Постанова № 69571633, 12.10.2017, Токмацький районний суд Запорізької області

328/2196/17

12.10.2017

2 -а/328/94/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 жовтня 2017 року м. Токмак

Токмацький районний суд Запорізької області у складі головуючого судді Погрібної О.М., при секретарі судового засідання Королькової К.М., за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Токмацького районного суду Запорізької області в режимі відеоконференції адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинення певних дій,-

встановив:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що він є особою, якій встановлено статус інваліда війни ІІ групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 05 жовтня 2016 року. Згідно протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії МОУ № 3182 від 20 липня 2016 року у нього було виявлено вогнепальні осколкові поранення голови, лівої верхньої кінцівки, обох нижніх кінцівок, контузія, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

05 жовтня 2016 року при первинному огляді йому встановлено II групу інвалідності у зв'язку із пораненням, контузією і захворюванням, отриманими під час виконання обов'язків військової служби в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується випискою з акта огляду МСЕК серії НОМЕР_3

Він звернувся до Запорізького обласного військового комісаріату із заявою про направлення його документів до Міністерства оборони України, з метою нарахування та виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975. 17 серпня 2017 року він отримав витяг із протоколу засідання комісії МОУ № 73 від 07 липня 2017 року, відповідно до якого у виплаті одноразової грошової допомоги йому відмовлено, оскільки ним начебто не подано документ, що свідчить про обставини поранення.

Позивач вважає вказані дії Міністерства оборони України протиправними, таким, що не відповідають вимогам постанови КМУ № 975, оскільки ним зібрано увесь можливий пакет документів, для призначення і виплати одноразової грошової допомоги передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

З зазначених у позові підстав вважає рішення - відмову відповідача такою, що не відповідає вимогам Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, просить визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови в призначенні йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням II групи, що настала внаслідок травми, контузії та захворювання, отриманих під час виконанням ним обов'язків військової служби, відповідно Постанови Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року «Про затвердження Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності, військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» та статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей; скасувати Протокол засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги № 73 від 07 липня 2017 року в пункті 24, щодо не призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_3; Зобов'язати Міністерство оборони України (код ЄДРПОУ: 00034022) здійснити нарахування та провести виплату ОСОБА_3 (ІНН: НОМЕР_1) одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року, у розмірі: 290 000 грн. (двісті дев'яносто тисяч) та стягнути з Міністерства оборони України на користь позивача судові витрати, а саме 1500 грн. - витрат на правову допомогу.

Позивач, який належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, до суду не прибув, про причини неявки не повідомив.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, суду пояснив, що позивачем не були надані всі необхідні документи, передбачені Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. № 975, а саме - позивачем не був наданий документ, що свідчить про причину та обставини поранення, в зв'язку з чим комісією Міністерства оборони позивачу було відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги. Зазначені висновки цієї комісії у формі протоколу засідання, затвердженого Міністром оборони України, і є рішенням про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.

Крім того, представник відповідача зазначив, що з наданих позивачем документів неможливо зробити висновок про те, з якого приводу адвокат надавав правову допомогу з юридичних питань позивачу, тому в задоволенні позовних вимог просив відмовити в повному обсязі.

Заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до довідки Токмацького об'єднаного міського військового комісаріату від 13.06.2016 року, ОСОБА_3 в період часу з 07 лютого 1985 року по 02 листопада 1986 року проходив військову службу в лавах Збройних сил, на території Афганістану (ДРА) у складі обмеженого контингенту радянських військ, на посаді рядового складу.

Відповідно до Переліку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 року № 63, на території Афганістану (ДРА) в період з квітня 1978 року по грудень 1999 року велись бойові дії. Згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, ОСОБА_3 визнано учасником бойових дій.

Зазначене також підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_4.

Висновком спеціаліста Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи у галузі судово-медичної експертизи від 22.06.2016 р. № 1625/Ж за результатами огляду позивача встановлено обставини та період (1985 рік) отриманого поранення, а саме: описані рубці в лобній ділянці зліва, в лобній ділянці справа, на тильно-зовнішній поверхні лівого передпліччя в середній третині, на передній поверхні лівої гомілки, в верхній третині, на передній поверхні правого колінного суглобу, на передній поверхні правої гомілки в верхній третині є наслідком загоєння ран, які виникли внаслідок розривної дії снаряду, могли бути спричинені у зазначений строк, тобто у 1985 році.

Згідно копії витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузії, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця від 20.07.2016 року за № 3182, вогнепальні осколкові поранення голови, лівої верхньої кінцівки, обох нижніх кінцівок (контузія 1985 р.) колишнього військовослужбовця ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, наслідком яких стали рубці в зазначених ділянках, що підтверджується висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи Київського міського бюро судово-медичної експертизи № 1625/ж від 22.06.2016 р. та які у подальшому призвели до розвитку: "Стійких залишкових явищ перенесеної ЗЧМТ (контузії 1985 р.) у вигляді посттравматичної та дициркуляторної енцефалопатії 2-3 ст., з двобічною пірамідною недостатністю, вираженим церебростенічним синдромом, вегето-судинною дисфункцією, мнестичним зниженням, емоційно-вольовою нестійкістю, прогресуючий кризовий перебіг. Післятравматичного церебрального арахноїдиту (1985 р.) з вираженим лікворо-гіпертензивним синдромом, частими (1-2 р/тиждень) лікворо-гіпертензивними кризами, центральною вестибулярною дисфункцією 2-3 ст., стійко вираженим цефалгічним, вестибулоатактичним синдромом. ІХС; атеросклеротичного кардіосклероз, СН 2А. Гіпертонічної хвороби II ст.", що підтверджується медичними документами, - поранення, контузія, захворювання позивача ОСОБА_3, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Відповідно до виписки з акту огляду МСЕК серії АВ № 0679220 від 05.10.2016 року, 05 жовтня 2016 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, первинно встановлена друга група інвалідності у зв'язку з пораненням, контузією, захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, безтерміново.

05.10.2016 року Управлінням соціального захисту населення Токмацької райдержадміністрації Запорізької області ОСОБА_3 було видано посвідчення серії НОМЕР_2 інваліда 2 групи, який має право на пільги, встановлені законодавством України до ветеранів - інвалідів війни.

15 грудня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Запорізького обласного військового комісаріату із заявою про виплату одноразової грошової допомоги..

Листом Запорізького обласного військового комісаріату від 21.11.2016 року документи надані ОСОБА_3 були йому повернуті для доопрацювання, оскільки в них відсутня довідка про причину та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Зазначені дії Запорізького обласного військового комісаріату були оскаржені позивачем і за результатами розгляду його позовної заяви постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 лютого 2017 року у справі № 331/885/17, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2076 року, такі дії визнані неправомірними, Запорізький обласний військовий комісаріат зобов'язано подати до Міністерства оборони України висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_3.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 травня 2017 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Запорізького обласного військового комісаріату на постанову Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 лютого 2017 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2017 р. відмовлено за необгрутованістю.

На виконання постанови Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 лютого 2017 року, Міністерством оборони України заява ОСОБА_3 про призначення одноразової грошової допомоги з доданими документами була розглянута та 11 липня 2017 року Міністром оборони України було затверджено протокол від 07 липня 2017 року за № 73, відповідно до якого ОСОБА_3 було відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги.

Підставою для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги було зазначено те, що позивачем: «не подано документ, що свідчить про обставини поранення».

Однак, суд приходить до висновку, що відмовляючи у призначенні виплати одноразової грошової допомоги позивачу, Міністерство оборони України діяло всупереч вимогам Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.

Так, за приписами статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 18 КАС України, адміністративні справи, зокрема щодо спорів фізичних осіб із суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання чи одержання соціальних виплат віднесено до предметної підсудності місцевих загальних судів як адміністративних судів, яким і розглянуто дану адміністративну справу, де предметом спору є призначення та виплату соціальної допомоги суб'єктом владних повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 813/8236/14.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», дія цього Закону поширюється, зокрема на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби.

Відповідно до ст. 41 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 4 липня 2012 р., яка діяла на час встановлення позивачеві вперше інвалідності 2 групи, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Частиною 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога.

Відповідно до п. 4 п. 2 ст. 16, підпункту «б» частини 1 статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Згідно зі ст. 16-2 ч.1 п. б Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції Закону України від 4 липня 2012 р., одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи.

Відповідно до ст. 16-3 ч.2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у випадках, передбачених підпунктами 4-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі за текстом - Порядок № 975).

Згідно п. 2 Порядку № 975, допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Згідно п. 6 п.п. 1 зазначеного вище Порядку (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, зокрема, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Відповідно до п. 3 Порядку № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

В судовому засідання встановлено, що право на отримання одноразової допомоги, передбаченої п.4 ч.2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції Закону України від 3 листопада 2006 р., у позивача виникло з дня встановлення МСЕК другої групи інвалідності, тобто з 05 жовтня 2016 р.

Оскільки інвалідність ІІ групи позивачу встановлено після звільнення з військової служби та набранням чинності Законом України від 04 липня 2012 року №5040-VI «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» та постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, що визначають розмір та порядок виплати одноразової грошової допомоги, інвалідність настала внаслідок травми пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, що позивач має право на отримання одноразової допомоги у розмірі 200 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Аналогічна правова позиція також наведена у постановах Верховного Суду України від 10 червня 2014 року у справі № 21-446а14, від 21 квітня 2015 року у справі № 21-183а13.

Відповідно до пункту 12 зазначеного Порядку, призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Наказом Міністра оборони України від 12 квітня 2007 року № 168 «Про організацію роботи та призначення комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби» (далі - Наказ МО № 168) у Міністерстві оборони України створена постійно діюча комісія з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби. До складу даної комісії (голова) входить заступник Міністра оборони України.

Згідно з цим наказом МО № 168 відповідну пропозицію для вирішення питання позивача (позитивну чи негативну) повинна надати постійно діюча комісія з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби. За наслідком розгляду такої пропозиції комісії Міністр оборони України приймає відповідне рішення.

Отже, пропозиція цієї комісії у формі протоколу засідання, затвердженого Міністром оборони України, і є рішенням.

Пунктом 13 Порядку № 975 передбачено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Згідно пункту 15 Порядку № 975 рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржене в установленому порядку.

Враховуючи те, що у 2016 році позивачу вперше встановлено ІІ групу інвалідності, з 05 жовтня 2016 року він набув право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону № 2011-XII.

У постановах від 18 березня 2014 року (справа № 21-11а14) та від 22 квітня 2014 року (справа № 21-484а13) Верховний Суд України зазначив, що підставою для повідомлення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги є рішення суб'єкта владних повноважень, прийняте з цього питання.

Доводи відповідача щодо того, що позивачем не подано документ, що свідчить про обставини поранення, є необґрунтованими та такими, що спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, у тому числі військовим квитком серії НОМЕР_4, довідкою Токмацького об'єднаного міського військового комісаріату від 13.06.2016 року, відповідно до якої позивач в період часу з 07 лютого 1985 року по 02 листопада 1986 року проходив військову службу в лавах Збройних сил, на території Афганістану (ДРА) у складі обмеженого контингенту радянських військ, на посаді рядового складу; висновком спеціаліста Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи у галузі судово-медичної експертизи від 22.06.2016 р. № 1625/Ж , яким за результатами огляду позивача встановлено обставини та період (1985 рік) отриманого поранення, а також випискою з акту огляду МСЕК серії АВ № 0679220 від 05.10.2016 року, відповідно до якої позивачу встановлена IІ група інвалідності безтерміново, у зв'язку з пораненням (контузією) захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Відповідно до п. 21.3 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке затверджене наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402 (далі по тексту - Положення № 402) причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців визначають штатні ВЛК; у колишніх військовослужбовців інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та військових формувань колишнього СРСР, правонаступниками яких вони стали, - штатні ВЛК (військово-лікарська комісія) цих військових формувань та оформлюють протоколом за формою, наведеною в додатку 19.

Відповідно до п. 21.7 Положення № 402, постанова ВЛК про причинний зв'язок поранення (травми, контузії, каліцтва) приймається відповідно до висновку, зазначеного в довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), або засвідченої копії Акта про нещасний випадок (додаток 1 до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 06 лютого 2001 року № 36 (0169-01), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2001 року за № 169/5360 (зі змінами)), у яких зазначаються обставини отримання поранення (контузії, травми, каліцтва).

Також, відповідно до пункту 21.5 глави 21 розділу ІІ Положення № 402, постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях:

в) "Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби" - якщо воно одержане за обставин, не пов'язаних з виконанням обов'язків, або одержане внаслідок правопорушення.

г) "Захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії" - якщо захворювання виникло, поранення (контузія, травма, каліцтво) одержане в період перебування в країнах, де велись бойові дії (Перелік країн затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.94 N 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (із змінами), далі - Перелік країн), і військовослужбовець визнаний учасником бойових дій.

При медичному огляді військовослужбовців, колишніх військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на збори, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) до введення в дію Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 4 січня 1994 року № 2 (0177-94), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 липня 1994 року за № 177/386, і не мають довідки, виданої військовою частиною, ВЛК можуть бути прийняті до уваги достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) (записи про первинне звернення по медичну допомогу із зазначенням обставин одержання поранення (травми), витяг із історії хвороби, матеріали службового розслідування, дізнання, досудового слідства за фактом поранення (травми) та інші медичні або військово-облікові документи) (п. 21.8 Положення № 402).

Судом встановлено, що позивачем при подачі заяви та документів про виплату одноразової грошової допомоги був наданий висновок фахівця у галузі судово-медичної експертизи від 15 вересня 2011 року про обставини поранення.

Пунктом 21.21. Положення № 402, відповідно до якого - за наявності тілесних ушкоджень (відсутність кінцівки, дефекти кісток черепа, рубці після поранень, наявність чужорідних тіл) у колишніх військовослужбовців-учасників бойових дій у роки Великої Вітчизняної війни, в інші періоди ведення бойових дій, у тому числі при проходженні військової служби в країнах, де велися бойові дії, а також у колишніх військовополонених у разі відсутності даних про їх медичний огляд ВЛК з цього приводу в період військової служби ці особи, незалежно від причини звільнення із Збройних Сил і ступеня придатності до військової служби у даний час, для встановлення характеру і давності тілесних ушкоджень за направленням військового комісара підлягають огляду судово-медичним експертом (за необхідності після обстеження у лікувально-профілактичному закладі). Результати медичного обстеження судово-медичним експертом заносяться в акт судово-медичного дослідження (висновок експерта) за наслідками поранення та разом з довідкою про проходження військової служби і перебування у частинах діючої армії, з посиланням на Перелік країн (63-94-п), посвідченням учасника бойових дій, військово-обліковими і медичними документами направляються до штатних ВЛК для встановлення причинного зв'язку поранення (каліцтва).

Саме в такому порядку встановлювався причинний зв'язок отримання поранення позивачу, тому посилання представника Міністерства оборони України на відсутність серед документів, поданих для призначення та виплати одноразової грошової допомоги, довідки або документу про причини та обставини поранення є безпідставними, необґрунтованими та протиправними.

Таким чином, при наданні висновку про причинний зв'язок поранення позивача, Центральною військово-лікарською комісією встановлювались обставини отримання поранення та зроблено висновок на підставі військово-облікових, військово-медичних, медичних документів, що поранення, контузія, захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), на яку посилається представник відповідача, наведена у додатку № 5 до Положення 402, відповідно до якої визначаються обставини отримання поранення, видається лише з 14 серпня 2008 року, коли МО України було видано Наказ № 402 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», а поранення, контузію та захворювання позивач отримав у 1985 році і на той період не було такої форми довідки.

На підставі вищезазначеного, суд приходить до висновку, що рішення Центральної військово - лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України, затверджене протоколом № 3182 від 20.07.2016 року, яким встановлено, що отримані позивачем поранення, контузія та захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби, при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, є належним документом, що свідчить про причини та обставини контузії і захворювання.

Тобто, матеріалами справи підтверджується той факт, що інвалідність позивача пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії. При цьому, відповідачем всупереч ч. 2 ст. 71 КАС України не спростовано їх достовірності.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем був наданий повний перелік документів згідно Порядку 975, а Міністерством оборони України безпідставно відмовило позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд вважає, що відповідач у спірних відносинах, приймаючи рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_3, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», без дотримання вимог ч.3 ст.2 КАС України.

У відповідності зі ст.19 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» неправомірні рішення, дії (бездіяльність) органів військового управління та командирів (начальників) можуть бути оскаржені військовослужбовцями в порядку, передбаченому законами, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.

З наведених вище підстав суд вважає, що рішення відповідача щодо відмови в призначені та виплаті одноразової грошової, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є протиправними.

Окрім того, ч. 6 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» чітко передбачено, що обов'язок щодо призначення і виплати вказаної допомоги покладено на Міністерство оборони України.

Суд також ураховує ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту), яка гарантує, що кожен, чиї права та свободи визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом необхідно розуміти таке, що призводить до потрібних результатів, наслідків, що дають найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надані докази, які є у справі, були оцінені судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст.86 КАС України.

Відповідно до ч.1, 2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивач як військовослужбовець, який отримав поранення, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби, має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року.

Таким чином, належним способом захисту порушеного права в даному випадку буде саме визнання протиправним рішення Міністерства оборони України щодо не призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи, внаслідок поранення, отриманого під час виконання ним обов'язків військової служби, відповідно Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», скасування зазначеного рішення Міністерства оборони України та зобов'язання Міністерства оборони України призначити та вчинити дії щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Що стосується розподілу судових витрат, стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до вимог статті 87 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких віднесено і витрати на правову допомогу.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

У ч. 1 та ч. 2 ст. 16 КАС України зазначається, що кожен має право користуватися правовою допомогою при вирішенні справ в адміністративному суді, яка надається в порядку, встановленому законом.

Для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках, встановлених законом, правова допомога може надаватися й іншими фахівцями в галузі права. Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов'язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до глави 6 КАС України склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі.

Частиною 3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012р. встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Відповідно до ст. 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України від 01 жовтня 1999 р. (далі Правила адвокатської етики), єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар.

Розмір гонорару та порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.

Ст. 34 Правил адвокатської етики передбачено, що адвокат має право, окрім гонорару, стягувати з клієнта кошти, необхідні для покриття фактичних витрат, пов'язаних з виконанням доручення, якщо обов'язок клієнта з погашення цих витрат визначено угодою. В угоді про надання правової допомоги мають бути визначені види передбачуваних фактичних витрат, пов'язаних з виконанням доручення (оплата роботи фахівців, чиї висновки запитуються адвокатом, транспортні витрати, оплата друкарських, копіювальних та інших технічних робіт, перекладу та нотаріального посвідчення документів, телефонних розмов тощо), порядок їх погашення (авансування, оплата по факту в певний строк і т. ін.) та може бути визначений їх обсяг.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При цьому, недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною або її представником (а не будь-ким) витрати.

В постанові від 01 жовтня 2002 року по справі № 30/63 Верховний Суд України звернув увагу, що судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Також, в підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» № 4191-VI від 20 грудня 2011 року передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Із наведеного випливає, що компенсація витрат на правову допомогу в адміністративних справах здійснюється виходячи із часу, протягом якого така допомога надавалась у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії поза судовим засіданням чи ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Матеріали справи містять копію договору про надання юридичних послуг № 443 від 06.12.2016 року, укладеного між адвокатом Клопковим С.В. та ОСОБА_3, яка завірена адвокатом Клопковим С.В.

Пунктом 1.2 зазначеного Договору передбачено, що замовник звертається до виконавця за юридичною допомогою з питання відсудження моральної шкоди, одноразової грошової допомоги та перерахунку пенсії за віком.

Згідно п.3.1 вказаного Договору вартість послуг за цим договором складає суму, передбачену Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» та Додатковою угодою.

Вказана Додаткова угода суду надана не була, тому суд позбавлений можливості визначити вартість послуг адвоката, яку сторони обумовили для виконання адвокатського доручення, та порядок відрахування цих платежів (одноразово, за виконання певного доручення, почасова оплата, за отриманий результат по справі і т.д.). При цьому суд вважає, що вартість послуг адвоката за цим договором є суттєва умова договору, тому для вирішення питання стосовно правомірності покладання на відповідача витрат по їх сплаті позивач повинен був надати вказані документи суду.

Позивачем був наданий акт від 18.08.2017 року про прийняття грошових коштів за надання юридичних послуг згідно договору № 443 від 06.11.2016 року від ОСОБА_3, де зазначено, що виконавець, тобто адвокат Клопков Г.Л. надав, а замовник, тобто ОСОБА_3 прийняв юридичні послуги у формі «ознайомлення з матеріалами справи», вартість послуги 750,00 грн, участь у судовому засіданні, вартість послуги 750,00 грн, а також розрахунок витрат на правову допомогу ОСОБА_3

Позивач також надав суду квитанцію до приходного касового ордеру № 44311 від 18.08.2017 року про отримання грошових коштів в розмірі 750,00 гривень адвокатом від ОСОБА_3, за ознайомлення з матеріалами справи та квитанцію до приходного касового ордеру № 44312 від 18.08.2017 року про отримання грошових коштів в розмірі 750,00 гривень адвокатом від ОСОБА_3, за участь у судовому засіданні.

Але, з зазначених документів неможливо зробити висновок про те, з якого приводу, з урахуванням пункту 1.2 зазначеного Договору, адвокат Клопков С.М. надавав правову допомогу з юридичних питань ОСОБА_3, чи стосується зазначена у акті від 18.08.2017 року про прийняття грошових коштів за надання юридичних послуг згідно договору № 443 від 06.11.2016 року та у квитанцій до приходного касового ордеру № 44311 та № 44312 від 18.08.2017 року про отримання грошових коштів на загальну суму 1500 гривень інформація до адміністративного позову ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинення певних дій саме по даній адміністративній справі.

З матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів позивача під час судових засідань за дорученням адвоката Клопкова С.М. від 01.09.2017 року здійснював представник ОСОБА_1

При цьому, з матеріалів справи не вбачається, що адвокатом Клопковим С.М. або представником за дорученням ОСОБА_1, під час розгляду справи по суті, надавалася правова допомога у судовому засіданні позивачу. Доказів того, що вказаними представниками позивача вчинялися в інтересах позивача процесуальні дії поза судовим засіданням або вони знайомилися з матеріалами справи, суду не надано.

За викладених обставин, підстави для компенсації витрат на правову допомогу згідно ст.90 КАС України, Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» відсутні, в задоволенні вимог щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 1500 гривень слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Цією ж статтею встановлено, що у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України. Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Згідно ч. 1, ч.3, ч.6 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Ні Кодексом адміністративного судочинства України, ані Законом України "Про судовий збір" не передбачено стягнення судового збору в дохід держави. Навпаки за рахунок коштів Державного бюджету України передбачено компенсацію понесених судових витрат відповідачем за умови звільнення від сплати судових витрат позивача.

З наведеного вбачається, що розподіл судових витрат залежить від статусу сторони, тобто чи є вона суб'єктом владних повноважень, пропорційності задоволених позовних вимог та наявності в матеріалах справи документально підтверджених судових витрат.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви на підставі п. 8 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", чинним законодавством не передбачено порядку стягнення з суб'єкта владних повноважень судового збору на користь державного бюджету або в дохід держави в разі задоволення позову фізичної особи, то відповідно ст. 94 КАС України не підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Міністерства оборони України в дохід держави судовий збір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 4, 6, 8, 9, 17-18,41, 69, 104-106,122,128,158-163, 186, КАС України, суд -

постановив:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинення певних дій, - задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби Міністерства оборони України, викладене у пункті 24 протоколу № 73 від 07 липня 2017 року щодо відмови ОСОБА_3 в призначенні одноразової грошової допомоги.

Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та вчинити дії щодо виплати ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги, у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 до Міністерства оборони України - відмовити.

На постанову може бути подано апеляційну скаргу до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Токмацький районний суд Запорізької області протягом десяти днів з дня його проголошення, з подачею її копії до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду. Строк для подання апеляційної скарги стороною або іншою особою, яка не брала участь у справі, обчислюється з моменту отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційний судом.

Повний текст постанови виготовлений 17.10.2017 року

Суддя: