Постанова № 6973560, 26.11.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.11.09 р.                     Справа № 29/365а

11год.10хвил. зал судового засідання – кабінет 205

м. Донецьк, вул. Артема, 157,

Господарський суд Донецької області у складі судді Кододової О.В., при секретарі судового засідання Котельніковій Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом – Приватним підприємством «Албір», м. Маріуполь

до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0000032320/0 від 30.10.2006року, №000002232/0 від 30.10.2006року.

за участю представників сторін:

від позивача – Касьянов М.М. (за дорученням від 20.04.2009р.)

від відповідача – Дмітриєва О.О. (довіреність №103 від 02.10.2009р.)

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов Приватним підприємством «Албір», м. Маріуполь до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0000032320/0 від 30.10.2006року, №000002232/0 від 30.10.2006року.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 10 листопада 2006 року за даним позовом було відкрито адміністративне провадження у справі відповідно до пунктів 6,7 розділу VII „Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що спірні податкові повідомлення-рішення не відповідають чинному законодавству, прийняті відповідачем не законно, відтак підлягають визнанню їх недійсними.

Позивач зазначає, що у відповідності до п.6.2. ст..6 Закону України «Про податок на додану вартість» при експорті послуг, супутніх експорту товару, ставка ПДВ складає «0» відсотків від бази оподаткування, при цьому Закон не обмежує коло осіб, які можуть здійснювати експорт супутніх послуг та застосовувати нульову ставку ПДВ. Позивач зазначає, що відповідач помилково визначає, що ключовою підставою оподаткування по ставці 20 відсотків виходячи із норм п.6.5 ст.6 Закону України «Про ПДВ». У даному випадку на думку позивача необхідно керуватися спеціальною нормою, передбаченою п.6.2. ст.6 Закону України «Про ПДВ».

Відповідач у запереченнях на позовну заяву від 24 листопада 2006року (т.1,а.с.58-60) проти позову заперечує та зазначає, що позивач не6 здійснював супутніх послуг визначених в ч.2 ст.274 Митного кодексу України, а відповідно до вимог договорів здійснював лише транспортне – експедиційне обслуговування вантажів, контроль за здійсненням технології перевантажувальних робіт. Відповідач зазначає, що послуги з навантаження, розвантаження, транспортування, експедирування, страхування вантажів, порти та інші підприємства здійснюють обслуговування товарів, що експортуються, а не здійснюють безпосередньо експорт таких товарів, право на застосування нульової ставки до операцій з надання перерахованих та подібних їм послуг, відсутнє.

Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 28 листопада 2006року справу №29/365а у зв’язку з закінченням повноважень судді Гаврищук Т.Г. передано на розгляд судді Кододовій О.В.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 18 січня 2007року зупинено провадження у справі №29/365а до розгляду господарським судом Донецької області справи №29/366а, прийняття рішення по справі та набрання ним законної сили.

Ухвалою від 12 жовтня 2009року господарським судом Донецької області поновлено провадження в адміністративній справі №29/365а.

Ухвалою від 05.11. 2009року суд закінчив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду на 26.11.2009року.

Під час розгляду справи здійснювалася фіксація судового процесу за допомогою технічних засобів.

У судовому засіданні були дослідженні всі первинні документи долучені до матеріалів справи .

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані сторонами додаткові докази судом встановлено наступне.

В період з 06.10.2006року по 12.10.2006року Жовтневою міжрайонною державною податковою інспекцією м. Маріуполя була проведена перевірка Приватного підприємства «Албір» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за липень 2006року, за результатами якої складено акт від 19.10.2006р. №1826/23-711-1/31317706 (т.1, а.с. 10-37).

За результатами проведеної перевірки відповідачем з боку позивача встановлені наступні порушення:

- п.1.14 ст.1 п.6.2, п.6.5 ст.6,п.п.7.7.1, п.п.7.7.2 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97р. №168/97-ВР ПП «Албір» завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за липень 2006р. – 132804,00грн.;

- п.1.14 ст.1 п.6.2, п.6.5 ст.6,п.п.7.7.1, п.п.7.7.2 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97р. №168/97-ВР ПП «Албір» занижено податок на додану вартість в сумі – 72381,00грн.,в т.ч. по періодах: липень 2006р. – 72381,00грн.

За результатами акту перевірки відповідачем прийняті та направлені позивачу податкове повідомлення-рішення :

- податкове повідомлення-рішення від 30.10.2006р. № 0000032320/0, яким на підставі на п.п. „б” п.п.4.2.2 ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, п.1.14 ст.1, п.6.2, п.6.5 ст.6, п.п.7.7.1, п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” визначено суму податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем податок на додану вартість в розмірі 94095,30 грн., в тому числі: за основним платежем –72381,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 21714,30 грн. (т.1 а.с.9);

- податкове повідомлення-рішення від 30.10.2006р. № 000002232/0, яким на підставі на п.п. „б” п.п.4.2.2 ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, п.1.14 ст.1, п.6.2, п.6.5 ст.6, п.п.7.7.1, п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов’язань наступних періодів) з податку на додану вартість по декларації за липень 2006р. у розмірі 132804,00 грн. (т.1 а.с.8).

Як вбачається з матеріалів справи (т.1 а.с.114-151, т.2 а.с.1-13) позивачем - Приватним підприємством “Албір” на підставі укладених з нерезидентами договорів про транспортно-експедиційне обслуговування від 23.06.2006р. № 7/06, від 06.04.2004 року № 07-04/04, від 03.02.2006р. №1/02-06, від 01.07.2005р. № 01-07, від 04.11.2003р. №22-11/03, від 08.07.2002р. №20-07/02, від 26.02.2004р. №33, від 23.12.2004р. №25-6/106/12, та на підставі договору доручення від 04.11.2003 року № 21-11/03 за період червень 2006 року були надані нерезидентам: ВАТ «Торговий дім АДК», компанії „ALLIED CARBON LLP” (Великобританія), VERACO LLC (США) компанії „CHEMFERT LTD”, фірмі “Metcoal S.A.” (Женева, Швейцарія), Московському представництву фірми „Юніферт Інтернасіональ” (Ліван) послуги з транспортно-експедиційного обслуговування вантажів. З метою виконання своїх зобов'язань за зовнішньоекономічними контрактами позивач укладав договори на проведення робіт з навантаження та перевантаження вантажів з резидентами України –Державним підприємством “Маріупольський морський торговий порт” (м. Маріуполь) від 23.12.2004р. № 25-6/106/12.

Позивач просить визнати недійсними податкові повідомлення-рішення №0000032320/0 від 30.10.2006року, №000002232/0 від 30.10.2006року.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про транспортно-експедиторську діяльність” транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або Інших вантажів.

Транспортно-експедиторська послуга є за своїм змістом роботою, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.

Учасниками транспортно-експедиторської діяльності є клієнти, перевізники, експедитори, транспортні агенти, порти, залізничні станції, об'єднання та спеціалізовані підприємства залізничного, авіаційного, автомобільного, річкового та морського транспорту, митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів.

Приватним підприємством від свого імені, але за дорученням і за рахунок контрагентів-нерезидентів було укладено з підприємства-резидентами України договори про надання послуг з навантаження та перевантаження товарів, що згідно до ст.1011 Цивільного кодексу України є комісійною діяльністю.

Відповідно до п.1.14 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” супутні послуги - це послуги, вартість яких включається відповідно до норм митного законодавства до митної вартості товарів, що експортуються або імпортуються.

Митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору купівлі-продажу або міни, відповідно до ст. 274 Митного кодексу України, визначається на основі ціни, яку було фактично сплачено або яка підлягає сплаті за ці товари на момент перетинання митного кордону України.

До митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються), також включаються фактичні витрати, якщо вони не були раніше до неї включені:

а) на навантаження, вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетинання митного кордону України;

б) комісійні та брокерські винагороди;

в) ліцензійні та інші платежі за використання об’єктів права інтелектуальної власності, які покупець повинен прямо чи побічно здійснити як умову продажу (експорту) товарів, які оцінюються.

З огляду на вищезазначені норми послуги з навантаження та перевантаження товарів є послугами, супутніми експорту.

Згідно п. 6.2 ст. 6 Закону України “Про податок на додану вартість” при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить “0” відсотків до бази оподаткування.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач – ПП «Албір» надавав послуги, супутні експорту товарів і на законних підставах застосовував нульову ставку оподаткування.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, постановою господарського суду Донецької області від 11 березня 2009 року по справі № 29/366а за результатами акту перевірки від 30.08.2006р. №1401/23-711-1/31317706 визнано недійсними податкове повідомлення –рішення Жовтневої МДПІ від 08.09.2006р. № 0000052344/0, яким на підставі на п.п. „б” п.п.4.2.2 ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, п.1.14 ст.1, п.6.2, п.6.5 ст.6, п.п.7.7.1, п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” визначено суму податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем податок на додану вартість в розмірі 138228,00 грн., в тому числі: за основним платежем –92152,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями –46076,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 08.09.2006р. № 0000102344/0, яким на підставі на п.п. „б” п.п.4.2.2 ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, п.1.14 ст.1, п.6.2, п.6.5 ст.6, п.п.7.7.1, п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов’язань наступних періодів) з податку на додану вартість по декларації за червень 2006р. у розмірі 197958,00 грн.

Згідно постанови від 11 березня 2009року судом, при розгляді справи № 29/366а досліджувались ті ж самі обставини, що є предметом дослідження у справі № 29/365а, та судом було встановлено, що послуги з навантаження та перевантаження товарів є послугами, супутніми експорту.

Зазначена постанова господарського суду Донецької області залишена без змін згідно ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2009року (т.2,а.с.33-35).

При розгляді справи № 29/366а досліджувався червень 2006року за результатами акту перевірки від 30.08.2006р. №1401/23-711-1/31317706, який передував липню 2006року що є предметом розгляду даної справи. У акті від 19.10.2006р. №1826/23-711-1/31317706 (т.1,а.с.16) є посилання на попередній акт перевірки, висновки якого у будь – якому випадку впливають на висновки наступного акту в частині визначення залишку від’ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду – розділ 23 декларації, що складає 132804грн. (т.1,а.с.45). Відтак, спростування висновків попереднього акту перевірки обумовлюють по ланцюгу безпідставність висновків акту перевірки від 19.10.2006р. №1826/23-711-1/31317706.

Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до п.4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАСУ) обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно до приписів статті 86 КАСУ суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до п.1 ст.2 цього Кодексу завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно до ст.71 КАСУ кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між сторонами відсутній спір щодо надання позивачем послуг транспортно - експедиційного обслуговування (ТЄО) та вантажно – перевантажні роботи. Відповідач наводить всі ці операції у акті перевірки (т.1 а.с.28 – 33). Дані операції підтверджуються первинними документами (т.1 а.с. 71-107) які були досліджені у судовому засіданні. Відповідно до ч.3 ст.72 КАСУ обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання. Спір між сторонами стосується щодо правомірності формування податкового кредиту по цим операціям.

Судом не приймається до уваги посилання відповідача на те, що супутні послуги надавалися на митній території України і тому повинна застосовуватися ставка податку на додану вартість у розмірі 20% за тих підстав, що відповідач у акті перевірки підтверджує (т.1,а.с.28-33), що вартість цих послуг виставлялася нерезидентам у фінальних рахунках. Згідно приписів п.1.14 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” супутні послуги - це послуги, вартість яких включається відповідно до норм митного законодавства до митної вартості товарів, що експортуються або імпортуються.

Статтями 259, 260 Митного кодексу України встановлено, що митна вартість товарів - це заявлена декларантом або визначена митним органом ціна, що була сплачена або підлягає сплаті за товари, які переміщуються через митний кордон України, і обчислюється на момент перетинання товарами митного кордону України.

Відповідно до статті 274 Митного кодексу України митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору купівлі-продажу або міни, визначається на основі ціни, яку було фактично сплачено або яка підлягає сплаті за ці товари на момент перетинання митного кордону України.

Суд дійшов висновку, що послуги транспортно - експедиційного обслуговування (ТЄО) та вантажно – перевантажні роботи товару є супутніми експорту, відображені в інвойсах, номери яких зазначені у вантажних митних деклараціях, що відповідно, надає платнику податків право на застосування 0 % ставки по податку на додану вартість, а включення декларантом до вантажно-митної декларації їх вартості, як складової митної вартості експортованого товару, дає підстави для оподаткування цих послуг відповідно до пункту 6.2 статті 6 Закону N 168/97-ВР за нульовою ставкою.

Відповідач належними доказами не довів правомірність прийняття спірних повідомлень – рішень №0000032320/0 від 30.10.2006року, №000002232/0 від 30.10.2006року. З огляду на викладене, вимоги позивача про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0000032320/0 від 30.10.2006року, №000002232/0 від 30.10.2006року суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Верховний суд України у постановах від 25 березня 2009року та 24 березня 2009року виклав свою правову позицію що чинним законодавством, на момент виникнення спірних правовідносин, чітко передбачено, що супутні експорту товарів послуги підлягають оподаткуванню податком на додану вартість за ставкою 0.

Відповідно до ст.94 КАСУ якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з державного бюджету України.

Повний текст постанови проголошений 26 листопада 2009року у присутності представників сторін після виходу суду з нарадчої кімнати.

Керуючись ст.1, 6 Закону України “Про податок на додану вартість”, ст. 1 Закону України “Про транспортно-експедиторську діяльність”, ст.1011 Цивільного кодексу України, ст. 274 Митного кодексу України, ст.ст. 2-15, 17-18, 33-35, 45-46, 47-51, 56-59, 69-71, 72, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 185-186, 254 пунктами 6,7 розділу 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд –                              

П О С Т А Н О В И В :

Позов Приватного підприємством «Албір», м. Маріуполь до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0000032320/0 від 30.10.2006року, №000002232/0 від 30.10.2006року задовольнити повністю.

Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя №0000032320/0 від 30.10.2006року, №000002232/0 від 30.10.2006року

Присудити Приватному підприємству «Албір», м. Маріуполь (87517, м. Маріуполь, вул.. Красномаякська,17а, р/р 26000900175622 у Маріупольській філії Першого українського міжнародного банку, МФО 335742, ЗКПО 31317706) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3 грн. 40 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова складена у повному обсязі і підписана 30.11.2009року

Суддя Кододова О.В.