Постанова № 69719705, 18.10.2017, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" жовтня 2017 р.Справа № 915/387/17Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Богатиря К.В., Таран С.В.

секретар судового засідання Герасименко Ю.С.

За участю представників учасників провадження:

від ПАТ "Укртелеком" - Гур'єв Є.В. за довіреністю;

Інші представники учасників провадження в судове засідання не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради

на рішення господарського суду Миколаївської області від 06.07.2017

у справі №915/387/17

за позовом публічного акціонерного товариства "Укртелеком"

до Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради

третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області

про стягнення 620 903,06 грн.

ВСТАНОВИВ

У квітні 2017 публічне акціонерне товариство "Укртелеком" (далі - ПАТ "Укртелеком") звернулось до господарського суду Миколаївської області із позовом до Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет пору, на стороні відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області в якому просило стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 620903,06 грн. та судових збір у розмірі 9313,55 грн.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 06.07.2017 р. (суддя Семенчук Н.О.) позовні вимоги задоволено, стягнуто з Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради на користь ПАТ "Укртелеком" заборгованість в розмірі 620 903,06 грн. та 9 313,55 грн. судового збору.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції посилаючись на приписи Закону України "Про телекомунікації", Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", Бюджетного кодексу України, Правила надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджені Постановою Кабінету Міністрів від 11.04.2012 р. № 295, Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 зазначив, що розпорядником коштів бюджетного фінансування соціальних пільг є Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради, а отже, на підставі вищезазначених норм законодавства та положень постанови та Порядку №256, відшкодування витрат понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян здійснюється відповідачем за рахунок державних субвенцій.

Місцевим господарським судом зазначено, що позивачем на адресу відповідача направлялись: - листи зі списками форми - 2 за жовтень 2016 року, за листопад 2016 року, за грудень 2016 року, з проханням звірити інформацію, зазначену в них, щодо кількості пільговиків за категоріями з інформацією, яка міститься в Реєстрі та повідомити про наявність/відсутність розбіжностей; - розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг за жовтень, листопад, грудень 2016 року; - розрахунки витрат на відшкодування збитків. Проте, станом на день розгляду справи, суду не подано доказів оплати заборгованості в розмірі 620 903,06 грн., як і не спростовано факту наявності вказаної заборгованості.

Судом першої інстанції відзначено, що відповідач не заперечує щодо самого факту надання позивачем пільг за послуги зв'язку відповідній категорії громадян, як і не заперечує щодо нарахованого позивачем розміру заборгованості з відшкодування нарахування по пільговій категорії громадян за послуги зв'язку в сумі 620 903,06 грн., однак, зазначає про відсутність видатків на фінансування пільг з послуг зв'язку за рахунок бюджетних субвенцій.

Разом з цим, місцевим господарським судом відзначено, що законодавством не передбачена залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається не внаслідок власної недбалості, чи власного бажання, а у відповідності до вимог Законів України.

Пославшись на приписи ч. 1 ст. 96 ЦК України, ч. 2 ст.218 Господарського кодексу України та ст.617 Цивільного кодексу України, п.5 Оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/374/2013 від 18.02.2013, ч. 6 ст.48 Бюджетного кодексу України, лист від 30.06.2011 №31-07310-10-24/16584 Міністерства фінансів України суд першої інстанції зазначив, що Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб. До того ж, зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. За вказаних обставин, судом відхилено посилання відповідача на відсутність відповідних бюджетних призначень та ненадходження на рахунок відповідача цільових коштів державних субвенцій.

Не погодившись із даним рішенням до Одеського апеляційного господарського суду звернувся Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення господарського суду Миколаївської області по справі №915/387/17 від 06.07.2017 про стягнення з Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради на користь ПАТ "Укртелеком" заборгованості в розмірі 620 903,06 грн. та 9313,55 грн. судового збору та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ПАТ "Укртелеком" повністю.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, винесене з порушенням норма матеріального права, зокрема ст. 95 Конституції України, ст.ст. 4, 7, 23, 48, 87, 119 Бюджетного кодексу України, з наступних підстав.

Так посилаючись на приписи ч.2 ст. 4, ст. 87, ч.5 ст.102 Бюджетного кодексу України, п.п. 2, 4 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з використання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 р. №256 апелянт зазначає, що Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради є бюджетною установою, тому, відповідно до ст.7 Бюджетного кодексу України, принципом використання бюджетних коштів є їх використання тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями. Згідно з п.1 ст. 23 Бюджетного кодексу будь-які бюджетні зобов'язання та платежів з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення.

Скаржник зазначає, що відповідно до ст. 48 Бюджетного кодексу України Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради, як розпорядник бюджетних коштів здійснює платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, власних коштів Департамент праці та соціального захисту населення не має. Стаття 119 Бюджетного кодексу України вказує на те, що нецільове використання бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають бюджетним асигнуванням.

За твердженням апелянта, відповідно до Закону України "Про державний бюджет України на 2016 рік" в Державному бюджеті не передбачено видатки на фінансування пільг з послуг зв'язку, інших передбачених законодавством пільг, компенсацій за пільговий проїзд окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Як вказує скаржник звіти про нарахування пільг на послуги зв'язку за період з жовтня 2016 по грудень 2016року, які надавались ПАТ "Укртелеком", Департаментом праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради приймалися до відома. В зв'язку з відсутністю виділених лімітних асигнувань на 2016 рік, прийняти суми для відшкодування витрат за надання телекомунікаційних послуг пільговій категорії громадян на 2016 рік у Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради законних підстав не було.

Крім того апелянт відзначає, що оскаржуваним рішенням на відповідача покладено сплату судового збору в розмірі 9313,55 грн. Однак відповідач з цим не погоджується, оскільки відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору звільняються органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчі органи міських рад, на які покладено завдання щодо вирішення питань соціального захисту населення. Відповідно до п.п. 1.1., 2.1. Положення про Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради департамент є виконавчим органом Миколаївської міської ради. Основні завдання департаменту полягають в реалізації повноважень виконавчих органів Миколаївської міської ради в галузі соціального захисту населення, надання соціальних послуг, реалізації державної політики в галузі соціально-трудових відносин, охорони праці та зайнятості з метою комплексної підтримки й створення передумов для зростання якості життя населення міста. Таким чином апелянт вважає, що він звільняється від сплати судового збору відповідно до законодавства України.

До того ж апелянт посилається на рішення Конституційного суду України від 26.12.2011 р. №20-рп/2011 за зазначає, що означеним рішенням підтверджено право Кабінету Міністрів України, як державного органу, що має забезпечувати реалізацію встановлених законами України соціальних прав громадян, на визначення механізму реалізації законів України, в тому числі встановлення порядку та розмір соціальних виплат виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету. Також означеним рішенням роз'яснено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів кабінету Міністрів України у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 21.07.2017 р. апеляційну скаргу Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради на рішення господарського суду Миколаївської області від 06.07.2017 по справі №915/387/17 прийнято до провадження та призначено до розгляду колегією суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Богатиря К.В., Жекова В.І.

Розпорядженням керівника апарату Одеського апеляційного господарського суду №1032 від 05.09.2017 р. призначено повторний автоматичний розподіл справи у зв'язку із перебуванням судді Жекова В.І. у відпустці.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.09.2017 р. для розгляду апеляційної скарги Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради на рішення господарського суду Миколаївської області від 06.07.2017 по справі №915/387/17 визначено колегію суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Богатиря К.В., Таран С.В.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 05.09.2017 р. апеляційну скаргу Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради на рішення господарського суду Миколаївської області від 06.07.2017 по справі №915/387/17 прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Богатиря К.В., Таран С.В.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 06.09.2017 р. розгляд справи було відкладено на 18.10.2017 р.

Представник ПАТ "Укртелеком" у судових засіданнях надав пояснення відповідно до яких не погоджується з апеляційною скаргою, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Представник відповідача у судові засідання не з'являвся, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення від 25.07.2017 р., яке вручено Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради 28.07.2017 р. та від 11.09.2017 р., яке було вручено Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради 18.09.2017 р.

Представник третьої особи у судові засідання суду апеляційної інстанції не з'являвся, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення від 25.07.2017 р., яке було вручено Головному управлінню Державної казначейської служби України у Миколаївській області 28.07.2017 р., та від 11.09.2017 р., яке вручено Головному управлінню Державної казначейської служби України у Миколаївській області 18.09.2017 р.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Миколаївської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 101 ГПК України апеляційна інстанція не зв'язана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а згідно до приписів ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з жовтня 2016 року по грудень 2016 р. ПАТ "Укртелеком" в особі Миколаївської філії надавало телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам м. Миколаєва, зокрема, Центрального, Заводського, Інгульського (Ленінського) та Корабельного районів, які підпадають під Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", Закону України "Про охорону дитинства".

Матеріалами справи підтверджується, що ПАТ "Укртелеком" щомісячно у період з жовтня 2016 року по грудень 2016 р. надавав відповідачеві розрахункові документи, а також листи з пропозицією звіряння інформації щодо кількості пільговиків за категоріями з інформацією, яка міститься в реєстрі та повідомити про наявність/відсутність розбіжностей.

Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради у відзиві на позову заяву зазначив, що в Законі України "Про державний бюджет України на 2016 рік" видатки у вигляді субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на інші соціальні пільги, у т.ч. на послуги зв'язку не передбачені. А також зазначено, що звіти про нарахування пільг на послуги зв'язку за період з жовтня по грудень 2016 року, які надавалися ПАТ "Укртелеком", департаментом приймалися до відома, проте, в зв'язку з відсутністю виділених лімітних асигнувань на 2016 рік, прийняти суми для відшкодування витрат за надання телекомунікаційних послуг пільговій категорії громадян на 2016 рік у департаменту законних підстав не було.

Отже, невідшкодування відповідачем грошових коштів за надані ПАТ "Укртелеком" телекомунікаційні послуги у період жовтня 2016 року по грудень 2016 р. на загальну суму 620 903,06 грн. відповідним категоріям громадян, які мають пільги, стало підставою для звернення ПАТ "Укртелеком" із позовом до суду.

Судом першої інстанції позовні вимоги ПАТ "Укртелеком" визнано обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

ПАТ "Укртелеком" є оператором телекомунікацій, який надає телекомунікаційні послуги споживачам відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про телекомунікації", Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №295, інших законодавчих актів України.

Пунктами 1, 6 ст. 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту тощо.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".

Статтею 19 вказаного Закону встановлено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Соціальні пільги на отримання телекомунікаційних послуг для ряду категорій громадян встановлено такими Законами України: "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про жертви нацистських переслідувань", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про охорону дитинства" та "Про прокуратуру".

За приписами ч. 3 ст. 63 Закону України "Про телекомунікації", телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Загальні засади фінансування витрат пов'язаних з наданням пільг на підставі вищевказаних законів визначено безпосередньо у даних законах, зокрема, у ст. 17 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" вказано, що фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів; у ч. 6 ст. 6 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань" вказано, що фінансування витрат, пов'язаних з наданням пільг жертвам нацистських переслідувань, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів; у ст. 63 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" вказано, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, коштів, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та інших джерел, не заборонених законодавством; у ст. 9 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист" вказано, що витрати, пов'язані з реалізацією цього Закону, здійснюються за рахунок коштів державного бюджету, коштів, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та інших джерел, не заборонених законодавством; у ст. 23 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" вказано, що фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік. Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ; у ст. 52 Закону України "Про прокуратуру" вказано, що пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.

Вказані норми законів закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов'язок оператора телекомунікацій надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Статтями 89 та ст.102 Бюджетного кодексу України визначено, що видатки на державні програми соціального захисту (пільги окремим категоріям громадян) здійснюються з місцевих бюджетів та проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг з послуг зв'язку за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено Постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002 р. "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" (надалі Порядок).

Пунктом 3 Порядку визначено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).

Пунктами 1.1., 1.2., 1.3., 1.8. Положень про управління соціальних виплат і компенсаційній Центрального, Заводського, Ленінського та Корабельного районів департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради, затверджених розпорядженням Миколаївського міського голови від 14.06.2011 р. №78рк, Управління соціальних виплат і компенсацій Центрального, Заводського, Інгульського (Ленінського), Корабельного районів входить до складу Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради. Управління безпосередньо підпорядковані заступнику директора департаменту. Управління в своїй діяльності керується Конституцією України і законами України, Указами і Розпорядженнями Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, Положенням про департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради та цими Положеннями. Управління мають свою круглу печатку із зазначенням державної символіки та назви управління, печатки відділів управління для службового використання та штампи, необхідні для роботи.

У відповідності до п.1.3. Положення "Про департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради", затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 21.04.2011 р. №5/3 Департамент є юридичною особою, укладає від свого імені угоди в межах чинного законодавства, може бути позивачем та відповідачем у судах. Департамент має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України, штампи, бланки із своїм найменуванням, розрахункові рахунки в установах банків та рахунки в органах Державного казначейства України.

Згідно з п.2.1. даного Положення департамент у межах своїх повноважень забезпечує, зокрема, забезпечує реалізацію державної політики у сфері надання пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, дітям війни, особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, жертвам нацистських переслідувань та реабілітованим громадянам, які стали інвалідами внаслідок репресій або є пенсіонерами; ветеранам військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ, ветеранам податкової міліції, ветеранам державної пожежної охорони, ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби, ветеранам служби цивільного захисту, ветеранам Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, звільненим із служби за віком, хворобою або вислугою років військовослужбовцям Служби безпеки України, працівникам міліції, особам начальницького складу податкової міліції, рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи, державної пожежної охорони, пенсіонерам з числа слідчих прокуратури, дітям (до досягнення повноліття) працівників міліції, осіб начальницького складу податкової міліції, загиблих або померлих у зв'язку з виконанням службових обов'язків, непрацездатним членам сімей, які перебували на їх утриманні, звільненим з військової служби особам, які стали інвалідами під час проходження військової служби, батькам та членам сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, батькам та членам сімей осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які загинули (померли), пропали безвісти або стали інвалідами при проходженні служби, суддям у відставці; громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи дружинам (чоловікам) та опікунам (на час опікунства) дітей померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою; багатодітним сім'ям на оплату житлово-комунальних послуг та на придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу; допомоги сім'ям з дітьми; тимчасової допомоги дітям; допомоги при усиновленні дитини; соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям; соціальної допомоги інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам; житлових субсидій населенню на оплату житлово-комунальних послуг та на придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу та інших пільг; компенсаційних виплат за пільговий проїзд електротранспортом окремим категоріям громадян; пільги окремим категоріям громадян з послуг зв'язку за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Відтак, головним розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг є саме Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради. Таким чином, саме на відповідача згідно положень Порядку та Постанови №256 покладено обов'язок щодо здійснення розрахунків з постачальниками послуг, в тому числі і операторами телекомунікацій, за послуги, надані особам, які мають право на відповідні пільги. Пунктом 2 Постанови № 256 встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними місячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" №256 від 04.03.2002 р. визначено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Таким чином, чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із Законів України і не залежать від їх бажання.

Відповідно до ч. 1 п. 8 Порядку № 256 отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства, для здійснення відповідних видатків. При цьому головні розпорядники коштів у п'ятиденний термін здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних послуг (ч. 2 п. 8 Порядку № 256).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем належним чином виконуються обов'язки, щодо надання пільговим категоріям громадян м. Миколаєва телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, що підтверджується листами щодо видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг, які надавались позивачем та отримувались Департаментом праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради про що свідчить штамп про прийняття та підпис уповноваженої особи на ньому останнього на даних листах.

Всупереч положенням чинного законодавства, витрати, понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах в період з жовтня 2016 р. по грудень 2016 р. в розмірі 620 903,06 грн. відповідачем відшкодовані не були.

Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Колегія суддів відзначає, що чинним законодавством не передбачена залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що неналежне фінансування заходів соціального захисту окремих категорій громадян не є підставою для звільнення відповідача від відшкодування витрат, понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення та не може бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення такого зобов'язання.

Відповідно до частини першої статті 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Згідно ч. 2 ст. 218 ГК України та ст. 617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставиною, яка є підставою для звільнення від відповідальності.

Згідно з пунктом 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/374/2013 від 18.02.2013 р., відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року №20-рп/2004, від 9 липня 2007 року №6-рп/2007).

Зокрема, у рішенні від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, а саме, у справі Кечко проти України, Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення Суду). У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та Закону України "Про Державний бюджет" на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.

У пункті 26 рішення Європейського Суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Також, Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 та у справі "Бакалов проти України" від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі №11/446, від 15.05.2012 у справі №3-28гс12.

За таких обставин, Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Згідно з ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України, зобов'язання щодо виплати субсидій, допомог, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень частин 1-4 статті 48 Бюджетного кодексу України.

У листі від 30.06.2011 р. №31-07310-10-24/16584 Міністерство фінансів України роз'яснило, що "...деякі програми, які відносяться до державних програм соціального захисту населення, є державною гарантією і одержувачу не може бути відмовлено в їх наданні у разі, якщо він має на них право. У цьому випадку проводиться відшкодування витрат за фактично спожиті послуги (нараховані соціальні виплати) в межах встановлених норм (розмірів)".

Таким чином, зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Отже, колегією суддів відхиляють заперечення апелянта щодо необґрунтованого стягнення з останнього на користь позивача заборгованості у зв'язку із відсутністю в Державному бюджеті видатків на фінансування пільг з послуг зв'язку окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету, оскільки такі твердження скаржника спростовуються вищевикладеними обставинами та приписами чинного законодавства України, а також не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

У апеляційній скарзі скаржник зазначає, що просить скасувати рішення господарського суду Миколаївської області від 06.07.2017 р. у справі №915/387/17 в частині стягнення з відповідача 9313,55 грн. судового збору, при цьому обґрунтовує вказану вимогу, посиланням на п.19 ст.5 Закону України "Про судовий збір", яким звільнено від сплати судового збору органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчі органи міських рад, на які покладено завдання щодо вирішення питання соціального захисту населення.

Колегія суддів вважає такі посилання скаржника необґрунтованими, з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 44 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною 2 ст. 44 ГПК України встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Стаття 1 Закону України "Про судовий збір" унормовано, що судовим збором визнається збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Тобто судовим збором є збір, що справляється при поданні заяв та скарг, натомість щодо розподілу судових витрат за результатами розгляду справи, законодавством, а саме ст. 49 ГПК України, встановлено окреме регулювання.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Таким чином, в даній справі судом першої інстанції було правомірно вирішено питання про відшкодування позивачу судового збору за рахунок відповідача Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради, навіть за тієї умови, що відповідач відповідно до п.19 ч.1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Інші доводи, що наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованості.

Відповідно до ст. 32, 33, 34 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано задоволено позовні вимоги та стягнуто з відповідача заборгованість у розмірі 620 903,06 грн. та 9 313,55 грн. судового збору, наведені в апеляційній скарзі порушення допущенні судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, а мотиви апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд вважає, що оскаржуване рішення господарського суду Миколаївської області від 06.07.2017 р. є законним та обґрунтованим та приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 06.07.2017 р. у справі №915/387/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Богатир К.В.

Суддя Таран С.В.