Ухвала суду № 6963185, 27.11.2009, Донецький апеляційний адміністративний суд

головуючий суддя І інстанції Смагар С.В.

суддя доповідач Геращенко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

Іменем України

« 27 » листопада 2009 року справа № 2а-10041/09/0570

м. Донецьк, бул.Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Геращенка І.В.

суддів Арабей Т.Г., Малашкевича С.А.

при секретарі судового засідання Літвіновій Л.О.

за участю представників сторін :

від позивача Громчаков О.В. довір. від 20.06.2009 року № 26/10

від відповідача Ахман В.О. довір. від 09.09.2009 року № 8152/9/10-013, Устименко П.П. довір. від 09.09.2009 року № 8151/9/10-013

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Новоазовському районі Донецької області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду

від 22.09.2009 року

у справі № 2а-10041/09/0570

за позовом Дочірнього підприємства “Центральна районна аптека № 24”Товариства з обмеженою відповідальністю “Сігма Рент”

до відповідача Державної податкової інспекції у Новоазовському районі Донецької області

про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство “Центральна районна аптека № 24” Товариства з обмеженою відповідальністю “Сігма Рент” звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Новоазовському районі Донецької області про визнання недійсним податкового повідомлення рішення від 20.03.2009 року № 0000332300/0 про визначення суми податкового зобовязання по податку на прибуток в сумі 38731 грн., в тому числі основний платіж в сумі 26827 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 11904 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 22.09.2009 року у справі № 2а-10041/09/0570 (суддя Смагар С.В.) позовна заява задоволена.

Відповідачем подана апеляційна скарга, в якій вона просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовної заяви відмовити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує невірним застосуванням норм матеріального права.

Зазначає, що в постанові суду неповно відображені усі обставини справи, які мають значення для вирішення спору, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Вважає, що податкове повідомлення рішення, яке оскаржувалось, прийняте в межах повноважень по встановленому факту порушення вимог Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

В запереченнях на апеляційну скаргу позивач вказав на її безпідставність.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів встановила.

В основу повідомлення рішення, яке оспорювалось, покладений акт від 12.03.2009 року № 119/23-30154591 про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

За результатами перевірки ДП “ЦРА № 24” ТОВ “ОАХК” інкримінувалось, зокрема, порушення вимог п.п.1.20.2 п.1.20. ст.1, п.п.4.1.3 п.4.1 ст.4, п.п.7.4.2, п.п.7.4.3 п.7.4 ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, а саме, ДП “ЦРА № 24” ТОВ “ОАХК” не враховано у складі валових доходів за період з 01.04.2007 року по 30.09.2008 року з метою оподаткування суму наданої фізичним особам знижки від вартості реалізованих товарів в розмірі 107306 грн. 19 коп., чим занижений обєкт оподаткування в розмірі 107306 грн. 19 коп., в результаті чого занижена сума податку на прибуток за період, який перевірявся, на загальну суму 26826 грн. 58 коп.

Правовою підставою застосування штрафних (фінансових) санкцій відповідачем визначені норми підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, ДП “ЦРА № 24” здійснює роздрібну торгівлю фармацевтичними товарами.

При здійсненні операцій з продажу за готівковий розрахунок фармацевтичних товарів вибірковим фізичним особам (пільговим категоріям громадян та пенсіонерам) надається знижка у розмірі 10% від вартості реалізованих товарів.

Загальна сума знижки на безпосередньо реалізовані за готівковий розрахунок препаратів фізичним особам за період з 1 квітня 2007 року по 30 вересня 2008 року становить 107306 грн. 19 коп.

Знижка надавалася особам, які не є платниками податку на прибуток.

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом першої інстанції та апеляційним судом.

В апеляційній скарзі вказується на порушення норм матеріального права, як вважає заявник апеляційної скарги, він правомірно застосував у спірних правовідносинах звичайні ціни.

Колегія суддів вважає такий висновок помилковим, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження податкових органів визначені Законом України “Про державну податкову службу в Україні” , ст. 10 визначено функції державних податкових інспекцій у тому числі щодо забезпечення обліку платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження податків, платежів.

Таким чином, відповідач у справі субєкт владних повноважень, на якого чинним законодавством покладені владні управлінські функції стосовно контролю у сфері податкових взаємовідносин.

Відповідно до ст. 11 Закону України “Про систему оподаткування” платники податку несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і додержання законів про оподаткування відповідно до законів України.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, з наступних підстав.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно пункту 4.1 статті 4 цього Закону валовий дохід є загальною сумою доходу платника податку від всіх видів діяльності, отриманих (нарахованих) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і за її межами.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону з метою оподаткування доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Згідно з підпунктом 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону положення підпунктів 7.4.1, 7.4.2 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

Визначення звичайної ціни врегульовано пунктом 1.20 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, відповідно до підпункту 1.20.1 якої, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Відповідно до підпункту 1.20.2 п. 1.20 ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована.

При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни.

Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Проаналізувавши вищенаведені норми, суд зазначає, що звичайна ціна має визначатися на ідентичні товари та на момент продажу таких товарів (тобто у спірних правовідносинах мали бути враховані тільки операції з продажу товару фізичним особам).

Як встановлено судом, при визначенні звичайної ціни відповідачем використані, в тому числі, первинні документи щодо господарських операцій позивача з його контрагентами (постачальниками), зокрема, накладні, а не тільки документи, які посвідчують господарські операції між позивачем та фізичними особами, яким була надана знижка, що призвело до невірного її визначення.

Як вбачається з акту перевірки, товар відповідачем не був ідентифікований, що унеможливлює визначення звичайної ціни на такий товар на момент його продажу.

Відповідно до п.1.23 ст.1 Закону “Про підприємства в Україні” підприємство реалізує свою продукцію, майно за цінами і тарифами, які встановлюються ним самостійно або на договірних засадах, а у випадках, передбачених законодавчими актами України, - за державними цінами та тарифами.

Тобто реалізація товарів підприємством з знижками не заборонена законом.

Позивач продавав фармацевтичні товари вибірковим фізичним особам (пільговим категоріям громадян та пенсіонерам) зі знижкою у розмірі 10% від вартості реалізованих товарів на підставі наказу підприємства від 04.01.2007 року № 3 “Про надання знижок пенсіонерам та громадянам пільгових категорій”, що не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів правомірність висновків про порушення позивачем законодавства при декларуванні результатів господарських операцій відповідно до пункту 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких підстав апеляційний адміністративний суд вважає, що постанова суду прийнята при вірному застосуванні норм матеріального права, тому підстав для її скасування не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст. 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, ст. 11 Закону України “Про систему оподаткування”, Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”, ст. 2, ст. 9, ст. 71, ст. 72, ст. 160, ст. 167, ст. 195, ст. 196, п.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ст. 211, ст. 212, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Новоазовському районі Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22.09.2009 року у справі № 2а-10041/09/0570 залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22.09.2009 року у справі № 2а-10041/09/0570 за позовом Дочірнього підприємства “Центральна районна аптека № 24” Товариства з обмеженою відповідальністю “Сігма Рент” до Державної податкової інспекції у Новоазовському районі Донецької області про визнання недійсним податкового повідомлення рішення залишити без змін.

Ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

У судовому засіданні 27.11.2009 року проголошена вступна та резолютивна частина ухвали, повний текст ухвали виготовлений 02.12.2009 року.

Головуючий І.В.Геращенко

Судді Т.Г.Арабей

С.А.Малашкевич