Ухвала суду № 69589294, 12.10.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

Справа: № 826/10385/16 Головуючий у 1-й інстанції: Мазур А. С. Суддя-доповідач: Лічевецький І.О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Мельничука В.П., Мацедонської В.Е., при секретарі - Шевчук А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «СВ Фінанс» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2017 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - товариство з обмеженою відповідальністю «СВ Фінанс», ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про визнання дій Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (надалі за текстом - «Голосіївська РДА») щодо зняття її та ОСОБА_3, ОСОБА_4 з реєстрації місця проживання протиправними. Позивач просила також зобов'язати відповідача поновити реєстрацію її та ОСОБА_3, ОСОБА_4 за місцем проживання.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2017 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Голосіївської РДА щодо зняття з реєстрації за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 Зобов'язано відповідача поновити реєстрацію ОСОБА_2 за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1. В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю «СВ Фінанс» (надалі за текстом - «ТОВ «СВ Фінанс»), посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову повністю.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Київський апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що у власності ОСОБА_2 перебувала квартира АДРЕСА_1

За цією ж адресою було зареєстровано місце проживання позивача.

У зв'язку з невиконанням позивачем зобов'язань за кредитним договором, на підставі договору іпотеки та договору про відступлення права вимоги 03.03.2016 р. право власності на вказану квартиру було зареєстровано за ТОВ «СВ Фінанс».

17 травня 2016 р. ТОВ «СВ Фінанс» звернулось до відділу з питань реєстрації місця проживання Голосіївської РДА із заявою про зняття ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з реєстрації місця проживання у зв'язку із втратою права користування квартирою.

Позивача знято з реєстрації місця проживання 19.05.2016 р.

Відповідно до частини першої статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

При цьому відповідно до статті 391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частини першої статті 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 40 Закону України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 р. № 898-IV звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Спеціальним законом, який відповідно до Конституції України регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження є Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року № 1382-IV (надалі за текстом - «Закон № 1382-IV»).

Відповідно до ст. 7 Закону № 1382-IV зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній, установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням.

З огляду на те, що Закон № 1382-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Наведена правова позиція висловлено Верховним Судом України у постанові від 30 червня 2015 р. у справі № 21-1438а15.

Відповідно ж до частини 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З огляду на викладене слід погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що у відповідача були відсутні передбачені приписами Закону № 1382-IV підстави для зняття позивача з реєстрації місця проживання.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що місцевим адміністративним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а твердження скаржника про те, що відповідно до пункту 26 Правил реєстрації місця проживання затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 207 від 2 березня 2016 р. зняття з реєстрації місця проживання особи може здійснюватись на підставі інших документів, які свідчать про припинення підстав на право користування житловим приміщенням (закінчення строку дії договору оренди, найму, піднайму житлового приміщення, строку навчання в навчальному закладі (у разі реєстрації місця проживання в гуртожитку навчального закладу на час навчання), відчуження житла та інших визначених законодавством документів) є помилковим внаслідок неправильного тлумачення цієї правової норми.

За правилами ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 198, 200, 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «СВ Фінанс» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі в 20-ти денний строк з дня складення ухвали в повному обсязі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, з подачею документу про сплату судового збору, а також копій касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та копій оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Головуючий суддя І.О.Лічевецький

суддя В.П.Мельничук

суддя В.Е.Мацедонська

Ухвала складена в повному обсязі 17 жовтня 2017 р.

Головуючий суддя

Судді: