Рішення № 69706722, 19.10.2017, Апеляційний суд Сумської області

Справа №582/1127/16-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Жмурченко В. Д.Номер провадження 22-ц/788/1257/17 Суддя-доповідач - Ткачук С. С. Категорія - 55

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2017 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Ткачук С. С.,

суддів - Кононенко О. Ю. , Хвостика С. Г.

за участю секретаря судового засідання - Новікової А.С.,

розглянувши цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Гадячсир»

на рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 16 червня 2017 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гадячсир»

про стягнення середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

Звернувшись до суду з позовом, який остаточно уточнивши та зменшивши позовні вимоги, ОСОБА_3 просив стягнути з відповідача на свою користь 59 248 грн. 98 коп. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з 01.03.2016 по 28.02.2017 року; 3 000 грн. 00 коп. спричиненої моральної шкоди; судові витрати у справі.

Свої вимоги мотивував тим, що наказом №114-ка від 14.11.2012 року він був прийнятий на посаду водія автотранспортних засобів третього класу в автоколону №9 Хмелівського відділення ТОВ «Гадячсир». Наказом № 38-ка від 29.02.2016 року його було звільнено з роботи за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України. На момент звільнення заборгованість відповідача по заробітні платі становила 16 110 грн. 93 коп. Після звільнення він неодноразово звертався до відповідача з приводу виплати належної йому заробітної плати, що не була виплачена при звільненні та щодо видачі трудової книжки, однак кожного разу отримував лише обіцянки. У серпні 2016 року підприємство частково виплатило йому заборгованість по заробітній платі в сумі 3 009 грн. 16 коп. та видало трудову книжку. Вже під час розгляду справи у суді 28.02.2017 року товариство повністю виплатило йому заробітну плату. А тому, враховуючи, що відповідач не провів з ним своєчасного розрахунку, на підставі ст. 117 КЗпП України на його користь підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку. Згідно довідки про доходи, виданої відповідачем №736 від 07.11.2016 року його середньоденна заробітна плата складає 167 грн. 37 коп. З моменту його звільнення і до часу звернення до суду минуло 203 дні, з них: березень - 30, квітень - 30, травень - 27 , червень - 28, липень - 31, серпень - 30, вересень - 27; з моменту звернення до суду і до повного розрахунку минуло ще 151 день ( вересень - 3, жовтень - 30, листопад - 30, грудень - 31, січень - 29, лютий - 28), а всього 203 +151 = 354 дні, що в перерахунку на середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати становить 59 248 грн. 98 коп. (167,37 х 354 = 59 248,98 грн.). Крім того, несвоєчасною виплатою заробітної плати йому була спричинена моральна шкода, яка полягала у психологічних стражданнях з приводу відсутності коштів на існування його та членів його сім'ї, оскільки він не має можливості придбати найнеобхідніші продукти харчування. Інших джерел доходів не має. Розмір завданої йому моральної шкоди оцінює у 3 000 грн.

Рішенням Недригайлівського районного суду Сумської області від 16.06.2017 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Гадячсир» на користь ОСОБА_3 середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку за період з 01.03.2016 року по 11.11.2016 року (по день фактичного розрахунку) в розмірі 29 457,12 грн. та 300,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, а також 2 000,00 витрат на правову допомогу.

Стягнуто з ТОВ «Гадячсир» на користь держави судовий збір у розмірі 640,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції сторони, кожна окремо, подали апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що суд при ухваленні рішення не взяв до уваги, що лише 28.02.2017 року, тобто вже під час судового розгляду справи, відповідач повністю розрахувався з ним по заробітній платі. Гроші віддав йому представник відповідача, за їх отримання він розписався у чистій відомості без зазначення реквізитів та дати. 15.03.2017 року під час розгляду справи він зменшив позовні вимоги, оскільки заборгованість по заробітній платі йому була виплачена. Згодом, у судовому засіданні представник відповідача заявив клопотання про витребування з ТОВ «Гадячсир» платіжних документів про повний розрахунок і 11.04.2017 року були надані такі відомості, згідно яких остаточний розрахунок з ним був проведений 11.11.2016 року. Також суд не звернув уваги на той факт, що 23.01.2017 року ним(позивачем) на адресу відповідача був направлений рекомендований лист із заявою про проведення повного розрахунку та сплати середньомісячної заробітної плати за час затримки розрахунку, що свідчить про те, що станом на вказану дату повний розрахунок з ним проведений не був. Остаточний розрахунок з ним був проведений лише 28.02.2017 року в автомобілі відповідача поблизу розташування місцевого суду. При отриманні коштів була присутня ОСОБА_4, при цьому він розписався у платіжній відомості без зазначення дати та реквізитів. Представлена у судове засідання відомість була заповнена та підписана касиром ОСОБА_5 Надалі у справі змінився й представник відповідача. У суді першої інстанції ним заявлялося клопотання про допит у якості свідків представника відповідача ОСОБА_6, який передавав йому заборгованість по заробітній платі 28.02.2017 року та касира ОСОБА_5, яка провела оформлення платіжної відомості, однак у засідання ніхто не з'явився. Крім того, не погоджувався з розміром стягнутої на його користь моральної шкоди, оскільки вищевикладені обставини вимагали від нього додаткових зусиль для організації життя, зокрема пошуків коштів на придбання продуктів харчування, предметів першої необхідності, а також сплати комунальних платежів, що тримало його у стані постійної напруги.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ТОВ «Гадячсир» в апеляційній скарзі послалося на порушення судом норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та просить скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити повністю.

При цьому зазначає, що вимоги позивача щодо стягнення середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку не заслуговують на увагу, оскільки згідно ст.116 КЗпП України встановлені строки розрахунку з працівником при звільненні і, якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок, а позивач у день свого звільнення - 29.02.2016 року, не працював та вимог про розрахунок перед ТОВ «Гадячсир» не ставив, а тому, відповідно зобов'язання з виплати належних сум в розумінні трудового законодавства не настало аж до моменту отримання такої вимоги товариством, у даному випадку отримання позову. Крім того, зазначає, що позивач не надав жодних доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди саме діями відповідача, адже його було звільнено за власним бажанням, тобто з власної волі, і останній не був позбавлений можливості оформити допомогу по безробіттю. Також вказує, що наявні у матеріалах справи документи не підтверджують того,що ОСОБА_3 надавалася саме правова допомога адвоката, яка підлягає відшкодуванню відповідачем у якості судових витрат та відсутній належний розрахунок таких витрат.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_3, його представника Пелипенка П.П. та представника ТОВ «Гадячсир» - Собка О.О., які, кожен окремо, підтримують свою апеляційну скаргу, з мотивів у ній викладених, а проти іншої - заперечують, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_3 та ТОВ «Гадячсир» підлягають частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню у частині розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, з ухваленням нового рішення у цій частині.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_3 та стягуючи його користь середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 29 457,12 грн., суд виходив з того, що стягненню підлягають кошти з розрахунку середньоденної заробітної плати позивача, яка складає 167,37 грн., починаючи з наступного після звільнення дня, а саме, з 01.03.2016 року по 11.11.2016 року - день фактичного розрахунку, який є документально підтвердженим, тобто за 176 робочих днів.

Визначаючи до стягнення на користь позивача моральну шкоду у розмірі 300 грн., суд першої інстанції керувався роз'ясненнями, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» та виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.

Стягуючи на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 2 000 грн., суд дійшов до висновку, що останнім підтверджено належними та допустимими докази представництво його інтересів у суді адвокатом Пелипенком П.П., а також виходив із положень ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Проте з таким висновком суду першої інстанції повністю погодитися не можна виходячи з наступного.

Як вбачається з цивільної справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_3 перебував з ТОВ «Гадячсир» у трудових відносинах, і зокрема, працював на посаді водія автотранспортних засобів третього класу у автоколоні №9 згідно наказу №114 - ка від 14.11.2012 року.

На підставі наказу № 38-ка від 29.02.2016 року звільнений з роботи за власним бажанням за ст.38 КЗпП України (а.с. 6,7).

При звільненні, у порушення вимог законодавства, з ним не у повному обсязі був проведений розрахунок, у зв'язку з чим виникла заборгованість по заробітній платі, яка згідно розрахункового листка за березень 2016 року склала 16 110,93 грн. (а.с.8).

Зі слів позивача, у серпні 2016 року, на його вимогу, відповідач частково сплатив заборгованість у розмірі 3 009,16 грн., а решта 13 101,77 грн. залишилася невиплаченою.

Довідкою ТОВ «Гадячсир» № 734 від 07.11.2016 року та витягом з табелю використання робочого часу за лютий 2016 року по АК №9 (Хмелів) ТОВ «Гадячсир» підтверджується, що ОСОБА_3 29.02.2016 року не працював (а.с. 29, 82).

Довідкою ТОВ«Гадячсир» №134 від 24.04.2017 року стверджується, що 28.02.2016 року подорожній лист ОСОБА_3 на службовий автомобіль не видавався (а.с. 89).

Відповідно довідок про доходи № 736 від 07.11.2016 року та №735 від 07.11.2016 року, виданих ТОВ «Гадячсир» нарахована заробітна плата ОСОБА_3 за грудень 2015 та січень, лютий 2016 року склала 13 101,77 грн. (а.с.33,34), середньоденна заробітна плата складає 167,37 грн.

Згідно платіжної відомості № ГС - 00005276 від 02.11.2016 року позивачу було виплачено 2 965,06 грн., за платіжною відомістю № ГС - 00005367 від 10.11.2016 року - 2 621,28 грн., а за платіжною відомістю №ГС - 00000607 від 11.11.2016 року - сплачено 7 515,43 грн. (а.с. 96-98).

Таким чином, заборгованість по заробітній платі ОСОБА_3 повністю була виплачена 11.11.2017 року. і всупереч положень ст.60 ЦПК України останній не надав жодних доказів на спростування цього факту та підтвердження того, що остаточний розрахунок був проведений лише 28.02.2017 року, як він стверджує в апеляційній скарзі

Відповідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові Пленуму №13 від 24.12.1999 р. «Про практику застосування судами законодавства про працю» суд, установивши під час розгляду справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку у разі звільнення, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації, суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступний після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не звільняє його від відповідальності.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Результат аналізу наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. Визначальними при цьому є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

З матеріалів справи вбачається, що в день звільнення - 29.02.2016 року ОСОБА_3 не працював.

Оскільки позивач у день звільнення не працював, доказів відповідно до ст. 60 ЦПК України, на підтвердження того, що він звертався з вимогою до відповідача про виплату належних йому сум не надав, слід рахувати, що вимога була пред'явлена до відповідача з моменту звернення ОСОБА_3 до суду з позовом, а саме з 10.10.2016 року (а.с.12).

Помилковим є висновок місцевого суду про те, що розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку необхідно обчислювати з 01.03.2016 року, тобто з наступного дня після звільнення позивача, оскільки ОСОБА_3 не надано жодних належних доказів звернення до відповідача з вимогою про виплату належних йому сум.

Згідно п.8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, продавця шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин).

Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку з моменту пред'явлення вимоги - звернення позивача до суду з позовом - 10.10.2016 року по день фактичного розрахунку - 11.11.2016 року складає 3 849,51 грн. (з розрахунку 167,37 грн. - середньоденна заробітна плата x 23 - кількість робочих днів, протягом яких з позивачем не здійснювався розрахунок).

За таких обставин, рішення місцевого суду в частині стягнення з ТОВ «Гадячсир» на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 01.03.2016 року по 11.01.2016 року в сумі 29 457,12 грн. слід скасувати.

Крім того, не заслуговують на увагу доводи апеляційних скарг щодо розміру моральної шкоди, яка була стягнута на користь позивача, оскільки діями відповідача дійсно була спричинена моральна шкода, яка полягала у прикладанні позивачем значних зусиль для організації свого життя, крім того, останній перебував у стані хвилювання з приводу несвоєчасної виплати коштів. При визначенні розміру моральної шкоди, суд першої інстанції керувався роз'ясненнями, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» та виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.

Також колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги ТОВ «Гадячсир» з приводу відсутності у матеріалах справи належних доказів на підтвердження надання позивачу правової допомоги адвоката Пелипенка П.П., оскільки дана обставина підтверджена свідоцтвом останнього на зайняття адвокатською діяльністю (а.с. 53 на звороті), угодою про надання правових послуг (а.с.53), квитанціями адвоката за надання юридичних послуг (а.с.67,90) та журналами судових засідань.

Відповідно до частин 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Отже, через неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню у частині розміру стягнення з ТОВ «Гадячсир» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з ухваленням у цій частині нового рішення. В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.3, 309 ч.1 п.1,2,3,4, ч.2, ч.3, 313, 314 ч.2, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 і Товариства з обмеженою відповідальністю «Гадячсир» задовольнити частково.

Рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 16 червня 2017 року в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гадячсир» на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 01.03.2016 року по 11.11.2016 року в сумі 29 457,12 грн. скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «Гадячсир» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 10 жовтня 2016 року по 11 листопада 2016 року в сумі 3 849,51 грн.

В іншій частині рішення Недригайлівського районного суду Сумської області залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: