Ухвала суду № 69616447, 17.10.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]

17 жовтня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді: Мазурик О.Ф.,

суддів: Махлай Л.Д., Кравець В.А.,

секретаря: Борисенко Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 липня 2017 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаційна компанія «Роза вітрів» про визнання строкового трудового договору розірваним, зобов'язання вчинити певні дії та виплату компенсації,-

В С Т А Н О В И Л А:

14 липня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом, уточненим в подальшому, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаційна компанія «Роза вітрів» (далі - ТОВ «АК «Роза вітрів», Компанія), мотивуючи свої вимоги тим, що він за строковим трудовим договором працював на посаді бортпровідника у ТОВ «АК «Роза вітрів». 04.02.2016, за відповідним наказом, відповідачем його було направлено у відрядження до м. Лахор (Пакистан) на строк з 14.02.2016 по 29.03.2016 включно. Після повернення з відрядження, у зв'язку з поганим самопочуттям він звернувся до лікарні, де йому було поставлено діагноз «Черевний тиф». Вказував, що він неодноразово звертався до Компанії із заявами про дострокове розірвання трудового договору за ст. 39 КЗпП України з 06.07.2016 у зв'язку з відсутністю можливості виконувати свої обов'язки за станом здоров'я з виплатою вихідної допомоги в порядку ст. 44 КЗпП України, які відповідачем не задоволені.

Позивач, посилаючись на те, що відповідач, направляючи його у відрядження до м. Лахор (Пакистан) допустив порушення законодавства України про працю в частині незабезпечення здорових умов роботи, не провів профілактичного щеплення проти інфекційного захворювання, що для Компанії є обов'язковим, просив визнати строковий трудовий договір від 18.07.2011 з додатком, яким строк договору продовжено до 18.07.2016, розірваним з 08.07.2016, на підставі ст. 39 КЗпП України, у зв'язку з неможливістю продовжувати роботу за станом здоров'я та порушення власником законодавства про працю та трудового договору; зобов'язати виплатити вихідну допомогу в порядку ст. 44 КЗпП України у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку, що становить 145 984,78 грн., зобов'язати виплатити заробітну плату за травень та червень відповідно, що не була виплачена з розрахунку середньомісячної заробітної плати в сумі 97 323,18 грн., зобов'язати здійснити компенсаційні виплати за 127 днів невикористаної відпустки, що становить 257 419,81 грн. та виплатити компенсацію витрат на лікування

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24 липня 2017 року в задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій вказував, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, таким, що ухвалене внаслідок неповного з'ясування обставин справи, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права та з неправильною оцінкою та дослідженням доказів.

Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відповідачем було проведено всі належні розрахунки, оскільки судом не досліджувався факт того, що розрахунок суми компенсації був проведений та здійснений.

Вказував на те, що рішення суду з посиланням на наказ № 189 від 09.04.2008 «Про затвердження положення про експертизу тимчасової непрацездатності» обґрунтоване тим, що згідно ст. 39 КЗпП України позивачем не доведено факт, що він мав стійку непрацездатність або інвалідність. Натомість судом першої інстанції не застосовано інші положення даного наказу.

При ухваленні рішення судом не взято до уваги, що відповідно до положень ст. 39 КЗпП України строковий трудовий договір підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби та проігноровано факти, вказані стороною позивача, порушення відповідачем норм діючого трудового законодавства, зокрема ст. 43 Конституції України, згідно якої кожний має право на належні, безпечні і здорові умови праці, ст. 153 КЗпП України, пункт 3.1. Трудового договору від 03.12.2010, укладеного між сторонами, а саме в частині обов'язку ТОВ «АК «Роза вітрів» протягом строку дії договору забезпечити безпечні та здорові умови праці, що запобігають виробничий травматизм.

За вказаних обставин просив рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 липня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача - ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити з підстав, наведених в ній

Представники відповідача - Силкіна В.С. в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала та просила відхилити.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач наказом від 18.07.2011 року №280-К-2 був прийнятий на посаду бортпровідника в ТОВ «Авіаційна компанія «Роза вітрів» за строковим трудовим договором з 18.07.2011, який було подовжено згідно додатку №1 від 17.07.2015, та дія строкового договору закінчувалась 18.07.2016.

Відповідно до наказу № 71-ВР від 04.02.2016, ряд працівників ТОВ «Авіаційна компанія «Роза вітрів», в тому числі і позивач, були відряджені в м. Лахор (Пакистан) на період з 14.02.2016 по 29.03.2016 включно.

Починаючи з 06.04.2016 позивач проходив стаціонарне лікування в Олександрівській клінічній лікарні м. Києва в інфекційному відділенні № 2 з діагнозом «Черевний тиф» (а.с.8,9). З 11 травня 2016 року по 30 червня 2016 року ОСОБА_2 лікувався амбулаторно.

Згідно рішення ЛKK № 49 від 30.06.2016, виданого поліклінічним відділенням ДЗ «РКЛ МОЗ України», ОСОБА_2 був недопущений до виконання основної роботи бортпровідника протягом 1 місяця та йому було рекомендовано працевлаштування не пов'язане з харчовими продуктами та обслуговуванням людей, а також рекомендовано через один місяць пройти повторне бактеорологічне обстеження. Листок непрацездатності позивача був закритий та призначено стати до роботи з 30.06.2016, відповідно до рекомендацій ЛКК.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 16.06.2016 вперше звернувся до ТОВ «АК «Роза вітрів» із заявою про його звільнення у зв'язку із хворобою.

Судом встановлено, що позивач 06.07.2016 вдруге звернувся до відповідача із заявою про дострокове звільнення його з роботи з підстав, передбачених ст. 39 КЗпП України, у зв'язку з неможливістю виконувати свої обов'язки за станом здоров'я. ОСОБА_2 просив звільнити його з 06.07.2016 з виплатою вихідної допомоги в порядку ст. 44 КЗпП України.

На заяву позивача про дострокове розірвання трудового договору з 06.07.2016, відповідач надав позивачу письмову відповідь про відмову дострокового розірвання трудового договору, строк якого закінчується 18.07.2016, мотивуючи відмову тим, що відповідно до протоколу ЛКК від 30.06.2016 позивач був недопущений до основної роботи строком на 1 місяць з рекомендацією переведення його на іншу роботу, не пов'язану з харчовими продуктами та обслуговуванням людей і позивач на таке переведення погодився.

Так, як вірно встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 04.07.2016 позивач звертався до керівництва ТОВ «АК «Роза вітрів» з письмовою заявою з проханням перевести його на посаду інженера з ведення документації служби бортпровідників з 04.07.2016.

Наказом № 53-К від 04.07.2016 позивача було тимчасово переведено на посаду інженера з ведення документації служби бортпровідників з 04.07.2016 по 30.07.2016 на підставі заяви ОСОБА_1 та довідки ЛКК від 30.06.2016.

08.07.2016 позивач знову звернувся до відповідача із заявою про звільнення його з посади бортпровідника і розірвання трудового договору в порядку ст. 39 КЗпП України, у зв'язку з відсутністю можливості виконувати свої обов'язки за трудовим договором за станом здоров'я. До заяви було додано Консультацію інфекціоніста клініки «Гармонія здоров'я» від 07.07.2016 (діагноз - хронічний гастродуоденіт, хронічний холіцистопанкреатит).

Наказом № 23 з/к від 18.07.2016 ОСОБА_2 був звільнений з посади бортпровідника у зв'язку з закінченням строку трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України з проведенням всіх необхідних розрахунків, в тому числі й грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку у кількості 129 календарних днів за період роботи з 18.07.2013 по 18.07.2017.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив із відсутності правових підстав для задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно п.п. 10, 11 Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 № 170, у контракті передбачаються обсяги пропонованої роботи та вимоги до якості і строків її виконання, строк дії контракту, права, обов'язки та взаємна відповідальність сторін, умови оплати й організації праці, підстави припинення та розірвання контракту, соціально-побутові та інші умови, необхідні для виконання взятих на себе сторонами зобов'язань, з урахуванням специфіки роботи, професійних особливостей та фінансових можливостей підприємства, установи, організації чи роботодавця.

Пунктом 2 ст. 36 КЗпП України встановлено, що підставою для припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Суд першої інстанції вірно встановив обставини справи та, враховуючи, що строк дії контракту між сторонами закінчився та наказом відповідача від 18.07.2016 ОСОБА_1 звільнено з роботи з підстав, передбачених п. 2 ст. 36 КЗпП України, дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що судом безпідставно не взято до уваги та не застосовано положення ст. 39 КЗпП України, якою передбачено розірвання трудового договору за станом здоров'я достроково на вимогу працівника, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 КЗпП України строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу.

У Положенні про експертизу тимчасової непрацездатності, яке затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України № 189 від 09.04.2008 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 04.07.2008 за № 589/15280 (далі - Положення) міститься визначення тимчасової непрацездатності.

Згідно Положення тимчасова непрацездатність - це непрацездатність особи внаслідок захворювання, травми або з інших причин, що не залежить від факту втрати працездатності (пологи, карантин, догляд за хворим тощо), яка має тимчасовий зворотний характер під впливом лікування та реабілітаційних заходів, триває до відновлення працездатності або встановлення групи інвалідності, а в разі інших причин - до закінчення причин відсторонення від роботи.

Аналіз наведених положень закону приводить до висновку, що строковий трудовий договір може бути розірваний на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, якщо вони перешкоджають виконанню роботи за договором.

Як вірно встановлено судом першої інстанції ОСОБА_2 згідно протоколу ЛКК був недопущений до основної роботи строком на один місяць з рекомендацією переведення його на іншу посаду, а тому в подальшому мав приступити до основної роботи. Позивачем також не надано доказів, що внаслідок хвороби йому було встановлено інвалідність.

При цьому, суд вірно зазначив, що довідка ЛКК від 30.06.2016, на яку посилається позивач не містить приписів та рекомендацій щодо його звільнення з підстав, передбачених ст. 39 КЗпП України.

Таким чином, позивачем, відповідно до вимог ст. 10, 60 ЦПК України, не надано до суду першої інстанції належних та допустимих доказів, які вказують на те, що він за станом свого здоров'я не може виконувати роботу за строковим договором.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно не застосував положення ст. 39 КЗпП України та дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для визнання строкового трудового договору від 18.07.2011 розірваним з 08.07.2016 на підставі ст. 39 КЗпП України у зв'язку з неможливістю продовжувати роботу за станом здоров'я.

При цьому, суд першої інстанції вірно зазначив, що оскільки під час розгляду справи порушення трудового законодавства з боку відповідача, зокрема щодо порушення умов строкового контракту, не було встановлено, відсутні підстави для виплати позивачу вихідної допомоги у відповідності до ст. 44 КЗпП України.

Доводи апеляційної скарги, що судом не досліджувався факт того, що розрахунок суми компенсації був проведений та здійснений, є необґрунтованими та спростовуються правильно встановленими судом першої інстанції обставинами.

Судова колегія також відхиляє посилання відповідача на те, що ТОВ «АК «Роза вітрів» було порушено права позивача на належні, безпечні та здорові умови праці під час його перебування у відрядженні в Республіці Пакистан, враховуючи наступне.

Згідно вимог ст. 153 КЗпП України на власника або уповноважений ним орган покладається систематичне проведення інструктажу (навчання) працівників з питань охорони праці, протипожежної охорони.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи перед відрядженням працівників компанії, в тому числі ОСОБА_1, до м. Лахор (Пакистан) начальником служби бортпровідників ОСОБА_5 та льотним лікарем ОСОБА_6 було проведено інструктаж по особливо небезпечним інфекціям. Такий інструктаж позивачем було пройдено, про що свідчить його підпис у журналі проведених інструктажів.

Крім цього, згідно розділу IV Календаря профілактичних щеплень в Україні, який затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я від 11.08.2014 № 551 «Про удосконалення проведення профілактичних щеплень в Україні» та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.10.2014 за № 1237/26014 щеплення для профілактики черевного тифу є обов'язковим за наявності певних умов: ендемічна територія, ензоотична територія, епідемічні показання. В примітках даного наказу зазначено перелік професій, для яких передбачена профілактика черевного тифу шляхом здійснення щеплення, а саме щепленню підлягають працівники водогінних та каналізаційних мереж, станцій очистки.

В даному переліку професія «бортпровідник» відсутня, що виключає обов'язковість проведення щеплення на черевний тиф для працівників авіакомпанії та не може бути перешкодою для виконання обов'язків бортпровідниками авіакомпанії.

Більш того як вірно зазначив суд у своєму рішенні твердження позивача, що його захворювання на черевний тиф необхідно кваліфікувати як нещасний випадок не можуть бути взяті до уваги суду, оскільки спростовуються рішенням наради Головного управління Держпраці у Київській області від 01.12.2016, яким встановлено, що захворювання позивача не є нещасним випадком на виробництві та не пов'язано з виробничою діяльністю відповідача.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про виплату заробітної плати за травень, червень 2016 року, виплату компенсації за невикористану відпустку та компенсацію витрат на лікування.

Судом встановлено, що ТОВ «АК «Роза вітрів» при звільненні ОСОБА_1 здійснено всі необхідні виплати (т. 1, а.с. 160-162)

У період з 06.04.2016 по 29.06.2016 ОСОБА_2 перебував на лікарняному, що підтверджується листками непрацездатності серія АГЯ № 339568, серія АГЯ № 332474, серія АДА № 356089, які було оплачено відповідачем 30.05.2016 та 15.07.2016 (т. 1, а.с. 122-129).

Судом також встановлено, що матеріали справи не містять доказів здійснених витрат на лікування.

Беручи до уваги викладене, висновки суду щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про виплату заробітної плати за травень, червень 2016 року, виплату компенсації за невикористану відпустку та компенсацію витрат на лікування є правильними та відповідають нормам матеріального права.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом проведена неправильна оцінка доказів та безпідставно, з порушенням процесуальних норм, надана перевага одним доказам над іншими, що призвело до неправильного вирішення справи, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, були предметом дослідження в суді першої інстанції, отримали належну оцінку і висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом допущено порушення норм матеріального права, які передбачені ст. 309 ЦПК України, як підстави для скасування рішення.

За вказаних вище обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін як такого, що є законним та обґрунтованим.

Керуючись ст. 218, 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 липня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий:

Судді:

Справа № 753/13285/16-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/10683/2017

Головуючий у суді першої інстанції: Шклянка М.П.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.