Ухвала суду № 69589168, 10.10.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 823/635/17 Головуючий у 1-й інстанції: Гарань С.М. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

10 жовтня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Скаленку Р.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 09.08.2017 у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

ФОП ОСОБА_2 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області від 10.04.2017 № 0000291301;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області від 10.04.2017 № 0000301301;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області від 10.04.2017 № 0000261301;

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про сплату боргу (недоїмки) від 10.04.2017 № Ф-0000271301;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 10.04.2017 № 0000281301.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 09.08.2017 позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаною постановою відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи працівниками ДПІ у м. Черкасах в період з 17.02.2017 по 10.03.2017 на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 77.1, п. 77.4 ст. 77 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI, наказу ДПІ у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області № 23 від 13.01.2017 проведено документальну планову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, з питань дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з 01.01.2014 по 31.12.2016, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, за наслідками якої складено акт від 17.03.2017 року № 101/23-00-13-0117/НОМЕР_1.

Висновками акту перевірки встановлені наступні порушення:

- п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, в результаті чого визначено суму податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за період, що перевірявся на суму 1341443 грн. 63 коп., в тому числі по звітних (податкових) періодах: 2014 рік - 791727 грн. 78 коп.; 2015 рік - 480115 грн. 85 коп.; 2016 рік - 69600 грн.;

- п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 21 Декларації) на суму ПДВ 4516 грн. та заниження суму податку на додану вартість яка підлягала сплаті до бюджету у період, що перевірявся, на загальну суму 266034 грн., в тому числі по періодах: квітень 2014 року - 6391 грн., травень 2014 року - 3163 грн., червень 2014 року - 3749 грн., липень 2014 року - 24007 грн., серпень 2014 року - 30073 грн., вересень 2014 року - 11501 грн., жовтень 2014 року - 1534 грн., листопад 2014 року - 2875 грн., травень 2015 року - 47126 грн., серпень 2015 року - 14316 грн., вересень 2015 року - 95491 грн., листопад 2015 року - 10902 грн., лютий 2016 року - 480 грн., травень 2016 року - 8362 грн., червень 2016 року - 1162 грн., вересень 2016 року - 1902 грн.;

- п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VI, в результаті чого занижено суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальну суму 237775 грн. 08 коп., в тому числі по періодах: 2014 рік - 79259 грн. 02 коп., 2015 рік - 80502 грн. 58 коп., 2016 рік - 78013 грн. 48 коп.;

- п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163, абз. 4 п. 164.1 ст. 164 та п. 161 підрозд. 10 розд. ХХ «перехідних положень» Податкового кодексу України, в результаті занижено податкове зобов'язання по військовому збору на загальну суму 42254 грн. 20 коп., в т. ч. по періодах: 2015 рік - 36451 грн. 20 коп., 2016 рік - 5800 грн.

За наслідками проведеної перевірки та на підставі висновків вищезгаданого акту, ДПІ у м. Черкасах ГУ ДФС у Черкаській області винесені:

- ППР від 10.04.2017 №0000291301 про збільшення суми грошового зобов'язання ФОП ОСОБА_2 з податку на доходи фізичних осіб в сумі 1 676 804 грн. 54 коп., з них за основним платежем 1 341 443 грн. 63 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями 335 360 грн. 91 коп.;

- ППР від 10.04.2017 № 0000301301 про збільшення суми грошового зобов'язання ФОП ОСОБА_2 з податку на додану вартість в сумі 332 542 грн. 50 коп., з них за основним платежем 266 034 грн. 50 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями 66 508 грн. 50 коп.;

- ППР від 10.04.2017 № 0000231301 про зменшення суми від'ємного значення з податку на додану вартість в сумі 4 516 грн.;

- ППР від 10.04.2017 № 0000261301 про збільшення суми грошового зобов'язання ФОП ОСОБА_2 з військового податку на загальну суму 52817 грн. 75 коп., з них за основним платежем 42 254 грн. 20 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями 10 563 грн. 55 коп.

- вимога про сплату боргу (недоїмки) від 10.04.2017 Ф-0000271301 зі сплати суми недоїмки з єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 237 775 грн. 08 коп.;

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасне не нарахування єдиного внеску від 10.04.2017 № 0000281301 в сумі 47 679 грн. 58 коп.;

Вважаючи оскаржувані рішення такими, що були прийняті з порушенням норм Податкового кодексу України, ФОП ОСОБА_2 звернулась до суду за захистом порушених прав та інтересів зі сторони суб'єкта владних повноважень.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки формування податкового кредиту та валових витрат за господарськими операціями підтверджено первинною документацією, господарські операції були реальними, у зв'язку з чим є підстави для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов'язань.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з до п. 199.1 ст.199 ПК України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Колегія суддів зазначає, що позивачем надано суду документи первинного обліку, що містять всі необхідні реквізити, належним чином підписані та скріплені печатками сторін і не суперечать законодавчим та нормативним актам, а отже доведено факт реального виконання умов договору, що надає йому право на формування податкового кредиту та валових витрат по господарських операціях з контрагентами.

Доводи апелянта про порушення контрагентом позивача податкового законодавства є безпідставними, оскільки за дане порушення податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність саме для контрагента, а не для позивача.

У довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону «Про податок на додану вартість» роз'яснено, зокрема, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Крім того, згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Виходячи із вищезазначених обставин справи, а також з того, що санкції є похідними від учинення нікчемного правочину, у даному випадку вони не можуть бути застосовані через недоведеність направленості спірних договорів на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, що вірно враховано судом першої інстанції.

В ході розгляду справи судом досліджені належним чином засвідчені копії видаткових накладних, квитанцій до прибуткових касових ордерів, податкових накладних (т.1, а.с.61-98, 131, 141-146, 166-173, 215-248, т.2 а.с.51-58, 79-81) з яких вбачається, що позивачем закуплялись у ФОП ОСОБА_3, у ФОП ОСОБА_4, ПП «Укргосптовари» та ТОВ «Мареллі» - дрова технологічні, стільниці, ДСП для подальшого виготовлення заготовок для піддонів.

В подальшому, заготовки для піддонів, що виготовлені із вищевказаної сировини були реалізовані ФОП ОСОБА_2 своїм контрагентам покупцям: ФОП ОСОБА_5, ТОВ «Суерте» та іншим, що підтверджується належним чином оформленими та засвідченими:

- накладними від 25.08.2015 № 21/08, від 03.08.2015 № 01/08, від 15.07.2015 № 14/07, від 19.10.2015 № 25/10, від 16.10.2015 № 24/10, від 26.10.2015 № 31/10;

- ТТН від 25.08.2015 № 000142, від 03.08.2015 № 000140, від 03.08.2015 № 000139, від 15.07.2015 № 000137, від 15.07.2015 № 000136, від 19.10.2015 № 000157, від 16.10.2015 № 000156, від 26.10.2015 № 000161, від 26.10.2015 № 000162, від 26.10.2015 № 000163;

- видатковими накладними від 15.12.2015, № О-00000370, від 23.12.2015, № О-00000381, від 04.11.2015, № Ле-0000336, від 03.11.2015, № Ле-0000331, від 29.10.2015, № О-00000326, від 16.10.2015, № О-00000310, від 06.10.2015, № О-00000295, від 25.08.2015, № О-00000249, від 17.08.2015, № О-00000245, від 10.08.2015, № О-00000238, від 16.07.2015, № О-00000212, від 22.07.2015, № О-00000217, від 30.07.2015, № О-00000225, від 23.06.2015, № О-00000189, від 27.05.2015, № О-00000165.

Також слід зазначити, що ФОП ОСОБА_2 до перевірки були надані податкові накладні - отримані від ТОВ ВТФ «Авіас», ПАТ «Укрнафта», ТОВ «Рітейл Оіл», ТОВ «Октан Трейд», ТОВ «Некс 2010» (належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи) на закупівлю дизпалива та бензину, що були включені позивачем до податкового кредиту в сумі 88569 грн., які використані у власній господарській діяльності (дизпаливо використано для перевезення вантажними автомобілями заготовок для піддонів з матеріалів, придбаних у ФОП ОСОБА_5, ТОВ «Суерте», ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7, а бензин використаний для виготовлення (бензопилами) заготовок для піддонів з матеріалів, придбаних у ФОП ОСОБА_5, ТОВ «Суерте», ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7.). Факт списання вищевказаних ПММ підтверджується атом № 1 від 31.12.2014, копія якого міститься в матеріалах справи.

Вищевказане свідчить, що первинні бухгалтерські документи по господарським взаємовідносинам позивача з своїми контрагентами постачальниками, а також купцями продукції, в повній мірі підтверджують факт реальності здійснення вищевказаних господарських операцій між зазначеними суб'єктами господарювання, а також дають змогу стверджувати, що вони відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки, містять в собі всі необхідні реквізити (назви підприємств від імені яких складений документ, назви документів та дати їх складання, зміст господарської операції та її вимірники, посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за складання первинних документів).

Доводи апелянта щодо ненадання позивачем до перевірки: - договорів на переробку (договір підряду) давальницької сировини; - актів приймання-передачі сировини у переробку; - звітів переробки про використання сировини що містить дані про кількість отриманої на переробку сировини, кількість і асортимент отриманої в наслідок переробки продукції, кількість невикористаної сировини, кількість відходів, у т. ч. поворотних; - актів приймання-передачі виконаних робіт; - актів приймання-передачі готової продукції з переробки не береться судом до уваги, оскільки чинним податковим законодавством України не передбачено обов'язку фізичної особи-підприємця під час здійснення своєї підприємницької діяльності складання відповідних документів або ведення поетапного обліку обробки сировини (матеріалів).

Колегія суддів також зазначає, що перевіркою правильності визначення загального оподаткованого доходу, отриманого позивачем від провадження діяльності у період з 01.01.2014 по 31.12.2016, відображеного в розділі ІІІ податкової декларації про майновий стан і доходи за 2014-2016 роки та в додатку 5/Ф4/Ф2 до декларації - не встановлено розбіжностей з даними про суми загального оподаткованого доходу за 2014-2016 роки, а саме: за 2014 рік - 7224402 грн. 29 коп.; за 2015 рік - 5835558 грн. 03 коп.; за 2016 рік - 8958196 грн. 90 коп. (аркуш акту 8).

Не беруться колегією суддів до уваги також доводи апелянта про ненадання суб'єктом господарювання до перевірки книги обліку доходів та витрат, оскільки вищевказане не є визначальною обставиною, яка б могла свідчити про безтоварність (нікчемність) господарських операцій позивача із своїми контрагентами, при фактичному здійсненні господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) та їх підтвердження первинними документами бухгалтерського обліку оформленими належним чином.

В судовому засіданні суду першої інстанції відповідач наголошував, що протягом періоду, який перевірявся ФОП ОСОБА_2 не оформляла договори найму працівників, які реєструвались в Черкаському міському центрі зайнятості, натомість перебувала у трудових відносинах: за І кв. 2014 з 3 особами, за ІІ кв. 2014 з 3 особами, за ІІІ кв. 2014 з п'ятьма особами та за ІV кв. 2014 з 4 особами.

Суд зазначає, що згідно аналізу ст. 191 ПУ України, яка визначає функції контролюючих органів не передбачено здійснення органами ДФС України перевірки фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб на предмет додержання норм трудового законодавства в частині укладення трудових договорів з найманими працівниками, такими функціями в даному випадку наділена Державна служба України з питань праці та її територіальні органи, до яких ГУ ДФС у Черкаській області не відноситься.

Безпідставним твердженням, на думку колегії суддів, є також посилання апелянта щодо правомірності оскаржуваних ППР, в зв'язку з наявністю досудового розслідування у кримінальному провадженні № 32017250000000019, внесеного за фактом ухилення ФОП ОСОБА_2 від сплати податків, адже належним, достатнім та допустимим доказом, який може бути прийнятий судом в даному випадку є виключно рішення суду у кримінальній справі, про наявність якого представник ГУ ДФС у Черкаській області підтвердити суду не зміг.

Дослідження матеріалів справи, а також аналіз положень чинного законодавства дає суду підстави зробити висновок, що оскільки первинні бухгалтерські документи по взаємовідносинам позивача із своїми контрагентами відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також враховуючи підтвердження в ході розгляду справи реальністі здійснення вищевказаних господарських операцій по виготовленню та реалізації заготовок до піддонів, то суд дійшов висновку про безпідставність висновків акту перевірки позивача щодо порушень допущених ФОП ОСОБА_2 під час здійснення своєї господарської діяльності за період з 01.01.2014 по 31.12.2016., що є підставою для скасування оскаржуваних рішень суб'єкта владних повноважень в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем правомірно сформовано валові витрати та податковий кредит по взаємовідносинах з контрагентами, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 10.04.2017 № 0000291301, № 0000301301; № 0000261301, є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Разом з тим, вирішуючи питання про стягнення з відповідача судового збору, колегія суддів зазначає наступне.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені положеннями Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VІ (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06.12.2016, який набрав чинності 01.01.2017).

Відповідно до пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору встановлюється в таких розмірах: за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано: суб'єктом владних повноважень, юридичною особою 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб; фізичною особою або фізичною особою - підприємцем 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; немайнового характеру, який подано: суб'єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою - підприємцем 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб; фізичною особою 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з п.п. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору встановлюється в таких розмірах, зокрема: за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2017 відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» становив 1 600 грн.

З позовної заяви позивача вбачається, що позивачем заявлено вимоги майнового характеру (визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення від 10.04.2017 № 0000291301; від 10.04.2017 № 0000301301; від 10.04.2017 № 0000261301; вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.04.2017 № Ф-0000271301; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 10.04.2017 № 0000281301). Оспорювана сума 2 352 135, 45 грн.

Отже, ставка судового збору за подачу позову становить: (1 600, 00 грн. х 5 р.п.м.) = 8 000, 00 грн.

Враховуючи, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2017 було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення апеляційним судом, то у відповідності до п.п. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» відповідачу потрібно сплатити судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 8 800, 00 грн. (8 000, 00 грн. х 110 %).

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 09.08.2017 - без змін.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Державного бюджету України (отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/220301106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку отримувача: 820019, рахунок отримувача: 31215256700001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір за подання до суду апеляційної скарги в розмірі 8 800, 00 грн.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст ухвали виготовлений 17.10.2017.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.