Постанова № 69665030, 17.10.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2017 року Справа № 917/1907/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Дроботова Т.Б., Рогач Л.І.за участю представників:від позивача:не з'явивсявід відповідача:не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Сула"на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.05.2017р.у справі господарського суду№917/1907/16 Полтавської областіза позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Сула"простягнення 42 152,00грн. основного боргу, 4 548,63грн. пені, 1 200,62грн. 3% річних та 4 257,36грн. інфляційних втратВ С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 07.02.2017р., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.05.2017р. у справі №917/1907/16, позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою "Агро-Сула" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 52158,61грн., з яких: 42152,00грн. основного боргу; 4548,63грн. пені; 1200,62грн. 3% річних, 4257,36грн. інфляційних втрат.

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Сула", з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.09.2017р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши викладені в касаційній скарзі доводи з цього приводу, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Сула".

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 09.07.2015р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (далі ФОП ОСОБА_4.) (підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Сула" далі ТОВ "Агро-Сула") (замовник) укладений договір підряду №020/А на виконання робіт (далі договір). Відповідно до умов якого підрядник зобов'язався за завданням замовника виконати ремонтно-будівельні роботи на території ТОВ "Агро-Сула" за адресою: АДРЕСА_1, в порядку та на умовах, визначених цим договором, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити такі роботи.

Згідно з п.2.1 договору підрядник починає роботи на наступний день з моменту підписання договору та зобов'язаний виконати їх у термін до 31.12.2015р.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що об'єм виконаних робіт та їх остаточна вартість визначається у актах здачі-приймання виконаних робіт.

Відповідно до п.3.2 договору оплата здійснюється на наступних умовах: по факту виконання робіт не пізніше п'яти календарних днів після завершення робіт та підписання акту приймання-передачі, перерахувавши певну суму в безготівковій формі на розрахунковий рахунок Виконавця, на підставі виставленого рахунку-фактури.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору позивач виконав роботи з улаштування акустичних систем, облицювання стін, облицювання стелі, монтажу металевих воріт за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується актом здачі-приймання робіт №П-05 від 27.11.2015р., підписаним з боку відповідача без зауважень та застережень. Також в акті зазначено, що замовник претензій по об'єму, якості та строкам виконання робіт "Допоміжного корпусу" не має.

Крім того, сторони затвердили локальний кошторис на будівельні роботи та визначили загальну вартість робіт в розмірі 106152,00грн.

Позивач 27.11.2015р. вручив відповідачу рахунок №94 на суму 106152,00грн.

Проте, оплата відповідачем виконаних робіт здійснена частково на суму 64000,00грн., залишок боргу в сумі 42152,00грн. не сплачений.

До матеріалів справи сторони додали, також, інші акти приймання-передачі робіт за договором №020/А від 09.07.2015р. та відповідні документи на підтвердження певних правовідносин, які судами попередніх інстанцій відхилені, оскільки підставою позову у даній справі є невиконання відповідачем зобов'язань з оплати роботи, визначеної саме актом №П-05 від 27.11.2015р.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 837 ЦК України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно з ч. 1 ст. 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

За таких підстав, суди попередніх дійшли висновку, що факт наявності порушення відповідачем договірних зобов'язань та наявність заборгованості перед позивачем доведений належними та допустимими доказами, що в свою чергу не спростовано відповідачем.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6.3 договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати замовник сплачує підряднику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості.

Наданий позивачем розрахунок пені був перевірений судами попередніх інстанцій та визнаний таким, що відповідає вимогам законодавства, а тому суди дійшли висновку про стягнення пені в розмірі 4548,63 грн. за період з 22.04.2016р. по 03.05.2016р. та з 04.12.2015р. по 21.04.2016 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 4 257,36 грн. та 3% річних в сумі 1200,62грн. за період січень-жовтень 2016 року, суди дійшли висновку, що він відповідає вимогам законодавства та здійснений з урахуванням встановленого та опублікованого індексу інфляції за зазначений період.

Частиною 4 статті 882 ЦК України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови від підписання однієї із сторін від підписання акту про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Згідно з ч. 2 вказаної статті замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

Враховуючи, що акт приймання-передачі виконаних робіт №П-05 від 27.11.2015р. підписаний сторонами без зауважень та застережень, то суди відповідно до вищенаведених норм права дійшли до обґрунтованого висновку, що замовник не має права посилатися на відступи від умов договору або недоліки у виконаних за цим актом роботах, у зв'язку з чим вказаний акт вважається належним та допустимим доказом виконання позивачем робіт у відповідності до умов договору і підстави для призначення у справі відповідної судової експертизи відсутні.

Господарськими судами попередніх інстанцій вірно застосовані приписи ст. 41 ГПК України, оскільки призначення експертизи є правом суду а не обов'язком, що узгоджується з положенням п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи". Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші способи доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що наданий відповідачем висновок експертного будівельно-технічного дослідження №8-17 від 04.02.2017р. (по хронології складений за ініціативою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Сула" під час слухання справи в суді першої інстанції), зроблений судовим експертом Маківським Миколою Володимировичем не є таким засобом доказування як висновок експерта, оскільки, як роз'яснено в абз. 5 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" не може вважатися актом судової експертизи висновок спеціаліста, наданий заявникові (юридичній чи фізичній особі) на підставі його заяви, - навіть якщо відповідний документ має назву "висновок судового експерта" або подібну до неї, оскільки особа набуває прав та несе обов'язки судового експерта тільки після одержання нею ухвали про призначення експертизи, в той час як зазначено вище, судова експертиза у даній справі не призначалась ухвалою суду, через відсутність підстав для цього. При цьому судами зазначено, що в матеріалах справи достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження обсягу, вартості та якості виконаних позивачем робіт, які не є взаємно суперечливими

Враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про задоволення позовних вимог.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій такими, що відповідають наданим доказам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права, оскільки суди в порядку ст.ст.43, 47, 33, 34, 35, 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін.

В силу приписів ст.1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи господарськими судами та під час здійснення провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду від 03.05.2017р. у справі №917/1907/16 відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.05.2017р. у справі №917/1907/16 залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Сула" - без задоволення.

Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя Т.Б. Дроботова Суддя Л.І. Рогач