Постанова № 69719737, 18.10.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2017 року Справа № 918/44/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Крейбух О.Г. , суддя Павлюк І. Ю.

при секретарі судового засідання Кравчук О.В.

за участю представників сторін:

позивача: представник ОСОБА_1;

відповідача: представник не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЛАТАНМЕД" від 31.07.2017р. на рішення господарського суду Рівненської області від 06.03.17р. у справі № 918/44/17 (суддя Войтюк В.Р.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЛАТАНМЕД"

до відповідача ОСОБА_2 охорони здоровя Рівненської обласної державної адміністрації

про визнання недійсною додаткової угоди

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 06.03.2017р. у справі №918/44/17 відмовлено у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЛАТАНМЕД" до ОСОБА_2 охорони здоров'я Рівненської обласної державної адміністрації про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 27.12.2013р. до договору про закупівлю товару за державні кошти №1/4 від 08.11.2012р.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що враховуючи норми Закону України "Про здійснення державних закупівель" твердження позивача, що при укладені додаткової угоди мала місце зміна порядку здійснення оплати є безпідставними. Доводи та обґрунтування позовних вимог щодо укладення оспорюваного правочину під впливом обману з боку відповідача та з порушенням, який проявився у замовчуванні відсутності повноважень і наміру вжити дієвих заходів для погашення решти боргу у наступному бюджетному періоді не підтверджуються належними доказами у справі; позивачем не доведено у встановленому порядку, що за відсутності певних обставин правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах. У силу приписів статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується, а отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача. Відповідних обставин під час розгляду даного спору судом не встановлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ІЛАТАНМЕД" - звернувся до суду з апеляційною скаргою від 31.07.2017р., в якій просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 06.03.2017р. у справі №918/44/17 та прийняти нове рішення відповідно до якого, визнати недійсним з моменту вчинення пункту 2 додаткової угоди № 1 від 27 грудня 2013 року до договору про закупівлю товару за державні кошти №1/4 від 08 листопада 2012 року, укладеного між ОСОБА_2 охорони здоров'я Рівненської обласної державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІЛАТАНМЕД".

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Апелянт також не погоджується із вказаним рішення через невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи. Зокрема, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність обставин, які згідно ст. ст. 203, 215, 230 ЦК України були б підставою для визнання додаткової угоди недійсною. Однак, такий висновок суперечить наявним у матеріалах справи доказам. Так, 08.11.2012р. між позивачем та відповідачем укладено договір №1/4 про закупівлю товару за державні кошти. Відповідно до Специфікації до договору відповідачу поставлялося сім рентгенівських апаратів на 2 робочих місця загальною вартістю 4 795 000 гривень. Поставка підтверджується видатковими накладними 12.11.2012р., 24.12.2012р., 24.12.2012р. Відповідач повинен був повністю розрахуватись товар протягом 7 робочих днів з моменту його отримання шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача, тобто до 04.01.2013р. (пункт 4.1 договору). Поряд з тим, відповідач свої зобовязання виконав частково, перерахувавши тільки 424 500грн. В подальшому, 27.12.2013р. відповідач та позивач уклали Додаткову угоду, відповідно до п. 2 якої сторони прийшли згоди доповнити Договір п. 4.5., п.4.6., п. 4.7., виклавши їх у наступній редакції: « 4.5. Заборгованість Замовника перед Постачальником за поставлений у 2012 році по Договору товар, станом на 27.12.2013р., становить 4 370 500,00грн. без ПДВ.; 4.6. Відповідно до виділених бюджетних асигнувань на 2013рік, зобовязання Замовника по Договору перед Постачальником становить 1 793 000, 00грн. без ПДВ.; 4.7. Решта коштів в розмірі 2 577 500,00грн. без ПДВ сплачуються залежно від надходження бюджетних коштів.» Апелянт стверджує, що відповідач не надав позивачу 2-ий екземпляр Угоди та не виконав її умови, оскільки не перерахував 1793 000грн. у 2013 році та 2 577 500грн. у 2014 році. Таким чином, позивач вважав, що Додаткова угода не була укладена, а тому подав до господарського суду позов про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 4 370 500грн. 16.06.2014р. господарський суд Рівненської області частково задовольнив позов та зобов'язав відповідача сплатити на користь позивача 1793000грн. основного боргу, 188265грн. втрат від інфляції та 77958,66грн. річних. Скаржник зазначає, що відповідач не виконав вказане рішення суду у справі № 918/450/14 до теперішнього часу. Враховуючи норми Бюджетного кодексу України, щодо бюджетного асигнування та розпорядників бюджетних коштів, які беруть на себе бюджетні зобов'язання та Порядок реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах ДКС України, відповідач зобов'язаний був зареєструвати свої бюджетні зобов'язання за Додатковою Угодою в ГУ ДКСУ у Рівненській області, а також подати відповідні платіжні доручення до Казначейства згідно Порядку казначейського обслуговування місцевих бюджетів №938 від 23.08.2012р. Однак, відповідач не виконав вимоги Бюджетного кодексу України щодо взяття бюджетних асигнувань лише за наявності бюджетних асигнувань, не повідомив позивача про відсутність у нього бюджетних асигнувань на 2013 рік та 2014 рік, а відповідно, й повноважень на укладання Додаткової угоди, тобто відповідач уклав угоду не маючи наміру на її виконання, що суперечить вимогам ч. 5 ст. 203 ЦК України. Таким чином, під впливом обману з боку останнього, який проявився у замовчуванні відсутності повноважень сплатити частини боргу, а також у відсутності повноважень і наміру вжити дієвих заходів для погашення решти боргу позивач помилився щодо обставин, які мали істотне значення для укладання Додаткової угоди, що відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України є підставою для визнання п. 2 Додаткової угоди недійсним. Скаржник зазначає, що 01.12.2015р. направив відповідачу пропозицію встановити конкретні строки сплати боргу у розмірі 2 577 500грн. Відповідач, посилаючись на те, що згідно ст. 40 ЗУ "Про здійснення державних закупівель" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту пропозицією конкурсних торгів або цінової пропозиції переможця процедури закупівлі, а істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами у повному обсязі, не погодився з пропозицією позивача. 01.12.2016р. позивач направив відповідачу лист з пропозицією розірвати Додаткову угоду та виключити з тексту договору п. 4.5., 4.6., 4. 7. Відповідач відмовився від такої пропозиції. При цьому, згідно ч. 5 ст. 40 ЗУ "Про здійснення державних закупівель" від 01.06.2010р. (в редакції, що діяла на дату підписання сторонами додаткової угоди), зокрема, істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами у повному обсязі, крім випадків, котрі перераховані у п.1-8 ч. 5 ст. 40 цього Закону. Отже, зміна порядку здійснення оплати не відноситься до передбачених п. 1-8 ч. 5 ст. 40 вказаного Закону, випадків за настання яких сторони можуть змінити умови договору про закупівлю.

В додаткових поясненнях скаржник посилається на постанову пленуму ВГСУ "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013р. та норми Цивільного кодексу України стверджує, що зміст пункту 2 додаткової угоди №1 від 27.12.2013р. до договору про закупівлю товару за державні кошти №1/4 від 08.11.2012р. суперечить п. 5 ст. 40 ЗУ "Про здійснення державних закупівель" від 01.06.2010р.(в редакції, що діяла на дату підписання сторонами Додаткової угоди). Відповідно до п. 5 ст. 40 Закону, умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту пропозиції конкурсних торгів або цінової пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобовязань сторонами у повному обсязі, крім встановлених випадків: На виконання вимог ч. 1 ст. 22 Закону, ОСОБА_2 охорони здоров'я Рівненської обласної державної адміністрації розмістило на веб-порталі Уповноваженого органу документацію конкурсних торгів на закупівлю семи рентгенівських апаратів на 2 робочих місця (цифрових) (оголошення №234427, бюлетень № 79 (6810 від 02.07.2012р.). Так, на виконання вимог п. 7 ч. 2 ст. 22 Закону, відповідач у п. 2 розділу VI документації конкурсних торгів опублікував проект договору про закупівлю у якому виклав істотні умови договору, що не можуть змінюватись після його підписання. Зокрема, у п. 4.1. Договору відповідач встановив, що розрахунки проводяться шляхом оплати Замовником за отриманий товар протягом семи робочих днів з моменту його отримання шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника згідно видаткових накладних. Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Скаржник зазначає, що відповідач 02.07.2012р.у п. 2 розділу VI документації конкурсних торгів оприлюднив істотні умови договору про закупівлю, в тому числі і порядок здійснення оплати, з якими позивач погодився. В результаті 08.11.2012р. між позивачем та відповідачем укладений Договір, в тексті якого викладені всі істотні умови, що були передбачені документацією конкурсних торгів. Враховуючи вимоги ч. 5 ст. 40 Закону, після підписання договору його істотні умови, в тому числі порядок оплати, не можуть змінюватись до виконання зобов'язань сторонами у повному обсязі. Однак, 27.12.2013р. позивач та відповідач порушили вимоги ч. 5 ст. 40 Закону, змінили порядок здійснення оплати, передбачений п. 4.1. договору і уклали додаткову угоду, п. 2 якої суперечить Закону, оскільки він змінює істотну умову договору - порядок здійснення оплати. Пункти 1, 3 додаткової угоди повністю відповідають діючому законодавства та умовам договору, оскільки не вносять змін до істотних умов договору. Так, відповідно до п. 2.11 постанови ВГСУ, за загальним правилом ст. 217 ЦК України правочин не може бути визнаним недійсним, якщо законові не відповідають лише окремі його частини і обставини справи свідчать про те. що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної його частини. Недійсними частини правочину визнаються за загальними правилами визнання правочинів недійсними із застосуванням передбачених законом наслідків. Таким чином, апелянт вважає, що у суду є достатні підстави для визнання недійсним п. 2 Додаткової угоди, котрий змінює порядок здійснення оплати, а тому суперечить п. 5 ст. 40 ЗУ "Про здійснення державних закупівель". На підтвердження наведеного апелянтом долучено до матеріалів сплати роздруківку інформації з веб-порталу Уповноваженого органу та документацію конкурсних торгів на закупівлю товару: "Устаткування медичне, хірургічне та ортопедичне" (рентгенівський апарат на 2 робочих місця (цифровий, вітчизняного виробництва", затверджену рішенням комітету з конкурсних торгів ОСОБА_2 охорони здоров'я Рівненської обласної державної адміністрації зі змінами внесеними 12.09.2012р.

Відповідач ОСОБА_2 охорони здоров'я Рівненської обласної державної адміністрації правом подачі відзиву на апеляційну скаргу не скористався та явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, причини не явки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про день і час розгляду апеляційної скарги (а.с.158).

Оскільки явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, сторони належним чином були повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги не надходило, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представника відповідача.

Відповідно до частин 1, 2 статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Рівненський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника позивача у судовому засіданні, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 06.03.2017р. у даній справі слід скасувати, з прийняттям нового рішення, яким позовні вимоги задоволити частково, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 08 листопада 2012 року між ОСОБА_2 охорони здоровя Рівненської обласної державної адміністрації (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІЛАТАНМЕД" (постачальник) укладено договір №1/4 про закупівлю товару за державні кошти, за умовами якого постачальник зобовязується у 2012 році поставити замовникові Товар "Устаткування медичне, хірургічне та ортопедичне" (Рентгенівський апарат на 2 робочих місця (цифровий) вітчизняного виробництва), що зазначений в специфікації (додаток), яка є невідємною частиною цього договору, а замовник - прийняти і оплатити Товар (пункт 1.1 договору).

Даний договір укладено сторонами відповідно до умов, вимог документації конкурсних торгів, пропозиції конкурсних торгів постачальника - переможця процедури закупівлі та Закону України "Про здійснення державних закупівель".

Згідно пункту 1.3 договору обсяг закупівлі Товару може бути зменшено залежно від реального фінансування видатків.

Ціна цього Договору становить 4 795 000,00грн. без ПДВ. Ціна за одиницю товару складає відповідно до специфікації (додатків). Ціна цього договору може бути зменшена за взаємною згодою Сторін (пункти 3.1. - 3.2. договору).

Відповідно до пункту 4.1 договору розрахунки проводяться протягом семи робочих днів з моменту його отримання шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника згідно видаткових накладних.

Грошові зобовязання замовника перед постачальником вважаються виконаними в момент зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, вказаний ним у даному договорі (пункт 4.4 договору).

Пунктом 5.1 договору сторони встановили термін поставки товару - до 31.12.2012р.

Цей договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до 31 грудня 2012 року, але в будь якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобовязань за чинним договором.

Договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками (а. с. 13).

Матеріалами справи встановлено, що постачальник поставив замовнику Товар відповідно до умов пунктів 5.1-5.2 договору, що підтверджується видатковими накладними № СФ-000146 від 26.11.2012р., № СФ-00189 від 24.12.2012р., № СФ-000190 від 24.12.2012 р.

При цьому, Замовник свої зобов'язання за договором щодо оплати поставленого товару виконав лише частково, оскільки перерахував на рахунок постачальника - 424 500грн. Решта вартості поставленого у 2012 році товару згідно договору у розмірі 4 370 500,00 грн. лишилася замовником не сплаченою.

В подальшому, сторонами договору 27.12.2013р. укладено Додаткову угоду №1 до Договору про закупівлю товару за державні кошти № 1/4 від 08.11.2012 р. (а.с. 23).

Пунктом 2 Додаткової угоди №1 від 27.12.2013 р. Замовник і Постачальник дійшли згоди доповнити Договір про закупівлю товару за державні кошти № 1/4 від 08.11.2012 р. пунктами 4.5., 4.6., 4.7., виклавши їх у наступній редакції:

"4.5. Заборгованість Замовника перед Постачальником за поставлений у 2012 році по Договору товар, станом на 27.12.2013 року становить 4 370 500,00 грн. без ПДВ (чотири мільйони триста сімдесят тисяч пятсот гривень без ПДВ).

4.6. Відповідно до виділених бюджетних асигнувань на 2013 рік, зобовязання Замовника по Договору перед Постачальником становить 1 793 000,00 грн. без ПДВ (один мільйон сімсот девяносто три тисячі гривень без ПДВ).

4.7. Решта коштів в розмірі 2 577 500,00 грн. без ПДВ (два мільйони пятсот сімдесят сім тисяч гривень без ПДВ) сплачуються залежно від надходження бюджетних коштів."

Додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами та є невідємною частиною договору.

Додаткова угода №1 підписана повноважними представниками сторін та скріплена їх печатками.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що замовник протягом 2013-2016рр. не виконав умови Додаткової угоди № 1 від 27.12.2013р. до договору.

За наведених обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю "ІЛАТАНМЕД" (постачальник) вважаючи, що вказана Додаткова угода №1 до договору так і не була укладена так як замовник не виконав її умови, у січні 2017 року звернулося до господарського суду з позовом до ОСОБА_2 охорони здоровя Рівненської обласної державної адміністрації про визнання недійсною з моменту її вчинення додаткову угоду № 1 від 27 грудня 2013 року до договору про закупівлю товару за державні кошти 1/4 від 08 листопада 2012 року, укладеного між ОСОБА_2 охорони здоровя Рівненської обласної державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІЛАТАНМЕД" (а.с. 2-5).

В обґрунтовування заявлених вимог позивач зазначає, що між сторонами 27.12.2013р. було укладено Додаткову угоду №1 до договору про закупівлю товару за державні кошти № 1/4 від 08.11.2012р. При цьому, відповідач не надав позивачу другий екземпляр Угоди та не виконав її умови, оскільки не перерахував на рахунок позивача грошові кошти у 2013 році та 2014 році. Таким чином, позивач вважає, що угода не була укладена. Крім того, позивач вказує, відповідач не повідомив позивача про відсутність у нього повноважень взяти бюджетне зобовязання та здійснити у 2013 році на користь позивача платіж у розмірі 1 793 000 гривень, а у 2014 році - 2 577 500 гривень. Отже, позивач погодився на укладання Угоди під впливом обману з боку відповідача, який проявився у замовчуванні відсутності повноважень сплатити частину боргу у 2013 році, а також відсутності повноважень і наміру вжити дієвих заходів для погашення решти боргу у наступному бюджетному періоді. Позивач також посилається на те, що згідно ЗУ "Про здійснення державних закупівель" істотні умови договору не можуть змінюватись.

Пунктом 3 частини 1 статті 3 та статтею 6 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) закріплено принцип свободи договору який передбачає право сторін укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства, право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, а також відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом (частини 1, 2 статті 632 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частин 1-3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-5 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частини 1 статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Пунктом 2 постанови пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до абзацу 1 пункту 7 вказаної постанови пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Аналогічні положення закріплено у пункті 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" в якому вказано, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Абзацом 5 пункту 2.10 постанови пленуму ВГСУ від 29.05.2013р. №11 встановлено, що у силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Відповідно до частини 1 та пункту 2 частини 5 статті 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (в редакції чинній на момент укладення додаткової угоди) встановлено, що договір про закупівлю укладається в письмовій формі, а у разі здійснення закупівель за процедурою електронного реверсивного аукціону - у формі електронного документа, відповідно до положень Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України "Про електронний цифровий підпис", "Про електронні документи та електронний документообіг" з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту пропозиції конкурсних торгів або цінової пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами у повному обсязі, крім випадків, зокрема, зміни ціни за одиницю товару не більш як на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.

Згідно абзацу 2 частини 1 статті 175 ГК України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1, 7 статті 179 ГК України передбачено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно пункту 5 статті 40 Закону умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту пропозиції конкурсних торгів або цінової пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами у повному обсязі, крім випадків:

- зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням, фактичного обсягу видатків замовника;

- зміни ціни за одиницю товару не більш як на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі;

- покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі;

- продовження строку дії договору та виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у речі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі форс-мажорних обставин, затримки фінансування витрат замовника за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної у договорі;

- зміни умов у зв'язку із застосуванням положень частини шостої цієї статті;

- узгодженої зміни ціни в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг);

- зміни ціни у зв'язку із зміною ставок податків і зборів пропорційно до змін таких ставок;

- зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу інфляції, зміни курсу іноземної валюти у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни залежно від зміни такого курсу, зміни біржових котирувань, регульованих цін (тарифів) і нормативів, які застосовуються в договорі про закупівлю.

В даному випадку, сторонами договору про закупівлю товару за державні кошти №1/4 від 08.11.2012р., при укладенні Додаткової угоди №1 від 27.12.2013р. до нього, не було враховано приписи пункту 5 статті 40 Закону, що у свою чергу призвело до помилкового висновку про наявність підстав щодо зміни порядку розрахунків, відмінний від змісту пропозиції конкурсних торгів або цінової пропозиції переможця процедури закупівлі.

Такі умови пункту 2 Додаткової угоди №1 від 27.12.2013р. до договору про закупівлю товару за державні кошти №1/4 від 08.11.2012р. суперечать спеціальному Закону України "Про здійснення державних закупівель" (в редакції на момент укладення Додаткової угоди №1).

Аналіз приписів статей 6, 546, 627 ЦК України, статті 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" №2289-VI від 01.06.2010р. свідчить про те, що сторонами договору в даному випадку змінено його істотні умови - порядок здійснення оплати, що в силу Закону не може змінюватися до повного виконання зобовязань сторонами за ним, при цьому, умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту пропозицією конкурсних торгів або цінової пропозиції переможця процедури закупівлі, а отже, в силу статей 203, 215 ЦК України, пункт 2 Додаткової угоди №1 від 27.12.2013р. до договору про закупівлю товару за державні кошти №1/4 від 08.11.2012р., укладеного між ОСОБА_2 охорони здоров'я Рівненської обласної державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІЛАТАНМЕД" підлягає визнанню недійсним з моменту вчинення, як такий, що не відповідає вимогам закону.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про безпідставність заявлених позовних вимог та тверджень позивача, що укладення та підписання даної додаткової угоди до договору суперечить вимогам частини 5 статті 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" є передчасним.

Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність будь-яких підстав та обставин для визнання недійсною додаткової угоди №1 від 27 грудня 2013 року до договору про закупівлю товару за державні кошти №1/4 від 08 листопада 2012 року, укладеного між ОСОБА_2 охорони здоровя Рівненської обласної державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІЛАТАНМЕД" в цілому в силу статей 203, 215 є помилковим.

За наведених обставин, враховуючи матеріали справи, доводи апеляційної скарги та пояснення апелянта у судових засіданнях, вимога позивача про визнання недійсною з моменту її вчинення додаткової угоди №1 від 27.12.2013р. до договору про закупівлю товару за державні кошти №1/4 від 08.11.2012р. є обґрунтованою та такою ґрунтується на нормах законодавства лише в частині визнання недійсним з моменту вчинення пункту 2 додаткової угоди №1 від 27.12.2013р. до договору про закупівлю товару за державні кошти №1/4 від 08.11.2012р., укладеного між ОСОБА_2 охорони здоров'я Рівненської обласної державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІЛАТАНМЕД", а тому позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

У судовому засіданні судом апеляційної інстанції встановлено, що апелянт (позивач) не погоджується лише з пунктом 2 додаткової угоди №1 від 27.12.2013р. до договору про закупівлю товару за державні кошти №1/4 від 08.11.2012р., яким доповнено договір пунктами 4.5-4.7, які стосуються заборгованості замовника перед постачальником та порядку сплати решти коштів по договору.

Будь-яких інших зауважень чи заперечень щодо решти умов-пунктів Додаткової угоди №1 від 27.12.2013р. до договору про закупівлю товару за державні кошти №1/4 від 08.11.2012р. позивач (апелянт) немає.

Згідно частини 1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Статями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 статті 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (пункт 4 частини 1 статті 104 ГПК України).

Судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми матеріального права та повністю відмовлено у позові про визнання недійсною з моменту її вчинення додаткової угоди №1 від 27.12.2013р. до договору про закупівлю товару за державні кошти №1/4 від 08.11.2012р., що призвело до прийняття неправильного рішення.

Доводи позовної заяви та апеляційної скарги щодо вчинення оспорюваної додаткової угоди №1 під впливом обману з боку відповідача в силу статті 230 ЦК України не знайшли свого підтвердження під час розгляду даного спору.

Отже, апеляційна скарга позивача ТОВ "ІЛАТАНМЕД" від 31.07.2017р. підлягає до задоволення, а рішення господарського суду Рівненської області від 06.03.2017р. у справі №918/44/17 - скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позову частково.

Згідно частини 3 статті 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Оскільки, апеляційна скарга підлягає задоволенню, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 1378,00грн. та за розгляд апеляційної скарги в сумі 1760,00грн. необхідно стягнути з відповідача на користь позивача.

Керуючись статями 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЛАТАНМЕД" від 31.07.17р. задоволити.

Рішення господарського суду Рівненської області від 06 березня 2017 року у справі №918/44/17 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позов задоволити частково.

Визнати недійсним з моменту вчинення пункт 2 додаткової угоди №1 від 27.12.2013р. до договору про закупівлю товару за державні кошти №1/4 від 08.11.2012р., укладеного між ОСОБА_2 охорони здоров'я Рівненської обласної державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІЛАТАНМЕД".

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 охорони здоров'я Рівненської обласної державної адміністрації (33028, м. Рівне, вул. 16 Липня, 38, код ЄДРПОУ 34494612) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЛАТАНМЕД" (03187, м. Київ, пр-т Академіка Глушкова,40, корпус 5, офіс 716, код ЄДРПОУ 02013136) 1378,00 грн. - витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви; 1760,00 грн. - витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказу доручити господарському суду Рівненської області

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №918/44/17 повернути господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Юрчук М.І.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Павлюк І. Ю.