Рішення № 69654908, 11.10.2017, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1610/17Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 43 ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоОСОБА_2суддівОСОБА_3, ОСОБА_4 при секретаріОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 12 червня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання права на проживання, вселення та зустрічний позов ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про усунення перешкод у здійсненні права володіння, користування та розпорядження власністю та визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням,

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом, яким просила визнати за нею право на проживання в ІНФОРМАЦІЯ_1 та вселити її у вказану квартиру, мотивуючи про те, що вона з січня 2012 року проживала спільно з ОСОБА_7 в цивільному шлюбі, як подружжя, в спірній квартирі. Оскільки позивач є громадянкою іншої держави в Україні вона проживала на підставі посвідки на тимчасове проживання та з дозволу і за заявою відповідача була зареєстрована у вказаній квартирі. 08.12.2012 позивач уклала шлюб з ОСОБА_7, після чого сторони продовжили проживати в спірній квартирі. Позивач, як член сім'ї власника, набула право на постійне проживання у даній квартирі. 18.10.2013 позивач офіційно зареєструвалася за вказаною адресою. Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 25.08.2016 шлюб між сторонами розірвано, після чого відповідач не допускає позивача в спірну квартиру у зв'язку з чим вона змушена звертатись до суду з даним позовом.

У свою чергу ОСОБА_7 звернувся до суду із зустрічним позовом, яким просив усунути йому перешкоди у здійсненні його права власності на квартиру АДРЕСА_1 шляхом позбавлення ОСОБА_6 права користування цією квартирою та знаття її з реєстраційного обліку, а також визнати ОСОБА_6 такою, що втратила право користування спірною квартирою, мотивуючи про те, що він є її власником. Крім нього у цій квартирі зареєстрована також з 18.10.2013 колишня дружина ОСОБА_6, яка не проживає у квартирі з 17.08.2016. Періодично ОСОБА_6 зявляється до квартири виключно для вчинення сварок, участі в утриманні квартири не приймає, зніматись із реєстрації самостійно не бажає, що й стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 12.06.2017 у задоволенні первісного позову відмовлено, а позовні вимоги зустрічного позову задоволено повністю.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити первісні позовні вимоги та відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог. В обґрунтування вказує на те, що вона як учасник бойових дій має пільги по сплаті комунальних послуг, якими стосовно спірної квартири користуються інші особи. Апелянт не проживала у спірній квартирі у звязку з перебуванням на стаціонарному лікуванні. Сімя Борисових не могла проживати у спрій квартирі з 17.08.2016, оскільки апелянт виїхала на лікування 10.10.2016, попередньо оплативши комунальні послуги в квартирі. Суд не надав оцінки доводам апелянта про те, що саме їй чиняться перешкоди у користуванні житлом. Право апелянта стосовно проживання у спірній квартирі є сервітутним та не може бути змінено у процесі реалізації.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які зявилися у судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав та мотивів.

Відмовляючи у задоволенні первісних позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не є членом сімї власника квартири та чинить йому перешкоди у її використанні. Задовольняючи позовні вимоги зустрічного позову, суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_6 чинить перешкоди власнику житла стосовно його користування та втратила право на проживання у спірній квартирі, оскільки не проживає там з 17.08.2016.

Однак колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

При розгляді справи встановлено, що ОСОБА_6, громадянка республіки Молдова, з січня 2012 року проживала спільно з ОСОБА_7 в цивільному шлюбі, як подружжя, в квартирі АДРЕСА_2 (спірна квартира). ОСОБА_6 в Україні проживала на підставі посвідки на тимчасове проживання, з дозволу і за заявою відповідача була зареєстрована у вказаній квартирі. 08.12.2012 сторони уклали шлюб, після чого продовжили проживати в спірній квартирі. 18.10.2013 позивач зареєструвалася у спірній квартирі. Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 25.07.2016 шлюб між сторонами розірвано.

Звертаючись 30.01.2017 до суду з даним позовом про визнання за нею право на проживання у ІНФОРМАЦІЯ_2, позивачка посилається на те, що після розірвання шлюбу з відповідачем вона залишилася проживати у вказаній квартирі, речей своїх не забирала, на іншого постійного місця проживання не має. При цьому, за твердженнями ОСОБА_6 вона не має змоги проживати у спірній квартирі, через те, що відповідач за її тимчасової відсутності під час перебування на відпочинку вселив туди сторонніх людей в якості наймачів, які в свою чергу змінили замки на вхідних дверях, що підтверджується, зокрема, висновками про результати її звернення до правоохоронних органів від 14.06.2016 року та 11.10.2016 року ( а.с. 7, 45).

Відповідач, звернувся 21.03.2017 до суду із зустрічним позовом, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що позивачка втратила право на користування житлом, оскільки 17.08.2016 забрала свої речі та виїхала із спірної квартири на інше постійне місце проживання, яке йому невідоме, зявляючись при цьому до квартири з метою вчинення конфліктів з ним та з особами, які з його дозволу проживають у вказаній квартирі. Виходячи з викладеного, просив визнати ОСОБА_8 такою, що втратила право на користування житлом у вказаній квартирі з тих підстав, що вона переїхала зі своїми речами на інше постійне місце проживання, та також з тієї підстави, що відповідачка не проживає у вказаній квартирі понад шість місяців без поважних причин, не є членом його сім»ї, відповідно, факт її реєстрації у вказаній квартирі порушує його право власності на вказане нерухоме майно, яке він просить суд захистити у вказаний ним спосіб.

Колегія суддів при вирішенні вказаного спору по суті виходить з наступних мотивів та вимог закону.

Згідно ст.47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення, або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сімї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сімї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сімї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм матеріального права правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сімї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відтак за системним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жилого приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сімї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів та членів його сімї, у тому числі і у випадку припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сімї власника без поважних причин понад один рік.

У разі виникнення спору між власником і членами його сімї суд повинен врахувати, що право члена сімї власника на користування житлом є сервітутним правом, у звязку з чим припинення цього права повинно відбуватися відповідно до вимог статей 405, 406 ЦК.

Усе вищевказане слідує з висновків, викладених у правових позиціях ВСУ, у справі №6-709 цс16 від 16.11.2016 та справі №6-2931цс16 від 15.05.2017.

Отже, відповідно до статей 156, 157 ЖК сам факт припинення сімейних відносин із власником квартири не позбавляє колишніх членів його сім'ї права користуватися займаним приміщенням і не є підставою для їх виселення з цього жилого приміщення. Право вимагати в судовому порядку виселення колишніх членів сім'ї власник жилого будинку (квартири) має відповідно до ст. 157 ЖК, але за наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу.

Передбачені статтями 156, 157 ЖК обмеження щодо виселення колишніх членів сім'ї власника не є порушенням права власності. Відповідно до ст. 319, частин 1, 2 ст. 321 ЦК України власник не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у цьому праві, однак у передбачених законом випадках обмеження права власності можуть мати місце. У цьому випадку обмеження прав власника передбачені законом , а саме статтями 156, 157 ЖК.

Суд першої інстанції, задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_7, дав невірну оцінку обставинам справи та доказам по справі, що призвело до невірного застосування норм матеріального права до спірних правовідносин.

Відповідно до вимог ст. ст. 107,167 ЖК України у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття.

За змістом ст.ст.71, 72 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців, а визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Виходячи з вказаних вимог закон, у разі, якщо з належних та допустимих доказів по справі вбачається той факт, що особа вибула на інше постійне місце проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір внаслідок чого договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття, тому до вказаних правовідносин суд може застосувати норми права, передбачені ст.ст.107,167 ЖК України.

У разі, якщо з доказів по справі достовірно вбачається той факт, що наймач, відсутній понад шість місяців за місцем свого з причин, які не можуть бути визнані поважними, то суд на підставі вимог ст.ст.71, 72 ЖК УРСР може визнати цього наймача через таку відсутність втратившим право на користування житлом.

В даній справі правовідносини виникли між власником житла і особою, яка була членом сімї власника житла, але не вибувала з власної волі з вказаного житла та не проживає в ньому через перешкоди, які створив їй власник, тому до вказаних правовідносин мають застосовуватися положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів та членів його сімї, у тому числі і у випадку припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сімї власника без поважних причин понад один рік .

Крім того, колегія суддів враховує, що відповідно до положень п.4 ч.1 ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд самостійно вирішує яка правова норма підлягає застосуванню до правовідносин у справі, а згідно ч.1 ст.11 та ч.2 ст.119 ЦПК України на сторону покладено обовязок викласти перед судом обставини справи та надати докази у їх підтвердження, отже вказівка сторін справи на ті чи інші норми права які, на їх думку, належить застосувати до правовідносин у справі, для суду не має обовязкового характеру, оскільки застосування відповідної норми права за встановлених у справі обставин з урахуванням доказів, наданих учасниками справи, є повноваженням суду. Таким чином суд самостійно обирає норму права, яка має застосовуватися до правовідносин у справі.

Суд першої інстанції, не уточнивши позовних вимог ОСОБА_7 в частині підстав позову, не зясувавши причин, з яких ОСОБА_6 відсутня у вказаному житлі та чи з власної волі вона не проживає в квартирі, не встановивши місця проживання, куди вона зі позивача ОСОБА_7 вибула на постійне місце проживання та не перевіривши належним чином його доводи про відсутність її майна у спірній квартирі, погодившись з доводами ОСОБА_7 про те, що строк її відсутності дійсно становить 6 місяців з 17.08.2016, відповідно, до 17.02.2017, не звернув уваги, що ОСОБА_6 з позовом про усунення перешкод в користуванні житлом звернулася в січні 2017 року, тобто цей шестимісячний строк її відсутності закінчився вже під час розгляду даного спору судом, безпідставно прийшов до висновку про відмову в первісному позові та задоволенні зустрічних вимог.

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 у спірній квартирі не була відсутня у строк понад 6 місяців, як зазначено в рішенні, більш того, вона не має змоги користуватися вказаних житлом з поважних причин, а саме: через те, що в ньому проживають сторонні особи та через замінені замки на вхідних дверях, що беззаперечно визнається як самим відповідачем ОСОБА_7 у зустрічному позові та вбачається з його пояснень, наданих в суді першої інстанції, а також підтверджується матеріалами даної справи, при цьому вона не вибувала на інше постійне місце проживання, тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про необхідність визнання її такою, що втратила право на проживання в ній, що становить суть зустрічних позовних вимог, та відмовив в задоволенні її первісного позову про визнання.

Згідно ст.309 ЦПК України підставою для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення по справі, які суд вважав доведеними, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 12.06.2017 у даній справі слід скасувати у звязку з невідповідністю висновків суду обставинам справи та невірним застосування норм матеріального права ст. 405 ЦК України, ст. ст. 150, 156 ЖК України, та ухвалити нове рішення про задоволення первісних позовних вимог та відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог за недоведеністю.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 12 червня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання права на проживання, вселення та зустрічний позов ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про усунення перешкод у здійсненні права володіння, користування та розпорядження власністю та визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням - скасувати.

Позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання права на проживання, вселення - задоволити.

Визнати за ОСОБА_6 право на користування житлом в квартирі АДРЕСА_1 та вселити її у вказану квартиру.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про усунення перешкод у здійсненні права володіння, користування та розпорядження власністю та визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 20 днів з дня її проголошення.

Головуючий :

Судді :