Постанова № 69626510, 19.10.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/5068/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2017 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії:

головуючої судді Потоцької Н.В.

судді Балан Я.В.

судді Корой С.М.

розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) про визнання протиправними дій щодо ненадання первинної безоплатної допомоги у встановлений законом строк з питань зазначених у зверненні ,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) щодо не надання ОСОБА_1 первинної безоплатної правової допомоги у встановлений законом строк з питань зазначених у зверненні від 14.08.2017 року (вх. № КО-6468/0/5-17 від 18.08.2017 року);

- визнати протиправними дії Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) щодо надання ОСОБА_1 неякісної правової допомоги з питань зазначених у зверненні від 14.08.2017 року (вх. № КО-6468/0/5-17 від 18.08.2017 року);

- зобовязати Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) у строк встановлений законом надати ОСОБА_1 розяснення з правових питань відповідно до звернення від 14.08.2017 року (вх. № КО- 6468/0/5-17 від 18.08.2017 року) і у той же строк подати до суду звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог, представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 не надано первинної безоплатної правової допомоги у встановлений законом строк з питань зазначених у зверненні від 14.08.2017 року, у звязку із чим вказані дії субєкта владних повноважень призвели до порушення права ОСОБА_1, ОСОБА_2, на отримання якісної безоплатної первинної правової допомоги, відповідно до Закону України «Про безоплатну правову допомогу».

Представник позивача подав заяву за вхід. № 27913/17 про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача вважає заявлені позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. В обґрунтування заявленої правової позиції надав письмові заперечення, в яких зокрема зазначив наступне.

Щодо суті питань, поставлених позивачем в зверненні, то Держгеокадастром надана відповідь листом від 19.09.2017 № КО-6468/0-0.21-3889/6-17 стосовно отримання відомостей з Державного земельного кадастру в рамках наданих повноважень.

Позивачем не вказано, в чому саме відповідь на звернення є неналежною.

Так, однією з вимог є ненадання інформації, а інша щодо неякісної відповіді.

З цього приводу відповідач вказує, що не ознайомленість особи з нормами чинного законодавства та/або незрозумілість для неї певних положень, не може бути підставою для визнання протиправними дій субєкта владних повноважень.

Вказані доводи, спростовують доводи позивача щодо порушень відповідачем його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно - правових відносин.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо не має перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні.

З урахуванням приписів ст. 128 КАС України, зважаючи на те, що у судове засідання прибули не всі особи, які беруть участь у справі, суд вирішив розглянути справу у письмовому провадженні.

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.

14.08.2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) з зверненням про надання безоплатної первинної правової допомоги.

Згідно поданого звернення вони просять:

Відповідно до Закону України «Про безоплатну правову допомогу» просимо надати інформацію стосовно наявності в межах земельних ділянок, на яких розташовані памятки культурної спадщини місцевого значення, зокрема, памятки архітектури та містобудування, земель, які не підлягають передачі у приватну власність відповідно до статті 83 Земельного кодексу України.

Вказане звернення направлено на адресу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) засобами поштового звязку. Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення № 6500136434157, відправлення доставлено на адресу відповідача 16.08.2017 р. (а/с. 11).

19.09.2017 р. за № КО-6468/0-0.21-3889/6-17 Держгеокадастром направлено лист «Про розгляд звернення», в якому повідомлено.

Внесення відомостей до Державного земельного кадастру здійснюється відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр» та Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051.

Відповідно до вимог статті 2 Закону режимоутворюючий об'єкт - об'єкт природного або штучного походження (водний об'єкт, об'єкт магістральних трубопроводів, енергетичний об'єкт, об'єкт культурної спадщини, військовий обєкт, інший визначений законом об'єкт), під яким та/або навколо якого у зв'язку з його природними або набутими властивостями згідно із законом встановлюються обмеження у використанні земель.

Згідно з статтею 14 Закону до Державного земельного кадастру включаються, зокрема, такі відомості про обмеження у використанні земель як опис режимоутворюючого об'єкта - контури, назви та характеристики, що обумовлюють встановлення обмежень (за наявності такого обєкта).

Відповідно до додатку 1 до Порядку територіальна зона (група обєктів Державного земельного кадастру) містить, зокрема, відомості про обмеження у використанні земель та режимоутворюючі обєкти.

Відповідно до вимог статті 28 Закону, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про обмеження у використанні земель, безпосередньо встановлені законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, здійснюється:

-у процесі державної реєстрації земельних ділянок та внесення змін до відомостей про них;

-на підставі заяви органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування рішенням якого затверджена документація із землеустрою, яка є підставою для внесення відомостей про ці обмеження до Державного земельного кадастру, В порядку, визначеному статтею 32 цього Закону.

Згідно пункту 174 Порядку на отримання витягу з Державного земельного кадастру про обмеження у використанні земель мають право:

1)органи державної влади, органи місцевого самоврядування для здійснення своїх повноважень, визначених законом;

2)власники, користувачі земельних ділянок або уповноважені ними особи, земельні ділянки яких розташовані в межах або перетинаються межами обмежень у використанні земель та/або межами їх режимоутворюючих об'єктів (за наявності таких об'єктів);

3)особи, в інтересах яких встановлено обмеження, або уповноважені ними особи.

Згідно з частиною першою статті 791 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Відповідно до частини другої статті 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

На сьогодні Державний земельний кадастр містить інформацію про сформовані та зареєстровані земельні ділянки, відомості про які внесено до нього на підставі відповідної документації із землеустрою, яка передбачена статтею21 Закону.

Відомості про Несформовані земельні ділянки у Державному земельному кадастрі відсутні.

Відповідно до вимог статті 38 Закону відомості з Державного земельного кадастру надаються у формі: витягів 3 Державного земельного кадастру про обєкт Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру; викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.

Відомості про обмеження у використанні земельної ділянці надаються у формі витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку містить усі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги. Складовою частиною витягу є кадастровий план земельної ділянки, сформований як викопіювання а кадастрової карги (плану) території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

З 01.01.2015 відповідно до Переліку адміністративних послуг органів виконавчої влади, які надаються через центр надання адміністративних послуг, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.05.2014 № 523-р, надання відомостей з Державного земельного кадастру здійснюється через центр надання адміністративних послуг.

Згідно з частіною восьмою статті 12 Закону України «Про адміністративні послуги» субєктам надання адміністративних послуг забороняється приймати заяви, видавати субєктам звернень оформлені результати надання адміністративних послуг (у тому числі рішень про відмову в наданні адміністративних послуг), якщо такі послуги надаються черга центри надання адміністративних послуг, крім випадків подання заяв через Єдиний державний портал адміністративних послуг.

Також зазначено, що відповідно до частини першої статті 36 Закону «Про адміністративні послуги» на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру про: а) межі адміністративно-територіальних одиниць; б) кадастрові номери земельних ділянок; в) межі земельних ділянок; г) цільове призначення земельних ділянок; ґ) розподіл земель між власниками і користувачами (форма власності, вид речового права); д) обмеження у використанні земель та земельних ділянок; е) зведені дані кількісного та якісного обліку земель; є) нормативну грошову оцінку земель та земельних ділянок; ж) земельні угіддя; з) частини земельної ділянки, на які поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; и) координати поворотних точок меж об'єктів кадастру; і) бонітування ґрунтів; ї) інші відомості про земельні ділянки.

Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного.

Приписами статті 59 ОСОБА_3 України вістановлено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Україна, ратифікувавши Європейську конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р., взяла на себе зобов'язання створити умови та можливості для надання безоплатної правової допомоги малозабезпеченим особам.

ОСОБА_4 України «Про безоплатну правову допомогу» визначає порядок і підстави надання безоплатної правової допомоги, суб'єктів її надання, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги, повноваження органів виконавчої влади у цій сфері, порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з питань надання безоплатної правової допомоги.

Визначальними принципами надання правової допомоги, що гарантується державою, відповідно до нового Закону є її доступність та якість.

Закон передбачає надання двох видів безоплатної правової допомоги - первинної та вторинної. Таким чином, законодавець диференціює поняття "доступу до права" (англ. access to law, фр. acces au droit) та "доступу до правосуддя" (англ. access to justice, фр. acces au justice), адже вони є різними як за своєю формою і змістом, так і за способом реалізації.

Приписами ст. 7 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» встановлено, що безоплатна первинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає в інформуванні особи про її права і свободи, порядок їх реалізації, відновлення у випадку їх порушення та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Права і свободи людини і громадянина є однією із найважливіших суспільних цінностей, головним об'єктом більшості конституційно-правових відносин.

Кожній людині має бути забезпечена можливість користуватись основними правами і свободами. Держава зобов'язана гарантувати реальне здійснення цих прав і свобод усіма доступними їй засобами.

Правам і свободам людини й громадянина присвячені статті 21-64 розділу II ОСОБА_3 України. Розміщення цього розділу після розділу "Загальні засади" перед розділами про органи державної влади підкреслює його важливість і нове співвідношення людини й держави, що встановлюється статтею 3 ОСОБА_3 України: людина визнається найвищою соціальною цінністю, а її права і свободи визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Положення ОСОБА_3 України про права і свободи людини й громадянина повністю узгоджуються з відповідними положеннями ратифікованих Україною міжнародних правових актів Загальної Декларації прав людини (1948 p.), Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права (1966 p.), Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966 p.), Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966 p.), Європейської конвенції з прав людини (1950 р.).

Соціальне призначення основних прав і свобод громадян виявляється в тому, що вони втілюють ідеали демократії, гуманізму і справедливості, сприяють всебічному розвиткові особи, надають громадянам широкі можливості для активної участі в управлінні суспільством і державою, функціонуванні державного й політико-правового механізму, а також сприяють підвищенню рівня загальної та правової культури особи, удосконаленню демократичного способу життя.

Конституційні права, свободи й обов'язки людини і громадянина мають певні юридичні особливості: виникають не на основі загальних правовідносин, а безпосередньо з правовідносин, передбачених конституцією, виражають насамперед і безпосередньо відносини громадянина й держави, не припиняються й не виникають раз у раз, а діють постійно, Їх зміст і обсяг для всіх громадян однакові, їх реальність забезпечується не так індивідуальними зусиллями окремого громадянина, як державним і суспільним ладом.

Закріплені в ОСОБА_3 України права, свободи й обов'язки людини та громадянина, їх широта, реальність, гарантованість відтворюють не тільки фактичний і юридичний статус особи в суспільстві, а й суть демократії, що існує у країні, соціальні можливості, закладені безпосередньо в суспільному ладі.

До конституційних прав і свобод людини та громадянина належать громадянські (особисті), політичні, соціально-економічні та культурно-духовні.

Громадянські (особисті) права і свободи людини та громадянина становлять основу правового статусу, вони закріплені в найбільшій кількості статей ОСОБА_3 України. До них належать право на життя, свободу і особисту недоторканність; недоторканність житла; охорону приватного життя; таємність листування й телефонних розмов, поштових, телеграфних та інших повідомлень; захист приватного життя особи; користування рідною мовою, а також свобода пересування й вибору місця проживання, свобода совісті.

Перелічені громадянські права і свободи в конституційному праві мають певні особливості: по суті вони є невіддільними, природними правами людини, тобто правами кожного і не пов'язані безпосередньо з належністю до громадянства країни; вони включають право на охорону гідності особи, що покладає відповідні обов'язки на державу та інших громадян і передбачає певну етику й законність поведінки державних службовців, їх уважне, чуйне ставлення до людей, що відповідає правовим приписам, а також вимоги до членів суспільства не порушувати права і свободи інших; особливо значущими і найвразливішими є права щодо недоторканності особи, її житла, приватного життя, таємності листування, телефонних розмов, поштових, телеграфних та інших повідомлень.

Політичні права пов'язані з наявністю громадянства України й на відміну від громадянських (особистих) прав, адресованих ОСОБА_3 України "кожному", належать тільки громадянам. Реалізація цих прав дає змогу громадянам брати участь у політичному житті суспільства, управлінні державою (статті 36, 38-40). Громадяни, асоційовані як народ, здійснюють владу, а окремий громадянин як індивід бере участь у цьому процесі. Стосовно політичних прав правосуб'єктність у повному обсязі настає з 18 років.

До політичних належить право брати участь в управлінні справами держави (як безпосередньо, так і через представників). Формами безпосереднього здійснення громадянами політичної державної влади є референдуми, всенародні голосування з питань державного й місцевого життя, усі види участі у виборах до органів державної влади і місцевого самоврядування. Формами впливу громадян на політичну державну владу всіх рівнів є вплив виборців на своїх депутатів, виражання суспільної думки з усіх питань внутрішньої та зовнішньої політики.

До політичних прав належать також право на об'єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав та свобод і задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення, захисту прав і свобод інших людей; право збиратися мирно, без зброї, проводити збори, мітинги, походи й демонстрації, якщо про них завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування, тощо.

Соціально-економічні права і свободи є основою всіх інших прав і свобод. Вони стосуються таких важливих сфер життя, як власність, трудові відносини, здоров'я, відпочинок, і сприяють забезпеченню матеріальних, духовних, фізичних та інших соціально значущих потреб й інтересів особи. У статтях 13, 14, 41, 42 ОСОБА_3 України розглядаються економічні права і свободи, у статтях 43 - 49 соціальні. Їх реальність робить державу соціальною, що забезпечує належний рівень життя людини, її вільний розвиток.

До самостійних конституційних прав і свобод людини й громадянина в системі прав і свобод належать культурно-духовні. За змістом це суб'єктивні права людини в культурній (духовній, ідеологічній) сфері, певні можливості доступу до духовних здобутків свого народу й людства загалом, їх засвоєння, використання, а також до участі в їх подальшому розвитку.

До культурних прав і свобод належать права на освіту, свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, на результати своєї інтелектуальної і творчої діяльності (статті 53, 54 ОСОБА_3 України).

ОСОБА_3 України закріплює гарантованість реалізації прав і свобод особи. Обов'язок гарантувати забезпечення реалізації прав і свобод покладається насамперед на державу (статті 3, 15, 30, 34, 46 та ін. ОСОБА_3 України). Таке гарантування здійснюється всією системою органів законодавчої, виконавчої та судової влади в Україні.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що звернення позивача не містить вимоги щодо інформування про його права та свободи, як і порядок їх реалізації.

Безоплатна первинна правова допомога включає такі види правових послуг:

1) надання правової інформації;

2) надання консультацій і роз'яснень з правових питань;

3) складення заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім документів процесуального характеру);

4) надання допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що законодавець визначив вичерпний перелік правових послуг, які включаються до безоплатної правової допоги.

1) надання правової інформації;

2) надання консультацій і роз'яснень з правових питань;

3) складення заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім документів процесуального характеру);

4) надання допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації.

Правова інформація - це сукупність документальних або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення, боротьбу з ними та їх профілактику. Отже, правова інформація має широкий зміст, що пояснюється чисельністю об'єктів і джерел.

Уся правова інформація, як зазначається у Законі України «Про інформацію», за характером джерел поділяється на дві основні групи: офіційну й неофіційну. Офіційна правова інформація міститься в документах трьох видів: нормативних, правозастосовних і статистичних, її джерелом є державні органи й посадові особи. Така інформація має велике значення у державотворенні. Неофіційна правова інформація міститься у матеріалах наукових досліджень, лекціях, доповідях з правової тематики.

Джерелами правової інформації є ОСОБА_3 України, інші законодавчі й підзаконні нормативні правові акти, міжнародні договори та угоди, норми й принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань. Отже, правова інформація поділяється на нормативну і ненормативну.

Види правової інформації:

1) Офіційна правова інформація - це інформація, яка виходить від повноважних державних органів, що має юридичне значення і спрямована на регулювання суспільних відносин.

а) Нормативна правова інформація (нормативна частина правової інформації, що становить її ядро, - це сукупність нормативних правових актів у всьому їх різноманітті і динаміці).

б) Інша офіційна правова інформація (до іншої (ненормативною) офіційної правової інформації можна віднести: ненормативні акти загального характеру; акти офіційного роз'яснення; правозастосовні акти.

2) Інформація індивідуально правового характеру - виходить не від повноважних державних органів, а від різних суб'єктів права, які не мають владних повноважень, - громадян, організацій (договори, скарги, що породжують юридичні наслідки). Спрямована на створення або зміна юридичних відносин.

3) Неофіційна правова інформація - матеріали та відомості про законодавство і практику його застосування, відрізняється від офіційної правової інформації та правової інформації, що має юридичне значення, перш за все тим, що не тягне правових наслідків.

З урахуванням викладено, колегія суддів приходить до висновку, що «Звернення про надання безоплатної первинної правової допомоги від 14.08.2017 р.» не відповідає критеріям визначеним ст. ст. 7 - 9 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» та не відноситься до видів правових послуг, визначених як первинна правова допомога.

Також колегія суддів звертає увагу на наступне.

Приписами п. 9 ст. 10 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», звернення, що не стосуються надання первинної правової допомоги, розглядаються в порядку, встановленому законодавством про звернення громадян.

Закон України «Про звернення громадян» регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм ОСОБА_3 України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) 19.09.2017 року надала відповідь на звернення від 14.08.2017 року (вх. № КО-6468/0/5-17 від 18.08.2017 року) в рамках місячного строку визначеного приписами ст. 20 Закону України «Про звернення громадян».

Оскаржуване звернення датоване 14.08.2017 р. зареєстроване Держгеокадастр за вх. № КО-6468/0/5-17 від 18.08.2017 року, місячний строк за загальним правилом рахується з наступного дня тобто 19.08.2017 р., отже відповідач надав відповідь на звернення в рамках строку визначеного Законом.

Крім цього, колегія суддів вважає за необхідне акцентувати увагу позивача на тому, що його звернення не дає можливості а ні відповідачу, а ні суду визначити місцезнаходження земельних ділянок, на яких розташовані памятки культурної спадщини місцевого значення, зокрема, памятки архітектури та містобудування, земель, які не підлягають передачі у приватну власність, оскільки в зверненні не вказано ідентифікуючих ознак (область, район, місто, територіальний округ, та інше).

Вказане взагалі унеможливлює надання відповіді по суті звернення позивача а ні по Закону України «Про звернення громадян», а ні по Закону України «Про безоплатну правову допомогу».

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Керуючись ст. ст. 6-8, 11, 71, 86, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя Потоцька Н.В.

Суддя Балан Я.В.

Суддя Корой С.М.