Рішення № 69651036, 17.10.2017, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/10276/17 Провадження № 22-ц/773/1247/17 Головуючий у 1 інстанції: Подзіров А.О. Категорія: 53 Доповідач: Федонюк С. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2017 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Федонюк С.Ю.,

суддів - Матвійчук Л.В., Русинчука М.М.,

з участю:

секретаря Лимаря Р.С.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного професійно-технічного навчального закладу «Луцьке вище професійне училище» про визнання незаконним і скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення грошової компенсації за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 серпня 2017 року,

В С Т А Н О В И Л А :

В липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що наказом від 30 червня 2017 року №95-к його звільнено з посади заступника директора із навчально-виховної роботи у звязку із закінченням контракту. Вважає цей наказ і його звільнення незаконними, а тому просив суд визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 30 червня 2017 року за № 95-к про його звільнення із посади заступника директора з навчально-виховної роботи та поновити його на даній посаді з 01 липня 2017 року і стягнути грошову компенсацію за час вимушеного прогулу.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 серпня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із даним рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції , колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду скасувати з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача з роботи у звязку із закінченням строку трудового договору (контракту) відбулося з додержанням усіх норм трудового законодавства, оскільки роботодавцем відповідно до наказу від 22 березня 2017 року № 42-к ОСОБА_1 було продовжено контракт з 02 квітня по 30 червня 2017 року, частково задовольнивши його заяву від 24 лютого 2017 року про укладення з ним безстрокового трудового договору на цій же посаді.

Судова колегія не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 згідно контрактів працював у відповідача на посаді заступника директора із навчально-виховної роботи з 01.04.2014 року по 01.04.2015 року і з 01.04.2015 року по 01.04.2017 року, що визнається сторонами та підтверджується витягом з трудової книжки позивача серії БТ-1 № 8301768 (а.с.21-22) і оглянутим в судовому засіданні оригіналом даної трудової книжки.

24.02.2017 року позивач подав заяву про переведення його після закінчення терміну другого контракту на займану ним посаду на постійне місце роботи.

Наказом відповідача № 42-к від 22.03.2017 року, із яким позивач не погодився, йому продовжено роботу за контрактом з 02.04.2017 року по 30.06.2017 року (а.с.16-17).

Згідно із наказом відповідача № 49-к від 31.03.2017 року позивача із цього ж числа звільнено із займаної посади у звязку із закінченням строку дії контракту (а.с.21).

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28.04.2017 року визнано неправомірним та скасовано наказ директора ДПТНЗ «Луцьке вище професійне училище» ОСОБА_4 від 31.03.2017 р. за №49-к про звільнення ОСОБА_1 та поновлено його на займаній раніше посаді з 01.04.2017 р і допущено до негайного виконання рішення в цій частині (а.с. 2).

Наказом відповідача № 63-к від 05.05.2017 р. на виконання зазначеного рішення суду поновлено позивача на посаді по контракту з 01.04.2017 р. по 30.06.2017 р.(а.с.20).

Як вбачається зі змісту наказу директора училища № 64-к від 05.05.2017 р., у звязку із відмовою ОСОБА_1 ознайомлюватись із наказом № 63-к та підписувати контракт про продовження роботи на посаді з 1 квітня по 30 червня 2017 року, відсутня можливість виконання наказу № 63-к від 05.05.2017р., вирішено скасувати цей наказ щодо поновлення ОСОБА_1 та виплати йому належної суми за вимушений прогул (а.с.19).

Однак, 13 червня 2017 року директором училища на виконання вказаного вище рішення Луцького міськрайонного суду від 28.04.2017 року видано наказ за № 80-к, яким скасовано попередній наказ № 64-к від 05.05.2017 року і поновлено позивача на посаді по контракту з 01 липня по 30 червня 2017 року та вирішено виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу (а.с.18).

При ознайомленні з даним наказом 14 червня 2017 року ОСОБА_1 письмово зазначив, що не погоджується із вказівкою щодо строку дії трудового договору до 30 червня 2017 року, оскільки вважає, що слід укласти безстроковий трудовий договір, відповідно до ч.2 ст.23 КЗпП України.

Наказом по ДПТНЗ «Луцьке вище професійне училище» від 30.06.2017 р. № 95-к позивача звільнено на підставі п.2 ст.36 КЗпП України (у звязку із закінченням строку контракту) (а.с.5).

Трудові відносини у системі професійно-технічної освіти регулюються законодавством України про працю, Законами України «Про освіту», «Про професійно-технічну освіту» та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст.ст.2, 36, 40, 41 КЗпП України право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбачених трудовим законодавством.

Виходячи з вищенаведених норм КЗпП України, у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Відповідно до ч.3 ст.21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обовязки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно із частиною другою статті 23 КЗпП України трудовий договір на визначений строк укладається лише в разі, коли трудові відносини на невизначений строк не може бути встановлено з урахуванням характеру роботи або умов її виконання, або інтересів працівника (наприклад, його бажання), або в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Укладення трудового договору на визначений строк за відсутності зазначених умов є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку; поняття «характер роботи» в цьому випадку означає, що робота за своїм характером не виконується постійно (сезонна, а також виконувана протягом певного строку тощо). Формулювання «умови виконуваної роботи» означає, що хоча робота може бути визначена як постійна, але у звязку з конкретними умовами її виконання трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк.

Обовязок підтвердження обставин, які унеможливлюють укладення трудового договору на невизначений строк, покладається на роботодавця. У разі недоведення роботодавцем таких обставин слід вважати, що трудовий договір укладено на невизначений строк.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимоги про їх припинення.

Частиною 3 статті 54 Закону України «Про освіту» передбачено, що педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом. Прийняття на роботу науково-педагогічних працівників здійснюється на основі конкурсного відбору.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 20 Закону України «Про освіту» контракти укладаються лише із керівниками навчальних закладів.

Відповідно до ч.2 ст.39-1 КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Як вбачається із наданої суду апеляційної інстанції копії ухвали апеляційного суду Волинської області від 29 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ДПТНЗ «Луцьке вище професійне училище» про визнання незаконними і скасування наказів та поновлення на роботі, зазначене вище рішення Луцького міськрайонного суду від 28 квітня 2017 року, яким задоволено позов частково і поновлено позивача на роботі з 01 квітня 2017 року, залишено без змін. При цьому апеляційним судом вказано, що відповідач фактично залишив без вирішення заяву позивача від лютого 2017 року про переведення його на постійне місце роботи, жодних належних та допустимих доказів, які би стверджували про неможливість укладення із ним трудових відносин на невизначений строк, відповідач не надав. Разом з тим, в ухвалі констатується, що у суді апеляційної інстанції при розгляді зазначеної справи встановлено, що працевлаштування на посаду заступника директора училища лише шляхом укладення контракту це є власна вимога самого директора, яка не передбачена не тільки нормами законодавства, а й будь-якими внутрішніми рішеннями відповідача.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Виходячи зі змісту ч.3 ст.21 КЗпП України, лише за угодою сторін контрактом встановлюються строк його дії, права, обовязки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового.

Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що після закінчення строку дії контракту сторони досягнули домовленості про продовження трудових відносин шляхом укладення нового контракту, хоча позивач бажав продовжувати трудові відносини, ініціюючи питання про безстроковий трудовий договір. Дана обставина підтверджена наявними в справі копіями заяв ОСОБА_1

Таким чином, вважати, що 22 березня 2017 року було укладено контракт між сторонами про роботу ОСОБА_1 на посаді заступника директора училища з навчально-виховної роботи з 01 квітня по 30 червня 2017 року, не можна, оскільки угоди сторін не було, так як ОСОБА_1 не дав на це своєї згоди. Тобто, і звільнення його з роботи 30 червня 2017 року у звязку із закінченням строку дії контракту не відповідає вимогам закону через не укладення контракту.

У даному випадку суд першої інстанції, аргументуючи відмову в позові, помилково вважав, що між сторонами існували правовідносини на підставі укладеного трудового контракту, при цьому проігнорувавши факт реального продовження трудових відносин, повязаних із поновленням ОСОБА_1 з 1 квітня 2017 року на посаді судовими рішеннями.

Отже, оскільки трудові права ОСОБА_1 порушені, то вони мають бути захищені у встановленому законом порядку.

Враховуючи вищенаведене та аналізуючи вказані норми закону і обставини, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили, колегія суддів приходить до висновку, що у звязку з незаконним звільненням, позивач ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі з 01.07.2017 року на посаді заступника директора із навчально-виховної роботи Державного професійно-технічного навчального закладу «Луцьке професійно-технічне училище» із виплатою йому відповідного середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивач працював на умовах 5-денного робочого тижня.

Беручи до уваги норми Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (в редакції від 07.08.2015 р.) та виходячи із довідки про доходи за два попередніх місяці перед звільненням (квітень, травень 2017 року), виданої відповідачем 21 липня 2017 року, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить: 449,39 грн. (а.с.13).

Час вимушеного прогулу за період з 01.07.2017 року по 17.10.2017 року становить 75 робочих днів, тому розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, = становить 33704,25 грн.(із розрахунку: 449,39 грн. (середньоденна зарплата) х 75 роб.дн.).

Відповідно до положень статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалене рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею та документально підтверджені судові витрати.

Згідно з частиною 3 цієї статті, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру становить 1 відсоток ціни позову але не менше 640 гривень. Згідно з п.2 ч.2 ст.4 цього ж Закону, ставка судового збору за подання позову немайнового характеру фізичною особою становить 640 гривень.

Позивачем заявлено вимогу немайнового характеру про визнання наказу незаконним та поновлення на роботі та вимогу майнового характеру - стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Тому при зверненні до суду за вимоги немайнового характеру підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1280 грн., також за вимогу майнового характеру з урахуванням ціни позову підлягав сплаті судовий збір у мінімально встановленому розмірі 640 грн., всього 1920 гривень.

Крім цього, при подачі апеляційної скарги слід було сплатити судовий збір у розмірі 2112 грн. за всіма вимогами (110% від ставки, що підлягала сплаті при зверненні до суду, 1920 грн.х110%). Однак позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.І ст.5 Закону України "Про судовий збір".

У звязку з тим, що апеляційним судом ухвалене рішення на користь позивача, подана апеляційна скарга задоволена, відповідно до положеньстатті 88 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути у дохід держави судовий збір у розмірі 4032 гривні, а саме: 1920 гривень за розгляд справи судом першої інстанції, та 2112 гривень судового збору за подання апеляційної скарги .

Згідно з вимогами п. 3, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права. А тому оскаржуване рішення слід скасувати і ухвалити нове про задоволення позову.

Керуючись статтями 303, 304, 307, 309, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 серпня 2017 року в даній справі скасувати і ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити.

Визнати незаконним і скасувати наказ директора Державного професійно-технічного навчального закладу «Луцьке вище професійне училище» №95-к від 30 червня 2017 року.

Поновити ОСОБА_1 на роботі в Державному професійно-технічному навчальному закладі «Луцьке вище професійне училище» на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи з 01 липня 2017 року.

Стягнути з Державного професійно-технічного навчального закладу «Луцьке вище професійне училище» в користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 33704 (тридцять три тисячі сімсот чотири) грн. 25 коп., за період з 01 липня 2017 року по 17 жовтня 2017 року.

Стягнути з Державного професійно-технічного навчального закладу «Луцьке вище професійне училище» в дохід держави 4032 (чотири тисячі тридцять дві) грн. судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді