Ухвала суду № 69669479, 12.10.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2017 р. м.Київ К/800/26578/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя Голяшкін О.В. (доповідач),

судді Мороз В.Ф.,

Швед Е.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року у справі за позовом Харківського національного університету внутрішніх справ до ОСОБА_2 про стягнення витрат, пов'язаних з утриманням, у сумі 45257,96грн., -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року Харківський національний університет внутрішніх справ звернувся з адміністративним позовом до ОСОБА_2, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 29 березня 2016 року, просив стягнути витрати, пов'язані з утриманням, у сумі 45257,96 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідач звільнився за власним бажанням з органів внутрішніх справ, не відпрацювавши три роки, а тому кошти, витрачені на його утримання за час навчання, підлягають поверненню.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року, адміністративний позов задоволено повністю; стягнуто з ОСОБА_2 на користь Харківського національного університету внутрішніх справ кошти в сумі 45257,96 грн.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, ОСОБА_2 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі відповідач зазначає, що його звільнено не з органів внутрішніх справ, а з органів поліції, а тому на нього не можуть поширюватись умови договору, укладеного 30 серпня 2009 року в частині відпрацювання трирічного терміну за посадою, на яку призначено замовником.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом ректора Харківського національного університету внутрішніх справ від 05 серпня 2009 року №323о/с ОСОБА_2 прийнято на службу в органи внутрішніх справ і зараховано курсантом 1-го курсу до наукового інституту психології, менеджменту, соціальних та інформаційних технологій з 15 серпня 2009 року.

Відповідно до наказу МВС України від 14 травня 2007 року №150 «Про затвердження Типового договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України» 30 серпня 2009 року між позивачем Харківським національним університетом внутрішніх справ (виконавець), ГУМВС України в Черкаській області (замовник) та відповідачем ОСОБА_2 укладено тристоронній договір №1617-09зіЧк про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства Внутрішніх Справ України. Строк дії договору до 31 грудня 2016 року.

Відповідно до п.п.2.1.3, 2.3.5 Договору Харківський національний університет внутрішніх справ зобов'язувався забезпечити відповідача харчуванням, речовим майном та грошовим утриманням, а відповідач, в свою чергу, після закінчення навчання прибути до місця призначення в термін, визначений у направленні на роботу, приступити до виконання службових обов'язків за посадою, на яку призначено замовником, і відпрацювати не менше трьох років.

Згідно п.2.3.6 договору у разі відрахування з навчального закладу чи звільнення з органів внутрішніх справ по закінченню навчання до встановлення трирічного терміну перебування на службі за підставами, передбаченими пунктом 3 цього договору, курсант зобов'язаний відшкодувати витрати пов'язані з утриманням у навчальному закладі згідно із затвердженим розрахунком.

Відповідно до п.3.2 Договору підставою відшкодування фактичних витрат на підготовку є відмова від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу в органах внутрішніх справ протягом перших трьох років після закінчення навчання.

Наказом ректора Харківського національного університету внутрішніх справ від 15 червня 2013 року №136о/с відповідача відраховано зі складу курсантів та відкомандировано до УМВС України в Черкаській області.

Відповідно до наказу УМВС України в Черкаській області від 09 липня 2013 року №145о/с ОСОБА_2 на підставі його власного рапорту призначено на посаду експерта сектору №6 відділу техніко-криміналістичного забезпечення органів внутрішніх справ НДЕКЦ при УМВС.

Наказом УМВС України в Черкаській області від 06 листопада 2015 року №312о/с позивача у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) звільнено у запас Збройних сил України на підставі пп.«з» п.64 Порядку проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Наказом від 17 листопада 2015 №4о/с відповідача звільнено в запас Збройних сил України відповідно до п.7 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що відповідач звільнився з ОВС за власним бажанням до закінчення трирічного терміну після завершення навчання, а тому повинен відшкодувати кошти, пов'язані з його утриманням під час навчання.

Розглядаючи та вирішуючи справу по суті позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили із того, що даний спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ

Згідно ч.2 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до п.п.1, 7 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як передбачено ч.3 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України, суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

Згідно п.5 ч.2 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Як встановлено ч.4 ст.50 Кодексу адміністративного судочинства України, громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

У даній справі предметом позовних вимог є стягнення з відповідача - фізичної особи суми витрат на утримання під час навчання у Харківському національному університеті внутрішніх справ у сумі 45257,96 грн. на підставі договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України, підписаного між позивачем та відповідачем 30 серпня 2009 року.

За вказаного, а також з урахуванням правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постановах від 22 вересня 2015 року у справі №П/811/3781/14 та від 12 жовтня 2016 року у справі №206/5454/15-ц, слід дійти висновку, що даний спір не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів, у зв'язку з чим провадження у справі підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.157 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст.15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно ч.2 ст.3 Цивільного процесуального кодексу України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Як встановлено ч.2 ст.22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», місцеві загальні суди розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, передбачених процесуальним законом.

За суб'єктним складом сторін та сутністю спору дана справа підлягає розгляду судом загальної юрисдикції у порядку, визначеному нормами Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.228 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст.220, 222, 223, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року скасувати.

Провадження у справі закрити.

Роз'яснити позивачу право на звернення з даним позовом до суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених ст.ст.237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді