Постанова № 69668390, 17.10.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

Суддя-доповідач - Білак С. В.

Головуючий у 1 інстанції - Горбачов Ю.М.

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

17 жовтня 2017 року справа № 319/633/17(2-а/319/27/2017) Приміщення суду за адресою: 49083, м. Дніпро, пр. Слобожанський, 29

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Білак С.В., суддів: Олефіренко Н.А. Шальєвої В.А. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Пологівського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області на постанову Куйбишевського районного суду Запорізької області від 04 вересня 2017 року у справі №319/633/17(2-а/319/27/2017) за позовом ОСОБА_2 до Пологівського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Пологівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати їй пенсії з березня 2016 року;

- зобов'язати відповідача поновити нарахування та виплату пенсії та виплатити заборгованість за період починаючи з березня 2016 року.

В обґрунтування позову зазначила, що у 2003 році здобула право на одержання державної пенсії. Раніше була зареєстрований та проживав у АДРЕСА_1 де й перебувала на обліку у пенсійному фонді та отримувала пенсію. У зв'язку з проведенням АТО з грудня 2014 року перебуває на обліку в Куйбишевському об'єднаному управлінні пенсійного фонду України (правонаступником якого є Пологівське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області) де отримувала пенсію до березня 2016 року, проте з березня 2016 року виплата пенсії їй припинена. Вважає, що припинення виплати їй пенсії безпідставне, у зв'язку з чим звернулась до суду з вказаним позовом.

Постановою Куйбишевського районного суду Запорізької області від 04 вересня 2017 року позов задоволено.

Визнати бездіяльність Пологівського обєднаного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо невиплати позивачу з 01 березня 2016 року протиправною.

Зобов'язано Пологівське обєднане управління пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити позивачу виплату раніше призначеної пенсії з 01 березня 2016 року.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 256 КАС України допущено негайне виконання постанови суду в частині виплати пенсії у межах суми за один місяць.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що за результатами інформаційного обміну бази даних вимушено переміщених осіб з Управління соціального захисту Куйбишевської райдержадміністрації ОСОБА_2 виплата пенсії була призупинена з 01.03.2016 року з позначенням причини "вибув в інший район".

Здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам відбувається за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданої згідно Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Тобто, умовою виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам є знаходження цих осіб на обліку місця перебування.

Підстави для припинення та поновлення виплати пенсії передбачені у ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не є вичерпними.

З метою обліку внутрішньо переміщених осіб створюється Єдина інформаційна база даних про внутрішньо переміщених осіб, відповідними за забезпечення формування та ведення бази даних є Мінсоцполітики.

Особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України, суд апеляційної інстанції розглядав справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з прийняттям нової постанови, з огляду на наступне.

Предметом позову, заявленого позивачем до суб'єкта владних повноважень, є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати йому пенсії з березня 2016 року та зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії та виплатити заборгованість за період починаючи з березня 2016 року.

З матеріалів справи вбачається, що адміністративний позов було подано до Куйбишевського районного суду Запорізької області 31.05.2017 року, шляхом направлення на адресу суду засобами поштового зв'язку (а.с.12).

Оскільки виплата пенсії позивачу була припинена з березня 2016 року, то про порушення своїх прав за захистом яких вона звернулась до суду дізналась або повинна була дізнатися у березні 2016 року.

Відповідно до ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою вказаної статті визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч.1 ст.100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

У разі пропуску такого строку та визнання вказаних особою причин пропуску строку неповажними, місцевий адміністративний суд повинен залишити адміністративний позов без розгляду.

При цьому судам необхідно враховувати, що предметом позову в категорії справ щодо призначення, перерахунку, надання, одержання пенсійних та усіх інших соціальних виплат, є дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, пов'язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, тому судам необхідно перевіряти строк звернення до суду залежно від виду платежу та тривалості періоду, за який виник спір.

З матеріалів справи вбачається, що виплату пенсії позивачу було припинено з березня 2016 року і на момент розгляду справи не поновлено, отже вимоги позивача за період з березня 2016 року по 30.11.2016 року включно, враховуючи дату звернення до суду з адміністративним позовом, подані поза межами шестимісячного строку звернення до суду.

Жодних доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду з позовними вимогами за період з березня 2016 року по 30.11.2016 року позивач не надала, підстав неможливості своєчасного звернення до суду з зазначеним вимогами у встановлений КАС України строк не зазначила.

Таким чином колегія суддів вважає, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до адміністративного суду з цим позовом в частині позовних вимог з березня 2016 року по 30.11.2016 року без поважних причин, тому вимоги позивача в цій частині підлягають залишенню без розгляду.

Щодо вимог позивача за період з 01.12.2016 року колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено та судом апеляційної інстанції підтверджено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, відповідно довідки від 28.10.2015 року №2313003284 взятий на облік як внутрішньо переміщена особа, де зазначено її місце фактичного проживання: АДРЕСА_2. (а.с.11)

ОСОБА_2 знаходиться на обліку в Пологівському об'єднаному УПФУ в Запорізькій області та до 01.03.2016 року отримувала пенсію, що підтверджується довідкою про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії від 14.06.2017 року №925/05.

Як вбачається з матеріалів справи за результатами обміну інформації з Єдиною інформаційною базою даних про внутрішньо переміщених осіб виплату пенсії, з березня 2016 року та вказаної вище довідки від 14.06.2017 року №925/05 позивачу призупинено виплату пенсії з причини "вибув в інший район". (а.с.18-21)

Таким чином спірним питанням є правомірність дій Пологівського об'єднаного УПФУ в Запорізькій області щодо призупинення виплати пенсії позивачу.

У пункті 3.1.Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 вказано, що в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.

У пункті 3.3. Рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 вказано, що виходячи із правової позиції, соціальної природи пенсій право громадянина не одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами.

Відповідно до статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції Україниі повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Згідно з ч.2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.3 статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних,релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно достатті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" № 8 від 13.06.2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституції України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).

За приписами статті 8 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції Україниг арантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України ( пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справі "Пічкур проти України" як джерело права відповідно до України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Відповідно до статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема, відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року №509. Виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюються в установах Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" та з використанням його платіжних пристроїв. Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому. Зазначені виплати припиняються з місяця, наступного за тим, у якому завершився строк дії такої довідки, виданої після 09.09.2015 року. У разі продовження строку дії довідки зазначені виплати поновлюються з дати припинення їх виплати.

Отже, умовами виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк" або з доставкою додому весь час дії такої довідки.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: подала заяву про відмову від довідки; скоїла злочин: вчинила дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; повернулася до покинутого місця постійного проживання; виїхала на постійне місце проживання за кордон; подала завідомо недостовірні відомості.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

У статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначені підстави припинення та поновлення виплати пенсії. У частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 статті 49 вказаного Закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Відповідач не вказав, яка з обставин, визначених статтею 49 зазначеного Закону, стала підставою для припинення позивачу виплати пенсії, а тому на час припинення відповідачем виплати позивачу пенсії були відсутні, встановлені зазначеним Законом на це підстави.

Постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" від 08.06.2016 року №365 затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.

Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, соціальні виплати припиняються у разі: наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати; встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї; отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат; скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"; отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Слід зазначити, що припинення виплати пенсії позивачу відбулося 01 березня 2016 року, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" від 08.06.2016 року №365 та з підстав, не передбачених у статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а тому припинення виплати пенсії позивачу з підстав вказаних у Порядку також є необґрунтованим.

Відповідно до частини 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно частини 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року, щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до встановлених у справі обставин, враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що припинення відповідачем виплати позивачу раніше призначеної пенсії є безпідставним, а тому бездіяльність Пологівського об'єднаного УПФУ, яка триває до цього часу, слід визнати протиправною та відновити нарахування та виплату позивачу призначеної раніше пенсії з 01 грудня 2016 року, враховуючи строк звернення до суду з адміністративним позовом.

В свою чергу вимоги позивача про зобов'язання відповідача виплатити заборгованість колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки з матеріалів справи на цей час не вбачається наявність перед позивачем заборгованості, яка б нараховувалась та не була виплачена.

Колегія суддів вважає, що належним способом захисту прав та інтересів позивача є саме зобов'язання відповідача відновити нарахування та виплату позивачу призначеної раніше пенсії з 01 грудня 2016 року.

Відповідно до п.п.3,4 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: скасувати її та прийняти нову постанову суду; скасувати постанову суду і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження у справі.

Згідно з ч.1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, тощо.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення по справі неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 99, 100, 184, 195, 197, 198, 202, 203, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Пологівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - задовольнити частково.

Постанову Куйбишевського районного суду Запорізької області від 04 вересня 2017 року у справі №319/633/17(2-а/319/27/2017) за позовом ОСОБА_2 до Пологівського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - скасувати.

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Пологівського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог за період з 01.03.2016 року по 30 листопада 2016 року - залишити без розгляду.

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Пологівського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Пологівського об'єднаного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо невиплати ОСОБА_2 раніше призначеної пенсії.

Зобов'язати Пологівське об'єднане управління пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_2 починаючи з 01 грудня 2016 року.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя С.В. Білак

Судді Н.А.Олефіренко

В.А.Шальєва