Рішення № 69653001, 17.10.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/7735/16-ц Головуючий у І інстанції Волчко А. Я.Провадження № 22-ц/780/4112/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 17.10.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

17 жовтня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді Фінагєєва В.О.,

суддів Журби С.О., Сержанюка А.С.,

за участю секретаря Марченка Д.О.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 грудня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2016 року ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду з позовом та просив стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором у розмірі 505301 грн. 30 коп., з яких тіло кредиту 164726 грн. 86 коп.; відсотки 205336 грн. 91 коп.; пеня 135237 грн. 53 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04 червня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк»» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір, згідноумов якого банк надав позичальнику кошти у розмірі 10 274 доларів США, з розрахунку 14 % річних за весь час фактичного користування кредитом з 04 червня 2008 року по 04 червня 2015 року. 08 грудня 2011 року між ПАТ «Укрсиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, в тому числі, за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_5 04 червня 2008 року. Виконання позичальником зобовязань за кредитним договором забезпечується порукою згідно договору поруки, укладеного між ПАТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_3 Позичальник ОСОБА_6 не виконує належним чином зобовязання за договором, не здійснює щомісячне погашення кредиту, не сплачує відсотки у розмірах і у строки, передбачені договором, у звязку з чим утворилася заборгованість.

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 грудня 2016 року позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне зясування обставин, що мають значення для справи та ухвалити нове рішення, яким частково відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що 13 березня 2014 року на адресу ОСОБА_3 направлено вимогу про повернення всієї суми заборгованості за кредитом. Банк реалізував своє право вимагати дострокового повернення кредиту від поручителя, однак не звернувся протягом шести місяців з дня направлення відповідної вимоги, що є наслідком припинення поруки. Позивач не врахував останні платежі, сплачені позичальником та зазначив у розрахунку значно більшу суму заборгованості у розмірі 6640,46 доларів США. Крім того, ОСОБА_5 зобовязаний був повернути кошти не пізніше 04 червня 2015 року, а, отже, строк основного зобовязання за кредитним договором настав 04 червня 2015 року, а позивач звернувся до суду 20 серпня 2016 року. Позивач пропустив строк позовної давності, оскільки останній платіж було здійснено 03 березня 2011 року. Позивач має право на стягнення несплачених до моменту звернення до суду платежів виключно у межах строку позовної давності по кожному із платежів. Загальна сума заборгованості у межах строку позовної давності становить 116113 грн. 63 коп. Суд належним чином не повідомив відповідача ОСОБА_3 про дату, час та місце судового засідання.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 04 червня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк»» та ОСОБА_5 укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11356133000, згідно якого банк надав позичальнику кошти у розмірі 10 274 доларів США зі сплатою 14 % річних за весь час фактичного користування кредитом з 04 червня 2008 року по 04 червня 2015 року (а.с.7, Т.1).

04 червня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк»» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 208859, за умовами якого поручитель зобовязалася відповідати перед кредитором за невиконання позичальником ОСОБА_5 усіх його зобовязань перед кредитором, що виникли з кредитного договору № 11356133000 від 04 червня 2008 року (а.с.24, Т.1).

08 грудня 2011 року між ПАТ «Укрсиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, в тому числі за кредитним договором №1356133000 від 04 червня 2008 року.

Згідно розрахунку, наданого ПАТ «Дельта Банк», заборгованість позичальника за договором кредиту № 11356133000 від 04 червня 2008 року станом на 01 серпня 2016 року складає 505301 грн. 30 коп., з яких: тіло кредиту 164726 грн. 86 коп.; відсотки 205336 грн. 91 коп.; пеня 135237 грн. 53 коп.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції керувався вимогами ст.ст. 525, 526, 1050, 1054 ЦК України.

Однак, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання, виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно вимог статті 553 ЦК України за договором поруки поручительпоручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Стаття 554 ЦК України передбачає, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

З матеріалів справи вбачається, що між банком та позичальником було укладено кредитний договір, згідно якого ОСОБА_5 отримав кредит у розмірі 10 274 доларів США. ОСОБА_3 виступила поручителем та зобовязалася відповідати перед кредитором за невиконання позичальником ОСОБА_5 усіх його зобовязань перед кредитором. У звязку з неналежним виконанням зобовязань за договором у позичальника утворилася заборгованість, яку банк просить стягнути солідарно з відповідачів на його користь.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність для задоволення позовних вимог в повному обсязі, однак не звернув увагу на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 13 березня 2014 року банк направив ОСОБА_3 вимогу про погашення наявної заборгованості за кредитним договором № 11356133000 від 04 червня 2008 року у повному обсязі зі сплатою відсотків за користування кредитом з урахуванням усіх штрафних санкцій.

Оскільки строк виконання основного зобов'язання відповідно до умов укладеного договору кредиту настав 13 березня 2014 року, колегія суддів приходить до висновку, що банк мав право пред'явити вимогу до поручителя про стягнення боргу до 13 вересня 2014 року включно, шляхом пред'явлення позову до суду. Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України у справі № 6-6цс14.

Відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

У той же час з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся з позовом до поручителя лише 20 серпня 2016 року, тобто поза межами встановленого законом строку, протягом якого існувало право банку пред'явити позов до поручителя.

На зазначені обставини, суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про наявність підстав до стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя.

В апеляційній скарзі позичальник ОСОБА_5 зазначає, що позивач пропустив строк позовної давності, оскільки останній платіж відповідачем було здійснено 03 березня 2011 року. Позивач має право на стягнення несплачених до моменту звернення до суду платежів виключно у межах строку позовної давності по кожному із платежів. Загальна сума заборгованості у межах строку позовної давності становить 116113 грн. 63 коп.

Так, з розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що починаючи з грудня 2011 року ОСОБА_5 не було здійснено жодного платежу як по тілу кредиту, так і по відсотках.

Згідно ч. 3ст. 254 ЦК Українистрок, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Відповідно дост. 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина другастатті 258 ЦК Українипередбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідност. 266 ЦК Українизі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно дост. 253 ЦК Україниперебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина першастатті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Отже, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року (справа № 6-2462цс16).

Відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Згідно графіку погашення кредиту, який міститься у матеріалах справи, платежі за кредитним договором повинні здійснюватися щомісячно.

Так, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з відповідача ОСОБА_5 заборгованості по тілу кредиту в межах строку позовної давності за період з 31 серпня 2013 року по 01 серпня 2016 року (тобто по день, зазначений позивачем у розрахунку) у розмірі 2690,78 доларів США, що станом на 20 серпня 2016 року (на день звернення до суду з позовом) еквівалентно 67729.35 грн. (2690,78*25,1709). Розмір відсотків за користування кредитом, які підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_5 на користь позивача за період з 31 серпня 2013 року по 01 серпня 2016 року, становить 4811,33 доларів США, що станом на 20 серпня 2016 року еквівалентно 121105 грн. 50 коп. (4 8111,33*25,1709).

У позовній заяві ПАТ «Дельт Банк» просив стягнути на його користь пеню у розмірі 135327 грн. 53 коп.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, зокрема, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обовязку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного суду України від 03 вересня 2014 року (справа № 6-100цс14).

Розмір пені, заявлений банком до стягнення, майже вдвічі перевищує розмір збитків, а, відтак, він підлягає зменшенню до розміру заборгованості по тілу кредиту, а саме до 67729.35 грн.

Ухвалюючи рішення по суті, суд першої інстанції належним чином не зясував обставини, що мають значення для справи та передчасно прийшов до висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Оскаржуючи рішення суду, ОСОБА_5 зазначає про те, що він вносив кошти за кредитним договором, однак банк не врахував усі квитанції. Проте, такі доводи апелянта не заслуговують на увагу, оскільки при здійсненні розрахунку заборгованості позивачем враховано усі платежі, які були здійснені позичальником на виконання умов кредитного договору. Доказів не врахування банком будь-якого здійсненого відповідачем платежу матеріали справи не містять.

Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є підставою до скасування рішення та ухвалення нового по суті позовних вимог.

Крім того, суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про солідарне стягнення з відповідачів на користь позивача судових витрат, оскільки ст. 88 ЦПК України не передбачено солідарне стягнення судових витрат.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При подачі позовної заяви ПАТ «Дельта Банк» сплатив судовий збір у розмірі 7279 грн. 52 коп. Позовні вимоги банку підлягають до задоволення на 50,7 %, а тому на його користь підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, а саме у розмірі 3690 грн. 45 коп. на користь відповідача підлягає стягненню з позивача судовий збір пропорційно до відхиленої частини позовних вимог, а саме 4110 грн. 14 коп.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 грудня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, проживаючого ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», місце знаходження вул. Щорса, 36-Б, у м. Київ, ЄДРПОУ 34047020 заборгованість за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11356133000 від 04 червня 2008 року у розмірі 256 564 (двісті пятдесят шість тисяч пятсот шістдесят чотири гривні), 20 коп., з яких: заборгованість по тілу кредиту 67729.35 (шістдесят сім тисяч сімсот двадцять девять гривень), 35 копійок, заборгованість по відсотках 121105 (сто двадцять одна тисяча сто пять гривень), 50 копійок, пеня - 67729.35 (шістдесят сім тисяч сімсот двадцять девять гривень), 35 копійок та судовий збір у розмірі 3690 (три тисячі шістсот девяносто гривень), 45 копійок.

У задоволенні іншої частини позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», місце знаходження вул. Щорса, 36-Б, у м. Київ, ЄДРПОУ 34047020 на користь ОСОБА_2, проживаючого ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, судовий збір у розмірі 4110 (чотири тисячі сто десять гривень), 14 копійок.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Фінагєєв В.О.

Судді: Журба С.О.

ОСОБА_7