Рішення № 69665726, 11.10.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.10.2017№910/7197/17

За позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації

"Львівгаз"

до Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування"

третя особа, яка не заяляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за первісним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "РГК Трейдінг"

про визнання укладеною Додаткову угоду № 2 до Договору про надання послуг по

транспортуванню природного газу для власних потреб № 29ВТ/11 від

31.10.2011

За зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування"

до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації

"Львівгаз"

про стягнення 1 162,52 грн.

Суддя Літвінова М. Є.

За участю представників сторін (за первісним позовом):

від позивачa: Замкова М.О. за довіреністю № Лв-6621-16 від 05.12.2016;

від відповідача: Ільницький І.Й. за довіреністю № 2-137 д від 08.12.2016;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" (далі - відповідач) про визнання укладеною додаткову угоду № 2 до Договору про надання послуг по транспортуванню природного газу для власних потреб № 29ВТ/11 від 31.10.2011 в редакції позивача.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказував на те, що 31.10.2011 року між ним та відповідачем було укладено Договір про надання послуг по транспортуванню природного газу для власних потреб № 29ВТ/11, проте на момент існування договірних відносин відбулися зміни, що суттєво впливають на права та обов'язки учасників договірних відносин на ринку природного газу, зокрема, 01.10.2015 року набрав чинності Закон України «Про ринок природного газу», а 27.11.2015 року набрали чинності Кодекс газотранспортної системи, затверджений постановою НКРЕКП № 2493 від 30.09.2015, та Кодекс газорозподільних систем, затверджений постановою НКРЕКП № 2494 від 30.09.2015, які по-новому стали врегульовувати відносини, що складаються між Оператором ГРМ та Оператором ГТС. З метою приведення Договору у відповідність до спеціального законодавства, позивач звернувся до відповідача з пропозицією № Lv 007.2-СЛ-2553-0317 від 16.03.2017 про внесення змін до п. 10.1. Договору шляхом викладення цього пункту в новій редакції, а саме «Цей договір набуває чинності з дати підписання та поширює свою дію на відносини, що склалися між сторонами з 31.10.2011 року та діє до 27.11.2015 року», однак, листом № СЛ-2297- Lv01-0417 відповідач висловив свою незгоду щодо внесення означених змін до Договору. У зв'язку з цим, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.05.2017 порушено провадження у справі № 910/7197/17, її розгляд призначено на 07.06.2017 року.

07.06.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а також відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що положення Закону України «Про ринок природного газу» і Кодексу газотранспортної системи не змінюють порядок надання відповідачем послуг із транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, а також не зачіпають відповідні правовідносини позивача з газопостачальними підприємствами, оскільки зазначені нормативно-правові акти регулюють порядок транспортування природного газу виключно з прив'язкою до надання послуг газотранспортною системою, тоді як укладений між сторонами Договір передбачає надання відповідачем послуг поза газотранспортною системою - шляхом переміщення природного газу своїми внутрішньопромисловими газопроводами. У зв'язку з цим відповідач вважає, що положення Закону України «Про ринок природного газу» і Кодексу газотранспортної системи в частині транспортування природного газу внутрішньопромисловими газопроводами не поширюються на спірні правовідносини. Крім того, відповідач вказує на те, що він не є Оператором газотранспортної системи в розумінні положень Кодексу газотранспортної системи, оскільки не здійснює свою господарську діяльність в рамках спірного Договору із залученням магістральних газопроводів, які є обов'язковою складовою газотранспортної системи.

Також, відповідач зазначає, що незважаючи на те, що Закон України "Про ринок природного газу" введений в дію з 01.10.2015 року, а Кодекс ГТС набрав чинності 27.11.2015, позивач в жовтні-грудні 2015 року, січні-квітні та жовтні-грудні 2016 року отримував послуги по договору № 29ВТВ/2011 від 31.10.2011, та оплачував їх.

При цьому, відповідач посилається на те, що Договір набирає чинність з моменту його підписання і діє до 31.12.2013 року, та вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії жодна із сторін не висловила наміру припинити його дію або переглянути його умови. Оскільки, від позивача в установленому порядку та строки не надходило жодних звернень на адресу ГПУ "Львівгазвидобування" щодо припинення дії Договору, то відповідно цей договір є діючим і як наслідок, відповідно до ст. 629 Цивільного Кодексу України - договір є обов'язковим для виконання сторонами. Отже, послуги з транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами для виробничо-технологічних втрат позивача будуть надаватись в 2017 році саме на умовах цього Договору.

Одночасно, відповідач вказує на відсутність правових підстав для внесення змін до Договору, передбачених статтею 652 Цивільного кодексу України.

Крім того, 07.06.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" надійшла зустрічна позовна заява до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" про стягнення 1 162,52 грн.

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги відповідач вказує, що він надав позивачу послуги з транспортування газу у період з січня 2016 року по квітень 2017 року, які позивачем в повному обсязі оплачені не були, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 994,40 грн. та виникли підстави для нарахування пені в сумі 94,76 грн., 3% річних в сумі 11,00 грн. та інфляційних втрат в сумі 62,36 грн.

В судовому засіданні 07.06.2017, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 19.06.2017 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.06.2017 прийнято зустрічну позовну заяву Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" для спільного розгляду з первісним позовом у справі № 910/7197/17.

16.06.2017 року через відділ діловодства господарського суду від Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" надійшли пояснення на відзив на позовну заяву та відзив на зустрічну позовну заяву, відповідно до змісту яких позивач проти задоволення зустрічного позову заперечив посилаючись на те, що надані відповідачем Акти не є первинними документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», а тому не можуть вважатися належними доказами на підтвердження здійснення господарської операції з переміщення природного газу внутрішніми трубопроводами. Також, позивач вказує на те, що він не купує у відповідача жодного газу для власних потреб, що підтверджується укладеними у спірний період між позивачем та ТОВ «РГК Трейдінг» Договорами № ЛВ-В-02-2016-49/10 від 28.12.2015 та № ЛВ-В-02-2017-103 від 26.12.2016, відповідно до умов яких позивач купує у ТОВ «РГК Трейдінг» газ для власних потреб у віртуальній точці в газотранспортній системі, в якій здійснюється передача природного газу. У зв'язку з цим, позивач вважає, що оскільки він отримує природний газ у ТОВ «РГК Трейдінг» у віртуальній точці газотранспортної системи, а не в точці видобутку природного газу в газовидобувних підприємств, то відповідно вартість переміщення природного газу внутрішньопромисловими газопроводами повинна враховуватись в ціну природного газу, яку позивач сплачує ТОВ «РГК Трейдінг». Крім того, позивач зазначає, що переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами не є діяльністю з транспортування природного газу та не входить в структуру тарифів на послуги розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 28.03.2017, а продовження існування правовідносин з відповідачем є таким, що завдає зайвих витрат позивачу та суперечить спеціальному законодавству.

Крім того, 16.06.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача надані заперечення на відзив відповідача, в яких він не погоджується з твердженнями відповідача в частині того, що відповідач не надає послуги із транспортування, оскільки за умовами Договору відповідач є газотранспортною організацією та надає позивачу послуги по транспортуванню природного газу для власних потреб. Також позивач не погоджується з твердженнями відповідача про те, що видобування та транспортування природного газу є окремими технологічними процесами за здійснення яких необхідно сплачувати окремо, оскільки вони спростовуються позицією НКРЕКП, висловленою в листі № 7390/16.2.1/7.16 від 21.07.2016, відповідно до змісту якого «вартість переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами має відноситись на собівартість видобутку газу в враховуватися у ціні природного газу власного видобутку, оскільки переміщення вуглеводнів внутрішньопромисловими трубопроводами та їх підготовка є складовою частиною технологічного процесу видобутку вуглеводної сировини, а не відокремленим видом господарської діяльності. Повна собівартість природного газу формується з урахуванням витрат, зокрема, пов'язаних з операційною діяльністю по видобутку природного газу, у тому числі - витрат на утримання та обслуговування внутрішньопромислових трубопроводів».

Одночасно, позивач повторно вказує на те, що він не купує у відповідача жодного газу для власних потреб, що підтверджується укладеними у спірний період між позивачем та ТОВ «РГК Трейдінг» Договорами № ЛВ-В-02-2016-49/10 від 28.12.2015 та № ЛВ-В-02-2017-103 від 26.12.2016, відповідно до умов яких позивач купує у ТОВ «РГК Трейдінг» газ для власних потреб у віртуальній точці в газотранспортній системі, в якій здійснюється передача природного газу. У зв'язку з цим, позивач вважає, що оскільки він отримує природний газ у ТОВ «РГК Трейдінг» у віртуальній точці газотранспортної системи а не в точці видобутку природного газу в газовидобувних підприємств, то відповідно вартість переміщення природного газу внутрішньопромисловими газопроводами повинна враховуватись в ціну природного газу, яку позивач сплачує ТОВ «РГК Трейдінг».

Крім того, позивач вказує на наявність умов для внесення змін до Договору, передбачених статтею 652 Цивільного кодексу України, оскільки він не передбачав та не міг передбачити прийняття після укладання Договору Закону України «Про ринок природного газу» та Кодексу газотранспортної системи; внаслідок змін у законодавстві позивач не міг їх усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачливості, які від нього вимагалися; укладення Договору призводить до порушення майнового інтересу позивача, оскільки ціна за послугу, яку надає відповідач, повинна входити у собівартість ціни природного газу та природного газу позивач від відповідача не отримує; із звичаїв ділового обороту не впливає та умовами укладеного між сторонами Договору не передбачено, що ризик зміни обставин несе позивач.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.06.2017, в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк розгляду спору у справі № 910/7197/17, в судовому засіданні оголошено перерву до 05.07.2017 року.

05.07.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а також клопотання про витребування додаткових доказів у справі в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, 05.07.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "РГК Трейдінг".

Розглянувши в судовому засіданні 05.07.2017 року вищевказані клопотання, суд відмовив у задоволенні поданого позивачем клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ТОВ "РГК Трейдінг" та задовольнив клопотання відповідача про витребування в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України від позивача додаткових доказів у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.07.2017 в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України витребувані додаткові докази у справі, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 19.07.2017 року.

18.07.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.08.2017, в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України, витребувані додаткові докази у справі, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 16.08.2017 року.

14.08.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від ПАТ "Укртрансгаз" надійшли витребувані судом документи.

14.08.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

16.08.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.08.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 11.09.2017 року.

11.09.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за первісним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «РГК Трейдінг», а також клопотання про витребування додаткових доказів у справі в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України.

11.09.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.09.2017, на підставі статті 27 Господарського процесуального кодексу України, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за первісним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «РГК Трейдінг», в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України витребувані додаткові докази у справі, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 11.10.2017 року.

21.09.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

22.09.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

25.09.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

25.09.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про витребування додаткових доказів у справі в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України.

25.09.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником третьої особи подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 25.09.2017 року суд відклав розгляд поданого позивачем клопотання про витребування додаткових доказів у справі до встановлення фактичних обставин справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.09.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 11.10.2017 року.

05.10.2017 та 11.10.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 11.10.2017 року судом розглянуто подане позивачем 25.09.2017 року клопотання про витребування додаткових доказів у справі та вирішено залишити його без задоволення.

Представник позивача в судовому засіданні 11.10.2017 року первісні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти задоволення зустрічних позовних вимог заперечив.

Представник відповідача в судовому засіданні 11.10.2017 проти задоволення первісних позовних вимог заперечив, зустрічні позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі.

Представник третьої особи в судове засідання 11.10.2017 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Судом враховано, що відповідно до пункту 3.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 11.10.2017 року судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

31.10.2011 року між позивачем (Замовник) та відповідачем (Газотранспортна організація) було укладено Договір № 29/ВТ/11 про надання послуг по транспортуванню природного газу для власних потреб.

28.12.2012 року між позивачем (Замовник) та відповідачем (Газотранспортна організація) було укладено Додаткову угоду № 1, якою сторони домовились викласти умови Договору № 29/ВТ/11 від 31.10.2011 в новій редакції.

Так, згідно з п. 1.1. Договору (в редакції Додаткової угоди № 1), Газотранспортне підприємство зобов'язується надати Замовнику послуги з транспортування внутрішньопромисловими трубопроводами природного газу Замовника від пунктів приймання-передачі газу у внутрішньопромислові трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій (далі - ГРС), а Замовник зобов'язується внести плату за надані послуги з транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, передбачені умовами Договору.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що підставою для транспортування газу внутрішньопромисловими трубопроводами є підтвердження в установленому порядку Оператором Єдиної газотранспортної системи України (далі - Оператор) відповідно до щомісячного планового (розрахункового) балансу надходження та розподілу газу, наявності в Замовника місячного обсягу газу, виділеного для забезпечення його споживачів або на власні потреби (далі - підтверджені обсяги).

Згідно з п. 2.2. Договору Замовник передає Газотранспортному підприємству газ в загальному потоці в підтверджених обсягах у пунктах приймання-передачі газу в внутрішньопромислові трубопроводи Газотранспортного підприємства.

Пунктом 2.3. Договору передбачено, що при отриманні газу від Замовника на пунктах приймання-передачі у внутрішньопромислові трубопроводи Газотранспортне підприємство не набуває права власності на отриманий для транспортування газ.

Відповідно до п. 2.4. Договору Газотранспортне підприємство приймає газ від Замовника на пунктах приймання-передачі газу в внутрішньопромислові трубопроводи та здійснює його транспортування по території України до ГРС, де передає Замовнику в загальному потоці в газорозподільні мережі.

Приймання-передача газу в пунктах приймання-передачі та на ГРС здійснюється сторонами відповідно до порядку доступу до Єдиної газотранспортної системи України, який затверджується національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

Пунктом 11.1. Договору передбачено, що цей Договір набирає чинності з моменту його підписання та укладається на строк до 31.12.2013 р. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії Договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

16.03.2017 року позивач направив відповідачу лист № Lv 007.2-СЛ-2553-0317, відповідно до змісту якого, з метою приведення договірних відносин на ринку розподілу природного газу до норм Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП № 2494, та Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП № 2493 від 30.09.2015, позивач не вбачає підстав для продовження договірних відносин з відповідачем, у зв'язку з чим запропонував припинити дію, зокрема, Договору № 29ВТ/11 від 31.10.2011 шляхом підписання проекту Додаткової угоди № 2, згідно з яким п. 10.1. Договору викласти в наступній редакції: «Цей договір набуває чинності з дати підписання та поширює свою дію на відносини, що склалися між сторонами з 31.10.2011 року та діє до 27.11.2015 року. При цьому, відповідно до пункту 2 проекту Додаткової угоди № 2, сторони не мають претензій одна до одної по Договору про надання послуг по транспортуванню природного газу для власних потреб № 29ВТ/11 від 31.10.2011 щодо зобов'язань, які виникли до 27.11.2015 року.»

Листом № 2-01-1035-2 від 06.04.2017 відповідач заперечив проти припинення дії Договору про надання послуг по транспортуванню природного газу для власних потреб № 29ВТ/11 від 31.10.2011 шляхом підписання Додаткової угоди № 2.

Спір виник у зв'язку з тим, що на думку позивача на момент існування правовідносин за вищевказаним Договором відбулися зміни, що суттєво впливають на права та обов'язки учасників договірних відносин на ринку природного газу. Так, 01.10.2015 року набрав чинності Закон України "Про ринок природного газу", а 27.11.2015 року набрали чинності Кодекс газотранспортної системи (далі - Кодекс ГТС), затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493, та Кодекс газорозподільних систем, затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494, які по-новому стали врегульовувати відносини, що складаються між Оператором ГРМ та Оператором ГТС.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що первісні позовні вимоги не підлягають задоволенню, тоді як зустрічні позовні вимоги слід задовольнити частково з наступних підстав.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За загальними правилами, закріпленими в частині 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вказані положення кореспондуються з приписами частини 1 статті 188 Господарського кодексу України, згідно з якою зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

При цьому, частинами 2, 3, 4 статті 188 Господарського кодексу України передбачено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Суд наголошує, що згідно зі статтями 526, 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одночасно суд зазначає, що Цивільний кодекс України базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань, прийнятих на себе за договором. Можливість розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин, з яких сторони виходили при укладанні договору, Кодекс пов'язує з певними визначеними випадками, на які безпосередньо вказується у статті 652 Цивільного кодексу України.

Так, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (частина 1 статті 652 Цивільного кодексу України).

Положеннями частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України передбачено, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

При цьому, частиною 4 вказаної статті передбачено, що зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Отже, зі змісту статті 652 Цивільного кодексу України вбачається, що укладаючи договір сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей. Проте, в ході виконання договору можуть виявлятися обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін. При укладенні договору та визначені його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися.

Таким чином, закон пов'язує можливість зміни договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених за приписами чинного законодавства. При вирішенні спорів про розірвання договорів з підстав, передбачених статтею 652 Цивільного кодексу України, необхідним є з'ясування питань стосовно доведення у чому саме обставини, якими сторони керувалися при укладенні договору та як саме змінились і чому зміна обставин є істотною.

При цьому, сама істотна зміна обставин не є підставою для зміни договору. Вимагаючи зміни договору на цій підставі, позивач, з урахуванням вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку доказування, повинен довести, зокрема, впевненість сторін у момент укладення договору в тому, що така зміна обставин не настане.

Як вказує позивач, підставою для внесення змін до Договору стало те, що на момент існування договірних відносин відбулися зміни, що суттєво впливають на права та обов'язки учасників договірних відносин на ринку природного газу, зокрема, 01.10.2015 року набрав чинності Закон України "Про ринок природного газу", а 27.11.2015 року набрали чинності Кодекс газотранспортної системи, затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493, та Кодекс газорозподільних систем, затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494, які по-новому стали врегульовувати відносини, що складаються між Оператором ГРМ та Оператором ГТС.

Проте, з даними твердженнями позивача суд погодитись не може, враховуючи наступне.

Так, відповідно до приписів статті 1 Закону України «Про ринок природного газу» транспортування природного газу - це господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов'язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу.

Газотранспортна система - це технологічний комплекс, до якого входить окремий магістральний газопровід з усіма об'єктами і спорудами, пов'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька таких газопроводів, якими здійснюється транспортування природного газу від точки (точок) входу до точки (точок) виходу.

За висновком суду, положення Закону України «Про ринок природного газу» та Кодексу газотранспортної системи не змінюють порядок надання відповідачем послуг із транспортування природного газу, а також не стосуються відповідних правовідносин.

Означені нормативно-правові акти регулюють порядок транспортування природного газу виключно з прив'язкою до надання послуг газотранспортною системою.

Водночас, укладений між сторонами Договір передбачає надання послуг ПАТ «Укргазвидобування» поза газотранспортною системою, а саме шляхом переміщення природного газу своїми внутрішньопромисловими газопроводами, тоді як ані в Законі України «Про засади функціонування ринку природного газу», ані в Законі України «Про ринок природного газу» термін «транспортування природного газу» не охоплює правовідносин щодо переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами.

При цьому, суд вважає помилковими твердження позивача про те, що переміщення природного газу може регулюватися лише Кодексом газотранспортної системи, оскільки цей Кодекс стосується лише транспортування природного газу виключно магістральними трубопроводами, при цьому, жодним чинним нормативно-правовим актом не встановлено заборони на використання внутрішньопромислових трубопроводів для надання послуг з переміщення природного газу.

Приймаючи до уваги вищевикладені обставини суд дійшов висновку, що в межах укладеного між сторонами Договору відповідач не здійснює транспортування природного газу магістральними трубопроводами та/чи газотранспортною системою, а по суті надає послуги з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, отже, цей вид діяльності не підпадає під ліцензування та обмеження, встановлені Законом України «Про ринок природного газу» та Кодексом газотранспортної системи.

Одночасно, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 306 Господарського кодексу України транспортування продукції трубопроводами є окремим видом господарської діяльності.

Обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, встановлюється Конституцією України та законом. (ч. 4 ст. 12 Господарського кодексу України).

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України «Про трубопровідний транспорт» магістральний трубопровід - це технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів; промислові трубопроводи (приєднані мережі) - всі інші немагістральні трубопроводи в межах виробництв, а також нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газорозподільні, водопровідні, теплопровідні, каналізаційні мережі, розподільчі трубопроводи водопостачання, меліоративні системи тощо; об'єкти трубопровідного транспорту - магістральні та промислові трубопроводи, включаючи наземні, надземні і підземні лінійні частини трубопроводів, а також об'єкти та споруди, основне і допоміжне обладнання, що забезпечують безпечну та надійну експлуатацію трубопровідного транспорту.

Систему трубопровідного транспорту України становлять магістральний трубопровідний транспорт та промисловий трубопровідний транспорт (ст. 2 згаданого Закону).

Таким чином, внутрішньопромислові трубопроводи відповідача та діяльність, пов'язана з ними, є складовою частиною трубопровідного транспорту, а не частиною процесу видобутку природного газу, як про це зазначає позивач.

Крім того, Міністерство палива та енергетики наказом № 604 від 30.09.2004 року затвердило Перелік нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат нафти, природного газу та газового конденсату під час їх видобування, підготовки до транспортування та транспортування та Порядку визначення їх розмірів (далі - Перелік № 604).

Згідно з Розділом 2 Переліку № 604 видобування - технологічний процес вилучення з покладу нафти, природного газу та газового конденсату, їх підйому на денну поверхню та подавання до установок підготовки до транспортування; транспортування - технологічний процес переміщення нафти, природного газу та газового конденсату мережею промислових трубопроводів, що знаходяться на балансі суб'єкта господарювання.

Отже, внутрішньопромислові трубопроводи відповідача та діяльність, пов'язана з ними є складовою частиною трубопровідного транспорту.

Як зазначалось судом вище, переміщення природного газу за умовами Договору № 29ВТВ/2011 від 31.10.2011 здійснюється внутрішньопромисловими трубопроводами Відповідача (п. 1.1 Договору), які не є частиною магістрального трубопроводу, а отже і не являються частиною газотранспортної системи.

Положення Закону України "Про ринок природного газу" і Кодексу газотранспортної системи не змінюють порядок надання ПАТ "Укргазвидобування" послуг із транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, а також не зачіпають відповідні правовідносини позивача з газопостачальними підприємствами. Вищезгадані нормативно-правові акти регулюють порядок транспортування природного газу виключно з прив'язкою до надання послуг газотранспортною системою. Водночас, укладений Договір транспортування (переміщення) природного газу передбачає надання послуг ПАТ "Укргазвидобування" поза газотранспортною системою - шляхом переміщення природного газу своїми внутрішньопромисловими газопроводами.

Як наслідок, положення Закону України "Про ринок природного газу" та Кодексу ГТС в частині транспортування природного газу внутрішньопромисловими газопроводами не поширюються на правовідносини, які склалися між позивачем та відповідачем, а відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 179 ЦК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Крім того, відповідач не є оператором газотранспортної системи в розумінні положень Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493, оскільки не здійснює свою господарську діяльність в рамках спірного Договору із залученням магістральних газопроводів, які є обов'язковою складовою газотранспортної системи.

Відтак, законодавче регулювання договірних відносин між суб'єктами господарювання щодо транспортування природного газу внутрішньопромисловими газопроводами здійснюється на підставі норм ГК України та ЦК України, а положення Закону України "Про ринок природного газу" у частині транспортування природного газу не застосовуються до правовідносин, які склалися між позивачем та відповідачем.

Доводи позивача в частині того, що переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами не є діяльністю з транспортування природного газу та не входить в структуру тарифів на послуги розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 28.03.2017, а також посилання позивача на лист НКРЕКП № 7390/16.2.1/7-16 від 21.07.2016, суд вважає безпідставними та до уваги не приймає, враховуючи наступне.

Відповідно до Положення «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», затвердженого Указом Президента України від 10.09.2014 №715/2014, комісія для забезпечення виконання покладених на неї завдань і функцій має право приймати в межах своєї компетенції рішення, що є обов'язковими до виконання суб'єктами природних монополій; рішення, прийняті комісією, оформлюються постановами і розпорядженнями та є обов'язковими до виконання суб'єктами природних монополій.

Натомість, листи Комісії, на які посилався позивач за первісним позовом, не носять обов'язкового характеру, а є лише інформацією до відома.

Крім цього, в листі Комісії від 21.07.2016 № 7390/16.2.1/7-16 зазначено, що вартість переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, має відноситись на собівартість видобутку газу і враховуватися у ціні природного газу власного видобутку, проте далі за текстом комісія наголошує на тому, що на даний час це питання законодавчо не врегульовано та наразі комісією розробляється лише проект змін до постанови від 30.09.2015 № 2516, якою затверджено алгоритм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання постачальників природного газу (далі - Алгоритм).

Відповідно до пункту 13 Алгоритму при розрахунку нормативів перерахування коштів застосовуються планові обсяги постачання природного газу за кожною категорією споживачів на відповідний розрахунковий період відповідно до умов укладених договорів із оптовим продавцем природного газу, операторами газотранспортної та газорозподільних систем, а у випадку використання газопостачальними підприємствами промислових трубопроводів газодобувних підприємств - згідно з умовами укладених договорів із відповідними газодобувними підприємствами.

Алгоритмом (п. 19, 20) передбачено, що газопостачальні підприємства при постачанні природного газу категорії «населення» та «ТКЕ-населення» здійснюють розрахунок нормативу перерахування коштів для зарахування коштів у випадку використання газопостачальним підприємством промислових трубопроводів газодобувних підприємств, з якими газопостачальним підприємством укладено відповідний договір, газопостачальне підприємство здійснює відповідний розрахунок нормативу перерахування коштів на поточні рахунки таких газодобувних підприємств з урахуванням визначених у договорах планових обсягів та плати за використання промислових трубопроводів за кожним газодобувним підприємством окремо.

Своєчасність укладення відповідних договорів забезпечують керівники операторів газотранспортної та/або газорозподільних систем, газопостачальних підприємств, оптового продавця природного газу, а у випадку використання газопостачальними підприємствами промислових трубопроводів газодобувних підприємств - керівники газодобувних підприємств (пункт 29 Алгоритму).

Отже, по суті постанова від 30.09.2015 № 2516 зобов'язує керівників газодобувних підприємств укладати договори на транспортування (переміщення) природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами.

Щодо встановлення вартості за транспортування (переміщення) природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, то згідно п. п. 10, 11 положення «Про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносин у перехідний період)», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758, купівля-продаж природного газу між НАК «Нафтогаз України» та постачальником природного газу із спеціальними обов'язками здійснюється за регульованою оптовою ціною, розрахованою з урахуванням формули, визначеної пунктом 12 цього Положення, відповідно до договору, який укладається на підставі примірного договору купівлі-продажу природного газу між НАК «Нафтогаз України» та постачальником природного газу із спеціальними обов'язками, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Постачальники природного газу до 1 квітня 2017 року, що закуповують природний газ у НАК «Нафтогаз України» відповідно до пунктів 9 і 10 цього Положення, зобов'язані постачати такий природний газ виключно побутовим споживачам та релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) за ціною, що не може перевищувати граничних роздрібних цін на природний газ.

Разом з тим, умовами Договору не передбачено купівлі-продажу природного газу, відповідач за первісним позовом не може впливати на ціну та її калькуляцію, яку встановлює НАК «Нафтогаз України» для постачальників природного газу кінцевим споживачам.

Послуга по транспортуванню (переміщенню) природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, яку надає відповідач позивачу регулюється на договірних засадах, які узгоджені сторонами.

Отже, у межах Договору ПАТ "Укргазвидобування" не здійснює транспортування природного газу магістральними трубопроводами та/чи газотранспортною системою, а надає послуги з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, отже, вказаний вид діяльності не підпадає під ліцензування та обмеження, встановлені Законом України "Про ринок природного газу" та Кодексом газотранспортної системи.

Переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами не позбавляє права суб'єкта господарювання надавати дані послуги, оскільки нормативно-правовими актами не встановлено прямої заборони на це; дана послуга є похідною від основного виду діяльності та надається на договірних засадах.

З огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, з'ясувавши, що: за умовами Договору переміщення природного газу здійснюється внутрішньопромисловими трубопроводами, які не є частиною магістрального трубопроводу, а, отже, не є й частиною газотранспортної системи; правовідносини, які виникли між сторонами на підставі Договору відповідають встановленим нормативними актами вимогам щодо договорів даного виду, а зміст вказаного правочину не суперечить чинному законодавству, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності правових підстав для внесення змін до Договору шляхом визнання укладеною Додаткової угоди № 2 в запропонованій позивачем редакції, у зв'язку з чим заявлені первісні позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Що стосується зустрічних позовних вимог в частині стягнення 994,40 грн. заборгованості за надані відповідачем послуги з транспортування природного газу, суд зазначає наступне.

Як зазначалось вище, згідно з п. 1.1. Договору (в редакції Додаткової угоди № 1), Газотранспортне підприємство зобов'язується надати Замовнику послуги з транспортування внутрішньопромисловими трубопроводами природного газу Замовника від пунктів приймання-передачі газу у внутрішньопромислові трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій (далі - ГРС), а Замовник зобов'язується внести плату за надані послуги з транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, передбачені умовами Договору.

Відповідно до п. 3.1. Договору (в редакції Додаткової угоди № 1), послуги з транспортування газу оформлюються Газотранспортним підприємством і Замовником актами наданих послуг з транспортування газу внутрішньопромисловими трубопроводами (далі - акти наданих послуг). У випадку, якщо Замовник та/або його споживачі безпосередньо підключені до внутрішньопромислового трубопроводу Газотранспортного підприємства, кількість протранспортованого Газотранспортним підприємством газу Замовнику та/або його споживачам визначається за даними комерційних вузлів та приладів обліку газу (далі - вузли обліку), установлених на ГРС. Якщо Замовник та/або його споживачі отримують газ з мережі газорозподільного підприємства, даними для складання актів наданих послуг є дані газорозподільного підприємства про обсяги протранспортованого ним газу Замовнику та/або його споживачам.

Акти наданих послуг є підставою для проведення остаточних розрахунків Замовника з Газотранспортним підприємством (п. 3.4. Договору в редакції Додаткової угоди № 1).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору відповідач надав позивачу послуги з транспортування природного газу в наступному об'ємі: у лютому 2016 року - 15,433 тис.м.куб. на суму 296, 32 грн., у березні 2016 р. - 5, 737 тис.м.куб. на суму 110, 15 грн., у квітні 2016 р. - 2, 840 тис.м.куб. на суму 23, 17 грн., у жовтні 2016 р. на суму 2, 316 тис.м.куб. на суму 129, 23 грн., у листопаді 2016 р. - 5, 411 тис.м.куб. на суму 301, 93 грн., у грудні 2016 р. - 11, 908 тис.м.куб. на суму 664, 46 грн., у січні 2017 р. - 10,393 тис.м.куб. на суму 306, 80 грн., у лютому 2017 р. - 13, 148 тис.м.куб. на суму 388, 13 грн., у березні 2017 р. - 7,382 тис.м.куб. на суму 217, 92 грн., у квітні 2017 р. - 2,762 тис.м.куб. на суму 81, 54 грн.

Водночас, позивач Акти наданих послуг за період з січня по квітень 2017 року не підписав та повернув їх відповідачу з посиланням на те, що у зазначений період послуги з транспортування природного газу відповідачем надані не були.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором про надання послуг.

Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Наведена норма матеріального права пов'язує обов'язок з оплати послуги замовником з обов'язковим наданням йому такої послуги. При цьому, за договором щодо надання послуг оплачується не сам результат певної діяльності, а вчинені виконавцем дії. З цим приписом кореспондується й положення Договору, за яким складання та підписання акту приймання-передачі виконаних послуг передує здійсненню замовником оплати.

При цьому, суд зазначає, що передання і прийняття послуг на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов'язків можливе лише за наявності реального надання послуг.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до відомостей, зазначених в Алокаціях (звітах) про поділ фактичного обсягу (об'єму) природного газу, відібраного з точки виходу ПАТ «Львівгаз» замовниками послуги транспортування, обсяг газу складає у січні 2017 р. - 10,393 тис.м.куб., у лютому 2017 р. - 13, 148 тис.м.куб., у березні 2017 р. - 7,382 тис.м.куб., у квітні 2017 р. - 2,762 тис.м.куб. на суму 81, 54 грн., що відповідає обсягам природного газу, зазначеного відповідачем у спірних актах, від підписання яких відмовився позивач.

Крім того, згідно з п. п. 3.2., 3.3. Договору (в редакції Додаткової угоди №1) Газотранспортне підприємство до п'ятнадцятого числа місяця, наступного за звітним, направляє Замовнику два примірники акта наданих послуг за звітний місяць, підписані уповноваженим представником та скріплені гербовою печаткою Газотрансопртного підприємства. Замовник протягом двох днів з дати одержання акта наданих послуг зобов'язується повернути Газотранспортному підприємству один примірник оригіналу акта послуг, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою Замовника, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг. У випадку відмови від підписання акта наданих послуг розбіжності підлягають врегулюванню відповідно до умов Договору або в судовому порядку. До прийняття рішення судом відповідні розрахунки за вартість послуг з транспортування газу внутрішньопромисловими трубопроводами здійснюється відповідно до даних Газотранспортного підприємства.

Таким чином, у разі наявності спору у визначені обсягу наданих послуг - в Договорі прямо передбачена пріоритетність даних Газотранспортного підприємства, якщо іншою стороною не буде доведене протилежне. Згідно з п. 5.1. Договору розрахунки за послуги з транспортування газу внутрішньопромисловими трубопроводами здійснюється за тарифами, які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики. Газотранспортне підприємство зобов'язується розміщувати інформацію про чинні тарифи на своєму офіційному веб-сайті та в засобах масової інформації.

Пунктом 5.2. Договору передбачено, що тарифи, визначені в п. 5.1. Договору, є обов'язковими для сторін з дати набрання ними чинності. Визначена на їх основі вартість послуги буде застосовуватись сторонами при складання актів наданих послуг та розрахунках за ці послуги згідно з умовами Договору.

Відповідно до п. 5.3. Договору розрахунковий період за Договором становить один місяць з 9.00 години першого дня місяця до 9.00 години першого дня наступного місяця включно. Вартість послуг з транспортування природного газу за місяць визначається як добуток тарифу на загальну кількість про транспортованого газу, визначеного згідно з розділом 4 Договору, та податку на додану вартість.

Вартість фактично наданих Газотранспортним підприємством Замовнику послуг за звітний місяць визначається на підставі акта наданих послуг (п. 5.4. Договору).

За умовами п. 5.5. Договору оплата вартості послуг за транспортування газу здійснюється Замовником (крім гарантованого постачальника) шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Газотранспортного підприємства на умовах 100 відсотків попередньої оплати за десять днів до початку місяця, у якому буде здійснюватися транспортування газу. Замовник самостійно визначає розмір суми платежу попередньої оплати як добуток тарифу та планового обсягу газу на відповідний місяць. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Враховуючи вищевикладені умови Договору та наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про доведення відповідачем факту надання позивачу послуг з транспортування природного газу в період січня по квітень 2017 року на суму 994,39 грн., а не на суму 994,40 грн., як вказує відповідач у зустрічному позові.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження здійснення відповідачем оплати отриманих послуг за спірними Актами та рахунками.

Таким чином, оскільки позивач в обумовлені Договором строки не сплатив вартість наданих відповідачем послуг з транспортування газу за період з січня по квітень 2017 року, відповідний борг в сумі 994,39 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується зустрічних позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 94,76 грн., суд зазначає наступне.

Так, згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 Господарського кодексу України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Відповідно до п. 7.3. Договору у разі порушення Замовником строків оплати, передбачених розділом 5 Договору, із Замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане, проте законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України.

Перевіривши наданий відповідачем розрахунок пені у розмірі 94,76 грн. судом встановлено, що він є арифметично не вірним та таким, що суперечить положенням частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

За розрахунком суду, розмір пені складає 93,10 грн.

Що стосується зустрічних позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 11,00 грн. та інфляційних втрат в сумі 62,36 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. п. 3.1., 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У пункті 3.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» вказано, що зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал,період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

В силу приписів п. 1.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Відповідач нарахував позивачу 3 % річних в сумі 11,00 грн. та інфляційні втрати в сумі 62, 36 грн., розрахунок яких є арифметично невірним та заниженим.

Водночас, оскільки від відповідача не надходило клопотання про вихід за межі позовних вимог, вони в цій частині також підлягають задоволенню в розмірі, заявленому відповідачем.

Відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі статтею 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що позивач не довів визначених законом підстав для внесення змін до Договору шляхом укладання Додаткової угоди у запропонованій позивачем редакції, як і не надав належних доказів на підтвердження відсутності заборгованості за надані послуги з транспортування газу перед відповідачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем первісні вимоги необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, тоді як зустрічні позовні вимоги та підлягають задоволенню частково з урахуванням вищенаведеного.

Згідно з п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання первісного позову покладаються на позивача в повному обсязі, а витрати по сплаті судового збору за подання зустрічного позову покладаються на позивача пропорційно задоволеній частині зустрічних позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 60, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні первісного позову відмовити.

2. Зустрічні позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» (79039, місто Львів, вулиця Золота, будинок 42; код ЄДРПОУ 03349039) на користь Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» (04053, місто Київ, вулиця Кудрявська, будинок 26/28; код ЄДРПОУ 30019775) 994 (дев'ятсот дев'яносто чотири) грн. 39 коп. основного боргу, 93 (дев'яносто три) грн. 10 коп. пені, 11 (одинадцять) грн. 00 коп. 3% річних, 62 (шістдесят дві) грн. 36 коп. інфляційних втрат та 1 599 (одну тисячу п'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 98 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. В іншій частині зустрічного позову відмовити.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.10.2017.

Суддя М.Є. Літвінова