Ухвала суду № 69615642, 10.10.2017, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2017 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Костіва О.З.

суддів - Храпак Н. М., Сташків Б. І.,

при секретарі - Романюк Х.Ю.

за участю представників відділу ДВС - Конопади М.І., Мисан О.П.,

представника скаржника ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 травня 2017 року в справі за скаргою ОСОБА_3 на бездіяльність державного виконавця по виконанню виконавчого листа у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про стягнення боргу,-

В С Т А Н О В И Л А:

В березні 2017 року ОСОБА_3 звернулась до Тернопільського міськрайонного суду із даною скаргою.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилалася на те, що державним виконавцем не вживаються достатні заходи по виконанню рішення суду у вказаному виконавчому провадженню. Зокрема, державний виконавець не притягав до відповідальності боржника за те, що він не з'являвся на виклики та не виконував його вимоги, не здійснював виїзд за місцем проживання боржника з метою виявлення його майна, не вживаються заходи по виявленню рухомого та нерухомого майна, зокрема, при наявності даних про те, що боржник перебуває в шлюбі, не надав запити щодо наявності майна, яке оформлене на чоловіка та є спільною сумісною власністю подружжя, не оскаржував відмову Тернопільського відділу поліції про відмову реєстрації кримінального провадження, не звертався до суду із клопотаннями про обмеження виїзду боржника за кордон, тощо.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 травня 2017 року скаргу задоволено частково.

Визнано бездіяльність державного виконавця Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби у виконавчому провадженню по виконанню виконавчого листа Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 липня 2016 року щодо невжиття заходів для встановлення рухомого та нерухомого майна, а саме, не перевірки майновий стану боржника за новим місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням, при наявності даних про те, що боржник перебуває в шлюбі, не вжитого заходів щодо виявлення майна яке оформлене на ОСОБА_6 та є спільною сумісною власністю подружжя.

Зобов'язано державного виконавця подати запити до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи яке належить ОСОБА_6, та набуте за час шлюбу із ОСОБА_5, що міститься в базах даних і реєстрах та перевірити майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.

В задоволенні решти скарги відмовлено.

В червні 2017 року Тернопільський районний відділ ДВС Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області подав на вказану ухвалу апеляційну скаргу, посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам. Зазначає, що у матеріалах виконавчого провадження №51590016, яке витребовувалося судом для огляду, наявна інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єктів від 13 липня 2016 року. Крім того, судом визнано бездіяльність державного виконавця в частині не вжиття заходів щодо виявлення майна яке є спільною сумісно власністю подружжя, аргументуючи це порушення вимог ч.6 ст.52 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року, який втратив чинність 05 жовтня 2016 року. Таким чином, згідно даної норми закону державний виконавець мав можливість до 05 жовтня 2016 року звернутися до суду з поданням про виділення частки спільно набутого майна подружжям, однак до 05 жовтня 2016 року ще не був повністю перевірений майновий стан боржника, що унеможливлювало звернення до суду із вищевказаним поданням, оскільки борг міг бути погашено і з майна, належного боржнику. Просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_3

В судовому засіданні представники відділу ДВС - Конопада М.І., Мисан О.П. апеляційну скаргу підтримали, зіславшись на мотиви, викладені в ній.

Представник скаржника ОСОБА_3 проти апеляційної скарги заперечив та просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи із наступного.

Задовольняючи скаргу частково суд першої інстанції виходив із того, що державний виконавець в повній мірі не виконав своїх зобов'язань в виконавчому провадженні щодо встановлення всього майна, на яке можна було звернути стягнення.

З таким висновком колегія суддів погоджується.

Судом встановлено наступні обставини.

В провадженні Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Тернопільській області знаходиться виконавче провадження у справі №515900116 на виконання виконавчого листа Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 травня 2016 року про стягнення з ОСОБА_5 в користь ОСОБА_3 заборгованість в сумі 134114 грн. 17 коп. та 1341 грн. понесених судових витрат, яке відкрито на підставі постанови державного виконавця від 08 липня 2016 року.

Постановою державного виконавця від 13 липня 2016 року накладено арешт на майно боржника - квартиру по АДРЕСА_1 та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, що належить боржнику.

Як вбачається із наданих матеріалів, державним виконавцем виносилися постанови про привід боржника, однак, Тернопільським ВП ГУНП в Тернопільській області їх не виконано, у зв'язку із тим, що двері квартири ніхто не відкривав.

Державним виконавцем також з'ясовано в яких банківських установах відкриті рахунки боржником та постановою від 21 липня 2016 року накладено арешт на грошові кошти, які знаходяться на рахунках, однак, на рахунках банківських установ відсутні грошові кошти.

Також державним виконавцем 06 вересня 2016 року в рамках виконавчого провадження здійснено запити в Державну інспекцію сільського господарства в Тернопільській області, управління держпраці в Тернопільській області, відділ Держгеокадастру у місті Тернополі, регіональний сервісний центр м.Тернопіль про надання інформації про наявність зареєстрованого у вказаних органах майна боржника ОСОБА_5.

Крім цього, 14 вересня 2016 року та 27 вересня 2016 року державним виконавцем було здійснено вихід за місцем проживання боржника по АДРЕСА_1, однак боржник за місцем свого проживання, незважаючи на вимогу державного виконавця, не з'явився, двері квартири не відчинив.

20 жовтня 2016 року державним виконавцем направлено подання до ТВП ГУНП в Тернопільській області про притягнення ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності, однак, як видно із відповіді ТВП ГУНП в Тернопільській області, відомості за вказаним поданням до Єдиного реєстру досудових розслідувань не внесено.

Відповіддю ТзОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» від 11 жовтня 2016 року надано відповідь, що ОСОБА_5 не має зареєстрованого майна в місті Тернополі, квартира АДРЕСА_1 не зареєстрована.

Крім того, державним виконавцем одержано відповіді із Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області, управління держпраці в Тернопільській області, відділу Держгеокадастру у місті Тернополі, регіонального сервісного центру м.Тернопіль про відсутність за ОСОБА_5 зареєстрованих транспортних засобів, земельних ділянок, чи іншого майна.

11 жовтня 2016 року державним виконавцем одержано інформацію з міграційної служби про зареєстроване місце проживання боржника за адресою АДРЕСА_2.

Як видно із відповіді відділу державної реєстрації актів цивільного стану від 13 жовтня 2016 року боржник ОСОБА_5 із 31 жовтня 1996 року перебуває в шлюбі із ОСОБА_6.

Відповідно до ст.383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до ст. 387 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року в редакції, яка діяла до 05 жовтня 2016 року, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Згідно ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року, який набрав чинності 05 жовтня 2016 року, вбачається, що виконавець зобовя'заний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Крім того, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що при наявності інформації про зміну боржником місця проживання державний виконавець не перевірив майновий стану боржника за новим місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.

Також, при наявності інформації про те, що боржник ОСОБА_5 із 31 жовтня 1996 року перебуває в шлюбі із ОСОБА_6, державним виконавцем не з'ясовано, шляхом подання відповідних запитів, про наявність майна, яке оформлене на чоловіка боржника - ОСОБА_6, нажите за час шлюбу та яке є їх спільною сумісною власністю, за наявності такого майна, не вжито заходів, щодо звернення стягнення на таке майно.

Колегія суддів не погоджується з посиланням апелянта про те, що судом невірно застосовано вимоги норми, яка втратила чинність ч.6 ст.52 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року щодо виявлення майна, яке є спільною сумісно власністю подружжя, оскільки згідно ч.6 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року, який набрав чинності 05 жовтня 2016 року, вбачається, що у разі, якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Отже, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Не беруться до уваги доводи апелянта, що в іншому виконавчому провадженні №52557958 державним виконавцем перевірено майновий стан ОСОБА_6, оскільки ОСОБА_3 подано скаргу на те, що державним виконавцем не вживаються достатні заходи по виконанню рішення суду у виконавчому провадженню №515900116.

Згідно з вимогами ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ст.ст.57, 58 ЦПК України суд встановлює наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч.3 ст.212 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області - відхилити.

Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 травня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно: