Вирок № 69607064, 18.10.2017, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа № 263/7652/17

Провадження № 1-кп/263/515/2017

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2017 року м. Маріуполь

Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого - судді Музики О.М.,

при секретарі - Лапоног Т.Г.,

за участю сторін кримінального провадження:

зі сторони обвинувачення: прокурора - Алакозова Г.В.,

представника потерпілого - ОСОБА_1,

зі сторони захисту: обвинуваченої - ОСОБА_2,

захисника - Горєлова О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Маріуполі кримінальне провадження № 12017050770001657 за обвинуваченням ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка народилася у м. Маріуполь Донецької області, громадянки України, не працюючої, незаміжньої, маючої малолітню доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, відносно якої позбавлена батьківських прав, раніше судимої:

-06 грудня 2011 року Центрально-Міським районним судом м. Кривий Ріг Дніпропетровської області за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 1 рік;

-13 лютого 2012 року Саксаганським районним судом м. Кривий Ріг Дніпропетровської області за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 1 рік 6 місяців;

-11 червня 2014 року Центрально-Міським районним судом м. Кривий Ріг Дніпропетровської області за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 1 рік з випробувальним терміном на 1 рік;

-16 грудня 2014 року Саксаганським районним судом м. Кривий Ріг Дніпропетровської області за ч. 3 ст. 185, ст. 71 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 1 рік 1 місяць обмеження волі;

-28 квітня 2014 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ст. 71, ст. 72 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 1 рік 1 місяць;

-13 червня 2016 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. ч. 1, 4 ст. 70 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 1 рік 2 місяць, звільнена по відбуттю покарання 10 лютого 2017 року,

яка зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

02 червня 2017 року приблизно о 18 год. 50 хв. ОСОБА_2, знаходячись у приміщенні магазину «Єва» № 294-а, який розташований за адресою: пр. Будівельників, 93 у Центральному районі м. Маріуполя, умисно, повторно, керуючись корисливими мотивами, з метою таємного викрадання чужого майна, скориставшись тим, що ніхто не спостерігає за її злочинними діями, таємно, зі стелажів, розташованих у торгівельному залі, викрала майно, що належить ТОВ «РУШ», а саме: туалетну воду «Ланівін Еклат», об'ємом 50 мл вартістю 879,20 грн.; пральний порошок «Персіл гель», об'ємом 2,19 л, вартістю 223,20 грн.; рідке мило «Джонсон Бебі», об'ємом 300 мл, вартістю 63,92 грн.; крем дитячий «Джонсон Бебі», вартістю 62,32 грн.; заховавши у сумку, яку носила у лівій руці, та не сплативши за товар, пройшла повз робочу касу, після чого покинула приміщення магазину, спричинивши своїми діями ТОВ «Руш» матеріальну шкоду у сумі 1228,64 грн.

У судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_2 свою вину у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення за обставин, встановлених судом, наведених вище, визнала повністю, суду пояснила, що справді 02 червня 2017 року близько 18 год. 50 хв., будучи в магазині «Єва» по пр. Будівельників у м. Маріуполі викрала туалетну воду та гігієнічні засоби, поклала до сумки і пройшла повз касу, не заплативши за товар. Щиро розкаялася, просила суворо не карати.

Представник потерпілого - ОСОБА_1 - у судовому засіданні підтримав цивільний позов у повному обсязі, щодо визначення міри покарання обвинуваченій погодився із думкою прокурора.

Враховуючи, що учасники судового провадження визнають недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин справи, які ніким не оспорюються, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності їх позиції, роз'яснивши їм, що згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України у такому випадку вони будуть позбавленні права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Надавши юридичну оцінку діям обвинуваченої ОСОБА_2, враховуючи, що така раніше вже скоїла злочин, який дає можливість кваліфікувати її дії у цій справі як повторні, суд вважає, що їх слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 185 КК України як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчиненого повторно.

При встановлених обставинах, суд вважає, що вина обвинуваченої ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення доведена повністю.

При обранні виду та міри покарання суд приймає до уваги ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченої, наявність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Обвинувачена ОСОБА_2 раніше неодноразово судима, на обліку в психіатричній лікарні та наркологічному диспансері не перебуває, незаміжня, не працює, за місцем проживання характеризується з посередньої сторони, позбавлена батьківських прав щодо своєї малолітньої дитини.

Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченої, є її щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченої, судом не встановлено.

Доводи прокурора про рецидив злочину як обтяжуюча обставина судом не приймаються з наступних підстав.

Відповідно до ст. 35 КК України повторність та рецидив злочинів враховуються при кваліфікації злочинів та призначенні покарання.

Якщо рецидив злочинів утворює одночасно і їх повторність, яка передбачена у статті чи частині статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, то за змістом частини четвертої статті 67 КК як повторність, так і рецидив злочинів суд не може ще раз враховувати при призначенні покарання як обставину, що його обтяжує.

Згідно зі ст. 34 КК України рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин. У даному випадку при кваліфікації дій обвинуваченої як таємне викрадення чужого майна повторно враховано, що остання раніше судима за ст. 185 КК України, за вчинення будь-яких інших умисних злочинів не засуджувалася, а тому призначаючи покарання за злочин, вчинений повторно, суд не може одночасно визнавати повторність як кваліфікуючу ознаку і рецидив як обтяжуючу покарання обставину.

За змістом ст. 12 КК України правопорушення, інкриміноване обвинуваченій ОСОБА_2, відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості.

Згідно з ч. 3 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів. Виходячи із принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації - покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу.

У відповідності до вимог ст. 50 КК України при призначенні міри покарання обвинуваченій, суд вважає за необхідне призначити такий захід примусу, який би був відповідною мірою кари за скоєне, сприяв виправленню засудженої та запобігав вчиненню інших злочинів.

З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, особи обвинуваченої, суд вважає, що покаранням необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченої ОСОБА_2 і попередження вчинення нею нових злочинів буде покарання, визначене у межах, установлених у санкції ч. 2 ст. 185 КК України.

Отже, враховуючи характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого обвинуваченою злочину, обставини його вчинення, зважаючи на наявність пом'якшуючої обставини та відсутність обтяжуючих вину обвинуваченої обставин, відомостей, що характеризують її особу, тяжкість вчиненого нею кримінального правопорушення, позицію державного обвинувача, потерпілого та обвинуваченої, суд вважає, що виправлення обвинуваченої ОСОБА_2 можливе виключно в умовах ізоляції від суспільства, оскільки вчинення обвинуваченою злочину у той час, коли попередня судимість не погашена, свідчить про те, що вона не стала на шлях виправлення, а зазначені пом'якшуючі покарання обставини у сукупності не дають суду підстав для призначення покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України, тому що істотно не знижують ступінь тяжкості вчиненого корисливого злочину проти власності, і не свідчать про можливість призначення покарання із застосуванням наведеної норми кримінального Закону, а також не відповідають загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст. 65 КК України.

У зв'язку із призначенням ОСОБА_2 покарання, пов'язаного з ізоляцією від суспільства, з метою виконання процесуального рішення суд вважає необхідним обрати щодо обвинуваченої запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на період набрання вироком законної сили.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про попереднє ув'язнення» попереднє ув'язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

За положеннями ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону України від 18 травня 2017 року № 2046-VIII) зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі провадиться з розрахунку день за день.

У справі представником потерпілого ТОВ «Руш» заявлено цивільний позов, в якому він просить стягнути з відповідача (обвинуваченої) ОСОБА_2 1535,80 грн. у відшкодування матеріальної шкоди.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166 ЦК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно з ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

З огляду на вказані норми матеріального та процесуального права, враховуючи, що відповідач ОСОБА_2 визнала позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди у повному обсязі, і таке визнання позову не суперечить закону, а також не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 100 КПК України суд вирішує питання про долю речових доказів.

Керуючись ст. ст. 373, 374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_2 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, і призначити їй покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі.

Обрати щодо ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Маріупольському слідчому ізоляторі на період набрання вироком законної сили, взявши її від варту у залі суду.

Строк відбування покарання обчислювати з 18 жовтня 2017 року.

Зарахувати у строк відбування покарання період з 18 жовтня 2017 року по день набрання вироком законної сили, включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.

Цивільний позов ТОВ «Руш» задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Руш» 1535,80 грн. у відшкодування матеріальної шкоди.

Речові докази - фотографії та ДВД-диск з відеозаписом з місця події - зберігати при матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до апеляційного суду Донецької області через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляції протягом 30 днів з дня його проголошення.

З підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним, відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України вирок суду не може бути оскаржений в апеляційному порядку.

Суддя: О.М. Музика