Ухвала суду № 69574396, 05.10.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И [1]

05 жовтня 2017 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого - Немировської О.В.

суддів - Українець Л.Д., Чобіток А.О.

при секретарі - Казанник М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві про встановлення факту батьківства,

за апеляційними скаргами представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3

та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 грудня 2016 року,

встановила:

у грудні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив встановити його батьківство відносно малолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 05 грудня 2016 року позов було задоволено та визнано ОСОБА_1 батьком ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник відповідача подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Представник позивача також звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просила змінити рішення суду в частині розподілу судових витрат.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що він є біологічним батьком ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Зазначав, що на час народження дитини відповідач ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі не перебувала, а під час реєстрації народження доньки відомості про батька дитини зазначено зі слів матері «ОСОБА_1». Позивач вказував на те, що з ОСОБА_2 він знайомий з серпня 2012 року та з того часу вони перебували у близьких стосунках. Протягом всього періоду вагітності відповідач визнавала батьком дитини позивача, однак згодом після народження дитини почала чинити перешкоди у спілкуванні з донькою, що призвело до звернення до суду для реалізації своїх батьківський прав.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 05 грудня 2016 року позов було задоволено та визнано ОСОБА_1 батьком ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ухилилась від надання зразків крові для проведення експертизи генетичної ідентифікації та оцінюючи всі надані докази у їх сукупності прийшов до вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та послався на положення статей 125, 126, 128, 135 СК України.

У своїй апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги те, що позивач не проживав з нею однією сім'єю, не утримував її на час вагітності та не надавав матеріальної допомоги після народження дитини. Однак, такі доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки предметом позову є визнання біологічного батьківства ОСОБА_1 відносно ОСОБА_5, а не стягнення аліментів або встановлення факту проживання сторін однією сім'єю.

Відповідно до статей 213, 215 ЦПК України рішення щодо визнання батьківства має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них. Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ст. 212 ЦПК України. У разі коли ухилення сторони у справі зазначеної категорії від участі в експертизі або від подання необхідних матеріалів, документів тощо унеможливлює її проведення, суд відповідно до ст. 146 ЦПК України може визнати факт, для з'ясування якого її було призначено, або відмовити в його визнанні (залежно від того, хто зі сторін ухиляється, а також яке значення має для них ця експертиза).

Матеріали справи свідчать про те, що судом першої інстанції за клопотанням представника позивача було призначено генетично-ідентифікаційну експертизу, на вирішення якої поставлено питання чи є ОСОБА_1 біологічним батьком ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, матір'ю якої є ОСОБА_2 Однак, ОСОБА_2 у визначені експертною установою день та час для відібрання зразків для проведення експертизи двічі не з'явилась, у зв'язку з чим ухвала суду про призначення експертизи залишилась без виконання.

Судом апеляційної інстанції за клопотанням представника ОСОБА_2 було призначено у справі судово-медичну експертизу генетичної ідентифікації, однак у визначений експертом час для відібрання зразків відповідач ОСОБА_2 також не з'явилась.

Вказані обставини свідчать про те, що медична експертиза генетичної ідентифікації фактично не була проведена у зв'язку із ухиленням відповідача від явки на відбір зразків ДНК, без чого проведення експертизи є неможливим..

Відповідно до ч.1 с.146 ЦПК України, у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції відповідач пояснювала, що для проведення експертизи вона не з'являлась у зв'язку з хворобою дитини. Однак, вказані пояснення суд не може взяти до уваги, оскільки надана довідка про госпіталізацію малолітньої ОСОБА_5 не відповідає вимогам процесуального закону про належність та допустимість доказів, оскільки подана до суду у копії, яка не засвідчена належним чином. Доводи апелянта про те, що вона не була повідомлена про час та місце проведення експертизи також є безпідставними, оскільки у суді апеляційної інстанції експертизу було призначено саме за клопотанням ОСОБА_2, що свідчить про її обов'язок цікавитись вказаним питанням та відповідально виконувати свої процесуальні обов'язки.

Крім того, слід зазначити, що після відновлення провадження у справі за наслідками повернення ухвали Апеляційного суду м.Києва від 20 квітня 2017 року про призначення експертизи за клопотанням відповідача без виконання, в судовому засіданні ОСОБА_2 зазначила, що проведення такої експертизи не вважає за необхідне, оскільки матеріали справи не містять інших доказів на підтвердження батьківства ОСОБА_1 відносно її доньки, а фотокартки, які містяться в матеріалах справи, вона не визнає в якості доказів. Однак, під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції ОСОБА_2 не було надано до суду доказів щодо того, що біологічним батьком дитини є інший чоловік. Доводи апеляційної скарги та пояснення ОСОБА_2 та її представників у судовому засіданні у суді апеляційної інстанції зводяться до оцінки взаємовідносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 після народження дитини, проте не спростовують висновків суду щодо встановлення біологічного споріднення між позивачем та малолітньою дитиною ОСОБА_5

У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив змінити рішення суду в частині розподілу судових витрат та стягнути на його користь з відповідача витрати на правову допомогу та судовий збір в розмірі 11 022 грн. 91 коп., посилаючись на те, що судом не було вирішено вказане питання. Однак, такі доводи апелянта не можуть бути підставою для зміни рішення суду, оскільки судом першої інстанції не було зроблено висновку з цього питання. Порядок ухвалення додаткового рішення визначений ст. 220 ЦПК України, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження звернення позивача до суду першої інстанції з такою заявою, проте позивач не позбавлений такого права.

Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено їх доказами, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційних скаргах, висновків суду не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - відхилити, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 грудня 2016 року залишити без змін

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді

№ справи: 755/22060/15-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/2233/2017

Головуючий у суді першої інстанції: Гончарук В.П.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.