Рішення № 69726212, 18.10.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.10.2017р. Справа № 914/1640/17

За позовом: Приватного акціонерного товариства Сортнасіннєовоч-Львів, м. Львів

до відповідача: Приватного підприємства Гамелія, м. Львів

про стягнення заборгованості

Суддя Манюк П.Т.

За участю секретаря Марінченко Р.І.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 представник;

від відповідача: ОСОБА_2 представник.

Зміст ст. 22 ГПК України представникам сторін роз'яснено.

Розглядається справа за позовом приватного акціонерного товариства Сортнасіннєовоч-Львів до приватного підприємства Гамелія про стягнення заборгованості.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.08.2017 порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 13.09.2017.

Розгляд справи відкладався з підстав викладених у відповідній ухвалі суду, в судових засіданнях оголошувалися перерви. Ухвалою суду від 10.10.2017 строк розгляду справи було продовжено на 15 днів.

Представник позивача в судових засіданнях просив суд позовні вимоги задовольнити з підстав наведених у позовній заяві, додаткових письмових та усних поясненнях.

Представник відповідача в судових засіданнях просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити з підстав наведених у відзиві, додаткових письмових та усних поясненнях.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив таке.

Приватне акціонерне товариство Сортнасіннєовоч-Львів(надалі -позивач) звернулося до господарського суду з позовом до приватного підприємства Гамелія (надалі відповідач) про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що 01.08.2013 між сторонами у справі було укладено договір № 0108/2 оренди нежитлового приміщення (надалі - договір), згідно з яким позивач (орендодавець) надав, а відповідач (орендар) прийняв в тимчасове платне користування нежитлове приміщення загальною площею: складське приміщення 280 кв.м., що знаходиться за адресою: Львівська обл., Жовківський р-н, м. Дубляни, вул. Вокзальна, 4 (надалі майно) та зобовязався сплачувати орендну плату відповідно до цього договору.

Як стверджує позивач, невиконання відповідачем умов договору щодо сплати орендної плати та неповернення майна після припинення договору оренди стало підставою для звернення позивача з позовом до господарського суду про стягнення заборгованості. Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.06.2016 у справі № 914/1050/16 було встановлено, що договір припинив свою дію 09.11.2015, крім того, стягнуто заборгованість, що виникла в ПП «Гамелія» перед ПрАТ «Сортнасіннєовоч-Львів» станом на 31.03.2016 зі сплати орендної плати, неустойку, пеню, 3% річних, інфляційні втрати в сумарному розмірі 134 347, 00 грн.

Як зазначив позивач у позовній заяві, неодноразові звернення ПрАТ «Сортнасіннєовоч-Львів» до ПП «Гамелія» про повернення орендованого майна, останнім були залишені без задоволення. Зокрема, вимога позивача від 20.06.2017, яку відповідач отримав 30.06.2017, про сплату заборгованості за час фактичного користуванням орендованими приміщеннями за період з 01.04.2016 по 20.06.2017 та повернення після припинення договору оренди орендованого майна орендодавцю, була залишена орендарем без задоволення, що і стало підставою для звернення позивача з позовом до суду про стягнення з відповідача плати за фактичне користування орендованим майном в розмірі орендної плати, неустойки відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, 3% річних, інфляційних втрат у загальному розмірі 317 249, 57 грн.

Відповідач щодо позову заперечив з тих підстав, що після вирішення спору у справі № 914/1050/16, ПП «Гамелія» неодноразово намагалось повернути орендоване приміщення позивачу, однак останній будь-якими шляхами ухилявся від підписання акту прийому-передачі приміщення. Як стверджує відповідач, позивач опломбував вхідні двері приміщення, не допускав представників відповідача до даного майна, фактично захопив майно ПП «Гамелія» та майно яке знаходилось на зберіганні у ПП «Гамелія», не даючи можливості його вивезти з даного орендованого приміщення, про що відповідачем складалися акти про не допуск його працівників до вищевказаного приміщення, зокрема 15.05.2017, 01.06.2017, 08.06.2017, 14.06.2017, 19.06.2017. Крім того, відповідач листами від 14.06.2017, 15.06.2017, 16.06.2017, 19.06.2017, 31.08.2017, 07.09.2017 та від 11.09.2017 звертався до позивача з вимогою надати доступ, до матеріальних цінностей, які перебувають в орендованому приміщенні. Відповідач також стверджує, що протягом року позивач жодного разу не звертався до нього з вимогами про сплату будь-якої орендної плати, та з проханням передати приміщення та підписати акт прийому-передачі. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що для застосування наслідків передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України необхідно встановити обставини за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково виходячи із таких мотивів.

Статтею 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Як встановлено судом, 01.08.2013 між сторонами у справі було укладено договір № 0108/2 оренди нежитлового приміщення, згідно з яким позивач надав, а відповідач прийняв в тимчасове платне користування нежитлове приміщення загальною площею: складське приміщення 280 кв.м, що знаходиться за адресою: Львівська обл., Жовківський р-н, м. Дубляни, вул. Вокзальна, 4 та зобовязувався сплачувати орендну плату відповідно до цього договору. Мета оренди ведення підприємницької діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Оскільки відповідач, в порушення умов договору, своєчасно та в повному обсязі не виконував зобовязань за договором в частині сплати орендної плати, позивач звертався до господарського суду із позовом про стягнення заборгованості. Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.06.2016 у справі № 914/1050/16, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.09.2016, позов приватного акціонерного товариства Сортнасіннєовоч-Львів до приватного підприємства Гамелія про стягнення основної заборгованості в сумі 12 365, 80 грн за період з 01.01.2015 - 09.11.2015, 2 433, 82 грн пені за період з 10.11.2015 по 17.04.2016, 156, 82 грн 3% річних за період з 10.11.2015 08.04.2016, 537, 79 грн інфляційних втрат за період з 10.11.2015 30.03.2016 та 61 744, 00 грн неустойки за період з 12.11.2015 31.03.2016 задоволено повністю.

Стаття 35 ГПК України визначає, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Господарськими судами при розгляді справи № 914/1050/16 встановлено, що 07.09.2015 на адресу відповідача позивачем було надіслано заяву про відмову від договору оренди, що підтверджується поштовим штампом на описі вкладення у цінний лист та отримано відповідачем 09.09.2015, а тому з урахуванням п. 2.2.9., п. 5.2. договору, договір припинив свою дію 09.11.2015.

Згідно з інформації, поданої позивачем на адресу суду 10.10.2017, фактичне повернення відповідачем орендованого майна відбулося 30.06.2017, що підтверджується актом приймання-передачі від 30.06.2017 № 2, підписаним сторонами.

Згідно з ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За умовами ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобовязань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Абзацом 4 п. 5.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29.05.2013 № 12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» (надалі постанова) передбачено, що з урахуванням положень статей 653, 795 ЦК України та умов договору, якщо останніми передбачено, що після закінчення або дострокового розірвання договору оренди нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцеві, нарахування орендної плати за відповідний період є правомірним.

Суд, проаналізувавши умови договору, встановив відсутність згаданої у постанові умови, за якої нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцеві. Твердження позивача про те, що згідно з п. 5.2. договору орендна плата сплачується орендарем за фактичний термін оренди не може братися судом до уваги, оскільки стосується положення договору про його розірвання з ініціативи сторони та граничного 60 денного строку повідомлення контрагента про намір розірвати договір.

Окрім того, одночасне стягнення орендної плати, нарахованої за період з дня припинення договору оренди до дня повернення орендованого майна за актом, та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна в той же самий період, означатиме неадекватне покладання на добросовісного орендаря тягаря подвійної цивільно-правової відповідальності, оскільки стягнення з орендаря грошових коштів фактично застосовується у трикратному розмірі, що вочевидь суперечить приписам п. 6 ст. 3 та ч. 3 ст. 509 ЦК України, згідно яких зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Тим більше, що ч. 2 ст. 785 ЦК України правовим наслідком неповернення орендованого майна у разі припинення договору оренди визначає виключно сплату орендарем неустойки у подвійному розмірі орендної плати, а не самої орендної плати. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 02.08.2016 у справі № 911/4598/15).

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 94 080, 00 грн заборгованості за час фактичного користування майном після припинення 09.11.2015 договору, за період з 01.04.2016 по 30.06.2017 з одночасним стягненням неустойки задоволенню не підлягають.

Крім стягнення заборгованості з орендної плати, позивач просить стягнути з відповідача нараховані на заборгованість за час фактичного користування майном за період з 01.04.2016 по 30.06.2017 - 3 % річних у розмірі 3 526, 00 грн та 18 343, 57 грн інфляційних втрат. З огляду на те, що судом встановлено відсутність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості зі сплати плати за фактичне користування майном в розмірі орендної плати за період з 01.04.2016 по 30.06.2017 у розмірі 94 080, 00 грн, яка нараховувалася позивачем, похідні позовні вимоги, а саме про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, задоволенню не підлягають.

Позивач також просить стягнути з відповідача неустойку за прострочення повернення орендованого майна за період з 01.04.2016 по 30.06.2017 у розмірі 201 300, 00 грн.

Перевіривши розрахунок неустойки проведений позивачем, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу або у стані який було обумовлено договором. Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обовязку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до п. 3.1 та 3.2. договору, орендна плата за орендоване приміщення становить 6 720, 00 грн в місяць в тому числі ПДВ.

Як вбачається із матеріалів справи, після припинення договору 09.11.2015, спірне майно відповідачем не було повернуто позивачу за актом приймання-передачі аж до 30.06.2017.

Відповідач стверджує, що неповернення ним майна було зумовлено відмовою позивача від такого повернення, що проявлялося в опломбуванні вхідних дверей приміщення, недопуску представників відповідача до майна. На підтвердження даних обставин відповідачем долучено копії актів про не допуск його працівників до вищевказаного приміщення, зокрема від 15.05.2017, від 01.06.2017, від 08.06.2017, від 14.06.2017, від 19.06.2017 та листів від 14.06.2017, від 15.06.2017, від 16.06.2017, від 19.06.2017, від 31.08.2017, від 07.09.2017, від 11.09.2017 з проханням до позивача про надання доступу відповідачу до матеріальних цінностей, які знаходяться у спірному приміщенні, з метою виконання рішення суду.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З огляду на вищевикладене, суд не може брати до уваги копії актів про недопуск його працівників до приміщення, які були складені представниками відповідача в односторонньому порядку як належний і допустимий доказ в розумінні ст. 32 ГПК України.

Крім того, суд зазначає, що обмеження в доступі до спірного приміщення шляхом опломбування останнього не може свідчити про неможливість повернення такого майна за актом приймання-передачі.

Проаналізувавши долучені відповідачем до матеріалів справи листи, суд встановив що волевиявлення відповідача на повернення майна позивачу зазначене лише в листі від 16.06.2017 № 47, яким відповідач скерував позивачу акт приймання-передачі, а також повідомив про можливі дати повернення майна - 19-21.06.2017. Як вбачається із інформації із веб-сайту ДП «Укрпошта», лист від 16.06.2017 № 47 позивачем було отримано 19.06.2017.

Орендоване майно було повернуто за актом приймання-передачі лише 30.06.2017, що не заперечується сторонами. За таких обставин, суд вбачає правильним нараховувати неустойку за неповернення майна з вини відповідача за період з 01.04.2016 по 19.06.2017. Період з 20.06.2017 30.06.2017 не може включатися до розрахунку неустойки, оскільки прострочення прийняття приміщень у вказаний період відбулося з вини позивача.

Судом також встановлено, що відповідач, в рахунок сплати орендної плати сплатив 6 720, 00 грн платіжним дорученням від 10.07.2017 № 56, а отже дану суму слід зарахувати в рахунок погашення боргу (неустойки), оскільки сторонами підтверджено, що рішення суду у господарській справі № 914/1050/16 було виконано відповідачем у повному обсязі раніше.

Таким чином, з відповідача підлягає до стягнення 190 106, 67 грн неустойки.

Судовий збір покладається на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, в порядку передбаченому ст. 49 ГПК України.

Враховуючи вищезазначене, керуючись, ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства Гамелія (79000, м. Львів, вул. П. Тичини, 11/112, код ЄДРПОУ 30913389) на користь приватного акціонерного товариства Сортнасіннєовоч-Львів (79019, м. Львів, просп. Чорновола, 45-а, корп. 13, код ЄДРПОУ 00492302) суму в розмірі 192 961, 91 грн, з яких:

- 190 106, 67 грн неустойки.

- 2 855, 24 грн - судового збору.

3. Наказ видати у відповідності до ст. 116 ГПК України.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 23.10.2017.

Суддя Манюк П.Т.