Рішення № 69726271, 17.10.2017, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" жовтня 2017 р.Справа № 916/649/16

За позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА"

до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАКСІ-ЛІДЕР"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "РВ-ЛІЗИНГ"

про стягнення солідарно 253 867,05 грн.

та

за зустрічним позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "РВ-ЛІЗИНГ"

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА"

за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "ТАКСІ-ЛІДЕР"

про визнання недійсним договору поруки

Головуючий суддя Цісельський О.В.

Судді Волков Р.В.

ОСОБА_1

Представники сторін:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача 1: не з'явився

Від відповідача 2: не з'явився

СУТЬ СПОРУ: позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА", звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою про солідарне стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "ТАКСІ-ЛІДЕР" та товариства з обмеженою відповідальністю "РВ-ЛІЗИНГ" 253 867,05 грн., де 7 012,65 грн. основна заборгованість. 243 528,69 грн. збитки, 1 960,83 грн. штраф, 354,39 грн. пеня, 153,23 грн. 3% річних, 857,26 грн. інфляційні.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 21.03.2016р. позовну заяву (вх.№696/17) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №916/649/16 та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

30.03.2016р. товариство з обмеженою відповідальністю "РВ-ЛІЗИНГ" звернулось до господарського суду Одеської області із зустрічною позовною заявою (вх.№817/16) до товариства з обмеженою відповідальністю "ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА" про визнання недійсним договору поруки.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 31.03.2016р. зустрічну позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "РВ-ЛІЗИНГ" до товариства з обмеженою відповідальністю "ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА" про визнання недійсним договору поруки прийнято до спільного розгляду з первісним позовом по справі №916/649/16 та обєднати зустрічний позов в одне провадження із первісним позовом, залучено товариство з обмеженою відповідальністю "ТАКСІ-ЛІДЕР" (до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача за зустрічним позовом.

01.04.2016р. представник позивача звернувся до суду із клопотанням (вх.№8252/16) про відкладення розгляду справи, яке судом було задоволено.

18.04.2016р. на адресу господарського суду надійшла заява товариства з обмеженою відповідальністю "РВ-ЛІЗИНГ" про призначення судових почеркознавчої та технічної експертиз (вх.№2-2048/16), яке судом було задоволено, у зв'язку з чим, розглянувши матеріали справи, пояснення представників сторін, з метою повного, всебічного та обєктивного розгляду обставин справи, для розяснення питань, що виникли при вирішенні спору та потребують спеціальних знань, судом ухвалою від 26.04.2016р. призначено судову почеркознавчу експертизу та судову технічну експертизу, проведення якої було доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

На вирішення судової почеркознавчої експертизи було поставлено наступні питання:

1) Чи виконано підпис від імені засновника ТОВ "РВ-ЛІЗІНГ" ОСОБА_2 у рішенні учасників ТОВ "РВ-ЛІЗІНГ" №1 від 06.11.2012р. тією особою, від імені якої він зазначений, чи іншою особою?

2) Чи виконано підпис від імені засновника ТОВ "РВ-ЛІЗІНГ" ОСОБА_2 у рішенні учасників ТОВ "РВ-ЛІЗІНГ" №1 від 06.11.2012р. під впливом збиваючих факторів (природних, штучних)?

На вирішення судової технічної експертизипоставити наступні питання:

1) Яким чином виконаний підпис від імені засновника ТОВ "РВ-ЛІЗІНГ" ОСОБА_2 у рішенні учасників ТОВ "РВ-ЛІЗІНГ" №1 від 06.11.2012р. (за допомогою технічних засобів чи писальним приладом)?

2) Чи виготовлено рішення учасників ТОВ "РВ-ЛІЗІНГ" №1 від 06.11.2012р. шляхом монтажу за допомогою компютерної або копіювально-розмножувальної техніки?

3) Чи виготовлений текст рішення учасників ТОВ "РВ-ЛІЗІНГ" №1 від 06.11.2012р. та підпис від імені засновника ТОВ "РВ-ЛІЗІНГ" ОСОБА_2 у рішенні учасників ТОВ "РВ-ЛІЗІНГ" №1 від 06.11.2012р. у різний час?

4) У якій послідовності виконувались реквізити рішення учасників ТОВ "РВ-ЛІЗІНГ" №1 від 06.11.2012р. (підпис, відтиск печатки, текст)?

5) Яким способом нанесений відтиск печатки на рішення учасників ТОВ "РВ-ЛІЗІНГ" №1 від 06.11.2012р.?

6) Чи в один період часу були виконані текст, печатка ті підпис у рішенні учасників ТОВ "РВ-ЛІЗІНГ" від 06.11.2012р.

З підстав призначення судової експертизи, провадження у справі №916/649/16 було зупинено.

На адресу господарського суду Одеської області надійшло повідомлення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз (вх.№11110/17 від 18.05.2017р.) про неможливість надання експертного висновку без здійснення оплати, у зв'язку з чим, провадження у справі №916/649/16 було поновлено.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.06.2017р. справу №916/649/16 було призначено до колегіального розгляду.

Згідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 20.06.2017р., справу №916/649/16 було передано на розгляд колегії суддів господарського суду Одеської області у складі: головуючий суддя Цісельський О.В., судді Волков Р.В., Смелянець Г.Є.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.06.2017р. колегія суддів у складі: головуючий суддя Цісельський О.В., судді Волков Р.В., Смелянець Г.Є.

З підстав перебування судді господарського суду Одеської області Смелянець Г.Є. у відпустці з 14.08.2017р. по 01.09.2017р., розпорядженням керівника апарату суду ОСОБА_3 №804 від 16.08.2017р., справу №916/649/16 було призначено до повторного автоматичного розподілу.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 16.08.2017р. справу №916/649/16 було передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Цісельський О.В., судді Малярчук І.А., Волков Р.В.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.08.2017р. колегії судді у складі: головуючий суддя Цісельський О.В., Малярчук І.А., Волков Р.В. прийняла справу до свого провадження та призначила її до розгляду в судовому засіданні.

Представник позивача в судове засідання, призначене на 17.10.2017р. подав до суду клопотання про розгляд справи без участі його представника (вх.№16281/17 від 24.07.2017р.) та (вх.№20373/17 від 20.09.2017р.), які судом були задоволені, подав відзив на зустрічний позов (вх.№10695/16 від 26.04.2016р.), відповідно до якого, зустрічні позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у їх задоволенні.

Представник відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "РВ-ЛІЗИНГ" в судове засідання, призначене на 17.10.2017р. не з'явився, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, подав до суду відзив на позов (вх.№8632/16 від 05.04.2016р.), згідно якого заявлені позивачем позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у їх задоволенні.

Представник відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "ТАКСІ-ЛІДЕР" в судові засідання, не з'являвся, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином, відзив на позов не надав, своїм правом на захист не скористався.

Відповідно до правової позиції Вищого господарського суду України, що викладена у постанові від 07.07.2016р. у справі №910/21819/15, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є підставою для скасування судового рішення прийнятого за відсутності представника сторони спору.

Згідно з ст.75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

14 лютого 2013р. між товариством з обмеженою відповідальністю "ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА" (Лізингодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "ТАКСІ-ЛІДЕР" (Лізингоодержувач) було укладено Договір про фінансовий лізинг №00006714, згідно умов п.3.1. якого вбачається, що предметом лізингу за цим Контрактом є транспортний засіб, зазначений у контракті (надалі "Об'єкт лізингу"). Об'єкт лізингу був обраний відповідно специфікації Лізингоодержувачем та в повній мірі відповідає вимогам Лізингоодержувача. Лізингоодержувач на власний розсуд здійснив вибір Дилера-продавця, у якого Порше Лізинг Україна придбало об'єкт лізингу.

Відповідно до п.3.2. Договору Порше Лізинг України придбаває Об'єкт лізингу (отримує право власності на об'єкт лізингу) та передає Лізингоодержувачу об'єкт лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями заставного українського законодавства та цього Контракту.

Пунктом 3.3. Договору встановлено, що Лізингоодержувач користується об'єктом лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями чинного українського законодавства та забезпечує експлуатацію об'єкту лізингу у відповідності до цього Контракту.

Як визначено п.3.4. Договору, після завершення строку лізингу за Контрактом Лізингоодержувач придбаває об'єкт у Порше Лізинг Україна за купівельною ціною, що буде визначена Порше Лізинг Україна з урахуванням виконання Лізингоодержувачем своїх зобов'язань щодо сплати Лізингових платежів та інших платежів, які підлягають здійсненню за цим Контрактом. За умови повної сплати Лізингоодержувачем всіх платежів за контрактом, а також виходячи з припущення, що відповідне законодавство України, що регулює відносини сторін.

Так, Об'єктом лізингу є транспортний засіб типу VW Polo Sedan 1/6 і benzin, 2013 року виробництва, шасі № XW8ZZZ61ZDG0457005 двигун № НОМЕР_1.

Умови лізингу:

вартість об'єкту лізингу - еквівалент 14 200,00 доларів США;

авансовий платіж - еквівалент 4 260,00 доларів США;

-обсяг фінансування - еквівалент 9 940,00 доларів США;

-процентна ставка - змінна відповідно до п.6.4.2. загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу;

-кількість лізингових платежів - 60;

-строк лізингу - 60 місяців;

-лізинговий платіж - еквівалент 315,94 доларів США;

-адміністративний платіж еквівалент 213,00 доларів США.

Пунктом 6.1 Загальних комерційних умов сторони встановили, що для експлуатації об'єкта лізингу Лізингоодержувач щомісяця виплачуватиме позивачеві лізингові платежі відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), що являє собою невід'ємну частину цього контракту, та інших положень Контракту. Кожний лізинговий платіж включає в себе:

- відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування;

- частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу);

- комісії;

- покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим контрактом та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з контрактом.

Відповідно до п.6.3 Загальних комерційних умов, сторони погоджуються, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за цим контрактом на користь Порше Лізинг Україна, відображають справедливу вартість Об'єкту лізингу та забезпечують отримання Порше Лізинг Україна очікуваної станом на дату виконання контракту суми на основі діючого курсу обміну Євро/долара США, встановленого Національним банком України або українським комерційним банком (ПАТ КІБ Креді ОСОБА_4 або іншим банком), або на основі обмінних курсів, за якими на встановлену дату укладались угоди з клієнтами банку (ПАТКІБ Креді ОСОБА_4 або іншим банком) з купівлі та продажу Євро/доларів США до української гривні) ( надалі - обмінний курс), як буде обрано за рішенням Порше Лізинг Україна, станом на дату, коли кожен платіж підлягає виплаті. З цією метою лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобов'язання, передбачені цим контрактом, розраховуються в Євро/доларах США (як обумовлено сторонами в контракті) на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом вказаного вище банку, чинним на дату виставлення рахунку. Якщо в період між датою виставлення рахунку та датою отримання суми еквівалентної тій, що зазначена в такому рахунку, обмінний курс, який був використаний та про який було повідомлено Порше Лізинг Україна, збільшився більше, ніж на 2%, різниця, що виникла внаслідок такого збільшення, виплачується Лізиногоодержувачем. Лізингові платежі будуть розраховуватись для цілих місяців (п. 6.3 Загальних комерційних умов).

Пунктом 6.5 Загальних комерційних умов сторони встановили, що лізингові платежі перераховуються лізингоодержувачем на рахунок, зазначений Порше Лізинг Україна у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування) не пізніше дати, вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування). Лізингові платежі у будь-якому разі не підлягають поверненню лізингоодержувачу, за випадком випадків визначених контрактом.

У п.6.17 Загальних комерційних умов сторони погодились, що у випадку розірвання контракту/відмови від контракту за ініціативою Порше Лізинг Україна відповідно до п.12 контракту, лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об'єктом лізингу.

Відповідно до п.8.3.2. Загальних комерційних умов якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів (у відповідності до Закону України Про фінансовий лізинг), Порше Лізинг Україна має право розірвати контракт/відмовитися від контракту і витребувати об'єкт лізингу від лізингоодержувача, в тому числі у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

У відповідності до пунктів 12.6 та 12.6.1 Загальних комерційних умов, позивач має право в односторонньому порядку розірвати Договір та повернути Об'єкту лізингу у разі, якщо Відповідач-1 не сплатив наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів.

З тексту договору про фінансовий лізинг вбачається, що відповідач-2 в особі директора ОСОБА_5 виступив поручителем Відповідача-1. Так, в договорі зазначено, що Відповідач-2 несе солідарну відповідальність за виконання зобов'язань Відповідачем-1 на підставі або у зв'язку з цим Договором про фінансовий лізинг та його невід'ємними частинам, а також Загальними комерційними умовами внутрішнього фінансового лізингу, рахунками для лізингових платежів/Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (Планом відшкодування).

На виконання своїх договірних зобов'язань, позивач поставив відповідачу наступний предмет лізингу: легковий автомобіль марки VW модель Polo Sedan, 2013 року виробництва, шасі № XW8ZZZ61ZDG0457005 двигун № НОМЕР_1.

Позивач зазначає, що з березня 2015 року товариства з обмеженою відповідальністю "ТАКСІ-ЛІДЕР" почав порушувати свої зобов'язання щодо здійснення платежів.

Вказані твердження позивача відповідачами не спростовані, докази здійснення оплати відповідно до умов контракту суду не представлено.

Так, з підстав неналежного виконання товариством з обмеженою відповідальністю "ТАКСІ-ЛІДЕР" грошових зобов'язань за лізинговим договором, за останнім виникла заборгованість за квітень 2015р. в сумі 3 710,40 грн. та за травень в сумі 3 301,65 грн.

Позивачем, у зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов'язань за Договором, були надіслані такі нагадування про несплату:

- Перше нагадування про несплату від 03.04.2015 року;

- Друге нагадування про несплату від 20.04.2015 року;

- Третє нагадування про несплату від 05.05.2015 року;

- Четверте нагадування про несплату від 29.05.2015 року.

Разом з останнім нагадуванням товариству з обмеженою відповідальністю "ТАКСІ-ЛІДЕР" 29.05.2015р. було направлено вимогу про сплату заборгованості за Договором, повернення Об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від Договору вих. № 00006714 від 19.05.2015 року

Проте, з матеріалів справи вбачається, що на вимогу позивача товариство з обмеженою відповідальністю "ТАКСІ-ЛІДЕР" легковий автомобіль марки VW модель Polo Sedan, 2013 року виробництва, шасі № XW8ZZZ61ZDG0457005 двигун № НОМЕР_1 не повернуло та заборгованість не сплатило.

При цьому, судом встановлено, що договір про фінансовий лізинг було припинено 12.06.2015р. в п.12.13.

24.09.2015р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 було вчинено виконавчий напис нотаріуса № 1395 про повернення Об'єкта лізингу.

30.09.2015р. державним виконавцем органу державної виконавчої служби Бучанського міського управління юстиції було винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового повернення Об'єкта лізингу на підставі виконавчого напису нотаріуса № 1395 від 24.09.2015р.

03.11.2015р. об'єкт лізингу було повернуто позивачеві, що підтверджується відповідним актом прийому-передачі, у зв'язку з чим 04.11.2015 року державним виконавцем органу державної виконавчої служби Бучанського міського управління юстиції було винесено Постанову про закінчення виконавчого провадження

В обґрунтування заявленого позову позивач зазначає, що враховуючи протиправну поведінку товариства з обмеженою відповідальністю "ТАКСІ-ЛІДЕР" та неможливість за рахунок власних виробничих ресурсів стягнути заборгованість за Договором та повернути Об'єкт лізингу, який є власністю позивача, та враховуючи спеціалізацію на ринку, товариство з обмеженою відповідальністю "ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА" з метою забезпечення виконання зобов'язань за Договором змушений був звернутись до спеціалізованих організацій: ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі", ТОВ "АВТОМОБІЛЬНИЙ ДІМ", ТОВ "Юридична фірма "Вернер" для вчинення виконавчого напису нотаріуса, підготовки процесуальних документів для відкриття виконавчого провадження та супроводження повернення Об'єкту лізингу.

Отже, з врахуванням необхідності залучення ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі", ТОВ "АВТОМОБІЛЬНИЙ ДІМ", ТОВ "Юридична фірма "Вернер" для вчинення виконавчого напису нотаріуса, підготовки процесуальних документів для відкриття виконавчого провадження та супроводження повернення Об'єкту лізингу, позивач зазнав збитків в сумі 85 983,82 грн.

Крім того, позивач зазначає, що оскільки товариством з обмеженою відповідальністю "ТАКСІ-ЛІДЕР" не повернув вчасно Об'єкт лізингу відповідно до вимоги, а продовжував ним користуватися, то останній повинен компенсувати позивачу упущену вигоду у вигляді щомісячних платежів за фактичний час користування Об'єктом лізингу, а саме:

- частини щомісячного лізингового платежу за червень 2015 року на суму 3 264,24 грн.;

- частини щомісячного лізингового платежу за липень 2015 року на суму 3 236,59 грн.;

- частини щомісячного лізингового платежу за серпень 2015 року на суму 3 219,62 грн.;

- частини щомісячного лізингового платежу за вересень 2015 року на суму 3 305,79 грн.;

- частини щомісячного лізингового платежу за жовтень 2015 року на суму 3 167,99 грн.

Поряд з цим, позивач вважає, відповідачем 1 завдано позивачу збитки, що складаються із суми матеріальних витрат останнього, що виникли у зв'язку з відновленням його порушеного права (реальні збитки) та упущеної вигоди, що складає 243 528,69 грн. з огляду на наступне:

Відповідно до п. 3.1. Договору, ціна автомобіля на дату укладання цього Договору складає 55 274,62 грн., без ПДВ.

Станом на "03" листопада 2015 р., що є датою вилучення транспортного засобу, Відповідачем залишилися невиплаченими лізингові платежі (не враховуючи заборгованість за користування транспортним засобом згідно Договору за період з червня 2015 року по жовтень 2015 року) в розмірі еквівалент у гривні 8 530,38 доларів США.

Станом на "25" грудня 2015 року (робочий день, що передував дню продажу транспортного засобу) курс ПАТ "Креді ОСОБА_4" складав 23,050 грн. за 1 долар США.

Таким чином, Отже, різниця між ринковою вартістю та сумою несплачених лізингових платежів на момент продажу Об'єкту лізингу становила 141 350,64 грн.

Різниця між вартістю Об'єкта лізингу та сумою несплачених лізингових платежів на момент повернення Об'єкта лізингу становила (8 530,38x23,050) -55 274,62 = 141 350,64 грн.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань за договором фінансового лізингу, позивач був вимушений звернутись до господарського суду Одеської області із даною позовною заявою за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

В обґрунтування зустрічного позову зустрічний позивача вказує, що згідно з п.9.3.15 Статуту товариства з обмеженою відповідальністю "РВ ЛІЗИНГ" прийняття рішень про укладання договорів (угод) поруки віднесено до виключної компетенції загальних з борів учасників товариства.

Всупереч цьому, директор ТОВ "РВ ЛІЗИНГ" ОСОБА_5 підписав Договір про фінансовий лізинг № 00006714 від 14.02.2013р., згідно якого товариство з обмеженою відповідальністю "РВ ЛІЗИНГ" виступило поручителем.

На момент укладання Договору про фінансовий лізинг №00006714 від 14.02.2013р., єдиним учасником товариство з обмеженою відповідальністю "РВ ЛІЗИНГ" був ОСОБА_2, який і був наділений Статутом Товариства одноособовим правом приймати рішення про укладення товариством з обмеженою відповідальністю "РВ ЛІЗИНГ" договорів поруки.

В той же час, загальними зборами учасників товариство з обмеженою відповідальністю "РВ ЛІЗИНГ" рішення про укладання договору поруки за Договором про фінансовий лізинг № 00006714 від 14.02.2013р. не приймалось, що на думку позивача за зустрічним позовом, свідчить про недійсність договору поруки, згідно якого товариство з обмеженою відповідальністю "РВЛІЗИНГ" виступило поручителем товариства з обмеженою відповідальністю "ТАКСІ-ЛІДЕР" перед товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" .

Також, товариство з обмеженою відповідальністю "РВ ЛІЗИНГ" в обґрунтування зустрічного позову посилається на постанову Приморського районного суду м.Одеси від 22.11.2012р., відповідно до якої відносно ОСОБА_2 припинено кримінальне провадження у зв'язку з його неосудністю через недієздатність внаслідок психічного захворювання. Актом №96 від 21.06.2012р. комісійної стаціонарної судової психіатричної експертизи КУ "Одеська обласна клінічна психіатрична лікарня №1" та зазначеною постановою Приморського районного суду м.Одеси від 22.11.2012р. встановлено, що ОСОБА_2 на час укладення договору поруки був неосудним, тобто не розумів значення своїх дій та не міг керуватися ними, не міг приймати будь які рішення.

З 27.08.2012р. по 16.11.2012р. ОСОБА_2 перебував під слідством у кримінальній справі за обвинуваченням у тяжкому злочині на стаціонарному лікуванні в закритому відділенні КУ "Одеська обласна клінічна психіатрична лікарня №1".

Враховуючи викладені обставини, Товариство з обмеженою відповідальністю "РВ ЛІЗИНГ" просить суд визнати недійсним Договір поруки, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "РВЛІЗИНГ", товариством з обмеженою відповідальністю "ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА" та товариством з обмеженою відповідальністю "ТАКСІ-ЛІДЕР", який міститься у змішаному Договорі про фінансовий лізинг №00006714 від 14.12.2012р.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків:

Щодо первісних позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА", суд зазначає наступне:

Частиною 1 ст.15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення права повязано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання субєктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В пунктах 1-10 ч.2 ст.16 ЦК України наведено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

До того ж, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

В силу частини 1 статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Приписами ч.ч.1, 2 ст. 20 ГК України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів субєктів господарювання та споживачів.

Кожний субєкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Права та законні інтереси зазначених субєктів захищаються шляхом, зокрема визнання наявності або відсутності прав.

Метою подання такого позову є усунення невизначеності у субєктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення субєктивного права особою.

Законодавчо визначенні способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений ст.16 ЦК України, але який встановлений законом або договором та є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Крім того, суд зазначає, що підстава позову це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстави.

Фактична підстава позову це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача.

Як правило, підстава має складний фактичний склад.

Правова підстава позову це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується вимога позивача.

Встановивши при вирішенні корпоративного спору наявність у особи, яка звернулася з позовом, субєктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд зясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з відповідачів боргу в сумі 7 012,05 грн., штрафу в розмірі 1 960,83 грн. пені в розмірі 354,39 грн., 3% річних в розмірі 153,23 грн. та інфляційних в розмірі 857,26 грн., суд зазначає наступне:

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обовязків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обовязків.

При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст.175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Крім того, відповідно до частини першої статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Статтею 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України).

Згідно з п.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п.1 ст.628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст.629 Цивільного Кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що правовідносини між товариством з обмеженою відповідальністю "ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА" та товариством з обмеженою відповідальністю "ТАКСІ-ЛІДЕР", товариством з обмеженою відповідальністю "РВ-ЛІЗИНГ" виникли на підставі укладеного між ними 14 лютого 2013 р. Договору про фінансовий лізинг №00006714.

Статтею 806 Цивільного кодексу України визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Згідно ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг", фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За приписами ст.2 Закону України "Про фінансовий лізинг", відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Відносини, що виникають у разі набуття права господарського відання на предмет договору лізингу, регулюються за правилами, встановленими для регулювання відносин, що виникають у разі набуття права власності на предмет договору лізингу, крім права розпорядження предметом лізингу.

Згідно ст.3 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що предметом договору лізингу (далі - предмет лізингу) може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці). Майно, що перебуває в державній або комунальній власності та щодо якого відсутня заборона передачі в користування та/або володіння, може бути передано в лізинг у порядку, встановленому цим Законом.

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Отже, договір фінансового лізингу поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу. У зв'язку із цим лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченні дії договору.

Згідно зі статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі статтею 697 Цивільного кодексу України, договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

Частиною другою статті 653 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Судом встановлено, що за умовами укладеного між сторонами договору передається у розпорядження транспортний засіб типу VW Polo Sedan 1.6 І benzin, шасі XW8ZZZ61ZDG0457005 двигун № НОМЕР_1, з зобовязанням прийняти обєкт лізингу і сплачувати суми коштів за Договором шляхом здійснення платежів згідно Договору та Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів.

Відповідно до положень ч.2 ст.554 Цивільного кодексу України, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі , що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки , відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Поручителем за цим Договором є Товариство з обмеженою відповідальністю "РВ-ЛІЗИНГ", яке несе солідарну відповідальність за виконання зобовязань Лізингоодержувачем на підставі або у звязку з цим Договором про фінансовий лізинг та його невід'ємними частинами , а також загальними комерційними умовами внутрішнього фінансового лізингу , рахунками для лізингових платежів/Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування).

Таким чином, судом встановлено неналежне виконання товариством з обмеженою відповідальністю "ТАКСІ-ЛІДЕР" договірних зобов'язань в частині оплати ізингових платежів в квітні травні 2015р., у звязку з чим на думку суду позивач правомірно заявив вимогу про стягнення заборгованості в сумі 7 012,65 грн., у зв'язку з чим, стягненню з відповідачів на користь позивача підлягає заборгованість в сумі 7 012,65 грн.

Оцінюючи вимоги про стягнення з відповідачів пені, суд зазначає наступне:

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції. Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією. Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк. За грошовим зобов'язанням боржник не повинен платити відсотки за час прострочення кредитора.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У випадках, передбачених законом, штрафні санкції за порушення господарських зобов'язань стягуються судом у доход держави (ст.232 ГК України).

Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

За приписами п.2.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013р., за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Як було вище встановлено судом, за порушення зобов'язань за договором позивач нарахував пеню у відповідності до приписів договору пеню в сумі 354,39 грн., при цьому судом встановлено що наданий позивачем розрахунок здійснений належним чином.

Оцінюючи вимоги про стягнення 3% річних, суд зазначає наступне:

У відповідності з п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, на думку суду, право позивача вимагати від відповідача сплатити 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором.

Перевіривши розрахунок позивача 3% річних в сумі 153,23 грн., суд встановив, що позовні вимоги в цій частині відповідають вимогам чинного законодавства, їх розрахунок здійснений позивачем належним чином, у звязку з чим підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Щодо позовної вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних, суд зазначає наступне:

Системний аналіз законодавства України свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст.625 Цивільного кодексу України.

Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

У зв'язку з тим, що в країні відбулись інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини грошових коштів, строк оплати яких настав, але не сплачених.

При цьому, суд зазначає, що сума інфляційних втрат повинна розраховуватись за весь період прострочення, тобто з урахуванням як інфляційних процесів так і дефляційних процесів, що мали місце в період такого прострочення.

Наданий позивачем розрахунок інфляційних, на думку суду, здійснений неналежним чином, у зв'язку з чим судом було самостійно розраховано інфляційні, наступним чином:

Перевіривши розрахунок позивача інфляційних в сумі 857,26 грн., суд встановив, що позовні вимоги в цій частині відповідають вимогам чинного законодавства, їх розрахунок здійснений позивачем належним чином, у звязку з чим підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Оцінюючи вимоги про стягнення з відповідачів штрафу, суд зазначає наступне:

Відповідно до ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до п.8.2.2. Договору, штрафні санкції щодо сплати, надіслані Порше Лізинг Україна (пункт 8.3.1. цього Контракту): еквівалент 15 дол. США за першу вимогу, еквівалент 20 дол. США за другу вимогу, еквівалент 25 дол. США, за третю вимогу (якщо Порше Лізинг Україна) вирішить надіслати таку третю вимогу).

Перевіривши розрахунок позивача штрафу в сумі 1 960,83 грн., суд встановив, що позовні вимоги в цій частині відповідають вимогам чинного законодавства, їх розрахунок здійснений позивачем належним чином, у звязку з чим підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з відповідачів збитків в сумі 243 528,69 грн., суд зазначає наступне:

Згідно п.13.7. Договору, якщо Порше Лізинг Україна не зможе здійснити свої права на вилучення (повернення), як передбачено цьому пункті 13, вона матиме право на вилучення об'єкту Лізингу у Лізингоодержувача в примусовому порядку відповідно до виконавчого напису нотаріуса.

Частиною 2 ст.7 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до п.19 ст.34 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси вчиняють виконавчі написи.

За приписами ст.87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до ст.88 Закону України "Про нотаріат" нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Умовами п.13.6. Договору встановлено, що Лізингоодержувач відшкодовую всі та будь-які витрати, понесені Порше Лізинг Україна у зв'язку з вилученням (поверненням) об'єкта Лізингу, у тому числі, витрати, пов'язані із залученням будь-яких третіх осіб, що надають послуги пов'язані із вилученням об'єкта Лізингу.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право: вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору.

Приписами статті 224 Господарського кодексу України установлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності.

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди передбачено статтею 22 ЦК.

Відповідно до статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (абзац 1 частини 3 статті 22 Кодексу).

Відшкодування збитків передбачено також і ст.224 ГК України, якою встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме:

- протиправної поведінки,

- збитків,

- причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками,

- вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Статтею 1166 Цивільного кодексу України встановлюється, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, щодо заявлених до стягнення збитків позивачем у розмірі 79 583,82 грн. внаслідок понесення витрат на залучення ТОВ "Юридична компанія" "Трепл Сі", 6 000,00 грн. внаслідок понесення витрат на залучення, ТОВ "Юридична фірма "Вернер", 400,00 грн. внаслідок понесення витрат на залучення ТОВ "Автомобільний дім" та просить стягнути вказані суми на його користь.

На підтвердження понесених витрат позивач посилається на укладені договори, рахунки, акти про фактичне надання послуг, платіжні доручення на оплату.

Проте, заявлені до стягнення сума витрат на оплату юридичних послуг та послуг відповідального зберігання автомобілів не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором фінансового лізингу № 00006714 від 14.02.2013р.

Також позивачем не доведено який, саме об'єм послуг був йому наданий за зазначеними вище договорами, та чи були такі послуги необхідними та виправданими для відновлення порушених прав позивача.

Крім того, відповідно до п.1 Оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/20/2014 від 14.01.2014р. "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків", витрати на оплату юридичних послуг не є збитками у розумінні ст.623 Цивільного кодексу України та ст. 224 Господарського кодексу України.

Зі змісту статей 614, 623 Цивільного кодексу України та статті 226 Господарського Кодексу України вбачається, що для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення:

1) порушення зобов'язання;

2) збитки;

3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками;

4) вина.

Заявлена до стягнення сума витрат на оплату юридичних послуг не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором оренди (постанова Вищого господарського суду України від 13.04.2010 № 05/248-09).

За таких обставин, вимоги про стягнення 85 983,82 грн. збитків, внаслідок понесення витрат на залучення ТОВ "Юридична компанія" "Трепл Сі", ТОВ "Юридична фірма "Вернер", ТОВ "Автомобільний дім" задоволенню судом не підлягають.

Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з відповідачів 16 194,23 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди, суд зазначає наступне:

Статтею 628 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Отже, договір фінансового лізингу поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу. У зв'язку із цим лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченні дії договору.

Таким чином, на правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною другою статті 653 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Частиною 2 ст.224 ГК України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст.225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Частиною 4 ст.623 ЦК України встановлено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків.

При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання.

У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Отже, неодержаний прибуток (не отриманий доход, упущена вигода) - це рахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення.

Вимогами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторони повинні доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами.

Позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження існування реальної можливості отримання ним очікуваного доходу у разі належного виконання лізингоодержувачем прийнятих на себе зобовязань.

Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди з відповідачів.

Позивачем було зазначено суду, що починаючи з лютого 2013 року відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАКСІ-ЛІДЕР порушував свої зобовязання за умовами укладеного договору, відхиляючись від Графіку відшкодування. Позивачем на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАКСІ-ЛІДЕР направлялися нагадування щодо сплати заборгованості, копії яких наявні в матеріалах справи.

У зв'язку з неналежним виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАКСІ-ЛІДЕР прийнятих на себе зобовязань за Договором, позивач 29.05.2015р. направив на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "РВ-ЛІЗИНГ" вимогу про сплату заборгованості за договором , повернення обєкта лізингу та повідомлення про відмову від Договору.

Однак, дана вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА" залишились без задоволення з боку відповідача.

Відповідно до п. 12.7 Договору, день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від Контракту, визначається Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА" у відповідному повідомленні/вимозі.

В зв'язку з неналежним виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАКСІ -ЛІДЕР" своїх зобовязань за Договором, позивачем 29.05.2015 р. було направлено на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАКСІ ЛІДЕР" вимогу про сплату заборгованості, повернення Обєкта лізингу та повідомлення про відмову від Договору фінансового лізингу, які були повернуті на адресу відправника. За посиланнями позивача, датою припинення договору є 12 червня 2015 р.

Оскільки відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАКСІ ЛІДЕР" не було своєчасно повернуто обєкт лізингу відповідно до вимоги, первісним позивачем було заявлено до стягнення упущену вигоду у вигляді щомісячних платежів з фактичний час користування обєктом лізингу з червня 2015 року по жовтень 2015 року, а саме:

щомісячний лізинговий платіж за червень 2015 року на суму 3 264,24 грн.;

щомісячний лізинговий платіж за липень 2015 року на суму 3 236,59 грн.;

щомісячний лізинговий платіж за серпень 2015 року на суму 3 219,62 грн.;

щомісячний лізинговий платіж за вересень 2015 року на суму 3 305,79 грн.;

щомісячний лізинговий платіж за жовтень 2015 року на суму 3 167,99 грн.

Суд приходить до висновку, що загальний розмір, який підлягає солідарному стягнення. з відповідачів на користь первісного позивача становить грошову суму у розмірі 16 194,23 грн. упущеної вигоди у вигляді щомісячних платежів за фактичний час користування обєктом лізингу.

Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з відповідачів 16 194,23 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди, суд зазначає наступне:

Згідно п.12.9. Договору, у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання Контракту відповідно до п.12, відмови Лізингоодержувача, придбати Об'єкт лізингу, як передбачено пунктом 4.2., а також якщо Товариство з обмеженою відповідальністю "ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА" вимагає повернення Об'єкта лізингу відповідно до інших положень контракту, Лізингоодержувач зобов'язаний повернути Об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА", якщо інша адреса не вказана Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА" впродовж 10 (десяти) робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк Лізингоодержувач сплачує Товариству з обмеженою відповідальністю "ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА" будь-яку різницю між вартістю обєкту лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА" в результаті продажу обєкту лізингу, або, якщо обєкт лізингу залишився у власності Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА", ринковою вартістю обєкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), а також іншими платежами, що залишилися несплаченими Лізингоодержувачем відповідно до контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА" та має бути відшкодована Лізингоодержувачем відповідно до умов контакту та чинного законодавства. Зобовязання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту його виконання Лізингоодержувачем, в тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання контакту.

25 грудня 2015 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укркредит-Авто" було укладено договір купівлі-продажу/поставки бувшого у використанні автомобіля транспортного засобу типу VW модель Polo Sedan, 2013 року виробництва, шасі № XW8ZZZ61ZDG0457005 двигун № НОМЕР_1, за умовами якого позивач зобовязався поставити Товариству з обмеженою відповідальністю "Укркредит-Авто" в строк та на умовах, викладених у договорі, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Укркредит-Авто" зобовязалось оплатити та прийняти у власність поставлений позивачем транспортний засіб - транспортний засіб типу VW модель Polo Sedan, 2013 року виробництва, шасі № XW8ZZZ61ZDG0457005 двигун № НОМЕР_1.

Умовами Договору купівлі-продажу/поставки від 28 грудня 2015 р. визначено ціну автомобіля 55 274,62 грн.

Дохід позивача від реалізації обєкта лізингу фактично становить 55 274,62 грн.

Проте, станом на 03.11.2015 р. (дата примусового вилучення обєкта лізингу на користь позивача) невиплаченими залишилися лізингові платежі у розмірі, еквівалентному 8530,38 дол. США, що станом на 25.12. 2015 р. в складає 196 625,26 грн. (за курсом дол.США/укр. грн. ПАТ "Креді ОСОБА_4" відповідно п.6.3 Договору).

На підставі вищенаведеного та п.12.9 Договору, за підрахунками позивача, різниця між вартістю обєкта лізингу та лізинговими платежами, що залишилися не сплаченими складає 196 625,26 55 274,62 грн. = 141 350,64 грн., які позивач також просить стягнути солідарно з відповідачів.

З урахуванням зазначеного, суд вважає вимоги позивача щодо стягнення різниці між вартістю обєкта лізингу та лізинговими платежами у сумі 141 350,64 грн., обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Дослідивши вимоги зустрічної позовної заяви, суд дійшов висновку що зустрічні позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "РВ-ЛІЗИНГ" до товариства з обмеженою відповідальністю "ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА", про визнання недійсним договору поруки, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА", Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАКСІ-ЛІДЕР" та товариством з обмеженою відповідальністю "РВ-ЛІЗИНГ", який міститься у змішаному договорі про фінансовий лізинг №00006714 від 14.02.2013р. - є не обґрунтованими, не підтверджені відповідними доказами і такими, що не підлягають задоволенню судом з огляду на наступне.

14 лютого 2012 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА" (Лізингодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "ТАКСІ-ЛІДЕР" (Лізингоодержувач), товариством з обмеженою відповідальністю "РВ-ЛІЗИНГ" (Поручитель) було укладено Договір про фінансовий лізинг № 00006422 (надалі Договір), за умовами якого Лізингодавець зобовязався передати у розпорядження Лізингоодержувача обєкт лізингу транспортний засіб типу VW модель Polo Sedan, 2013 року виробництва, шасі № XW8ZZZ61ZDG0457005 двигун № НОМЕР_1, а Лізингоодержувач зобовязався прийняти обєкт лізингу і сплатити суму коштів за Договором шляхом здіснення платежів згідно Договору та Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів ( надалі - План відшкодування) на загальну суму 13690,00дол. США та авансовий платіж у розмірі 4107,00 дол. США.

Поручителем за цим Договором є товариство з обмеженою відповідальністю "РВ-ЛІЗИНГ", яке несе солідарну відповідальність за виконання зобовязань Лізингоодержувачем на підставі або у звязку з цим Договором про фінансовий лізинг та його невідємними частинами , а також загальними комерційними умовами внутрішнього фінансового лізингу , рахунками для лізингових платежів /Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування).

Учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "РВ-ЛІЗИНГ" ОСОБА_2 було прийняте рішення №1 від 06.11.2012р. про забезпечення порукою виконання зобов'язань при укладанні договору лізингу та уповноважено директора ОСОБА_5 на підписання всіх необхідних документів, в тому числі умов поруки, викладених у договорі лізингу.

Судом під час розгляду даної справи, за клопотанням Товариства з обмеженою відповідальністю "РВ-ЛІЗИНГ", по справі було призначено судову почеркознавчу та технічну експертизу з метою з'ясування питань щодо особи, якою вчинено підпис під вказаним рішенням зборів та виготовлення самого рішення.

Проте, до господарського суду Одеської області повернулись матеріали справи №916/649/16 разом з Листами Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, у яких повідомлено суд, що у звязку з несплатою вартості експертного дослідження, ухвала господарського суду Одеської області про призначення судової почеркознавчої експертизи та судової технічної експертизи у справі №916/649/16 залишена без виконання і надання експертного висновку.

Дійсно, постановою Приморського районного суду м.Одеси від 22.11.2012р. припинено провадження по кримінальній справі по звинувачуванню ОСОБА_2 у скоєні злочину, передбаченого ст.ст.342 ч.2, 345 ч.1 КК України, в зв'язку з його неосудністю.

Разом з цим, вказаною постановою встановлено, що він не міг усвідомлювати своїх дій і керувати ними саме в момент вчинення злочину, тобто 20.04.2012.

Акт № 96 комісійної стаціонарної судової психіатричної експертизи відносно ОСОБА_2, датований 21.06.2012р., тоді як ТОВ "РВ-ЛІЗИНГ" оспорюється його підпис у рішенні зборів № 1 від 06.11.2012р.

Суд зазначає, що питання справжності підпису і питання психічного стану ОСОБА_2 можуть вплинути на правову оцінку рішення № 1 від 06.11.2012р.

Проте, законність цього рішення - не є предметом розгляду по цій справі, відповідні вимоги в рамках цієї справи сторонами не заявлялись, а тому вказане рішення Учасника є діючим та таким, що породжує певні правові наслідки.

Доказів визнання його недійсним у встановленому чинним законодавством порядку суду не представлено.

Відповідно до п.10 Постанови № 13 Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року "Про практику розгляду судами корпоративних спорів", рішення загальних зборів та інших органів управління господарського товариства, що за своєю правовою природою є актами, дійсні, якщо у судовому порядку не буде встановлено інше.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

У п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" ( із змінами та доповненнями) зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст.204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Таким чином, директор Товариства з обмеженою відповідальністю "РВ-ЛІЗИНГ" ОСОБА_5 під час підписання договору про фінансовий лізинг №00006714 від 14.02.2013р. в якості поручителя діяв відповідно до п.9.3.15 Статуту Товариства та за наявності відповідного рішення єдиного Учасника Товариства.

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення зустрічних позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "РВ-ЛІЗИНГ" до товариства з обмеженою відповідальністю "ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА", про визнання недійсним договору поруки, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА", товариством з обмеженою відповідальністю "ТАКСІ-ЛІДЕР" та товариством з обмеженою відповідальністю "РВ-ЛІЗИНГ".

Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму ВГСУ України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012р. господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до приписів ст.44, 49 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме 2 518,22 грн.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Первісний позов товариства з обмеженою відповідальністю "ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА" задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю "ТАКСІ-ЛІДЕР" (65098, м. Одеса, вул. Партизанська, буд. №16 код ЄДРЮОФОПГФ 37223577), товариства з обмеженою відповідальністю "РВ-ЛІЗИНГ" (65009, м. Одеса, вул. Зоопаркова, буд. №2, офіс №1, код ЄДРЮОФОПГФ 34598425) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА" (02152, м. Київ, проспект Павла Тичини, 1В, офіс В, код ЄДРЮОФОПГФ 35571472) основу заборгованість в сумі 7 012 (сім тисяч дванадцять) грн. 65 коп., штраф в сумі 1 960 (одна тисяча дев'ятсот шістдесят) грн. 83 коп., пеню в сумі 354 (триста п'ятдесят чотири) грн. 39 коп., 3% річних в сумі 153 (сто п'ятдесят три) грн. 23 коп., інфляційні в сумі 857 (вісімсот п'ятдесят сім) грн. 26 коп., збитки в сумі 157 544 (сто п'ятдесят сім тисяч п'ятсот сорок чотири) грн. 87 коп. та витрати на оплату судового збору в сумі 2 518 (дві тисячі п'ятсот вісімнадцять) грн. 22 коп.

3.В іншій частині первісного позову товариства з обмеженою відповідальністю "ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА" відмовити.

4. У задоволенні зустрічної позовної заяви товариства з обмеженою відповідальністю "РВ-ЛІЗИНГ" відмовити.

Рішення господарського суду набирає чинності в порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.116 ГПК України.

Повний текст рішення складено 23 жовтня 2017 р.

Головуючий суддя О.В. Цісельський

Судді Р.В. Волков

ОСОБА_1