Рішення № 6964119, 27.11.2008, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Справа №22-1156/2008 р.Головуючий у 1 -ій інстанції Іванченко A.M.

Категорія 45.Суддя - доповідач Дяченко В.М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2008 року.

Колегія судців судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

Головуючої - Песоцької Л.І. Суддів- Дяченко В.МГ, Сороки Г.П. При секретарі - Стрілецькій О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і Маріупольської міської ради, третя особа - Управління земельних ресурсів у м. Маріуполі, про визнання частково недійсними рішення Маріупольської міської ради і Державного акту на право приватної власності на землю та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 19 вересня 2008 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 19 вересня 2008 року було частково задоволено зазначений позов і визнано недійсним п. 1.4.2 рішення Маріупольської міської ради №124/1 від 20 березня 2002 року в частині виділення у приватну власність відповідачу земельної ділянки площею 0,0710 га по АДРЕСА_1, а також визнано недійсним Державний акт на право приватної власності на землю від 12 квітня 2002 року на ім'я відповідача.

Стягнуто з відповідача на користь позивача на відшкодування витрат по сплаті судового збору 8,5 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 7,5 грн. і витрат за надання правової допомоги - 600 грн., а також стягнуто на користь Науково-дослідницького експертно-криміналістичного центру Головного управління МВС України в Донецькій області витрати за проведення судово-почеркознавчої експертизи 438 грн.

В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з цим рішенням і посилаючись в апеляційній скарзі на невідповідність висновків суду обставинам справи відповідач просить апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, відповідача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_3 та представника Маріупольської міської ради ОСОБА_4, які підтримали доводи апеляційної скарги, позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_5, які заперечували проти скарги, перевіривши матеріали справи у межах апеляційного оскарження і доводи апеляційної скарги, колегія судців вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції -зміні, з таких підстав :

Судом встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що згідно договору на право забудування від 11 жовтня 1936 року земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 площею 772,5 кв.м була виділена батькові сторін - ОСОБА_6, для будівництва будинку і останній збудував і став власником цього будинку. Після смерті ОСОБА_6 за свідоцтвами про право власності та право на спадщину за законом від 21 грудня 1978 року власником зазначеного будинку стала дружина померлого - ОСОБА_7 На підставі договору дарування від 16 травня 1989 року власником 11/25 частки цього будинку та жилої прибудови з належними до нього надвірними побудовами, які розташовані на земельній ділянці площею 772 кв.м став ОСОБА_1 - позивач, а на підставі договору дарування від 16 квітня 1993 року власником 14/25 частки будинку та жилої прибудови з належними до нього надвірними побудовами став ОСОБА_2 - відповідач. Право власності сторін на ці частка будинку належним чином зареєстроване в БТІ м. Маріуполя. На підставі п. 1.4.2 рішення Виконкому Маріупольської міської ради №124/1 від 20 березня 2002 року відповідачу передана у приватну власність земельна ділянка за зазначеною адресою площею 710 кв.м, на яку він 10 квітня 2002 року отримав Державний акт про право приватної власності на землю.

Виходячи з того, що за висновком спеціаліста в користуванні сторін знаходиться земельна ділянка площею 1004 кв.м, але батькові сторін у встановленому законом порядку виділялася для забудови тільки земельна ділянка площею 772,5 кв.м, порядок користування якою між сторонами не був визначений, акт встановлення меж земельної ділянки від 19 лютого 2002 року підписаний не позивачем, а іншою особою, що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову.

З таким висновком суду в цій частині колегія суддів не може не погодитися, оскільки він відповідає обставинам справи, наданим доказам і нормам матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач став власником відповідної частки будинку та жилої прибудови з належними до нього надвірними побудовами на підставі договору дарування від 16 квітня 1993 року.

Відповідно до ст. 30 ч.ч.2,4 ЗК України (в редакції введеної в дію з 15 березня 1991 року), яка була чинною на час укладання зазначеного договору, при переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів і право власності або право користування земельною ділянкою підлягало посвідченню Радами народних депутатів.

Відповідач вимоги цієї норми матеріального права не виконав, заходів для поділу земельної ділянки та її реєстрації не прийняв, в добровільному порядку порядок користування земельною ділянкою між сторонами також не був визначений. Тому при таких обставинах, коли земельна ділянка знаходилася у спільному користуванні сторін, є обґрунтованим висновок суду першої інстанції відносно визнання недійсними оспорюваних актів, оскільки з 772 кв.м спільної земельної ділянки у власність відповідача надано 710 кв.м.

Крім того, за змістом ст. 125 ч.ч.1,3, ст.126 ч.1 ЗК України (в редакції від 25 жовтня 2001 року, яка є чинною на момент вирішення спору), право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або

користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною посвідчується державними актами.

Згідно зі ст.ст. 152 ч.3 п. «г», 155 ч.1 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування і у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони є співвласниками будинку, який розташований на земельній ділянці площею 772 кв.м, яка у встановленому законом порядку була виділена їх батьку в користування з встановленням її меж в натурі під побудування будинку на підставі договору на право забудування від 11 жовтня 1936 року. Інші докази про те, що будь-кому з наступних власників будинку у встановленому законом порядку, з додержанням вимог ст.ст. 125,126 ЗК України виділялася в постійне користування додаткова площа земельної ділянки у справі відсутні.

При таких обставинах доводи апеляційної скарги про те, що у зв'язку з тим, що у фактичному користуванні сторін знаходиться земельна ділянка площею 1004 кв.м, із чого виходив і Виконком Маріупольської Ради, ухвалюючи п. 1.4.2 свого оспорюваного рішення №124/1 від 20 березня 2002 року, то відповідачу належить надати у приватну власність земельну ділянку площею 710 кв.м, колегія суддів вважає безпідставними тому, що ніяка додаткова площа земельної ділянки в користування сторін у встановленому законом порядку Виконкомом не виділялася, її межі в натурі не встановлювалися, тому є обґрунтованим висновок суду першої інстанції в частині визнання недійсними зазначеного пункту рішення Виконкому та Державного акту на право приватної власності на землю від 12 квітня 2002 року на ім'я відповідача, оскільки ці акти порушують право користування земельною ділянкою позивача.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильність прийнятого в цій частині рішення суду першої інстанції.

Проте повністю з висновками суду першої інстанції колегія судців не може погодитися, оскільки правильно встановивши обставини справи і правовідносини сторін, суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення дійшов висновку, що земельна ділянка перебувала у спільній частковій власності сторін, який не відповідає обставинам справи, і при наявності у справі окремої ухвали суду від 19 вересня 2008 року про те, що в частині усунення порушень користування земельною ділянкою позов залишено без розгляду, в порушення норм процесуального права зайво вказав про це і з резолютивній частині рішення, а вирішуючи питання в частині стягнення витрат на проведення судово-почеркознавчої експертизи, не вказав з кого ж належить стягнути ці витрати.

У зв'язку з цим рішення суду першої інстанції в зазначених частинах на підставі ст. 309 ЦПК України підлягає зміні і уточненню, а саме : з мотивувальної частини рішення підлягає виключенню вказівка на те, що земельна ділянка перебувала у спільній частковій власності сторін, а з резолютивної частини - вказівка про те, що в частині усунення порушень користування земельною ділянкою позов залишити без розгляду.

Це ж рішення в частині стягнення витрат на проведення судово-почеркознавчої експертизи підлягає уточненню, а саме : оскільки суд першої інстанції дійшов висновку

про часткове задоволення позову, з чим погоджується і колегія суддів, і ні одна із сторін не сплачувала ці витрати, то, згідно зі ст. 88 ч.ч.2,5 ЦПК України, зазначені витрати підлягають покладанню на відповідача.

В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без зміни.

Керуючись ст.ст. 303,307,309,313,314 ЦПК України, колегія суддів -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 19 вересня 2008 року змінити.

Виключити з мотивувальної частини рішення вказівку на те, що земельна ділянка перебувала у спільній частковій власності сторін, а з резолютивної частини - вказівку про те, що в частині усунення порушень користування земельною ділянкою позов залишити без розгляду.

Це ж рішення в частині стягнення витрат на проведення судово-почеркознавчої експертизи уточнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь науково-дослідницького експертно-криміналістичного центру Головного управління МВС України в Донецькій області (УДК в Донецькій області, код ОКНО 25574914, МФО 834016, р/р 35220001000450, згідно рахунку №1-369 від 8 серпня 2008 року) за проведення судово-почеркознавчої експертизи 438 гривень.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено протягом двох місяців з цього моменту шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.