Ухвала суду № 69728703, 06.10.2017, Бориспільський міськрайонний суд Київської області

359/1982/15-к

№ 1-кп/359/14/2017

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

6 жовтня 2017 року м. Бориспіль

Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Вознюка С.М., суддів Борця Є.О. та Гончарова О.М.,

при секретарі судового засідання Тоцької К.О.,

за участю прокурора Василенка В.С., обвинуваченого ОСОБА_1, обвинуваченого ОСОБА_2, захисника адвоката ОСОБА_3, перекладача ОСОБА_4,

розглянувши в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні питання про встановлення судом процесуальних строків для подання стороною обвинувачення доказів, у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 Максвела Узома у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 305, ч. 3 ст. 307 КК України, за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 305, ч. 3 ст. 307 КК України, -

в с т а н о в и в:

В провадженні Бориспільського міськрайонного суду Київської області знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 305, ч. 3 ст. 307 КК України.

В ході розгляду кримінального провадження вирішується питання про встановлення судом процесуальних строків для подання стороною обвинувачення доказів.

У судовому засіданні прокурор Василенко В.С. зазначив, що свідків сторони обвинувачення він представляє суду по мірі можливості самих свідків, а письмові докази в повному обсязі, поки що не готовий надати для дослідження суду, оскільки деякі матеріали по даному кримінальному провадженні перебувають під грифом "Таємно". На даний момент скеровано лист про розсекречування ухвали слідчого судді. Тому вважав за необхідне відкласти розгляд справи, у звязку з неявкою свідків.

У судовому засіданні захисник обвинувачених адвокат ОСОБА_3 зазначив, що у даному кримінальному провадженні суду необхідно встановити процесуальні строки для представлення стороною обвинувачення доказів, а саме: забезпечити явку свідків та надання всіх письмових доказів, які на думку прокурора, доводять вину ОСОБА_2 та ОСОБА_1, відповідно до предявленого їм обвинувачення. Так, обвинувачені перебувають під вартою з 30.01.2015 р., тобто тривалий час. З початку березня 2015 р. дане кримінальне провадження знаходиться на розгляді в Бориспільському міськрайонному суді Київської області. В той же час, незважаючи на такий тривалий строк розгляду даного кримінального провадження та перебування обвинувачених під вартою, судовий розгляд ще не завершено, оскільки стороною обвинувачення умисно затягується судовий розгляд шляхом ненадання належних та допустимих доказів вини ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненні, інкримінованих ним кримінальних правопорушень. Таким чином, встановивши стороні обвинувачення процесуальні строки подачі доказів, судом буде забезпечено закінчення розгляду даної справи.

Обвинувачені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підтримали думку свого захисника.

Суд, заслухавши думку учасників судового провадження, та ознайомившись з наявними матеріалами кримінального провадження, дійшов наступного висновку.

Частиною 1 ст. 318 КПК України передбачено, що судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку.

Згідно ст. 332 КПК України судовий розгляд відбувається безперервно, крім часу, призначеного для відпочинку та випадків відкладення судового засідання з причин, передбачених ч. 2 вказаної статті.

На даний час триває судовий розгляд на стадії доповнень та клопотань.

Прокурором заявлено та судом задоволено клопотання про допит 6 свідків сторони обвинувачення, присутність яких під час судового розгляду, згідно ч. 3 ст. 23 КПК України, сторона обвинувачення зобовязана забезпечити з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.

Зі свого боку суд, сприяючи розгляду справи в розумні строки, постійно направляв вказаним свідкам судові повістки, sms-повідомлення, а також при наявності клопотань та за власної ініціативи постановляв ухвали про застосування до даних свідків примусового приводу.

За весь час розгляду даного кримінального провадження судом було допитано лише двох свідків обвинувачення. Інші свідки, на неодноразові виклики до суду в судові засідання, виконані належним чином, не зявляються без поважних причин, будучи повідомленим належним чином про час та місце розгляду справи, причини неявки суду невідомі.

Таким чином, прокурор, не зважаючи на створення судом необхідних умов для виконання обовязку, передбаченого ч. 3 ст. 23 КПК України, тривалий час не забезпечує прибуття свідків у судове засідання для їх безпосереднього допиту.

Крім того, суд звертає увагу, що обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, покладається в даному випадку на прокурора, проте стороною обвинувачення не вжито заходів з метою оперативного судового розгляду справи та дослідження наявних доказів.

Таке повільне представлення суду свідків сторони обвинувачення, свідчить про неналежне виконання прокурором своїх обовязків, що призводить до неодноразових відкладень судових засідань та порушення принципу безперервного розгляду справи.

Відповідно до ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження, серед іншого, є забезпечення швидкого розслідування та судового розгляду. В п. 21 ч. 1 ст. 7 КПК України закріплено, що розумність строків є засадою кримінального провадження.

Вимоги про дотримання розумних строків провадження також закріплені в окремій статті 28 КПК України. Так, забезпечення судового провадження в розумні строки покладено на суд.

Дотримання розумного строку розгляду провадження є елементом справедливого судового розгляду в розумінні ст. 6 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини, відповідно до якої, кожен має право на доступ до правосуддя та на справедливий і відкритий розгляд його справи впродовж розумного строку.

У п. 116 рішення ЄСПЛ від 12.03.2009 р. у справі "Вергельський проти України" зазначено: "розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів".

Згідно з ч. 4 ст. 28 КПК України кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.

Вимоги оперативності розгляду кримінальних проваджень у справах, по яких підсудний тримається під вартою, ґрунтуються на підвищених вимогах до розумного строку розгляду (з урахуванням виключного ступеня обмеження права особи на свободу). Усталена правова позиція ЄСПЛ із зазначеного питання наведена у п. 90 рішення у справі "Тодоров проти України": "Суд також зазначає, що протягом усього кримінального провадження заявник у цій справі тримався під вартою, що вимагало від державних органів, які розглядали справу, особливу сумлінність у здійсненні правосуддя без затримок (п. 83 рішення у справі "Смірнова проти Росії" (Smirnova v. Russia) та п. 31 рішення від 31.01.2006 р. у справі "Юртаєв проти України" (Yurtayev v. Ukraine))".

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 114 КПК України для забезпечення виконання сторонами кримінального провадження вимог розумного строку слідчий суддя, суд має право встановлювати процесуальні строки у межах граничного строку, передбаченого цим Кодексом, з урахуванням обставин, встановлених під час відповідного кримінального провадження. Будь-які строки, що встановлюються прокурором, слідчим суддею або судом, не можуть перевищувати меж граничного строку, передбаченого цим Кодексом, та мають бути такими, що дають достатньо часу для вчинення відповідних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень та не перешкоджають реалізації права на захист.

З огляду на вказане, з врахуванням принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, які на думку суду не будуть порушені, оскільки стороною обвинувачення заявлено про наявність певних доказів та запропоновано включити їх до порядку дослідження, тобто суд не вимагає надання інших доказів, про які не заявляв прокурор, однак представлення їх суду прокурором відбувається дуже повільно (забезпечення явки для допиту свідків сторони обвинувачення), що призводить до затягування розгляду справи, а ненадання, заявлених письмових доказів, не дозволяє суду здійснити дослідження доказів у повному обсязі.

За таких обставин, враховуючи той факт, що обвинувачені перебувають під вартою з 30.01.2015 р., справа знаходиться на розгляді в Бориспільському міськрайонному суді Київської області з 5 березня 2015 р., а дослідження доказів триває з порушенням вимог розумності строку, тому колегія суддів вважає за доцільне, для забезпечення виконання сторонами кримінального провадження вимог розумного строку, встановити стороні обвинувачення строк для подання до суду доказів у даному кримінальному провадженні, а саме: забезпечити присутність свідків обвинувачення для їх допиту, подання доказів сторони обвинувачення в даному кримінальному провадженні для їх дослідження, до 27 жовтня 2017 року.

Також в ході розгляду кримінального провадження вирішується питання доцільності продовження тримання обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під вартою.

Прокурор просить суд продовжити тримання обвинувачених під вартою, враховуючи наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченими кримінальних правопорушень, також просить врахувати тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченим, можливий вплив на недопитаних свідків, ризик вчинення обвинуваченими інших злочинів, та у такий спосіб перешкоджати розгляду кримінального провадження, а в сукупності наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачені можуть здійснити дії передбачені п.1, п. 3, п. 4, п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Прокурор вважає, що обвинувачені, маючи непогашену судимість, належних висновків для себе не зробили, на шлях виправлення та перевиховання не стали, і під час строку умовно-дострокового звільнення обвинувачуються у вчиненні нових особливо тяжких злочинів. Також, вчинення злочину в період умовно-дострокового строку може призвести до умисного переховування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з метою ухилення від реального відбування покарання. Вважає, що ризики, які існували на досудовому слідстві не зменшились та продовжують існувати під час судового розгляду.

Захисник ОСОБА_3, заперечує проти продовження тримання обвинувачених під вартою. В обґрунтування своїх заперечень, вважає предявлену підозру необґрунтованою, також вважає за можливе змінити запобіжний захід обвинувачених із тримання під вартою на альтернативний, більш м'який, не пов'язаний з тримання під вартою. Так, стороною обвинувачення не було доведено наявність ризиків, визначених ст. 177 КПК України, а тому такі ризики відсутні, а також не доведено факт того, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може забезпечити належної поведінки обвинувачених. Ці обставини свідчать про те, що подальше тримання обвинувачених під вартою не є виправданим, з огляду на положення КПК України та Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Отже, ризики із існуванням яких, закон пов'язував можливість обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим, на даний час втратили свою актуальність. Також, адвокат ОСОБА_3 при розгляді даного питання просив врахувати, що ОСОБА_2 до затримання проживав разом зі своєю бабусею ОСОБА_5 за адресою: Житомирська обл., Житомирський р-н, с. Слобода-Селець, вул. Молодіжна, 80. Крім того, ОСОБА_2 має батьків та малолітніх брата та сестру. Вказані обставини свідчать про міцність соціальних звязків ОСОБА_2 за місцем свого постійного проживання. Також, враховуючи, що батько ОСОБА_2 ОСОБА_6, зареєстрований як ФОП, то останній зобовязується працевлаштувати свого сина, забезпечити його постійною зайнятістю та здійснювати контроль за сином, у разі його звільнення з під варти. Крім того, зазначив, що у обвинуваченого ОСОБА_2 є серйозні проблеми зі здоров'я, у звязку з чим він потребує належного лікування, яке не можуть йому забезпечити в умовах СІЗО, а тому він не може більше перебувати під вартою. Відносно обвинуваченого ОСОБА_1 адвокат ОСОБА_3 зазначив, що останній має двох неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні. При цьому останній бажає приймати активну участь у їх вихованні. Це вказує на міцність соціальних звязків ОСОБА_1 Наведене у сукупності, на переконання захисника, свідчить про можливість забезпечення належної процесуальної поведінки обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 шляхом застосування до них більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою. Враховуючи вищевикладене, захисник обвинувачених адвокат ОСОБА_3 просив суд змінити обвинуваченим ОСОБА_2 та ОСОБА_1 запобіжний захід з тримання під вартою на альтернативний більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою з покладенням на них відповідних процесуальних обовязків.

Обвинувачений ОСОБА_2 підтримав думку свого захисника та просив змінити йому запобіжний захід на інший, не пов'язаний з триманням під вартою. Також зазначив, що в нього є серйозні проблеми зі здоров'ям, а саме хибний суглоб човноподібної кістки на лівій руці, посттравматичний остеоартроз лівого променевого-запястного суглоба. Враховуючи такий його діагноз, лікар приписав йому лікування лише шляхом оперативного втручання. Це підтверджується медичною довідкою, яка міститься в матеріалах даної справи. Однак, в СІЗО йому не надають належної та кваліфікованої медичної допомоги, і не можуть провести необхідну йому операцію. У звязку з тим, що він вже тривалий час перебуває під вартою, стан його здоров'я з кожним днем лише погіршується. Враховуючи такий його стан здоров'я подальше перебування його під вартою є неможливим, у звязку з чим до нього потрібно застосувати інший запобіжний захід, який не пов'язаний з триманням під вартою.

Обвинувачений ОСОБА_1 підтримав думку свого захисника.

Суд, заслухавши думку учасників судового провадження, та ознайомившись з наявними матеріалами кримінального провадження, дійшов наступного висновку.

Термін дії запобіжного заходу відносно обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 закінчується 08.10.2017 року, а до указаного часу провести розгляд кримінального провадження є неможливим.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинувачених під вартою, якщо судове провадження не було завершено до спливу продовженого строку. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 чинного КПК.

Згідно з ч. 1 ст. 183 цього ж Кодексу тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується, якщо жоден із більш мяких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам переховування від суду та (або) перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.

Так, згідно з п. 1, п. 3, п. 4, п. 5 ч. 1, ч. 2 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є запобігання спробам обвинуваченого переховуватися від суду, незаконно впливати, зокрема, на свідка, перешкоджати кримінальному провадженню та вчинити інше кримінальне правопорушення. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити ці дії.

При цьому, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду; можливість вчинення іншого правопорушення особою; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі "Харченко проти України" від 10 лютого 2011 року, рішення "Лабіта проти Італії" від 06.04.2000 р., рішення "Летельє проти Франції" від 26.06.1991 р.).

Так, як вбачається з обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжких кримінальних правопорушень, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі строком до 12 років.

Досліджені в судовому засіданні докази обґрунтованості предявленого обвинувачення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є вагомими, більш детальну оцінку яким суд надасть під час перебування в нарадчій кімнаті при прийнятті остаточного рішення у даному кримінальному провадженні.

Враховуючи тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_2 та ОСОБА_1, в разі визнання їх винуватими, суд вважає, що з високим ступенем ймовірності обвинувачені будуть вживати заходів для переховування від суду.

Крім того, враховуючи фактичні обставини за яких обвинуваченим інкримінується вчинення кримінальних правопорушень, суд вважає доведеним наявність ризику, щодо здійснення ними можливого незаконного впливу на свідків у даному кримінальному провадженні, які наданий момент і ще не допитані.

Також, обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2, є раніше судимі та мають незняту та непогашену судимість.

Обвинувачений ОСОБА_1 ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 21.01.2014 р. був звільнений умовно-достроково від відбування покарання у виді позбавлення волі за попереднім вироком. Обвинувачений ОСОБА_2 ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 28.01.2014 р. був звільнений умовно-достроково від відбування покарання у виді позбавлення волі за попереднім вироком.

Таким чином, факт того, що обвинувачені раніше засуджувались, однак належних висновків для себе не зробили, на шлях виправлення і перевиховання не стали, та наступні злочини, у вчиненні яких обвинувачуються ОСОБА_2 та ОСОБА_1, скоєні в період умовно-дострокового строку, вказує на те, що вони є особами, які схильні до вчинення кримінальних правопорушень. Це в свою чергу свідчить про існування ризику можливого вчинення ними іншого кримінального правопорушення, у разі перебування їх на волі.

Також, з матеріалів даного кримінального провадження вбачається, що обвинувачені як до засудження, так і після звільнення з місць відбування покарання, не працевлаштувалися, та до їх затримання не працювали, суспільно корисною працею не займалися, тобто не мали постійного джерела доходу. Це в свою чергу може свідчити, що обвинувачені обрали стійку лінію антисоціальної поведінки, та незаконного здобуття коштів для існування. При цьому суд враховує, що обвинувачені не зареєстровані та не проживають за місцем розгляду кримінального провадження, та обидва є мешканцями іншого регіону.

Ці обставини в сукупності свідчать про наявність ризиків, передбачених п. 1, п. 3, п. 4, п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, що під впливом тяжкості покарання, яке загрожує обвинуваченим, вони будуть переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків чи вчинити інше кримінальне правопорушення, та у такий спосіб перешкоджатиме розгляду кримінального провадження.

Враховуючи наявні ризики, встановлені судом, які станом на теперішній час не перестали існувати та не зменшилися, суд вважає, що жоден із більш мяких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не зможе забезпечити ненастання цих ризиків та належну процесуальну поведінку обвинувачених.

При цьому судом встановлено, що запобігання наведених вище ризиків становить суспільні інтереси, які полягають в забезпеченні правопорядку, відправлення кримінального судочинства та встановлення істини у справі. Ці інтереси мають превалююче значення та переважають принцип поваги до особистої свободи обвинувачених, а тому виправдовують тримання обвинувачених під вартою. Також це цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про необхідність продовження терміну дії запобіжного заходу відносно обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на 60 діб, оскільки раніше закінчити судовий розгляд даного кримінального провадження не надається можливим.

Крім того, суд не бере до уваги, зазначені у судовому засіданні, доводити сторони захисту, оскільки вони вже були предметом дослідження під час розгляду клопотань адвоката ОСОБА_3 про зміну запобіжного заходу обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з тримання під вартою на домашній арешт. Так, обставини, які враховувались при постановленні судового рішення від 16.06.2017 р., яким адвокату ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні вказаного клопотання, не змінилися.

Що стосується скарг захисника та обвинуваченого ОСОБА_2 щодо погіршення його стану здоровя слід зазначити наступне.

Суд не вбачає прямої небезпеки здоров'ю обвинуваченого, оскільки стороною захисту не було надано належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 не може утримуватися в умовах СІЗО. Так, як вбачається із медичної довідки Інституту травматології та ортопедії НАМН України реєстраційний номер 104097 від 01.12.2016 р. (т.4 а.с.33), в ній не зазначено про неможливість ОСОБА_2 утримуватися в СІЗО, а вказано лише про діагноз, виявлений у ОСОБА_2 за результати проведеного обстеження, та рекомендації щодо необхідності оперативного лікування та обмеження фізичного навантаження, тобто про методи лікування.

Так, згідно ст. 49 Конституції України кожен має право на охорону здоровя, медичну допомогу та медичне страхування. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування.

Пунктом "д" ст. 6 Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19.11.1992 р. №2801-XII передбачено, що кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що передбачає, у тому числі, кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров'я.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України "Про попереднє ув'язнення" медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організовується і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я.

Гарантоване зазначеними нормами законодавства право осіб, узятих під варту, на охорону здоровя та належну медичну допомогу реалізується, зокрема, в Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого спільним наказом Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров'я України № 239/5/104 від 10.02.2012 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 лютого 2012 р. за № 212/20525 (далі Порядок).

Відповідно до п. 2.3 Порядку, медичне обстеження осіб, узятих під варту, здійснюється у разі їх звернення зі скаргою на стан здоровя за ініціативою лікаря медичної частини СІЗО або адміністрації СІЗО. У випадках, коли лікарі медичної частини СІЗО не можуть самостійно встановити діагноз, начальник медичної частини СІЗО подає запит до керівництва СІЗО щодо направлення хворого на лікування до обраного закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку або залучення відповідного лікаря-фахівця закладу охорони здоров'я. Керівництво СІЗО забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.

Згідно з вимогами п. 2.6 зазначеного вище Порядку, у разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров'я з орієнтовного переліку. Про необхідність проведення обстеження, яке потребує вивезення особи, узятої під варту, до закладу охорони здоров'я, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан її здоров'я та запит до керівництва СІЗО. Керівництво СІЗО забезпечує своєчасне направлення особи, узятої під варту, на обстеження до обраного лікарем медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.

Відповідно до вимог п. 2.7 зазначеного вище Порядку, якщо за результатами огляду чи обстеження особи, узятої під варту, встановлено, що вона потребує надання медичної допомоги у закладі охорони здоров'я з орієнтовного переліку, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан здоров'я особи, узятої під варту, та звертається із запитом до керівництва СІЗО. Керівництво СІЗО забезпечує перевезення особи, узятої під варту, до закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку та направляє довідку про стан здоров'я особи, узятої під варту, органу або особі, в провадженні яких знаходиться кримінальна справа цієї особи. Керівництво СІЗО організовує та забезпечує цілодобову охорону особи, узятої під варту, під час лікування у закладах охорони здоровя відповідно до вимог нормативно-правових актів Міністерства юстиції, Міністерства охорони здоровя.

Отже, законодавством чітко визначений порядок обстеження та надання медичної допомоги особам, узятим під варту і забезпечення виконання зазначеного порядку покладено саме на керівництво СІЗО.

Згідно ст. 8 КПК України, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

При цьому, беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Мусіель проти Франції", "Науменко проти України") порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не може мати місце лише в звязку з погіршенням стану здоров'я заінтересованої особи, проте таке порушення може бути в зв'язку з неналежним наданням медичної допомоги (рішення "Мельник проти України"), надання якої в даному випадку покладено на керівництво СІЗО.

Таким чином, надання медичної допомоги особам, узятим під варту, покладено на керівництво СІЗО, у зв'язку з чим, для недопущення порушення прав на охорону здоров'я, колегія суддів дійшла висновку про необхідність вжиття відповідних заходів реагування з метою зобов'язання посадових осіб адміністрації Державної установи "Київський слідчий ізолятор" Міністерства юстиції України до організації негайного надання належної медичної допомоги обвинуваченому ОСОБА_2

Керуючись ст.ст. 114, 318, 369, 370, 371, 372, 376 КПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Встановити стороні обвинувачення, в особі групи прокурорів в кримінальному провадженні №22015000000000008, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.01.2015 року, - строк для подання до суду доказів у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 Максвела Узома у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 305, ч. 3 ст. 307 КК України, за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 305, ч. 3 ст. 307 КК України, а саме: забезпечити присутність свідків обвинувачення для їх допиту, подання доказів сторони обвинувачення в даному кримінальному провадженні для їх дослідження, на 14 годину 00 хвилин 27 жовтня 2017 року.

Продовжити ОСОБА_1 Максвелу Узому, ІНФОРМАЦІЯ_1, строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 діб, тобто до 24.00 год. 04.12.2017 року.

Продовжити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 діб, тобто до 24.00 год. 04.12.2017 року.

Продовжити утримувати ОСОБА_1 Максвела Узома, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, у Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.

Зобовязати посадових осіб адміністрації Державної установи «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України вжити заходів медичного забезпечення та обстеження, надати кваліфіковану медичну допомогу ОСОБА_2, в тому числі дозволити доставку останнього до закладів Міністерства охорони здоровя України в м. Києві відповідно профілю захворювання.

Контроль за виконанням ухвали суду покласти на прокурорів групи прокурорів в даному кримінальному провадженні.

Ухвала суду є остаточною та не підлягає апеляційному оскарженню.

Головуючий: С.М. Вознюк

Судді: Є.О. Борець

ОСОБА_7