Ухвала суду № 69669797, 18.10.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2017 року м. Київ К/800/14701/17

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Бившевої Л.І., Юрченко В.П.,

секретар судового засідання Горбатюк В.С.,

за участю:

представника позивача Міщенка М.В.,

представника відповідача Лаврука В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Франківський будівельний центр» до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Франківський будівельний центр» на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 січня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Франківський будівельний центр» (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (далі - відповідач, контролюючий орган) від 04.12.2015 року № 0004062204, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку з податку на додану вартість (ПДВ) за основним платежем на суму 131 316,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 32 874,00 грн., № 0004072204, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 2 700,00 грн.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року, в задоволенні позовних вимог Товариства відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди, з урахуванням встановлених контролюючим органом під час проведення перевірки обставин, виходили з того, що позивачем безпідставно грошові кошти отримані у вигляді бонусної винагороди не включено до об'єкту оподаткування ПДВ, а також не було спростовано правомірності розрахунків контролюючого органу щодо виявленого завищення від'ємного значення ПДВ на суму 2 700,00 грн. за грудень 2014 року.

Не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог Товариства.

У доводах касаційної скарги позивач вказує, що отримані ним бонуси не є об'єктом оподаткування ПДВ, оскільки виплата винагороди-премії (бонусу) не відповідає визначенню поставки товарів (послуг) і, відповідно, не є об'єктом оподаткування ПДВ. Крім того, Товариство зазначає, що воно не було замовником та виконавцем маркетингових послуг, а право на бонус у нього виникло лише за дотримання комерційних умов договору поставки. Крім того, Товариство вказує на те, що контролюючим органом також не було враховано завищення податкових зобов'язань з ПДВ у попередніх податкових періодах, що вплинуло на правильність визначення грошового зобов'язання.

У поданих запереченнях на скаргу відповідач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні, відповідно до ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що контролюючим органом проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «Франківський будівельний центр» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, єдиного внеску, а також дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2014 року, за результатами якої складено акт від 22.11.2015 року № 5695/09-15-22-02/34078986 та прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення.

Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки, позивачем порушено вимоги пп. 14.1.108, пп. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, пп. 192.1.1 п. 192.1 ст. 192, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201, пп. 192.1.1 п. 192.1 ст. 192 Податкового кодексу України, п. 8 розділу ІІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з ПДВ, в результаті чого занижено грошові зобов'язання з ПДВ на загальну суму 134 006,00 грн. та завищено від'ємне значення суми ПДВ на суму 2 700,00 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що позивач отримавши кошти від контрагента у вигляді бонусів за виконання узгодженого плану закупівель, дотримання асортименту товарів, рекомендованих цін та досягнення певних обсягів постачання товарів безпідставно не відніс такі суми до об'єкту оподаткування ПДВ, що і призвело заниження податкових зобов'язань з вказаного податку. Крім того, позивачем безпідставно до складу податкового кредиту віднесено суми ПДВ за податковими накладними без наявної події (дата списання коштів чи дата отримання товарів/послуг), яка є необхідною умовою для віднесення сум до податкового кредиту, включено суми ПДВ по операціях, які звільнені від оподаткування, а також невідображено у податковому обліку та в деклараціях з ПДВ розрахунки коригування до податкових накладних.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ДП «Кнауф Маркетинг» було укладено договір поставки від 01.02.2013 року №М011. Також сторонами договору підписано додаткові договори від 01.02.2013 року №1 та №4 до вищезазначеного договору №М011 про нарахування, виплату бонусів та про надання знижок та виплату бонусної винагороди, зокрема за надання переваги в асортименті продукції «Кнауф» та за дотримання рекомендованих цін.

На підставі укладених договорів ДП «Кнауф Маркетинг» виплатив позивачу бонусну винагороду у сумі 493 652,73 грн., яку, як вважає контролюючий орган, Товариство мало б віднести до об'єкту оподаткування ПДВ.

Так, відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 Кодексу.

Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (пп. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Згідно з пп. 14.1.108 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України маркетингові послуги (маркетинг) - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків.

До маркетингових послуг належать, зокрема послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).

Маркетингові послуги належать до безтоварних операцій і за своєю суттю є витратами на збут.

Мерчандайзинг - один із видів маркетингу, що сприяє інтенсивному просуванню товарів у роздрібній торгівлі без активної участі спеціального персоналу - вдале розміщення товарів у торговому залі, оригінальне оформлення прилавків та вітрин, організація презентацій з роздачею сувенірів, наданням знижок та пільг.

Методом просування товарів постачальника на ринку є сплата мотиваційних виплат (премій, бонусів, інших заохочень) на користь третіх осіб (організацій, які придбавають товари у постачальника та здійснюють їх збут (дистриб'ютори).

Такі виплати є винагородою за досягнення певних економічних показників третіми особами (дистриб'юторами) у межах своєї основної діяльності. Досягнення таких показників обґрунтовано сприяє пожвавленню збуту товарів постачальника, стимулює просування товарів у каналах дистрибуції.

Оскільки мотиваційні та стимулюючі виплати, які сплачуються постачальником, спрямовані на стимулювання збуту продукції, то відповідно такі виплати визначаються як оплата маркетингових послуг, тобто є компенсацією вартості таких послуг.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач при отриманні бонусної винагороди від контрагента у зв'язку з наданням переваги в асортименті продукції Кнауф та за дотримання рекомендованих цін, фактично отримав компенсацію вартості наданих послуг, які слід віднести до маркетингових, а відповідно зобов'язаний був з отриманої винагороди визначити податкові зобов'язання з ПДВ.

Посилання позивача на відсутність між ним та ДП «Кнауф Маркетинг» договорів про надання відповідних послуг, за які позивачем фактично було отримано бонусні винагороди, є безпідставними з огляду на наявність додаткових договорів від 01.02.2013 року №1 та №4 до основного договору поставки №М011 та відповідних актів про нарахування та виплату бонусів, що містяться в матеріалах справи (т. 1, а.с.189-192).

Крім того, посилання Товариства на те, що бонуси отримані від ДП «Кнауф Маркетинг» є безповоротною фінансовою допомогою суди попередніх інстанцій обґрунтовано не взяли до уваги, оскільки податковим законодавством чітко визначено поняття, порядок відображення в обліку та оподаткування безповоротної фінансової допомоги, які є відмінними від виплат за договором, які позивач фактично отримав за надання маркетингових послуг ДП «Кнауф Маркетинг».

Отже, контролюючий орган цілком правомірно визначив позивачу грошове зобов'язання з податку ПДВ суму 131 316,00 грн. та штрафні санкції на суму 32 874,00 грн., згідно оскаржуваного податкового повідомлення - рішення від 04.12.2015 року № 0004062204.

Колегія суддів також погоджується і з висновком суду, щодо правомірності зменшення позивачу від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 2 700,00 грн. згідно податкового повідомлення - рішення від 04.12.2015 року № 0004072204, з огляду на те, що Товариством не спростовано встановлені під час проведення перевірки та зафіксовані в акті перевірки, який є носієм доказової бази, допущені ним порушення вимог податкового законодавства, зокрема, щодо не проведення коригування сум податкового кредиту в результаті неправомірного включення у лютому та березні 2014 року (повторно) до складу податкового кредиту податкових накладних, виписаних на користь позивача TOB «Обіо», без наявної події, що відбулася раніше або списання коштів з банківського рахунка платника податків на оплату товарів/послуг або отримання платником податку товарів/послуг, щодо включення до ПДВ суми по операціях з ТОВ «АБ «Системи», які звільнені від оподаткування, а також, щодо не проведення розрахунків коригування до податкових накладних ПАТ «Миколаївцемент», ТОВ «Поліфарб» , ДТГО «Львівська залізниця».

Таким чином, у ході розгляду справи платником податків з огляду на приписи процесуального закону (ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України) належними та допустимими доказами не підтверджено свої заперечення проти наданих податковим органом та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України доказів.

Відсутність відповідних доказів є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог платника податків.

Із зазначеного вбачається, що судами попередніх інстанцій дотримано вимоги ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України та надано правильну правову оцінку встановленим у справі обставинам у їх сукупності з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Франківський будівельний центр» залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 січня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року у справі № 809/4411/15 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235-244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: І.Я. Олендер

Л.І. Бившева

В.П. Юрченко