Рішення № 69704477, 23.09.2014, Київський районний суд м. Одеси

_____________________

Справа № 520/15780/13-ц

Провадження № 2/520/1467/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2014 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого - судді Куриленко О.М.,

за участю секретаря Баранової Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 Хабібулла, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7, Шоста одеська державна нотаріальна контора, Київська районна адміністрація Одеської міської ради як орган опіки та піклування про встановлення факту проживання однією сімєю та поділ майна чоловіка та жінки, які не перебувають у шлюбі між собою або у будь-якому іншому шлюбі, визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири, визнання права власності на частку майна, витребування майна з чужого незаконного володіння, виселення, вселення, зобов`язання вчинити певні дії, усунення перешкод у користуванні власністю,

ВСТАНОВИВ:

19.11.2013 року позивач звернулась до суду з вказаним позовом, який в подальшому неодноразово уточнювала, та згідно останньої редакції від 04.06.2014 року (а.с.122-129) просила суд ухвалити рішення, яким встановити факт перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 07.01.2009 року по 01.11.2013 року у шлюбних відносинах; визнати квартиру АДРЕСА_1 і Петрова в м. Одесі та автомобіль Mitsubishi L 200, 2011 року випуску, р/н НОМЕР_1 обєктами права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 і Петрова в м. Одесі, укладений 23 жовтня 2009 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 (р.№ 2465), зареєстрований в електронному реєстрі прав на нерухоме майно 29.10.2009 року, р. № 28605679 в частині п.3 та п. 8 зазначеного договору; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 і Петрова в м. Одесі, укладений 29.11.2013 року між ОСОБА_2 ОСОБА_8 та ОСОБА_9, посвідчений державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори Пенчевим (р.№ 4-2965), право власності на нерухоме майно було зареєстроване в Держреєстрі за № 3222825, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 201990151101; визнати за нею право власності на ? частку квартири АДРЕСА_1 і Петрова в м. Одесі; витребувати квартиру АДРЕСА_1 і Петрова в м. Одесі з незаконного володіння ОСОБА_3 Хабібулли; виселити ОСОБА_3 Хабубуллу з квартири з усіма членами його сім`ї з квартири АДРЕСА_1 і Петрова в м. Одесі; вселити її в квартиру АДРЕСА_1 і Петрова в м. Одесі з її неповнолітнім сином ОСОБА_10; зобов`язати ОСОБА_3 Хабубуллу та членів його сім`ї не перешкоджати їй у здійсненні права користування та розпорядження квартирою №112 в будинку № 4 по вул. Ільфа і Петрова в м. Одесі; зобовязати ОСОБА_2 не перешкоджати їй у здійсненні права володіння, користування та розпорядження квартирою №112 в будинку № 4 по вул. Ільфа і Петрова в м. Одесі; визнати за нею право власності на ? частку автомобілю Mitsubishi L 200, 2011 року випуску, р/н НОМЕР_1; зобов`язати ОСОБА_2 не перешкоджати їй у здійсненні права користування та розпорядженням автомобілем Mitsubishi L 200, 2011 року випуску, р/н НОМЕР_1.

Свої вимоги мотивувала тим, що в період з 07.01.2009 року до 01.11.2013 року вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_2. Від даних стосунків 27.11.2009 року народився син ОСОБА_10.

Позивач стверджує, що в зазначений період часу спільного проживання з відповідачем вони проживали однією сімєю та спільно вели господарство. Так позивач вказує на те, що ними було придбано квартиру АДРЕСА_1 і Петрова в м. Одесі та автомобіль марки Mitsubishi L 200, 2011 року випуску, р/н НОМЕР_1.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 28.07.2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 в частині вимог щодо автомобіля Mitsubishi L 200, 2011 року випуску, р/н НОМЕР_1 залишено без розгляду, в іншій частині слухання справи продовжено в загальному порядку.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.74, 76, 77 ЦПК України.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_11 у судовому засіданні позовну заяву підтримали, просили її задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позові.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_12 у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, посилаючись на його необґрунтованість.

Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_13 у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував у зв`язку з його недоведеністю, а також просив застосувати до спірних правовідносин наслідки пропуску строку позовної давності (а.с.145).

Відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 у судові засідання не з`явились, про час та місце його проведення сповіщені належним чином, надали до суду заяви, в яких проти задоволення позову заперечували, просили провести слухання справи у їх відсутність (а.с. 142, 144, 154).

Інші сторони по справі у судове засідання не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи сповіщались належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Правовідносини по справі є цивільно-правовими та стосуються сімейних відносин та питання дійсності договорів, у зв`язку з чим підлягають розгляду відповідно до положень Цивільного Кодексу України та Сімейного кодексу України.

Суд, вислухавши сторін, дослідивши матеріали справи та надані докази, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 пояснила, що в період з 07.01.2009 року по 01.11.2013 року вона та відповідач ОСОБА_2 перебували у фактичних шлюбних відносинах, від яких народився син ОСОБА_10 Позивач вказує на те, що вона разом з відповідачем вели спільне господарство, мали загальний сімейний бюджет, піклувалися один про одного, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки. Крім того, для потреб сім`ї вони вирішили придбати квартиру.

23 жовтня 2009 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 було посвідчено договір купівлі-продажу, згідно умов якого ОСОБА_5, ОСОБА_6 продали, а ОСОБА_2 купив квартиру під № 112 у будинку під № 4 по вулиці Ільфа і Петрова в місті ОСОБА_14, що складається з трьох кімнат, загальною площею 68,2 кв.м., у тому числі житловою площею 40,6 кв.м.

Позивач стверджувала, що зазначена квартира була придбана ними з ОСОБА_2 за сумісні кошти під час проживання однією сім`єю з відповідачем, у зв`язку з чим є спільною сумісною власністю чоловіка та жінки, які не перебували у шлюбі між собою, проте спільно проживали і вели господарство.

Як вбачається з матеріалів справи, 27 листопада 2009 року народився ОСОБА_10, про що Київським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції в Книзі реєстрації народжень 15 грудня 2009 року зроблено відповідний актовий запис за № 2293, що підтверджується копією свідоцтва про народження ОСОБА_11 1-ЖД № 202081, де батьком дитини записаний ОСОБА_2, матірю ОСОБА_1.

Заперечуючи проти задоволення позову, представник відповідача ОСОБА_10 стверджував, що на час придбання зазначеної квартири з позивачем вони разом не проживали, ніякого спільного господарства не вели. Квартиру він придбав за власні кошти та тільки для власних потреб. Ніякої домовленості з позивачем, щодо придбання квартири у нього не було, оскільки вони не проживали однією сімєю, а лише зустрічались.

Відповідач стверджує, що в період січня по грудень 2009 року він з позивачем спільно не проживали, оскільки він проживав разом з своїми батьками, а позивач разом зі своїми батьками. Крім того, зазначає, що з березня по липень 2009 року він взагалі був відсутній на території України, так як майже чотири місяці перебував у закордонному відрядженні (рейсі).

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_12 пояснив суду, що його довіритель протягом 2009 року лише зустрічався з позивачкою, підтримуючи з нею інтимні стосунки, і лише після народження дитини, а саме: після 27 листопада 2009 року він вирішив проживати з ОСОБА_1 та спільною дитиною разом однією сім`єю в придбаній ним квартирі. У зв`язку з чим проти задоволення позовних вимог в частині встановлення факту перебування сторін у шлюбних стосунках в період з 27.11.2009 року по 01.11.2013 року не заперечував.

Таким чином, зважаючи на заявлені у пункті 3 прохальної частини позову позовні вимоги та часткове їх визнання представником відповідача, доказуванню підлягає перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у шлюбних відносинах саме в період з 07 січня 2009 р. по 27 листопада 2009 року.

Вирішуючи питання в цій частині, суд приймає до уваги акт голови селищної ради «Золотий Берег», з якого вбачається, що ОСОБА_2 в період з 07.01.2009 року по 01.12.2009 року дійсно проживав та був зареєстрований за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1. Гр. ОСОБА_1 по даній адресі ніколи не проживала та не була зареєстрована. Вищевказаний акт був складений в присутності свідків ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 (а.с.38).

Крім того, згідно довідки № 43 від 25 січня 2014 року, виданої органом Самоорганізації населення «Золотий берег», ОСОБА_2 зареєстрований за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 з 06.06.2008 року по теперішній час (а.с.39).

З довідки з місця мешкання про склад сім`ї та прописку, що міститься на аркуші справи 40, вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована та постійно проживає з 1991 року за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Вільямса, 52, к.1. кв. 87 разом зі своїми батьками та синами.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, в період з 23 березня 2009 року по 10 липня 2009 року ОСОБА_2 дійсно перебував у закордонному рейсі за межами України.

Норма ст. 3 СК України вказує, що сім`ю складають особи, які проживають разом, мають спільні права та обовязки. Відповідно до ч.4 СК України сім`я створюється на підставі шлюбу…, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Суд, вирішуючи справу по суті, вважає, що шлюб це добровільний, рівноправний союз чоловіка та жінки, спрямований на створення сім`ї. Сім`я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, повязані спільним побутом, мають взаємні права та обовязки, що й є ознаками сім`ї.

Відповідно до Хартії прав сім`ї, сім`я - це щось більше, ніж просто правова, суспільна чи економічна одиниця, це спільнота любові, солідарності, це те місце, де зустрічаються різні покоління і допомагають однин одному зростати у людській мудрості та узгоджувати індивідуальні права з іншими вимогами суспільного життя.

Конституційне право на особисту свободу дає підстави для висновку про те, що людина має право сама вибирати форму організації свого сімейного життя. Закон не може їй цього диктувати, як і того, з ким людина має проживати однією сім`єю.

Відповідно до вимог п.5 ч.1 ст.256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу. Згідно ч.2 зазначеної статті у судовому засіданні можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб.

Разом з тим, слід зазначити, що статтею 74 Сімейного Кодексу України, на яку посилається позивач як на підставу своїх вимог, передбачено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

У відповідності до наведеної норми закону, доказуванню у даній справі підлягає саме факт спільного проживання сторін в період з 07 січня 2009 р. по 27 листопада 2009 року та ведення спільного господарства у вказаний період, однак, доказів такого проживання під час розгляду справи суду надано не було, як і не було надано належних та допустимих доказів того, що на придбання спірної квартири були витрачені кошти позивача.

Обгрунтовуючи позов, ОСОБА_1 стверджувала, що вони з ОСОБА_2 з січня 2009 року до народження спільної дитини проживали у батьків відповідача за адресою: м. Одеса, вул. Художника Федорова, 1 та посилалась на свідчення свідків ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21

Однак, суд не може прийняти до уваги їх свідчення щодо факту проживання сторін однією сім`єю та ведення спільного господарства, так як жоден з зазначених свідків не був в будинку №1 по вул. Художника Федорова у м.Одесі, та усі вони пояснили, що знають про стосунки сторін лише зі слів позивачки.

Так ОСОБА_21 пояснила суду, що з ОСОБА_2 вона познайомилась влітку 2009 року, він підвозив їх з позивачкою після занять в Одеському економічному університеті, де вони навчались на факультеті перепідготовки кадрів з жовтня 2008р. по грудень 2009 року, раніше його не знала і вдома у них не була, про те, що вони живуть разом, дізналась від ОСОБА_1

Свідок ОСОБА_18, сусідка сторін, що проживала у сина по вул. Ільфа і Петрова, 4, взагалі познайомилась з ОСОБА_1 та Віталіком восени 2009 року, коли вони оглядали квартиру, тобто не може нічого повідомити суду щодо періоду з 07.01.2009 року до осені.

ОСОБА_19, яка є хрещеною матір`ю ОСОБА_10, пояснила, що з відповідачем ОСОБА_10 вона познайомилась у січні 2009 року, ОСОБА_1 повідомила їй, що він прийшов з рейсу та вони зустрічаються. Після чого свідок побачила ОСОБА_2 лише в жовтні 2009р., а у його батьків була лише один раз на хрестинах дитини.

Свідок ОСОБА_20 також пояснила, що з ОСОБА_2 познайомилась у січні 2009 року, він приїжджав на роботу за позивачкою. Знає про те, що вони жили у його батьків, однак у гостях не була. Також повідомила, що їй відомо про те, що вони разом купили холодильник до нової квартири.

Однак, дані свідчення спростував батько позивача ОСОБА_14, який пояснив, що холодильник вони з дружиною подарували доньці на новосілля в нову квартиру.

Крім того, у судовому засіданні був допитаний ОСОБА_22, батько відповідача, який категорично спростував твердження позивачки про її проживання в будинку, що належить батькам відповідача за адресою: Художника Федорова, 1 у м. Одесі. Також пояснив, що продавця квартири ОСОБА_5 він раніше не знав, а познайомився з нею лише тоді, коли шукав для сина квартиру, чим займався особисто, що також спростовує твердження позивача щодо розстрочки, яку їм ніби-то надали продавці.

Таким чином, будь-яких належних доказів спільного проживання сторін в період з 07 січня 2009 року по 27 листопада 2009 року та ведення ними спільного господарства у вказаний період (письмові документи; виписки з будинкової книжки або довідки форми №1; різного роду заяви, які подаються до державних органів; ділове чи особисте листування, з якого видно, що подружжя вважали себе дружиною та чоловіком, вели спільне господарство, піклуються один про одного; квитанції на ім`я одного чи другого про сплату комунальних послуг чи інших витрат для утримання будинку чи квартири; чеки, квитанції, які підтверджували б придбання спільного майна тощо) суду надано не було, а надані роздруківки електронного листування (а.с.71-74) та фотографії на аркушах справи 75-77 належними доказами вважати не можливо, так як родини сторін знайомі з їх раннього дитинства і спільні фото підтверджують лише факт проведення спільних свят, а не факт сумісного проживання.

Також слід зазначити, що частиною 2 статті 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Так, звертаючись до суду, позивач стверджувала, що вона мала доходи та певні грошові накопичення, які були витрачені на купівлю спільної квартири. Також пояснила, що коштів не вистачило, так як квартира коштувала 72 000 доларів США і їх прийшлось позичати у знайомих. Так у батька позивача ніби-то було позичено 8 тисяч доларів США, у ОСОБА_19 6000 доларів США, у ОСОБА_20 5000 дол. США, у ОСОБА_18 - сусідки ОСОБА_22 3000 дол. США. Однак, письмових доказів існування таких накопичень та договорів позики суду позивач не надала, так як і не надала допустимих (письмових) доказів того, що спірна квартира була придбана саме за таку суму.

Більш того, допитана у судовому засіданні ОСОБА_5, колишній співвласник проданої квартири, пояснила суду, що грошові кошти їй були передані особисто ОСОБА_2 саме у розмірі, обумовленому договором, а саме 27 500 гривень.

А свідок ОСОБА_23, сусідка та подруга батьків відповідача, з якими вона зв`язана по бізнесу та бачиться декілька разів на тиждень, пояснила суду, що бачила ОСОБА_14 лише один раз влітку 2009 року, коли та була вагітна, та лише потім вже дізналась про народження дитини. В будинку по вул. Худ. Федорова, 1 позивач ніколи не проживала.

Також слід взяти до уваги свідчення батька позивача ОСОБА_24, який повідомив суду, що доньку з жіночої консультації, де вона перебувала на обліку, що територіально відноситься до місця реєстрації позивача, забрали до пологового будинку і речі для неї привезла його дружина з їх квартири на вул. ОСОБА_21, що також, на думку суду, підтверджує, що ОСОБА_1 не проживала постійно за будь-якою іншою адресою, окрім квартири своїх батьків, речей, необхідних для перебування в пологовому будинку, не мала.

При вирішенні питання суд також враховує правову позицію, викладену в Постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року за №6-97цс11.

Також під час вирішення данного питання суд бере до уваги заперечення представника відповідача ОСОБА_2 щодо преюдиціальності обставин, встановлених рішенням Київського районного суду м. Одеси від 22.01.2014 року, так як згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що сам факт інтимних стосунків між сторонами та навіть вагітність ОСОБА_1 не можуть бути доказами факту спільного проживання сторін в період з 07 січня 2009 р. по 27 листопада 2009 року та ведення спільного господарства у вказаний період.

Згідно вимог ст. 57 Сімейного Кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене, квартира АДРЕСА_1 і Петрова в м. Одесі не може бути визнана об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1, тому у задоволенні цієї частини позовних вимог слід відмовити.

Отже з урахуванням того, що спірна квартира не є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 з ОСОБА_2, право володіння, користування та розпорядження квартирою № 112 в будинку № 4 по вул. Ільфа і Петрова в м. Одесі належить ОСОБА_2.

Згідно ч. 1 ст. 317 ЦПК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Так 24 листопада 2013 року державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори було посвідчено договір купівлі-продажу згідно умов якого ОСОБА_2 продав та передав у власність, а ОСОБА_4 купила та прийняла у власність квартиру під № 112, що знаходиться в місті Одесі, вул. Ільфа і Петрова в будинку № 4.

В подальшому ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 29 листопада 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_25, відчужила вищевказану спірну квартиру ОСОБА_3 Хабібулла.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього грошову суму.

У відповідності до ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу квартири або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній й реєстрації, що сторонами було зроблено.

Згідно ст.210 та ч.3 ст.640 ЦК України договір вважається вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вказані обставини передбачені у статті 203 ЦК України.

В статті 215 ЦК зазначені конкретні умови визнання правочину недійсним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Отже з урахуванням того, що квартира АДРЕСА_1 і Петрова в м. Одесі не є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а від так при укладанні оскаржуваних договорів купівлі-продажу від 23.10.2009 року та 29.11.2013 року ОСОБА_2 не повинен був отримувати згоди ОСОБА_1 у відповідності до ст. 65 СК України, так як зазначена згода необхідна під час розпорядження лише спільним майном подружжя.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що договори купівлі-продажу від 23.10.2009 року та 29.11.2013 року відповідають вимогам ст. 203, 209, 657ЦК України, підстави визнання їх недійсними відсутні, права та інтереси позивача зазначені договори не порушують, так як вона не була співвласником зазначеного майна.

Крім того, суд погоджується з твердженнями представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_13 щодо пропуску позивачем строку для оскарження договору купівлі-продажу від 23 жовтня 2009 року, укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 та ОСОБА_6, та не може прийняти до уваги твердження представника позивача щодо того, що про порушення свого права ОСОБА_1 дізналась лише наприкінці 2013 року після її виселення, так як про те, що вказана квартира була оформлена на ім`я відповідача, з яким вона не перебувала у зареєстрованому шлюбі, позивачеві було відомо з моменту укладення зазначеного договору та не заперечувалось нею у судовому засіданні, а посилання на те, що вона довіряла йому як чоловіку не можуть бути підставою для визнання причин пропуску строку поважними.

Відповідно до ч.1 та 2 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя № 11 від 21.12.2007р., вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення ведення спільного господарства, з`ясувати джерело і час його придбання.

У відповідності до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Вимоги позивача, щодо визнання за нею права власності на ? частку квартири АДРЕСА_1 і Петрова в м. Одесі; витребування вищевказаної квартири з незаконного володіння ОСОБА_3 Хабібулли; виселення ОСОБА_3 Хабібулли з квартири з усіма членами його сім`ї; вселення її з неповнолітнім сином ОСОБА_10 в квартиру; зобов`язаня ОСОБА_3 Хабібулли та членів його сім`ї не перешкоджати їй у здійсненні права користування та розпорядження квартирою; зобовязання ОСОБА_2 не перешкоджати їй у здійсненні права володіння, користування та розпорядження квартирою є похідними вимогами, які також задоволенню не підлягають, через їх безпідставність.

Згідно ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним, примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Вищевказане положення деталізується в ст. 317 ЦК України, де вказано, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

В ст. 321 ЦК України зазначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст.316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

На підставі ст.319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, ст.1 ЦПК України задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України суд захищає порушене право особи у спосіб, встановлений законом.

Також слід зазначити, що залишилось не зрозумілим, з яких підстав позивач просить витребувати на свою користь з чужого незаконного володіння цілу квартиру, а не їй частину, так як вона має право діяти лише в своїх інтересах, а діяти в інтересах ОСОБА_2 не уповноважена.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 7, 8, 10, 11, 15, 209, 212-215, 223, 234, 256, 258, 317, 319, 321, 369, 388 ЦК України, ст. ст. 15, 16, 208, 212,213,214,215,218, п.5 ч.1 ст. 256 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 Хабібулла, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7, Шоста одеська державна нотаріальна контора, Київська районна адміністрація Одеської міської ради як орган опіки та піклування про встановлення факту проживання однією сімєю та поділ майна чоловіка та жінки, які не перебувають у шлюбі між собою або у будь-якому іншому шлюбі, визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири, визнання права власності на частку майна, витребування майна з чужого незаконного володіння, виселення, вселення, зобов`язання вчинити певні дії, усунення перешкод у користуванні власністю, - задовольнити частково.

Встановити факт перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у шлюбних відносинах в період з 27 листопада 2009 р. по 01 листопада 2013 року.

В решті позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя Куриленко О. М.