Постанова № 69587939, 12.10.2017, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2017 року м. ПолтаваСправа № 816/42/16

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Супруна Є.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Лисака С.В.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідачів - УМВС України в Полтавській області, ГУНП в

Полтавській області ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Головного управління Національної поліції в Полтавській області, ОСОБА_3 міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, ОСОБА_3 міського відділу Головного управління Національної поліції в Полтавській області про скасування наказу, поновлення на посаді, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2016 році ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (надалі - УМВС в Полтавській області), ОСОБА_3 міського відділу УМВС в Полтавській області (надалі - ОСОБА_3), Головного управління Національної поліції в Полтавській області (надалі - ГУНП в Полтавській області), ОСОБА_3 міського відділу ГУНП в Полтавській області, в якому, після змін і доповнень, просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ УМВС в Полтавській області від 06.11.2015 №625 о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби в органах внутрішніх справ;

- визнати протиправним та скасувати наказ УМВС в Полтавській області від 29.11.2013 №563 о/с про призначення ОСОБА_1 на посаду міліціонера відділення охорони ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб ОСОБА_3 УМВС;

- поновити ОСОБА_1 на посаді в ГУНП в Полтавській області, що відповідатиме займаній ОСОБА_1 посаді до 29.11.2013 - міліціонер відділення №1 взводу конвойної служби міліції ОСОБА_3 УМВС;

- стягнути з ГУНП в Полтавській області моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн.;

- стягнути з ОСОБА_3 ГУНП в Полтавській області недоотриману у зв'язку з незаконним переведенням заробітну плату у розмірі 1794,00 грн.;

- зобов'язати ГУНП в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове утримання за фактично відпрацьований час з 07.11.2015 по 17.11.2015;

- стягнути з ГУНП в Полтавській області середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову вказував, що після звільнення він з 07.11.2015 по 17.11.2015 фактично виконував службові обовязки поліцейського у звязку зі службовою необхідністю в ізоляторі тимчасового тримання затриманих та взятих під варту осіб ОСОБА_3 та фактично вступив у трудові відносини з ГУНП в Полтавській області, що зафіксовано в постовій відомості. З 18.11.2015 по 21.11.2015 знаходився на лікарняному, по виходу з якого намагався приступити до роботи. Проте з 22.11.2015 по 30.11.2015, як на його думку, був незаконно позбавлений можливості доступу до робочого місця. 30.11.2015 йому була вручена трудова книжка без відповідного наказу про звільнення. Витяг з наказу про своє звільнення отримав 22.12.2015 поштою.

Вважав, що наказ про звільнення є незаконним, оскільки він своєчасно виявив бажання продовжити службу в органах внутрішніх справ шляхом подання відповідного рапорту керівництву. Крім цього, зазначав, що йому не було відомо про його переведення на посаду міліціонера відділення охорони ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб ОСОБА_3 у листопаді 2013 року, так як відповідного рапорту він не подавав. У зв'язку з цим розмір його посадового окладу зменшився.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Так, постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.08.2016 у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2016 частково скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено частково. Зобов'язано ГУНП в Полтавській області розглянути питання щодо прийняття на службу в органах поліції ОСОБА_1 відповідно до п. 9 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію". Стягнуто на користь позивача з УМВС в Полтавській області середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 1847,13 грн. та за рахунок бюджетних асигнувань ГУНП в Полтавській області судові витрати в сумі 1420,78 грн.

Проте, ухвалою Вищого адміністративного суду від 23.05.2017 вищезазначені судові рішення були скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

30.06.2017 та 12.07.2017 позивач надав до суду заяви про зміну позовних вимог (а.с. 24-35, 51-54 т. 3), відповідно до яких він просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ УМВС в Полтавській області від 06.11.2015 №625 о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби в органах внутрішніх справ;

- визнати протиправним та скасувати наказ УМВС в Полтавській області від 29.11.2013 №563 о/с про призначення ОСОБА_1 на посаду міліціонера відділення охорони ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб ОСОБА_3 УМВС;

- поновити ОСОБА_1 на посаді, що відповідатиме займаній ним посаді до 29.11.2013 - міліціонер відділення №1 взводу конвойної служби міліції ОСОБА_3 УМВС;

- стягнути з УМВС в Полтавській області заробіток за час вимушеного прогулу, річну суму щомісячної грошової допомоги в сумі 660 грн, а також недоотриману заробітну плату за час перебування на посаді з нижчим заробітком, визнавши вказані дії протиправними та зобов'язавши сплатити належні суми коштів до всіх державних фондів із зарахуванням пільгової вислуги років;

- встановити фактичний розмір середньоденної заробітної плати поліцейського ізолятора тимчасового тримання №7 ГУНП в Полтавській області з урахуванням премії;

- зобов'язати ГУНП в Полтавській області розглянути рапорт ОСОБА_1 про бажання проходити службу в органах поліції, нарахувати та виплатити грошове утримання за фактично відпрацьований час з 07.11.2015 по 17.11.2015 та середньодобову заробітну плату за кожен день затримки з урахуванням премії;

- встановити проходження публічної служби на посаді поліцейського ізолятора тимчасового тримання №7 ГУНП в Полтавській області з 07.11.2015 по 17.11.2015;

- стягнути з відповідачів моральну шкоду у розмірі 15 000 грн та судові витрати;

- стягнути з ГУНП в Полтавській області середній заробіток за час вимушеного прогулу.

У судових засіданнях позивач позов підтримав. Проте, у судових дебатах відмовився від вимоги щодо стягнення з УМВС в Полтавській області річної суми щомісячної грошової допомоги в сумі 660 грн. Пропозицію суду щодо надання письмової заяви з цього приводу проігнорував. Відтак, з урахуванням положень ч. 1 ст. 105 КАС України, розгляд і вирішення адміністративного позову здійснюється в межах позовних вимог, які відображені позивачем у письмових заявах, що містяться у матеріалах справи.

Відповідачі позов не визнали. У наданих до суду письмових запереченнях представники відповідачів звертали увагу на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог. Зазначали, що позивач вважається попередженим про звільнення через скорочення штатів в силу положень пункту 8 розділу ХІ Закону України "Про національну поліцію". Законом України "Про Національну поліцію" не встановлено обов'язку прийняття усіх без винятку працівників міліції на службу в органи поліції. До УМВС в Полтавській області рапорт позивача про згоду на переведення до Національної поліції не надходив. У зв'язку з викладеним, просили відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

У судових засіданнях представники УМВС в Полтавській області та ГУНП в Полтавській області проти позову заперечували, просили відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

ОСОБА_3 УМВС в Полтавській області та ОСОБА_3 ГУНП в Полтавській області, будучи належним чином поінформованими про час та місце розгляду справи, явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечили, про будь-який інтерес у наслідках розгляду справи не повідомили, з урахуванням чого суд визнав за можливе здійснювати розгляд справи за даної явки.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 з 28.10.2004 проходив службу в органах внутрішніх справ на посадах міліціонера-водія, інспектора патрульної служби, міліціонера конвойного відділення, міліціонера окремого взводу конвойної служби Кременчуцького МУ, а з 29.11.2013 на посаді міліціонера відділення охорони ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб ОСОБА_3 (а.с. 55-56, 195 т. 1).

Наказом УМВС в Полтавській області від 06.11.2015 №625 о/с згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" позивач був звільнений із займаної посади за пунктом 63 "з" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ (надалі - Положення) з 06.11.2015 у запас Збройних Сил (т. 1 а.с. 60).

Відповідно до пункту 63 "з" Положення, особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

У судових засіданнях позивач наполягав на тому, що його звільнено за пунктом 64 "г", оскільки саме так вказано у витягу з наказу від 06.11.2015 №625 о/с, який він отримав поштою ще в грудні 2015 року.

Дійсно, як зясував суд, 06.11.2015 інспектором ВК та ПС УКЗ УМВС в Полтавській області ОСОБА_4 був завірений на відповідність оригіналу та направлений на адресу ОСОБА_1 витяг з наказу УМВС в Полтавській області від 06.11.2015 №625 о/с, в якому підставою звільнення позивача значиться пункт 64 "г" (через скорочення штатів) (а.с. 10-11 т. 1).

Представник відповідачів у судовому засіданні вказану обставину заперечував, посилаючись на факт описки у документі, направленому на адресу позивача.

З метою усунення будь-яких сумнівів суд витребував оригінал наказу УМВС в Полтавській області від 06.11.2015 №625 о/с, який був досліджений у судовому засіданні 09.08.2017. За наслідками проведеного дослідження суд встановив, що дійсною підставою звільнення позивача є пункт 63 "з" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, що відображено у витягу з даного наказу, сформованого 09.02.2016 (т. 1 а.с. 60).

У звязку з цим всі інакші за змістом копії аналогічного витягу з наказу та заперечення позивача з цього приводу суд до уваги не приймає, як такі, що ґрунтуються на хибних даних.

02.07.2015 Верховною Радою України був прийнятий Закон України №580-VIІI "Про Національну поліцію" (надалі Закон №580-VIІI), відповідно до преамбули якого, цей Закон визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, який набрав чинності 07.11.2015.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України, в тому числі УМВС в Полтавській області, та утворити територіальні органи Національної поліції, в тому числі Головне управління Національної поліції в Полтавській області.

Наказом МВС України від 06.11.2015 №1388 "Про організаційно-штатні питання" визнано такими, що втратили чинність штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України згідно з переліком змін у штатах МВС. Відповідно до витягу з Переліку змін у штатах МВС, в УМВС в Полтавській області скасовані всі штати й скорочені усі посади, у тому числі і посаду, яку займав позивач.

Пунктом 8 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №580-VIІI передбачено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники МВС України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Оскільки у спірних відносинах питання попередження працівників органів внутрішніх справ про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів урегульовано Законом №580-VIІI, який є спеціальним законом по відношенню до Кодексу законів про працю України, суд визнає доведеним факт того, що позивач вважається у встановленому законом порядку повідомленим про скорочення штатів в силу наведеної вище норми спеціального Закону.

Згідно з пунктом 9 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №580-VIІI працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням.

Отже, Законом №580-VIІI передбачено право осіб, які проходили службу в органах внутрішніх справ (міліції) і відповідають вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, за їх бажанням (згодою) бути прийнятими на службу до поліції.

У разі неприйняття на службу до поліції через невідповідність вимогам до поліцейських, або ж відмови від проходження служби в поліції, особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів на підставі пункту 63 "з" Положення.

Як встановлено судовим розглядом, за повідомленням управління кадрового забезпечення ГУНП в Полтавській області від 25.02.2016 вих. №573/115/12/01/03-2016 станом на 06.11.2015 до УМВС в Полтавській області не надходив рапорт ОСОБА_1 про згоду на подальше проходження служби в поліції (т. 1 а.с. 180).

За повідомленням ОСОБА_3 відділу поліції ГУНП в Полтавській області від 18.07.2016 вих. №16067/115/107/01-2016 (т. 2 а.с. 31), усі подані станом на 06.11.2015 співробітниками ОСОБА_3 рапорти були передані до УМВС в Полтавській області.

У звязку з вищенаведеним представник відповідачів вважав доведеним факт того, що ОСОБА_1 рапорту про намір продовжити службу не подавав.

Всупереч цьому, позивач наполягав на тій обставині, що своє бажання продовжити службу в органах Нацполіції він висловив шляхом подання відповідного рапорту, який написав 06.11.2015 разом з більшістю особового складу ОСОБА_3

У судовому засіданні сторони наполягали кожен на своєму, обмежившись доказами наявними у матеріалах справи.

Суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення у даній справі, зазначив, що суди попередніх інстанцій вказали, що позивач, згідно вимогам Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про Національну поліцію підлягав звільненню, так як він не виявив бажання проходити службу в поліції, але в той же час, суд апеляційної інстанції дослідив, що враховуючи пояснення позивача, показання свідка ОСОБА_5, а також те, що позивач продовжував виконувати службові обовязки з 07.11.2015, позивач у встановлений термін виявив згоду на проходження служби, що відповідно до пункту 9 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про Національну поліцію є підставою для прийняття його на службу до поліції, за умови, що він відповідає передбаченим цим Законом вимогам.

Тобто, вказаний рапорт позивача підтверджує відсутність його відмови від проходження служби в поліції, тоді як, доказів відмови позивача від проходження служби в поліції, як того вимагає стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачами надано не було.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій вказаних обставин досліджено не було, тоді як, враховуючи наявність рапорту позивача про бажання проходити службу в органах поліції, відповідач мав вирішити питання щодо наявності або відсутності підстав для прийняття позивача на службу в поліцію, починаючи з 07 листопада 2015 року, оскільки визначальним для прийняття такого рішення є відповідність кандидата вимогам до поліцейських, визначеним Законом України Про Національну поліцію.

І відповідно, доведеність апеляційним судом наявності рапорту позивача про бажання проходити службу в органах поліції, свідчить про протиправність наказу УМВС України в Полтавській обл. від 06.11.2015 №625 о/с щодо звільнення ОСОБА_1 зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

З огляду на вказівки вищестоящого суду з приводу відсутності належних доказів у справі, з урахуванням позиції сторін щодо факту не/подання рапорту ОСОБА_1, суд розвязує цей спірний момент на підставі достовірно відомих фактів.

Так, в матеріалах справи міститься викопіювання з постового журналу за період з 06.11.2015 по 17.11.2015, в якому наявні відмітки про перебування ОСОБА_1 на робочому місці 07.11.2015, 08.11.2015, 11.11.2015, 16.11.2015 (т. 2 а.с. 33-54). Відповідно до записів, що містяться у книзі актів обстеження технічного укріплення ІТТ КМУ ОСОБА_1 приймав участь в обстеженнях 07.11.2015, 09.11.2015, 11.11.2015, 13.11.2015, 15.11.2015, 17.11.2015 (а.с. 70-85 т. 2).

Вказаний факт не заперечував і представник відповідачів.

Таким чином, позивач, будучи необізнаним з фактом винесення спірного наказу від 06.11.2015 №625 о/с, мав законні сподівання на продовження трудових відносин із роботодавцем, оскільки з 07.11.2015 і до 17.11.2015 допускався до виконання службових обовязків. Лише 30.11.2015 позивачу була видана трудова книжка із записом про звільнення зі служби без зазначення причин, а 22.12.2015 позивач отримав витяг зі спірного наказу.

Саме законні сподівання особи, спровоковані невиправданою бездіяльністю роботодавця, суд приймає до уваги у розвязанні спору щодо наявності чи відсутності факту волевиявлення ОСОБА_1Г на продовження трудових відносин. І в сукупності з обставинами продовження позивачем виконання своїх службових обовязків та відсутності протягом цього часу будь-якої реакції з боку адміністрації, суд визнає доведеним факт волевиявлення ОСОБА_1 наміру продовжити роботу у правоохоронних органах.

За таких обставин спірний наказ УМВС в Полтавській області від 06.11.2015 №625 о/с в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ є передчасним, у звязку з чим суд визнає його протиправним та скасовує у зазначеній частині.

З урахуванням факту скасування вищезазначеного наказу вимога позивача про стягнення з УМВС в Полтавській області річної суми щомісячної грошової допомоги в сумі 660 грн є передчасною, оскільки така виплата здійснюється лише після звільнення зі служби, у звязку з чим суд відмовляє у її задоволенні.

Вирішуючи позовну вимогу про поновлення на посаді в ГУНП в Полтавській області, що відповідатиме займаній позивачем посаді до 29.11.2013 - міліціонер відділення №1 взводу конвойної служби міліції ОСОБА_3, суд виходить з наступного.

З аналізу пункту 9 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №580-VIІI випливає, що передумовою видання наказу про призначення особи на посаду в поліцію є отримання від цієї особи згоди.

Враховуючи доведеність судом факту волевиявлення ОСОБА_1 наміру продовжити роботу у правоохоронних органах, суд приходить до висновку, що відповідно до пункту 9 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №580-VIІI це, у свою чергу, є передумовою для прийняття його на службу до поліції за умови, що він відповідає передбаченим цим Законом вимогам.

Однак, із незалежних від позивача причин, його рапорт щодо проходження служби в поліції не надійшов до органу внутрішніх справ та не був розглянутий у встановленому порядку.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що відповідачем ГУНП в Полтавській області допущено протиправну бездіяльність відносно права позивача, встановленого вищевказаною юридичною нормою, у звязку з чим таке право підлягає поновленню шляхом зобов'язання ГУНП в Полтавській області вирішити питання щодо прийняття позивача на службу в поліцію.

У той же час, оскільки вищезгаданий рапорт не був належно зареєстрований та розглянутий уповноваженим органом, у відповідачів, за відсутності даного документа, не було підстав для видання відповідного наказу.

В силу принципу розподілу державної влади в Україні, закріпленого статтею 6 Конституції України, суд не вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити дії, які відносяться до його виключної компетенції (дискреційних повноважень).

Отже, встановивши, що ані УМВС в Полтавській області, ані ГУНП в Полтавській області не здійснювали розгляд рапорту (заяви) позивача про проходження служби в поліції та, відповідно, не здійснювали перевірку чи відповідає позивач вимогам, установленим Законом №580-VIІI, суд, з урахуванням положень ч. 2 ст. 11 КАС України, частково задовольняє позовну вимогу щодо поновлення на посаді шляхом зобовязання ГУНП в Полтавській області розглянути питання щодо прийняття на службу в органи поліції ОСОБА_1 відповідно до пункту 9 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №580-VIІI.

Твердження позивача про те, що фактичний вступ у трудові правовідносини з Нацполіцією з 07.11.2015 є підставою для поновлення його на службі та укладання трудового договору суд визнає безпідставними з огляду на те, що питання проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільнення з неї, права та обов'язки таких осіб визначені спеціальним законодавством, а не нормами Кодексу законів про працю України, який в даному випадку може застосовуватися лише субсидіарно.

Так, частиною другою статті 56 Закону №580-VIІI передбачено, що службові відносини особи, яка вступає на службу в поліції, розпочинаються з дня видання наказу про призначення на посаду поліцейського.

Тобто, чинним законодавством установлено конкретний порядок прийняття на службу - шляхом видання наказу про призначення на посаду, а не за мовчазної згоди уповноваженого органу.

Враховуючи той факт, що позивач не був прийнятий на службу до ГУНП в Полтавській області, суд вважає безпідставною вимогу позивача стосовно нарахування та виплати грошового утримання за фактично відпрацьований час з 07.11.2015 по 17.11.2015 та, відповідно, заробітну плату за кожен день затримки з урахуванням премії, а також вимоги про встановлення проходження публічної служби на посаді поліцейського ізолятора тимчасового тримання №7 ГУНП в Полтавській області.

Позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу УМВС в Полтавській області від 29.11.2013 №563 о/с про призначення ОСОБА_1 на посаду міліціонера відділення охорони ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб ОСОБА_3 задоволенню також не підлягає з наступних підстав.

В матеріалах справи міститься копія рапорту ОСОБА_1 від 04.11.2013 на ім'я начальника УМВС в Полтавській області ОСОБА_6 про призначення на посаду міліціонера відділення охорони ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб ОСОБА_3 у зв'язку з організаційно-штатними змінами (т. 1 а.с. 194) та копія наказу УМВС в Полтавській області від 29.11.2013 №563 о/с про призначення ОСОБА_1 на посаду міліціонера відділення охорони ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб ОСОБА_3 за цим рапортом (т. 1 а.с. 195).

Позивач у судових засіданнях стверджував, що вказаний рапорт він не писав і не підписував. Натомість має місце фальсифікація, яка потребує експертного дослідження.

Суд, враховуючи лише той факт, що позивач ще з 29.11.2013 добровільно, без будь-якого примусу працював на вищевказаній посаді, приходить до переконання про усвідомлення позивачем своїх дій і місця в посадовій ієрархії під час виконання службових обовязків міліціонера відділення охорони ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб ОСОБА_3, оскільки він з моменту призначення і до самого звільнення ніяким чином не висловлював своєї незгоди з даним призначенням, незважаючи на наявність нічим не обмеженого, вільного права оскаржувати дії і рішення вищестоящого керівництва.

У звязку з цим суд визнає безпідставною і надуманою вимогу про скасування наказу УМВС в Полтавській області від 29.11.2013 №563 о/с, а також похідну від попередньої вимогу про стягнення з УМВС в Полтавській області недоотриманої заробітної плати за час перебування на посаді з нижчим заробітком та вимоги про сплату внесків до державних цільових фондів.

Так само не підлягає задоволенню вимога про поновлення позивача в ГУНП в Полтавській області на посаді, що відповідатиме займаній ним посаді до 29.11.2013 міліціонера відділення №1 взводу конвойної служби міліції ОСОБА_3, оскільки наказ УМВС в Полтавській області №563 о/с від 29.11.2013 не скасований.

До того ж відповідно до пункту 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIІI, посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Таким чином повноваження щодо вибору підходящої посади для кандидата законодавець у даному випадку надав виключно роботодавцю.

Безпідставною суд визнає і вимогу про стягнення з відповідачів моральної шкоди в сумі 15 000,00 грн, що доводиться наступним.

За змістом ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною 2 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Відповідно до положень статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 2371 Кодексу законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Разом з цим розясненнями, наданими у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Всупереч наведеному позовна заява не містить вказівок на обставини підтверджені належними доказами, які б свідчили про заподіяння моральних страждань позивачу внаслідок неправомірних дій відповідача, наслідки таких страждань та причинно-наслідковий звязок між діями та наслідками.

Відтак вимоги про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Вимога щодо стягнення з відповідачів середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає задоволенню частково, а саме в частині стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Під час судового розгляду встановлено, що незважаючи на факт звільнення з 06.11.2015 трудова книжка була вручена позивачу лише 30.11.2015, що підтверджується розпискою позивача (а.с. 59 т. 1).

Таким чином, з урахуванням дня звільнення зі служби (07.11.2015) та дня отримання трудової книжки (30.11.2015) суд вважає, що за час затримки видачі трудової книжки з вини УМВС в Полтавській області, підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме - за 23 дні.

Розраховуючи суму середнього заробітку суд виходить з того, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складала 80,31 грн (а.с. 43 т. 1).

Тож до стягнення з УМВС в Полтавській області належить 1847,13 грн (80,31х23), як сума коштів за час вимушеного прогулу.

Як наслідок позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, тоді як вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з ГУНП в Полтавській області задоволенню не підлягають з огляду на вже досліджений і встановлений судом факт відсутності трудових відносин між позивачем та органом поліції.

Таким чином позовні вимоги належить задовольнити частково.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

До судових витрат, відповідно до ч. 1 ст. 87 КАС України, віднесено судовий збір та витрати, повязані з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 87 КАС України до витрат, повязаних з розглядом справи, належать, в тому числі, і витрати на правову допомогу та витрати сторін та їхніх представників, що повязані із прибуттям до суду.

Статтею 90 КАС України передбачено, що витрати, повязані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. <…> Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах субєктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу у судовому засіданні , під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні ( ст. 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" №4191-УІ від 20.12.2011).

Відповідно до витягу з угоди на представництво інтересів в адміністративній справі №19 від 05.07.2016 позивачем укладена угода з адвокатом ОСОБА_7 на представництво інтересів позивача в Полтавському окружному адміністративному суді (а.с. 232 т. 1).

На час надання послуг мінімальна заробітна плата становила 1 378,00 грн.

Представник позивача приймав участь в судових засіданнях в Полтавському окружному адміністративному суді 06.07.2016 з 9 год 10 хв. по 12 год 40 хв., а всього 3 год 30 хв. та 20.07.2016 з 9 год 15 хв. по 11 год 40 хв., а всього 2 год 25 хв. (а.с. 233-234 т. 1, а.с. 22 т. 2), а всього 5 год 55 хв. Сума витрат: (1378,00 х 40%)х5 год 55 хв = 3 261,23 грн.

Витрати позивача повязані із прибуттям в судове засідання: 18.02.2016 83,11 грн; 25.02.2016 140,00 грн; 11.03.2016 140 ,00 грн; 06.04.2016 280,00 грн; 26.05.2016 140,00 грн; 04.08.2016 75,00 грн; 19.09.2016 300,00 грн; 03.10.2016 233,39 грн; 12.10.2016 320,00 грн. А всього 1711,50 грн.

Документальне підтвердження транспортних витрат за 06.07.2016 суд до уваги не приймає, оскільки дані документи містять виправлення (а.с. 69 т. 2).

Витрати позивача повязані з оплатою судового збору за виготовлення в електронному вигляді копій технічного запису судового засідання 192,00 грн (а.с. 123-127 т. 3).

Враховуючи положення ч. 3 ст. 94 КАС України, а також те, що позовні вимоги задоволені частково, суд до відшкодування присуджує суму у розмірі 1 612,71 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУНП в Полтавській області.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області від 06.11.2015 №625 о/с в частині звільнення зі служби в органах внутрішніх справ за пунктом 63 "з" (через скорочення штатів) старшини міліції ОСОБА_1, міліціонера відділення охорони ізолятора тимчасового тримання, затриманих і взятих під варту осіб ОСОБА_3 міського відділу.

Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Полтавській області розглянути питання щодо прийняття на службу в органи поліції ОСОБА_1 відповідно до пункту 9 Розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію".

Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 08592276) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 1847,13 грн (одна тисяча вісімсот сорок сім гривень 13 копійок).

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) частину судових витрат у сумі 1612,71 грн (одна тисяча шістсот дванадцять гривень 71 копійка) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Полтавській області (код ЄРПОУ 40108630).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складений 17.10.2017.

СуддяЄ.Б. Супрун