Ухвала суду № 69564486, 17.10.2017, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.

секретар судового засідання: Вихотень Я.В.

за участі: представника ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Острозького районного суду від 27 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу,

в с т а н о в и л а:

У червні 2016 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя, що є спільною сумісною власністю. В подальшому позовні вимоги роз'єднано у два провадження - про розірвання шлюбу та про поділ майна, що ж спільною сумісною власністю подружжя.

Рішенням Острозького районного суду від 27 квітня 2017 року шлюб між сторонами, що зареєстрований 26 жовтня 2007 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції, а\з №2138, розірвано.

У поданій позивачем через свого представника апеляційній скарзі на рішення суду покликається на його незаконність і необґрунтованість з огляду на невідповідність висновків суду обставинам справи і порушення та неправильне застосування судом норм процесуального і матеріального права.

На її обґрунтування зазначала про недодержання судом вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України щодо законності і обґрунтованості оскаржуваного рішення, його ухвалення без повного і об'єктивного з'ясування обставин, що мають значення для справи, та без належної оцінки доказів у справі.

Вважала, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд вийшов за межі позовних вимог, адже ОСОБА_1 у позовній заяві від 29 червня 2016 року та в заяві про зміну предмета й підстав позову, крім поділу спільного майна подружжя, просить визнати право власності на ? майна, призначивши відповідну будівельно-технічну експертизу. Інших позовних вимог заявлено не було.

Таким чином, судом було порушено основний принцип цивільного судочинства - диспозитивність сторін, який забороняє суду на власний розсуд вирішувати спір, вимога про що фактично не була заявлена позивачем.

З цих підстав просила рішення суду першої інстанції скасувати та закрити провадження у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи позивача, колегія суддів прийшла до висновку про відхилення апеляційної скарги.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції правильно правильно виходив з його доведеності та обґрунтованості, оскільки шлюбні відносини між сторонами існують формально, вони припинили вести спільний побут протягом двох років тому, а також весь цей час мешкають окремо.

Як убачається з матеріалів справи, 26 жовтня 2007 року ОСОБА_3 і ОСОБА_1 уклали шлюб, про що свідчить відповідне свідоцтво серії НОМЕР_1, яке видано тоді ж Відділом реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції, а\3 №2138 (а.с. 4).

Сторонами не оспорюється та обставина, що протягом останніх двох років вони проживають окремо, не ведуть спільного побуту, наміру відновити попередній сімейно-правовий стан не бажають. Дітей від шлюбних відносин не мають.

В засіданні суду відповідач визнав позовні вимоги і не заперечував проти розірвання шлюбу.

Згідно із ч. 1 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до ст. 112 СК України суд з'ясовує взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Норми ч. ч. 1 і 4 ст. 174 ЦПК України вказують про право позивача відмовитися від позову, а відповідача - визнати позов протягом усього часу судового розгляду, зробивши усну заяву.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Повно і правильно з'ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин застосуванню підлягали ті норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, а також відсутність підстав для відмови у визнанні ОСОБА_3 позову, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов, припинивши між ними шлюбні права та обов'язки.

Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом вимог диспозитивності цивільного судочинства, то колегія суддів з ними погодитися не може.

Так, позов про розірвання шлюбу і поділ спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_1 пред'явлено у червні 2016 року (а.с. 2-3, зв.).

27 квітня 2017 року Острозьким районним судом позовні вимоги роз'єднано у два самостійних провадження - за позовом про розірвання шлюбу і за позовом про поділ спільного сумісного майна подружжя (а.с. 7).

На а.с. 43-44 міститься копія заяви позивача про зміну предмета і підстав позову, де ОСОБА_1 просить призначити судову будівельно-технічну експертизу та поділити спірне майно. Дана заява подана до суду 17 серпня 2017 року, тобто після роз'єднання вимог позивача в окремі провадження. Очевидно, її оригінал знаходиться у матеріалах справи про поділ майна подружжя, адже будь-якого матеріально-правового взаємозв'язку з розірванням шлюбу не має.

Більше того, в заяві відсутні покликання позивача на припинення провадження у справі про розлучення.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Тобто даними вимогами закону закріплено правила диспозитивності цивільного судочинства, які полягають у наданні особам, що беруть участь у справі, можливості вільно розпоряджатися своїми матеріальними та процесуальними правами на власний розсуд.

Зміст принципу диспозитивності розкривається через такі положення:

-хто хоче здійснити свої права, повинен сам потурбуватися про це;

-особа, якій належить право, може від нього відмовитися;

-нікого не можна примушувати пред'явити позов (подати апеляційну чи касаційну скаргу) проти своєї волі;

-суд не повинен виходити за межі вимог сторін, за винятками, встановленими законом.

Диспозитивність діє на усіх стадіях цивільного процесу.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За таких обставин твердження автора скарги про порушення районним судом вимог диспозитивності цивільного процесу на увагу апеляційного суду не заслуговують.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 відхилити, а рішення Острозького районного суду від 27 квітня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: