Рішення № 69677944, 20.10.2017, Заводський районний суд м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя

69009 Україна м. Запоріжжя вул. Лізи Чайкіної 65 тел.(061) 236-59-98

Справа № 332/1699/16-ц

Провадження №: 2/332/1027/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2017 р. м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді ОСОБА_1при секретаріОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» за участю третьої особи Управління соціального захисту населення по Заводському району Запорізької міської ради про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом, зазначивши в його обґрунтування, що з 15.07.2014 року працював у ПАТ «Запоріжсталь» слюсарем-ремонтником. 15.04.2015 року він надав до відділу кадрів повістку, оформлену відповідно до Додатку №18 Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.03.2002 року №352, з урахуванням якої було видано наказ (розпорядження) №128 про припинення трудового договору на підставі п.3 ст. 36 КЗпП України. Позивач вважає звільнення таким, що суперечить вимогам ст. 119 КЗпП України, ст. 39 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу», просив суд визнати незаконним та скасувати наказ від 15.04.2015 року в частині його звільнення з посади слюсаря-ремонтника у звязку із призовом на військову службу, поновити на посаді слюсаря-ремонтника ПАТ «Запоріжсталь» з 15.04.2015 року та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 59535,61 грн. Оскільки про порушення свого права дізнався, проходячи військову службу, тому пропустив строк звернення до суду з поважних причин, адже був позбавлений можливості своєчасно отримати правову допомогу.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21.06.2016 року у справі №332/1699/16-ц, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 04.08.2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.06.2017 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21.06.2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 04.08.2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 23.08.2017 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні.

Під час нового розгляду справи від адвоката ОСОБА_4, діючого від імені позивача, надійшла заява про збільшення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 161470, 59 грн., в іншій частині позов підтримано в повному обсязі. Окрім цього, у наданому клопотанні позивач просить розглянути справу без його участі.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, свою позицію письмово виклав у запереченнях, зазначивши, що позивача було звільнено у звязку з призовом на строкову військову службу, а не на військову службу під час мобілізації, тому підстав для збереження за ним робочого місця не було, оскільки законодавство на час звільнення відповідача передбачало розірвання трудового договору в разі призову працівника на строкову військову службу.

Від представника третьої особи Управління праці та соціального захисту населення по Заводському району Запорізької міської ради, надійшла заява про розгляд справи у її відсутності.

Зясувавши позицію сторін щодо предмету судового розгляду, дослідивши матеріали справи, судом встановлене наступне:

Між сторонами виник спір в сфері трудових правовідносин, який регулюється нормами Кодексу законів про працю України.

Позивач, звернувшись з позовом про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, пропустив визначений ст. 233 КЗпП України місячний строк звернення з позовом у справі про звільнення, однак, враховуючи, що весь цей час він перебував на строковій військовій службі, в звязку з чим мав певні обмеження в реалізації своїх прав, суд визнав причину пропуску строку звернення поважною та поновив його.

Відповідно до наказу (розпорядження) №128 від 15.04.2015 року ОСОБА_3 звільнений з посади слюсаря-ремонтника ПАТ «Запоріжсталь» згідно з п.3 ст. 36 КЗпП України у звязку з призовом на строкову військову службу.

З повістки, виданої військовим комісаром Центрального ОРВК підполковником ОСОБА_5 вбачається, що ОСОБА_3 було призвано на строкову військову службу з 22.04.2015 року. Зазначений факт підтверджується, зокрема, довідкою про проходження служби, виданою начальником штабу першим заступником командира військової частини ОСОБА_6, витягом з наказу військового комісару Центрального ОРВК від 13.03.2015 року №28 «Про призов громадян на строкову військову службу», витягом із наказу командира військової частини А0139 (по стройовій частині) Міністерства оборони України №120 від 24.02.2015 року, витягом із наказу командира військової частини-польова пошта В0331 Міністерства оборони України №249 від 05.10.2016 року.

У п.18 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.1992 року зазначено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно зясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Відповідно до п. 3 ст. 36 КЗпП України в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, тобто 15.04.2015 р., підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову службу), крім призову працівника на військову службу під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року.

Статтею 119 КЗпП України в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, тобто 15.04.2015 року, передбачено гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обовязків. Частиною 3 цієї статті передбачено, що за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №105 від 04.03.15 «Про затвердження Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у звязку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у звязку з прийняттям на військову службу за контрактом»» передбачено, що її дія поширюється відносно працівників, призваних на строкову військову службу, з 11 червня 2015 року.

Види військової служби визначено статтею 6 Закону України «Про військовий обовязок та військову службу», норми якого кореспондуються з Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 р. №1153/2008, серед яких: 1) строкова військова служба; 2) військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; 3) військова служба за контрактом осіб рядового складу; 4) військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; 5) військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; 6) військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; 7) військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Тобто законодавець чітко розмежовує строкову військову службу та військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до повістки, довідки про проходження військової служби, виданою начальником-штабу першим заступником командира військової частини-польова пошта В0311 ОСОБА_6, ОСОБА_3 призвано на строкову військову службу до лав Збройних Сил України, і як військовослужбовця строкової служби призначено на посаду навідника (ПКМ) 3 відділення взводу вогневої підтримки 7 роти охорони.

Надана позивачем довідка командира військової частини ПП В0331 ОСОБА_7 №35/1903 від 19.07.2016 року не спростовує доводів відповідача про те, що підставою для звільнення ОСОБА_3 15.04.2015 року була повістка про призов на строкову військову службу.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.06.2017 р. зазначено, що поза увагою судів залишилась та обставина, що призов позивача на строкову військову службу здійснювався під час дії Указу Президента України від 14.01.2015 року «Про часткову мобілізацію».

Проаналізувавши норми Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14.01.2015 р. №15/2015, суд встановив наступне. По-перше, п.3) Указу чітко визначає коло осіб, які підлягають призову за мобілізацією: військовозобовязані, тобто особи, які перебувають у запасі, та резервісти,тобто особи, які проходять службу у військовому резерві. Натомість на строкову військову службу призиваються призовники, тобто особи, приписані до призовних дільниць, які не мають досвіду проходження військової служби. По-друге, п.7) Указу доводить до відома керівників підприємств усіх форм власності, що за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, поширюються гарантії щодо збереження місця роботи та середнього заробітку. Осіб, призваних на строкову військову службу в цьому переліку немає.

З цього приводу суд приймає до уваги розяснення Державної інспекції України з питань праці «Гарантії та пільги працівникам, призваним на строкову службу» від 17.04.2015 року, у якому зазначено, що за відсутності в Указі Президента України «Про часткову мобілізацію» умов, передбачених ч.2 ст. 39 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу», у разі призову працівника на строкову військову службу трудовий договір розривається на підставі п.3 ст. 36 КЗпП України.

Отже, станом на 15 квітня 2015 року - дату звільнення позивача, пунктом 3 ч.1 ст. 36 та ч.3 ст. 119 КЗпП України заборонено звільняти лише працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Однак, ця заборона не розповсюджувалась на ОСОБА_3, який був призваний на інший вид військової служби на строкову військову службу. Указом Президента України №88/2015 від 17.02.2015 року «Про строки проведення чергових призовів, чергові призови громадян України на строкову військову службу та звільнення в запас військовослужбовців у 2015 році» також не передбачено дотримання гарантій, передбачених ст. 39 Закону України «Про військовий обовязок та військову службу», ч.3 ст. 119 КЗпП України відносно призваних працівників.

Суд враховує, що Закон України №433-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду», яким було змінено редакцію п.3 ст. 36 та ч.3 ст. 119 КЗпП України в частині надання гарантій зокрема працівникам, призваним на строкову військову службу, набрав чинності 11 червня 2015 року.

Однак, відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

З урахуванням конституційних принципів, ані положення Закону України №433-VIII, ані інші нормативно-правові акти України не передбачають надання зворотної сили Закону №433-VIII, зокрема в частині забезпечення гарантій, передбачених ч.3 та ч.4 ст. 119 КЗпП, працівникам, призваним на строкову службу.

Отже, Закон України №433-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду», поширює свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності, тобто після 11 червня 2015 року і тому не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, які виникли 15 квітня 2015 року.

Враховуючи вищезазначене, правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 відсутні.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, з боку відповідача - Управління соціального захисту населення по Заводському району Запорізької міської ради про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Повний текст рішення виготовлений 20.10.2017 року.

Суддя О.С.Яцун