Рішення № 69718248, 11.10.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.10.2017Справа №910/13755/17

За позовом Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області доГоловного управління Держгеокадастру у Київській області;про визнання недійсними та скасування наказу; Суддя Підченко Ю.О.Представники сторін: від позивача:Варченко Н.В. - представник за довіреністю;від відповідача:не з'явився.СУТЬ СПОРУ:

Новопетрівська сільська рада Вишгородського району Київської області (надалі - відповідач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (надалі - відповідач) про визнання недійсними та скасування наказу № КИ/3221886000:03:165/00004419 від 14.08.2013 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність", яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у території Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області та надано в приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий номер НОМЕР_1 для ведення садівництва, із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Позов мотивований тим, що приймаючи оскаржуваний наказ, відповідач не дотримався вимог містобудівної документації та передав земельну ділянку, яка віднесена генеральним планом с. Нові Петрівці до земель водного фонду, чим порушив право територіальної громади села Нові Петрівці, як в цілому так і кожного окремо члена цієї громади на вільний доступ до водойми, що передбачено Конституцією України та Водним кодексом України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2017 порушено провадження у справі.

Представник позивача у судовому засіданні 11.10.2017 року наполягав на задоволенні позову, надав усні пояснення по справі.

Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання 11.10.2017 року не забезпечив, проте через канцелярію суду було надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити позивачу в задоволенні позову, оскільки наказ вичерпав свою дію фактом його виконання, тому він не може бути скасований після його виконання.

У судовому засіданні суд оголошував перерву на 20 хв. для ознайомлення із письмовим відзивом на позов.

Сторін було належним чином повідомлено про час та місце проведення судового засідання, тому судом з урахуванням вимог ст. ст. 4-2, 4-3 ГПК України створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом.

Відповідно до п. 3.9.2 роз'яснень постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Оскільки представник відповідача не з'явився у судове засідання, не зважаючи на належне повідомлення про розгляд справи, суд розглядає справу за відсутності представника відповідача.

Суд дійшов висновку, що наданих доказів достатньо для вирішення спору по суті.

У судовому засіданні 11.10.2017 відповідно до ст. 85 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

За змістом ч. 4. ст. 122 Земельного кодексу України встановлено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Частиною 6 ст. 118 Земельного кодексу України закріплено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно положень ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Так, 14 серпня 2013 року Головним управлінням Держземагентства в Київській області прийнято наказ № КИ/3221886000:03:165/00004419 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення садівництва на території Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області та надано в приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий номер НОМЕР_1 для ведення садівництва, із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що на момент прийняття відповідачем спірного наказу КИ/3221886000:03:165/00004419 від 14.08.2013, вищевказана земельна ділянка відносилась до земель водного фонду, оскільки перебували в прибережній захисній смузі водойми (озеро Канево), на підтвердження чого надав суду викопіювання з генерального плану села Нові Петрівці, затвердженого рішенням Новопетрівської сільської ради № 482-21-6 від 02.04.2013.

Положеннями статті 58 Земельного кодексу України визначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів; ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів. Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Частиною 1. ст. 60 Земельного кодексу України встановлено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Згідно ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України, до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема землі водного фонду, крім випадків, визначених цим кодексом.

Між тим, посилання позивача на генеральний план села Нові Петрівці, затверджений рішенням Новопетрівської сільської ради № 482-21-6 від 02.04.2013 є безпідставним, оскільки спірний наказ був виданий 14 серпня 2013 року, а відповідні рішення Вишгородської районної ради Київської області «Про затвердження проекту із землеустрою щодо встановлення (зміни) межі адміністративно - територіальної одиниці села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області» № 3 83-29-VI та «Про встановлення (зміну) меж села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області» № 384-29-УІ відповідно до якого встановлено (змінено) межі села Ново Петрівці Вишгородського району Київської області були прийняті 22 серпня 2013 року, а отже - спірний наказ видано відповідно до вимог чинного законодавства в межах компетенції відповідача, які діяли на час прийняття спірного наказу.

Відповідно до вимог статті 34 ГПК України визначає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, позивачем не доведено того, що на момент прийняття відповідачем спірного наказу, земельна ділянка площею 0,12 га, кадастровий номер НОМЕР_1 надана ОСОБА_2 для ведення садівництва, із земель сільськогосподарського призначення, належала до земель водного фонду.

Окрім того з приводу спірних правовідносин Сторін, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом положень ст. 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Водночас у ст. 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Цей принцип знайшов своє відображення у статті 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.

Окрім цього, в Рішенні № 7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року Конституційний Суд України вказав, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Аналогічна правова позиція міститься в Постановах Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року (справа № 21-309а11) та від 14 листопада 2014 року (справа № № 21-438а14).

Згідно положень ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, з урахуванням вищезазначеного, вимога позивача про визнання недійсними та скасування наказу № КИ/3221886000:03:165/00004419 від 14.08.2013 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність", яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у території Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області та надано в приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий номер НОМЕР_1 для ведення садівництва, із земель сільськогосподарського призначення державної власності є необґрунтованою, а позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати за подання позовної заяви покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 17.10.2017 р.

Суддя Ю.О. Підченко