Постанова № 69667090, 20.10.2017, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2017 р. Справа № 805/2556/17-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна збагачувальна фабрика «Селидівська»

до Головного управління ДФС у Донецькій області

про скасування податкового повідомлення-рішення від 5 травня 2017 року № НОМЕР_1 на суму 246724 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Центральна збагачувальна фабрика «Селидівська» заявлено позов до Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення від 5 травня 2017 року № НОМЕР_1 на суму 246724 грн.

Позивач не погоджується з висновками, фактами та даними, викладеними в акті перевірки, вважає, що ним були дотримані спеціальні вимоги щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту та складу витрат, з огляду на наявність усіх первинних документів, що стосуються господарських операцій за участю контрагента ТОВ «Донецьквуглезбагачення», які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення підприємством законної мети їх здійснення. 19 жовтня 2017 року позивач до суду надав клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Відповідач у письмових запереченнях заперечує проти позовних вимог в повному обсязі, зазначає про відповідність спірного податкового повідомлення-рішення вимогам чинного законодавства, вважає відсутнім підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом - Товариством з обмеженою відповідальністю «Донецьквуглезбагачення». Представник відповідача 20 жовтня 2017 року до суду надав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадженя.

Дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Центральна збагачувальна фабрика «Селидівська» зареєстроване як юридична особа, включене до ЄДРПОУ за номером 31714629, перебуває на податковому обліку у Покровській обєднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Судом встановлено, що у період з 14 листопада 2016 року по 16 грудня 2016 року податковим органом була проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 січня 2013 року по 3 грудня 2015 року, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року, на підставі якої складено акт від 19 грудня 2016 року № 936/05-16-14-01/31714629 (надалі акт перевірки).

За результатами перевірки (стор. акту 124) відповідачем встановлено допущення позивачем порушень податкового законодавства, зокрема, підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пункту 198.1 , пункту 198.2, пункту 198.3, статті 198, пункту 201.4, пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року всього на суму 197379 грн., в тому числі листопад 2014 року на суму 86337 грн., грудень 2014 року на суму 111042 грн.

За висновками акту перевірки та згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, частини 1 пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України відповідачем було прийняте спірне податкове повідомлення-рiшення від 5 травня 2017 року № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем ПДВ на суму 246724 грн., з яких за податковим зобовязанням на суму 197379 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 49345 грн.

Так, судом встановлено, що 1 квітня 2010 року між позивачем як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Донецьквуглезбагачення» як постачальником був укладений договір постачання продукції № 01/04/4, відповідно до якого постачальник зобовязується передати у власність покупцю, а покупець прийняти та оплатити відповідно до умов даного договору продукцію. Суд зазначає, як вбачається із акту перевірки та письмових заперечень відповідача, що спірною обставиною у виконанні зазначеного договору є придбання саме дизельного палива EURO.

На виконання умов договору від 1 квітня 2010 року позивачем були отримані податкові накладні від 20 листопада 2014 року на суму 246436 грн. 52 коп., у тому числі ПДВ на суму 41072 грн. 75 коп., від 30 листопада 2014 року на суму 245321 грн. 76 коп., у тому числі ПДВ на суму 40886 грн. 96 коп., від 11 грудня 2014 року на суму 258363 грн. 53 коп., у тому числі ПДВ на суму 43060 грн. 59 коп., від 12 листопада 2014 року на суму 216887 грн. 17 коп., у тому числі ПДВ на суму 36147 грн. 86 коп., від 31 грудня 2014 року на суму 621965 грн. 04 коп., у тому числі ПДВ на суму 103660 грн. 84 коп. Крім того, в складі номенклатури товарів встановлено отримання дизельного палива EURO в кількості 73153 літра на суму 986895 грн. 10 коп., у тому числі ПДВ на суму 197379 грн. 02 коп. Розрахунок за отриманий товар було здійснено у безготівковій формі, що підтверджується платіжним дорученням від 6 листопада 2014 року № 4307 на суму 600000 грн., від 16 січня 2015 року № 5248 на суму 257024 грн. 92 коп., від 13 серпня 2015 року № 6361 на суму 700000 грн., від 17 серпня 2017 року № 6387 на суму 400000 грн., від 27 жовтня 2015 року № 6903 на суму 297000 грн., від 13 травня 2016 року № 718 на суму 29663 грн., від 20 вересня 2016 року № 1790 на суму 2488050 грн., від 18 травня 2017 року № 941 на суму 1032000 грн., від 23 травня 2017 року № 975 на суму 1000000 грн. Крім того, між сторонами були укладені угоди про припинення зобовязань зарахуванням зустрічної однорідної вимоги від 1 жовтня 2014 року, від 31 грудня 2014 року, від 31 березня 2015 року, відповідно до яких сторони дійшли до угоди щодо припинення зобовязань на суму 6750258 грн. 22 коп., 1732508 грн. 32 коп., 12200000 грн. відповідно до договору від 1 квітня 2010 року № 01/04/4. Крім того, факт виконання умов договору від 1 квітня 2014 року підтверджується рахунками фактурами від 11 грудня 2014 року, від 12 листопада 2014 року, від 20 листопада 2014 року, від 30 листопада 2014 року, від 31 грудня 2014 року, товарно-транспортними накладними від 3 листопада 2014 року, від 3 грудня 2014 року, від 5 грудня 2014 року, від 10 листопада 2014 року, від 14 листопада 2014 року, від 21 листопада 2014 року, від 28 листопада 2014 року. Суд зазначає, що факт використання позивачем дизельного палива у власній господарській діяльності підтверджується відомостями на відпуск дизпалива за листопад, грудень, лютий 2014 року, довідкою від 12 жовтня 2017 року № 02-356 про наявність на балансі підприємства вантажної техніки, договором на виконання маневрових робіт від 11 лютого 2014 року № 127, який укладено між позивачем як замовником та ТОВ «Макіївпромтрас» як виконавцем та відповідно до умов якого позивач зобовязаний забезпечити екіпіровку локомотива дизельним паливом для виконання маневрових робіт. Крім того, факт зберігання дизельного палива у позивача підтверджується інвентарними картками обліку основних запасів на ємкості для дизельного палива, що знаходяться на балансі у позивача. Придбання палива за спірним договором для використання зазначеної продукції у власній господарській діяльності також узгоджується з основним видом економічної діяльності відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а саме добування камяного вугілля.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (надалі Закон № 996). Відповідно до статті 1 Закону № 996 господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Згідно зі статтею 3 Закону № 996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Долучені до матеріалів справи податкові накладні підтверджують право позивача та правильність формування ним податкового кредиту відповідно до норм Податкового кодексу України.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для висновків податкового органу щодо відсутності реального характеру господарських операцій, здійснених між позивачем та ТОВ «Донецьквуглезбагачення» стали, зокрема, довідка Красноарміської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Донецькій області від 26 травня 2015 року № 8/05-16-22-02/36887724 про результати проведення зустрічної звірки Товариством з обмеженою відповідальністю «Донецьквуглезбагачення», щодо документального підтвердження господарських відносин із постачальником ТОВ «Торговий дім «Атлантис» та покупцями, їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 1 грудня 2014 року по 31 грудня 2014 року, довідка Красноарміської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Донецькій області від 13 травня 2015 року № 7/05-16-22-02/36887724 про результати результати проведення зустрічної звірки Товариством з обмеженою відповідальністю «Донецьквуглезбагачення», щодо документального підтвердження господарських відносин із постачальником ТОВ «Торговий дім «Атлантис» та покупцями, їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 1 листопада 2014 року по 30 листопада 2014 року.

Суд зазначає, що податковими органами взагалі не перевірялися первинні документи контрагента по взаємовідносинам з позивачем, внаслідок чого є безпідставним висновок щодо відсутності реальності господарських операцій.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» від 15 травня 2003 року № 755-ІV якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості. Отже, належними та допустимими доказами відсутності платника податків за його місцезнаходженням в розумінні статті 70 КАС України у даному випадку є відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. На момент здійснення господарських операцій контрагент позивача знаходився в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Факт декларування податкових зобовязань контрагентом позивача по взаємовідносинам з позивачем підтверджуються додатком 5 до декларації з податку на додану вартість за спірний податковий період, наданий суду відповідачем.

Суд не приймає посилання відповідача на наявність недоліків у видаткових накладних, суд зазначає, що дані документи ніяким чином не впливають на формування платником податку податкового кредиту відповідно до норм Податкового кодексу України, та не свідчать про відсутність реального характеру господарських операцій по придбанню позивачем товару у ТОВ «Донецьквуглезбагачення». Суд також зазначає, що покупець не може нести відповідальність за порушення податкового законодавства продавцем-контрагентом, за умови необізнаності першим щодо таких порушень. Відповідачем не надано доказів того, що позивач знав або міг дізнатися про те, що його контрагент порушує вимоги податкового законодавства, а також доказів того, що позивач був безпосередньо залучений до зловживань контрагента у системі оподаткування. Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач як платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди. Дана правова позиція суду узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Доказів чи доводів того, що позивачем укладені угоди, які суперечать діючому законодавству, відповідачем не наведено. Суд також зазначає, що Податковий кодекс України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника від інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання віднесення певних сум до податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент якимось чином порушив діюче законодавство або не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Податковий кодекс України також не зобовязує платника податків (покупця) перевіряти від яких підприємств та коли отриманий товар, що є предметом договору, платником податків (продавцем). Висновки відповідача ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами.

Вищевказані обставини та докази, які суд оцінює у їх сукупності відповідно до статті 86 КАС України, спростовують посилання відповідача щодо відсутності реального характеру у спірних господарських операціях.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірність спірного податкового повідомлення-рішення від 5 травня 2017 року № НОМЕР_1 в порядку частини 2 статті 71 КАС України, внаслідок чого позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Позивачем сплачений судовий збір у сумі 3700 грн. 86 коп. відповідно до платіжного доручення від 3 серпня 2017 року № 1629.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна збагачувальна фабрика «Селидівська» до Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення від 5 травня 2017 року № НОМЕР_1 на суму 246724 грн. задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Донецькій області від 5 травня 2017 року № НОМЕР_1, яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 246724 грн., у тому числі за податковими зобовязаннями у сумі 197379 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 49345 грн.

Стягнути з Головного управління ДФС у Донецькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна збагачувальна фабрика «Селидівська» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3700 грн. 86 коп.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті 20 жовтня 2017 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Смагар С.В.