Рішення № 69738527, 18.10.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/583/2017(м)

263/11779/16-ц

Категорія 47 Головуючий у 1-й інстанції Ковтуненко В.О.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2017 колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого - Ткаченко Т.Б.,

суддів - Гаврилової Г.Л., Попової С.А.,

секретар - Герасимова Г.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Маріупольської міської Ради, Управління Держгеокадастру у місті Маріуполі Донецької області про скасування рішення Маріупольської міської ради та про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 липня 2017 року,

В с т а н о в и л а:

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 в якому просила скасувати рішення Маріупольської міської Ради від 19 жовтня 2010 року №5/46-7073 в частині передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки по вулиці Шевченко, будинок 164А у місті Маріуполі Донецької області та визнати недійсним Державний акт про право власності на землю №01.10.196.00306 від 25 листопада 2010 року, виданий на ім?я ОСОБА_3

В обґрунтування позову вказувала, що на підставі договору дарування є власницею 12/25 частки житлового будинку №164 про вулиці Шевченко у місті Маріуполі Донецької області. Земельна ділянка за зазначеною адресою перебуває у користуванні позивачки та межує з земельною ділянкою по вулиці Шевченка, будинок №164а, власником якого є відповідачка ОСОБА_3

Для реалізації свого конституційного права позивачем було підготовлено заяву про приватизацію земельної ділянки за зазначеною адресою, а саме за її заявою КП «Горахбюро» було підготовлено викопіювання з Генплану міста, відповідно до якого площа проектованої у відведення земельної ділянки складає 730,85 м?.

Однак, сусідка за суміжною земельною ділянкою самовільно, без згоди позивача на те встановила огорожу, внаслідок чого земельна ділянка ОСОБА_3 збільшилась на 200 м? шляхом самозахоплення земельної ділянки позивачки, що підтверджено відповідними актами Управлінням Держгеокадастру у місті Маріуполі Донецької області.

Намагаючись поновити свої порушені права позивачка з?ясувала, що сусідкою приватизовано земельну ділянку по вулиці Шевченко, будинок 164А у місті Маріуполі разом із частиною земельної ділянки у розмірі 200 м?, які належать ОСОБА_2, оскільки Маріупольською міською Радою ухвалено рішення від 19 жовтня 2010 року №5/46-7073 про передачу ОСОБА_3 у власність земельної ділянки площею 0,0585 га за зазначеною адресою.

Зазначене рішення міської ради вважає незаконним, оскільки в порушення земельного законодавства в акті встановлення та погодження меж земельної ділянки по вул. Шевченко, 164А у м. Маріуполі, яка належить відповідачу, від 30 серпня 2010 року серед списку суміжних користувачів прізвища позивача не вказано, згода позивачем не надавалась, чим порушено порядок надання у власність земельної ділянки відповідачу.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 липня 2017 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Маріупольської міської ради, Управління Держгеокадастру у місті Маріуполі Донецької області про скасування п.1.1.22 рішення Маріупольської міської ради №5/46-7073 від 19.10.2010 року про передачу ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0585га за адресою: Донецька область, вулиця Шевченко, 164-а, та про визнання недійсним державного акту на право власності на вказану земельну ділянку.

Не погоджуючись з даним рішенням позивачка ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу із доповненням, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне зясування обставин справи, просить скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 липня 2017 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Зокрема зазначила, що ОСОБА_3 порушено порядок набуття права власності на земельну ділянку, шляхом його приватизації, оскільки не отримано погодження власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноважених ним (ними) осіб на встановлення меж змеленої ділянки в натурі та закріплення їх межовими знаками, що прямо передбачено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками від 18 травня 2010 року № 376. Позивачка вказує, що її згоди на погодження ніхто не питав, в акті встановлення та погодження меж земельної ділянки по вул. Шевченко, буд. 164а, що проектувався для відводу ОСОБА_3, від 30 серпня 2010 року, серед суміжних землекористувачів її не зазначено, тож її згода на розмежування відсутня, що суперечить вимогам земельного законодавства.

Суд першої інстанції не дав оцінки доказам щодо самовільного захоплення та використання ОСОБА_3 0,002 га земельної ділянки, якою користується та володіє ОСОБА_2

Зазначено порушення призвело до того, що при приватизації земельної ділянки ОСОБА_3 трапилося фактичне «накладення» земельної ділянки 164а, яке належить відповідачу, на земельну ділянку по вул. Шевченко, 164, користувачем якого є позивач. Як наслідок зазначеного, ОСОБА_2 позбавлена можливості приватизувати земельну ділянку, чим порушуються її конституційні права.

Суд першої інстанції не розглянув першу вимогу позивача про скасування рішення Маріупольської міської ради, та не навів у рішенні мотиви відмови у задоволенні цієї вимоги.

Відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу у відсутності відповідачів, які належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду справи телефонограмою, про що свідчать записи в книзі телефонограм апеляційного суду за №№ 1960, 1996 (а.с. 228-230) та поштові повідомлення про отримання повідомлення суду про дату, час та місце судового засідання (а.с. 233, 234,235).

Від Відділу у місті Маріуполі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області надійшла заява про розгляд справи без участі його представника (а.с. 236, 237).

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення ОСОБА_2, яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та матеріали інвентарних справ № 43085 на будинок № 164 по вул. Шевченко в місті Маріуполі та № 43086 на будинок № 164 «а» по вул. Шевченко в м.Маріуполі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін з таких підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов'язкових технічних помилок. При цьому ст. 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є "погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами".У випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документу - акта погодження меж - слід вважати, що погодження меж не відбулося. Визнається, що погодження полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови (якщо вони озвучені). Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають.

Підписання акта погодження меж самостійного значення немає, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. З огляду на це, слід вважати, що спір про право у випадку не підписання акта погодження меж відсутній.

З таким висновком колегія суддів не може не погодитися виходячи з наступного.

Згідно з п. «в» ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до положень, визначених ст.122 цього Кодексу. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Згідно ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки, відповідно до ч.3 ст.152 ЗК України, здійснюються шляхом, зокрема визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно з договором дарування частини житлового будинку від 25.12.2008 року ОСОБА_4 подарував ОСОБА_2 12/25 частини житлового будинку №164 з належними до нього господарськими та побутовими будівлями та спорудженнями подвіря, що знаходяться у місті Маріуполі, по вулиці Шевченка на земельний ділянці Маріупольської міської ради (а.с. 127).

Згідно з Витягом про реєстрацію права власності №21984415 від 25.02.2009 року ОСОБА_2 належить 12/25 частки будинку №164 по вулиці Шевченка у місті Маріуполі, на підставі договору дарування №2741 від 25.12.2008 року.

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 31 січня 2002 року ОСОБА_3 успадкувала житловий будинок №164-а по вулиці Шевченка у місті Маріуполі з усіма будівлями подвіря після смерті ОСОБА_5 (а.с. 93)

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 25 листопада 2010 року ОСОБА_3 є власницею земельної ділянки площею 0,0585 га по вулиці Шевченка, №164 «а» у місті Маріуполі, виданого на підставі рішення Маріупольської міської ради від 19.10.2010 року №5746-7073 у межах згідно з планом. (а.с. 109).

Згідно з рішенням Маріупольської міської ради від 19.10.2010 року №5/46-7073 «Про передачу громадянам України у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд, які перебувають у їх власності у Жовтневому, Іллічівському, Приморському, Орджонікідзевському районах міста» ОСОБА_3 передано земельну ділянку (кадастровий номер 1412336300:01:023:0259) площею 0,0585 га по вулиці Шевченка, 164-а.

Згідно з технічною документацією із землеустрою, складеною ТОВ «Проектно-експертна фірма «Землі Приазов?я» щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку на імя ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд (присадибної ділянки) по вулиці Шевченка, будинок №164-а в Жовтневому районі міста Маріуполя Донецької області загальна площа земельної ділянки складає 0,0585 га.

Як пояснила в апеляційному суді позивач ОСОБА_2, попередній власник будинку 164 «а» по вул. Шевченка в м.Маріуполі ОСОБА_5 самовільно зайняв частку земельної ділянки по вул. Шевченка 164, яка виділялась у користування ОСОБА_4, площа якої становила приблизно 300 кв.м. та збудував на ній житловий будинок. В подальшому відповідач самовільно зайняла ще 200 кв.м. вказаної земельної ділянки, яка вже знаходилась в її користуванні, та незаконно приватизувала самовільно зайняту земельну ділянку.

В ході розгляду справи апеляційним судом, з метою повного та всебічного розгляду справи були досліджені інвентаризаційні справи № 43085 за адресою вул. Шевченко, 164 та № 43086 за адресою вул. Шевченко 164-а, м. Маріуполь Донецької області.

З інвентаризаційної справи домоволодіння № 164 по вул. Шевченко вбачається, що на підставі договору купівлі - продажу від 22 липня 1947 року, ОСОБА_4 перейшло у власність домоволодіння № 164 по вул. Шевченко у м. Маріуполі, яке знаходилось на садибній ділянці площею 1483 м?. Разом із тим останньому перейшли усі права та обовязки щодо користування садибною ділянкою та на зведені споруди (а.с.241).

На підставі свідоцтва про право власності на будівлю № 204 від 11 квітня 1983 року, виданого на заміну договору купівлі - продажу від 22 липня 1947 року, та висновку про реєстрацію домоволодіння від 12 квітня 1983 року, ОСОБА_4 належав будинок № 164 по вул. Шевченко, який розташований на земельній ділянці, площею 825 м? (а.с.242).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 12 серпня 1986 року ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_6 купила 13/25 частини житлового будинку № 164 по вул. Шевченко у м. Жданові (Маріуполі), який знаходиться на земельній ділянці, площею 825 м? (а.с.243-245)

Також із зазначеної інвентаризаційної справи вбачається, що 13/25 частини будинку № 164 по вул. Шевченко неодноразово перепродавалась та, відповідно до договору купівлі-продажу від 16 червня 2007 року ОСОБА_7 продала, а ОСОБА_8 купив 13/25 частини будинку № 164 по вул. Шевченко у м. Маріуполі з належними до цієї частини побудовами подвіря (а.с.246).

Отже, жилий будинок № 164 по вул. Шевченко у місті Маріуполі належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_8 (13/25 частини) та ОСОБА_2 (12/25 частини будинку) та розташований на земельній ділянці загальною площею 825 м?.

З інвентаризаційної справи по вул. Шевченка 164 «а» вбачається, що відповідно до Договору на право будівництва будинку та безстрокового користування земельною ділянкою від 27 липня 1950 року, посвідченого в нотаріальному порядку, Міське житлове управління відділу комунального господарства виконкому Жданівської міської Ради депутатів трудящих передало ОСОБА_9 земельну ділянку у розмірі 600 м? для будівництва будинку за адресою вул. Шевченко, 164 у м. Маріуполі (а.с.247-248).

Отже, внаслідок виокремлення земельної ділянки, утворилося два самостійних домоволодіння: домоволодіння № 164, який належав ОСОБА_4, з земельною ділянкою 825 м? та домоволодіння № 164 «а» з земельною ділянкою 600 м?, яке належало ОСОБА_9

Відповідно до договору купівлі продажу від 29 травня 1956 року ОСОБА_9 продала, а ОСОБА_5 купив домоволодіння № 164 «а» по вул. Шевченко у м. Маріуполі, яке складається із недобудованого будинку загальною готовністю 72%. Зазначене домоволодіння знаходиться на земельній ділянці площею 600 м ? (а.с.249-250).

Рішенням Виконавчого комітету Ради депутатів трудящих м. Жданова (м.Маріуполя) від 21 жовтня 1957 року затверджено акт прийому індивідуального домоволодіння по вул. Шевченко № 164 «а» від 21 жовтня 1957 року, яке збудоване громадянином ОСОБА_5 (а.с.250-254).

З огляду на наведене вище, колегія суддів не може погодитися з доводами позивача щодо самовільного захоплення ОСОБА_5 частки земельної ділянки по вул.. Шевченка 164 в м.Маріуполі, яка раніше знаходилася в користуванні ОСОБА_4

Відповідно до п. а, б ст. 23, 24 , 26 Земельного кодексу від 29 листопада 1922 року, який діяв на час виділення попередньому власнику житлового будинку по вул. Шевченка 164 «а» в м.Маріуполі земельної ділянки площею 600 кв.м., землекористувач на своєму земельному наділі має право вести господарське використання землі у спосіб, обраний ним на свій розсуд та зводити, влаштовувати і використовувати на землі будівлі і споруди для господарських і житлових потреб.

Всі споруди, будівлі, посіви та інші рослини, і взагалі все поєднане з ділянкою землі, що знаходяться в користуванні землекористувача, належить йому.

Відповідно до ст.90 ЗК Земельного кодексу Української РСР (1970 року) при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною.

Аналогічне положення міститься у ст. 28 ЗК Земельного кодексу Української РСР (1990 року).

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з пунктом 5 постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562-ХІІ «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 5 травня 1993 року № 3180-XII) громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Аналогічне положення міститься у пунктах першому та сьомому розділу Х «Перехідні положення» ЗК України.

З викладеного вбачається, що як ОСОБА_4 так і ОСОБА_9 земельна ділянка надавалась лише у користування на невизначений строк. І при переході до ОСОБА_5 права власності на недобудований будинок, до останнього перейшло і право користування відповідною земельною ділянку, площа якої становить 600 кв.м..

Також з наведеного вбачається, що після виокремлення частини земельної ділянки ОСОБА_9 (600м?), яка згодом перейшла до ОСОБА_5, у ОСОБА_4 залишилось у користуванні земельна ділянка площею 825 кв.м. по вул. Шевченко 164 в м. .

Оскільки ОСОБА_3 отримала в порядку спадкування будинок 164 «а» по вул. Шевченко у м. Маріуполі та разом із тим до неї перейшло і право користування земельною ділянкою площею 600 кв.м., вона реалізувала право на приватизацію земельної ділянки, що знаходилась в її користуванні, отримав у власність 585 кв.м. земельної ділянки.

Стаття 10 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог та заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як розяснено в п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення , визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях ( частина четверта статті 60 ЦПК).

Як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в апеляційному суді не надано доказів того, що має місце накладання земельної ділянки ОСОБА_3 на земельну ділянку, що перейшла у користування ОСОБА_2

Позивачкою не доведено, порушення ОСОБА_3 прав позивача внаслідок порушення норм земельного чи цивільного законодавства при виготовленні державного акта про право власності на земельну ділянку, а наявність підпису на акті про погодження меж земельної ділянки, що виконаний іншим співвласником житлового будинку № 164 по вул.Шевченка в м.Маріуполі ОСОБА_8 та землекористувачем вказаної земельної ділянки (а.с.100, 101), не є підставою для скасування рішення Маріупольської міської ради про передачу відповідачу у власність земельної ділянки та визнання державного акта недійсним.

Погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, що щоб уникнути необов'язкових технічних помилок. Погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі громадянам безоплатно земельних ділянок на праві приватної власності.

У судовому засіданні позивач пояснила, що ОСОБА_3 фактично користується частиною її земельної ділянки, що підтверджується актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 03.11.2010 року.

Однак колегія суддів зауважує, що предметом розгляду даної справи є скасування рішення міської ради та визнання свідоцтва на право власності земельної ділянки недійсним, а у разі, якщо має місце користування відповідачем іншою частиною земельної ділянки, ніж їй передано у власність, права позивача підлягають захисту у інший спосіб, аніж обраний нею, шляхом звернення до суду з зазначеним позовом.

Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно зясував обставини справи, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, а тому дійшов правильного висновку про відсутність підстав для скасування рішення міської ради та визнання недійсним державно акта на право власності, що на вимогу ст. 308 є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

У х в а л и л а:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 липня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання чинності шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Т.Б.Ткаченко

Судді: Г.Л.Гаврилова

ОСОБА_10