Рішення № 69651094, 18.10.2017, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/7079/17 Провадження № 22-ц/773/1253/17 Головуючий у 1 інстанції: Подзіров А.О. Категорія: 54 Доповідач: Русинчук М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2017 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Русинчука М.М.,

суддів - Матвійчук Л.В., Осіпука В.В.,

з участю: секретаря Лимаря Р.С.,

представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

представника третьої особи ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за апеляційною скаргою відповідача на рішення Луцького міськрайонного суду від 11 серпня 2017 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2017 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що рішенням №21 загальних зборів публічного акціонерного товариства (далі ПАТ) «Укртранснафта» від 09.08.2012 року його було обрано на посаду голови правління товариства на строк, визначений статутом товариства.

10.08.2012 року між Національною акціонерною компанією (далі - НАК) «Нафтогаз України» та ним було укладено контракт №170, відповідно до умов якого він зобовязувався здійснювати оперативне керівництво діяльністю товариства. Пунктом 6.1 цього контракту було передбачено, що строк його дії становить з 10.08.2012 року по 10.08.2015 року.

Проте, відповідно до п. 2.1 Положення про правління ПАТ «Укртранснафта», затвердженого рішенням загальних зборів акціонерів, правління товариства обирається строком на 5 років у кількості не менше 5 осіб. Аналогічне положення було визначено і в п. 13.6 статуту товариства.

Вказує на те, що наказом відповідача від 07.08.2015 №189-к його було звільнено з посади голови правління ПАТ «Укртранснафта» на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі КзпП України) (у звязку з закінченням строку трудового договору).

Підставою для винесення цього наказу стало рішення №42 загальних зборів акціонерів ПАТ «Укртранснафта» від 03.08.2015 року, яким було вирішено припинити 10.08.2015 року повноваження голови правління у звязку з закінченням строку дії контракту.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 21.01.2016 року (цивільна справа №752/13183/15-ц) визнано недійсним п. 6.1 контракту №170 з головою правління ПАТ «Укртранснафта» від 10.08.2012 року в частині закінчення строку дії контракту та визнано недійсним рішенням №42 загальних зборів акціонерів ПАТ «Укртранснафта» від 03.08.2015 року.

Позивач зазначає, що він не був ознайомлений з оскаржуваним наказом та не отримував трудову книжку. Про своє звільнення він дізнався лише 29.03.2017 року під час розгляду цивільної справи №161/4403/15-ц, предметом розгляду якої було оскарження рішення відповідача про його відсторонення від повноважень.

З урахуванням вищенаведеного та заяви про уточнення позовних вимог (а.с.147-148, т.1) позивач просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ №189-к від 07.08.2015 року про його звільнення 10.08.2015 року з посади голови правління ПАТ «Укртранснафта» у звязку з закінченням строку трудового договору; поновити його на посаді голови правління ПАТ «Укртранснафта» починаючи з 10.08.2015 року; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 10.08.2015 року по день поновлення на посаді з розрахунку середньоденного заробітку на рівні 3 010,54 грн.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 11.08.2017 року позов ОСОБА_5 задоволено частково.

Постановлено визнати незаконним та скасувати наказ ПАТ «Укртранснафта» від 07.08.2015 року №189-к «По особовому складу».

Поновити ОСОБА_5 на посаді голови правління ПАТ «Укртранснафта» з 10.08.2015 року.

Стягнути з ПАТ «Укртранснафта» (01010, м. Київ, вул. Московська, 32/2, ідентифікаційний код юридичної особи 31570412) на користь ОСОБА_5 (43012, м. Луцьк, вул. Ярощука, 4/3, РНОКПП НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11.08.2015 року по 11.08.2016 року включно у розмірі 695 177,68 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ПАТ «Укртранснафта» на користь держави судовий збір у розмірі 7 591,78 грн.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_5 на посаді голови правління ПАТ «Укртранснафта» з 10.08.2015 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 57 475,32 грн. допустити до негайного виконання.

В апеляційній скарзі відповідач ПАТ «Укртранснафта», до якої приєдналась третя особа НАК «Нафтогаз України», просить скасувати це рішення в частині часткового задоволення позову і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові, покликаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права. В решті рішення місцевого суду просив залишити без змін.

Покликаючись на порушення місцевим судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, позивач ОСОБА_5 у своїй апеляційній скарзі, яка подана від його імені представником ОСОБА_1, просив оскаржуване рішення суду змінити в частині періоду за який підлягає до стягнення середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.08.2015 року по 11.08.2016 року включно на 11.08.2015 року по 11.08.2017 року включно та в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає до стягнення з відповідача на його користь, з 695 177,68 грн. на 1 387 618,44 грн. В решті просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Апеляційна скарга відповідача ПАТ «Укртранснафта» підлягає до часткового задоволення, а оскаржуване рішення місцевого суду скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову, виходячи з таких мотивів.

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 слід відхилити з таких підстав.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач був звільнений з роботи без дотримання вимог закону, у звязку з чим наказ відповідача ПАТ «Укртранснафта» від 07.08.2015 №189-к є незаконним і підлягає скасуванню, що є наслідком поновлення позивача на роботі на займаній ним до звільнення посаді та стягнення на його користь з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11.08.2015 року по 11.08.2016 року включно у розмірі 695 177,68 грн.

Однак, до такого висновку місцевий суд прийшов з порушенням норм матеріального права та без повного зясування обставин, що мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням загальних зборів акціонерів ПАТ «Укртранснафта» №21 від 09.08.2012 року ОСОБА_5 обрано головою правління товариства (а.с.118, т.1).

10.08.2012 року між НАК «Нафтогаз України» та позивачем ОСОБА_5 як головою правління ПАТ «Укртранснафта» було укладено контракт №170, відповідно до умов якого ОСОБА_5 зобовязувався здійснювати оперативне керівництво діяльністю товариства.

Пунктом 6.1 цього контракту було передбачено, що строк його дії становить з 10.08.2012 року по 10.08.2015 року включно, тобто 3 роки (а.с.13-19, т.1).

Рішенням №42 загальних зборів акціонерів ПАТ «Укртранснафта» від 03.08.2015 року припинено з 10.08.2015 року повноваження голови правління товариства ОСОБА_5 у звязку з закінченням строку дії контракту. Уповноважено т.в.о. генерального директора товариства ОСОБА_6 оформити звільнення ОСОБА_7 за п. 2 ч. 1 ст. 36 КзпП України (а.с.5, т.1).

10.08.2015 року позивача ОСОБА_5 звільнено з роботи на підставі наказу ПАТ «Укртранснафта» від 07.08.2015 року №189-к «По особовому складу» у звязку з закінченням строку трудового договору, п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с.6, т.1).

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 21.01.2016 року у цивільній справі №752/13183/15-ц, яке 01.06.2016 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ залишено без змін, визнано недійсними згадане рішення №42 загальних зборів акціонерів ПАТ «Укртранснафта» від 03.08.2015 року та п. 6.1 контракту №170 з головою правління ПАТ «Укртранснафта» ОСОБА_5 від 10.08.2012 року в частині закінчення строку дії контракту (а.с.29-30, 31-34, т.1).

З огляду на те, що рішенням Апеляційного суду міста Києва від 21.01.2016 року у цивільній справі №752/13183/15-ц визнано недійсним рішенням №42 загальних зборів акціонерів ПАТ «Укртранснафта» від 03.08.2015 року на підставі якого було видано оспорюваний позивачем наказ №189-к від 07.08.2015 року про його звільнення 10.08.2015 року з посади голови правління ПАТ «Укртранснафта» у звязку з закінченням строку трудового договору, висновок суду про його незаконність і необхідність скасування є правильним.

Разом з тим, місцевий суд помилково вважав, що позивачем дотримано строки звернення до суду для вирішення трудового спору.

В листі від 11.08.2015 року, який адресований позивачу, відповідачем було продубльовано зміст наказу «По особовому складу» №189-к від 07.08.2015 року про його звільнення з роботи 10.08.2015 року та запропоновано прибути до офісу ПАТ «Укртранснафта» для отримання належно оформленої трудової книжки, який, як вбачається з повідомлення про вручення поштового відправлення, був отриманий довіреній особі ОСОБА_5 особисто (а.с.191, т.1).

З досліджених під час апеляційного розгляду даної справи матеріалів цивільної справи №752/13183/15-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_8, ПАТ «Укртранснафта», НАК «Нафтогаз України» про визнання недійсним контракту у частині, визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів, витребуваної апеляційним судом з Голосіївського районного суду м. Києва, вбачається, що в матеріалах цієї справи міститься копія оскаржуваного позивачем наказу №189-к від 07.08.2015 року про його звільнення з роботи 10.08.2015 року (а.с.130, т.1) такого змісту «ОСОБА_5, голову правління публічного акціонерного товариства «Укратранснафта», звільнити з роботи з 10 серпня 2015 року у звязку із закінченням строку дії трудового договору (контракту), п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України».

Листом №26-09/653/4276 від 25.09.2015 року (а.с.193, т.1) із зазначення наведеного змісту наказу і його реквізитів повідомлено ОСОБА_5 про його звільнення з роботи і необхідність прибуття до офісу ПАТ «Укртранснафта» для отримання належно оформленої трудової книжки. Цей лист отриманий особисто ОСОБА_5 14.10.2015 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.192, т.1).

Наведене свідчить, що відповідачем ПАТ «Укртранснафта» вживалися усі необхідні та можливі заходи для ознайомлення та доведення до відома позивача наказу «По особовому складу» №189-к від 07.08.2015 року про його звільнення з роботи 10.08.2015 року, а також щодо вручення йому трудової книжки. Однак, позивач свідомо ігнорував зазначені листи і не зявлявся до відповідача для вручення йому копії наказу про звільнення і трудової книжки. Слід зауважити, що контракт з ОСОБА_5, як це передбачено п. 11.4.20 Статуту ПАТ «Укртранснафта», припинено з 10.08.2015 року рішенням загальних зборів цього товариства від 3 серпня того ж року, яке він оспорив ще 11.08.2015 року, подавши в цей день через свого представника ОСОБА_9 відповідну позовну заяву до Голосіївського районного суду міста Києва. Вказане рішення загальних зборів товариства додано позивачем до позовної заяви (а.с.20, т.1 цивільної справи №752/13183/15-ц Голосіївського районного суду міста Києва). З цього випливає, що вже на час подання зазначеної позовної заяви позивачу було відомо про припинення з ним контракту, а отже і трудових відносин з товариством, що означало його звільнення з роботи на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Наказом №189-к від 07.08.2015 року, який видано на виконання згаданого рішення загальних зборів товариства, лише оформлено звільнення ОСОБА_5 з роботи, хоча фактично трудові відносини з ним припинено вказаним рішення названого органу управління товариства.

З даним наказом був ознайомлений представник ОСОБА_5 - ОСОБА_9, що підтверджується його розпискою про ознайомлення з матеріалами справи від 24.11.2015 року на заяві про ознайомлення з матеріалами вказаної цивільної справи (а.с.158, т.1 цивільної справи №752/13183/15-ц Голосіївського районного суду міста Києва).

З доданої в суді апеляційної інстанції до письмових пояснень відповідача ПАТ «Укртранснафта» довіреності, виданої ОСОБА_5 його представнику ОСОБА_9, вбачається, що позивач уповноважив останнього представляти його інтереси: в судах України усіх інстанцій з усіма відповідними процесуальними правами; у відповідному відділі державної виконавчої служби; у всіх державних органах та органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах та організаціях незалежно від підпорядкування. За цією довіреністю представник має право: складати, подавати, отримувати довідки та документи, розписуватись в документах, знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень, ухвал, постанов та інших документів, що є у справі, брати участь у їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, ознайомлюватися з матеріалами слідчих, правоохоронних, судових органів, давати усні та письмові пояснення, подавати свої доводи, міркування та заперечення, а також інші дії необхідні для виконання доручення або розгляду та вирішення відповідної справи.

Частиною 1 ст. 237 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Згідно з ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 ЦПК України сторона … може брати участь у цивільній справі особисто або через свого представника.

Згідно з ч. 1 ст. 42 цього Кодексу повноваження представника сторони мають бути посвідчені, зокрема, довіреністю фізичної особи.

З аналізу наведених правових норм можна дійти висновку про те, що юридично значимі дії, які вчиняються представником особи, вважаються обовязковими для особи, яку він представляє, тобто вчиненими особисто довірителем (особою, яка видала довіреність) і створюють відповідні правові наслідки для цієї особи в такій же мірі, як би він (довіритель) сам вчиняв такі дії.

Отже, ознайомлення представника ОСОБА_5 ОСОБА_9 24.11.2015 року із матеріалами цивільної справи №752/13183/15-ц, в яких на той час містилась копія наказу «По особовому складу» №189-к від 07.08.2015 року про звільнення ОСОБА_5 з роботи 10.08.2015 року, свідчить про те, що зміст зазначеного наказу був доведений до відома позивача в цей же день, тобто 24.11.2015 року, що за своїм значенням в контексті ч. 1 ст. 233 КЗпП України прирівнюється до вручення працівникові копії наказу про звільнення. В розглядуваному випадку вирішальне значення має факт доведення до відома працівника змісту наказу про його звільнення, а не вручення (в буквальному розуміння цього слова «в руки»), оскільки працівник з певних міркувань (незгоди, створення обставин для продовження строку вимушеного прогулу і збільшення його оплати, тощо) може відмовлятися від отримання (безпосередньо в руки) наказу, що в свою чергу ставитиме роботодавця в безвихідне і невигідне становище та порушуватиме баланс інтересів працівника і роботодавця на шкоду останньому.

Отже, саме з 24.11.2015 року для позивача ОСОБА_5 розпочався місячний строк, передбачений положеннями ст. 233 КЗпП України для звернення до суду з даним позовом, який ним було пропущено, оскільки цей строк для позивача закінчився 25.12.2015 року, а позовну заяву до суду позивачем було подано лише 08.05.2017 року.

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Встановлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищестоящого органу.

Отже, строки звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України.

Зазначені строки звернення до суду застосовуються виключно щодо спорів, які за своєю юридичною природою належать до трудового права.

Так, частина перша статті 233 КЗпП України підтверджує визнання тримісячного строку як загального строку для звернення за захистом суб'єктивних трудових прав працівників.

Разом з тим виняток ця стаття встановлює для спорів про звільнення.

Спір про звільнення це спір за заявою про поновлення на роботі.

Для звернення з позовами про поновлення на роботі встановлено місячний строк.

Повторюючи загальне правило про те, що строк для звернення обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, стаття 233 КЗпП України конкретизує це правило стосовно звільнення працівника.

В цьому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки із записом про звільнення.

Установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у звязку з пропуском зазначеного строку.

Наведені правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обовязковими для всіх субєктів владних повноважень.

Оскільки вимоги ст. 233 КЗпП України щодо місячного строку звернення до суду із позовом про звільнення є імперативними і застосовуються судом незалежно від заяви сторони спору, пропущення позивачем цього строку без поважних причин є підставою для відмови йому в задоволенні позову.

Виходячи з вищенаведеного та встановлених у справі обставин, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване в даній справі рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у заявленому ОСОБА_5 позові з підстав пропуску ним строку звернення до суду з даним позовом.

Оскільки підстави для задоволення вимог позивача відсутні, апеляційна скарга, подана представником позивача ОСОБА_1, в якій порушено питання про збільшення стягнутого судом першої інстанції середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, підлягає відхиленню.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 11 серпня 2017 року в даній справі скасувати і ухвалити нове рішення.

В позові ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: