв.м. по пр.Перемоги, 21 в Орджонікідзевському районі м.Маріуполя також підтверджується листом №157 від 15.10.2008р. відповідача 1, письмовими поясненнями третьої особи.

Відповідно до ч.2 ст.331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з вимогами ч.1 ст.376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Частиною 2 вищезазначеної статті передбачено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Водночас право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч.3 ст.376 Цивільного кодексу України).

Тобто, законом передбачається можливість виникнення права власності на збудоване нерухоме майно у особи, яка його здійснила. Умовою визнання права власності за такою особою є рішення суду, яке має ґрунтуватись на можливості надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Така можливість може бути відсутня у зв’язку з правовим режимом категорії земель, з якої надається земельна ділянка під збудоване нерухоме майно, або з неможливістю переводу забудованої земельної ділянки із однієї категорії земель до другої, або з можливим порушенням прав інших осіб в разі надання земельної ділянки тощо.

Як вказувалось вище, згідно рішення Маріупольської міської ради №5/16-3017 від 27.11.2007р., земельна ділянка, яка була надана позивачу в оренду, відносилась до земель житлової та громадської забудови.

Відповідних доказів припинення права користування позивача земельною ділянкою по пр.Перемоги, 21 м.Маріуполі до матеріалів справи не надано.

З урахуванням викладеного, за висновками суду, відсутні будь-які перешкоди для подальшого надання позивачу земельної ділянки у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно.

Крім цього, частиною 5 ст.376 Цивільного кодексу України передбачено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Таким чином, вказаний пункт статті 376 Цивільного кодексу України також передбачає можливість визнання за особою права власності на самочинне будівництво.

При цьому, з урахуванням вимог вказаного пункту ст.376 Цивільного кодексу України, необхідними умовами для визнання права власності на самочинно збудоване майно у даному випадку є наявність у позивача права власності (користування) на земельну ділянку, на якій розташоване спірне майно, а також встановлення того факту, що самочинне будівництво не порушує прав інших осіб.

          Як вказувалось вище, позивач на момент проведення самочинного будівництва був користувачем земельної ділянки, на якій вказане будівництво було розташоване. При цьому, на теперішній час, за поясненнями відповідача 2, який здійснює повноваження власника земельної ділянки, право користування позивача на земельну ділянку по пр.Перемоги, 21 м.Маріуполі не припинилось.

Згідно з наданим до матеріалів справи звітом про технічний стан будівельної конструкції основної нежитлової будівлі, складеним Товариством з обмеженою відповідальністю "Донбасспецмонтаж”, встановлено, що спірна будівельна конструкція, розташована по пр.Перемоги, 21 в м.Маріуполі, знаходиться в задовільному стані (ІІ категорія технічного стану) та може безпечно експлуатуватися в подальшому. Крім того, збудована позивачем основна нежитлова будівля є капітальним будівництвом (сьома група капітальності).

За приписом ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Виходячи з того, що згідно з ліцензією серії АБ №153610 Товариству з обмеженою відповідальністю "Донбасспецмонтаж” надане право здійснювати обстеження та оцінювання технічного стану будівельних конструкцій, суд приймає до уваги вказаний вище висновок як доказ дотримання позивачем будівельних норм і правил при будівництві спірного об’єкту.

Згідно з ч.4 ст.376 Цивільного кодексу України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Відповідних доказів, які б підтверджували наявність заперечень відповідача 2 (який здійснює повноваження власника земельної ділянки) проти права власності позивача на основну нежитлову будівлю літера А-1 площею 13,0 кв.м., що розташована за адресою: м.Маріуполь, пр.Перемоги, 21 до матеріалів справи не надано.

Зокрема, починаючи з 2008р. до моменту залучення Маріупольської міської ради Донецької області, м.Маріуполь до участі у цій справі, відсутні будь-які докази наявності звернень відповідача 2 до позивача, до суду з вимогою щодо знесення самочинного будівництва, усунення припущених порушень прав інших осіб внаслідок здійснення цього будівництва.

Викладене також підтверджує висновки суду щодо відсутності порушень прав інших осіб під час проведення спірного самочинного будівництва позивачем.

Відповідно до ст.5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" систему органів державної реєстрації прав складають центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, створена при ньому державна госпрозрахункова юридична особа з консолідованим балансом (центр державного кадастру) та її відділення на місцях, які є місцевими органами державної реєстрації прав.

За ч.2 ст.7 вказаного закону до функцій місцевих органів державної реєстрації прав віднесено, зокрема, реєстрацію прав на нерухоме майно, забезпечення в установленому порядку формування та внесення кадастрових планів земельних ділянок та даних технічної інвентаризації інших об'єктів нерухомого майна до Державного реєстру прав.

Проте, згідно з п.5 розділу V "Прикінцеві положення” цього Закону до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. №7/5 (далі по тексту „Положення”), підприємства бюро технічної інвентаризації здійснюють державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно у межах, визначених адміністративно-територіальних одиниць.

За таких обставин, позивач звернувся до відповідача 1 з заявою про проведення державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно: основну нежитлову будівлю літера А-1 площею 13,0 кв.м., що розташована за адресою: м.Маріуполь, пр.Перемоги, 21.

За приписами п.3.4 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002р., розгляд заяви і прийняття рішення щодо реєстрації права або відмови в реєстрації проводиться у строк, який з дня отримання заяви БТІ не повинен перевищувати тридцяти календарних днів без урахування терміну проведення інвентаризаційних робіт, а також строку прийняття рішення органами, визначеними пунктом 6.1 цього Положення.

Будь-яких доказів проведення або відмови у проведенні реєстрації права власності позивача на спірне нерухоме майно відповідачем 1 до матеріалів справи не надано.

Частиною 1 ст.15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина 1 та п.1 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України визначають, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З наведених норм Цивільного кодексу України випливає, що позов про визнання права власності подається у випадках, коли належне певній особі право або набуття цією особою права не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй такого права.

Позов про визнання права власності це недоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не поєднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не пов’язаних з позбавленням володіння.

При цьому, нормами Цивільного кодексу України не визначено перелік осіб, до повноважень яких належить визнання чи невизнання прав за будь-якими юридичними чи фізичними особами. Особою, яка не визнає право, може бути будь-яка особа, а не лише особа, якій надано такі повноваження.

Відповідно до ст.2 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” відповідна державна реєстрація – офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно з п.18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/98 від 31.01.2001р. „Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом” оскільки відповідно до пункту 5 розділу V „Прикінцеві положення” Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації, останні можуть бути відповідачами у таких справах.

За таких обставин, враховуючи відсутність будь-яких доказів проведення або відмови у проведенні реєстрації права власності позивача на спірне нерухоме майно, за висновками суду, право власності позивача не визнається відповідачем 1 – органом, який здійснює державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно.

Крім цього, враховуючи наданий до матеріалів справи відзив на позовну заяву від 20.07.2009р. №1199, право власності позивача на спірне майно також не визнається Маріупольською міською радою Донецької області, м.Маріуполь.

На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги, що спірний об’єкт збудований на земельній ділянці, користувачем якої є позивач, а також відсутність будь-яких доказів порушення будівництвом спірного об’єкту прав інших осіб, позовні вимоги про визнання права власності на основну нежитлову будівлю літера А-1 площею 13,0 кв.м., що розташована за адресою: м.Маріуполь, пр.Перемоги, 21, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи, що на момент звернення позивача до суду у останнього були відсутні правоустановчі документи на спірне майно, за висновками суду, у відповідності із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на позивача повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Театральне агентство Гранд Концерт”, м.Маріуполь до Міського комунального підприємства „Маріупольське бюро технічної інвентаризації”, м.Маріуполь, Маріупольської міської ради Донецької області, м.Маріуполь задовольнити повністю.

Визнати право власності Товариства з обмеженою відповідальністю „Театральне агентство Гранд Концерт”, м.Маріуполь на основну нежитлову будівлю літера А-1 площею 13,0 кв.м., що розташована за адресою: м.Маріуполь, пр.Перемоги, 21.

В судовому засіданні 08.12.2009р. оголошено повний текст рішення.

Головуючий суддя                               

Суддя Курило Г.Є.

Суддя Джарти В.В.