Рішення № 69562152, 28.09.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/10749/16-ц Головуючий у І інстанції Усатов Д. Д.Провадження № 22-ц/780/4160/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 28.09.2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого Журби С.О.,

суддів Коцюрби О.П., Олійника В.І.,

за участю секретаря Топольського В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 липня 2017 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб-власників «ощадних» рахунків, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» про визнання недійсними умов договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб-власників «ощадних» рахунків,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2016 року ПАТ АК «Укргазбанк» звернулося до суду із вказаним позовом, який мотивував наступним: 22 грудня 2014 року між банком та ОСОБА_2 був укладений договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб-власників «ощадних» рахунків шляхом подання заяви на приєднання (акцептування публічної пропозиції банку) та видано платіжну картку. Відповідно до умов вказаного договору банк відкрив відповідачу картковий рахунок № 26257001525652/980, щомісячний оборот за «Ощадним» рахунком складав до 50000 грн.

Банк, діючи на підставі вимог ст. ст. 641, 644 ЦК України взяв на себе зобовязання перед фізичними особами, які її приймуть (акцептують), надавати банківські послуги в порядку та на умовах, передбачених договором. Банк виконав взяті на себе зобовязання за заявою на приєднання, відкрив клієнту «Ощадний» рахунок, виконав розрахунково-касове обслуговування клієнта за кредитною схемою та надав клієнту кредитні кошти у встановленому заявою на приєднання лімітом, підтвердженням чого є виписка з особового рахунку клієнта за період з 22 грудня 2014 року по 27 жовтня 2016 року.

Зважаючи на наведене, позивач просив суд стягнути із ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» заборгованість за договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб-власників «ощадних» рахунків від 22 грудня 2014 року в сумі 6927 грн. 75 коп., що складається з: 4264 грн. 47 коп. - заборгованість за овердрафтом, 2663 грн. 28 коп. - заборгованість за нарахованими відсотками за користування овердрафтом та прострочені відсотки за користування дозволеним овердрафтом, а також понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1378 грн.

У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» про визнання недійсними умов договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб-власників «ощадних» рахунків. Вказувала, що на підставі вимог ЗУ «Про захист прав споживачів» пункти 6.3, 6.4, 6.5, 6.6 та 6.7 укладеного між сторонами договору від 22 грудня 2014 року не відповідають нормам чинного законодавства, порушують її права як споживача. У звязку з наведеним просила суд визнати недійсними вказані пункти договору.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 липня 2017 року позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ПАТ АБ «Укргазбанк» відмовити в повному обсязі. Обґрунтувала скаргу тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки наявним доказам у справі. Вказує, що у заяві-анкеті нею було зазначено про намір відкрити «Ощадний» рахунок на умовах тарифного плану «Про-запас» та вказано джерело надходження коштів власні заощадження, а банківські послуги, якими вона планувала користуватися є розрахунково-касове обслуговування. Таким чином з наміром отримати кредит чи користуватися кредитними коштами за кредитною схемою вона до банку не зверталася. Зазначає, що суд дійшов хибного висновку про те, що позовні вимоги банку є обґрунтованими.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне:

У відповідності до положень ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду не в повній мірі відповідає наведеним вимогам.

В ході розгляду справи було встановлено, що 22 грудня 2014 року між позивачем та відповідачем було укладено договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб - власників «ощадних» рахунків. Вказаний договір укладався шляхом подання ОСОБА_2 заяви про акцептування відповідної публічної пропозиції банку, яка була опублікована 29 квітня 2014 року в газеті «Урядовий курєр». Після укладення договору банком було видано відповідачу банківську платіжну карту, що не заперечують обидві сторони по справі.

Відповідно до п. 2.3 вищевказаного договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб - власників «ощадних» рахунків банк відкриває клієнту рахунок, номер та валюта якого вказана у підписаній клієнтом заяві на приєднання, здійснює видачу платіжної картки та здійснює розрахунки за операціями з використанням платіжної картки, що видані клієнту. Відповідно до положень п. 2.4. договору клієнт зобов'язується здійснювати оплату за надані банком послуги та виконувати інші зобов'язання відповідно до цього договору.

Пунктом 6.3 договору були передбачені випадки, коли у клієнта може виникати заборгованість перед банком. Вказана заборгованість (овердрафт) у відповідності до вимог п. 6.4. договору має бути погашена в день її виникнення.

Згідно з п. 6.6 договору на суму простроченої заборгованості за овердрафтом (кредитом) банк нараховує проценти у валюті овердрафту (кредиту) за фактичний строк використання клієнтом кредитних коштів, виходячи із щоденного підсумкового залишку заборгованості на «ощадному» рахунку.

Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову, суд першої інстанції визнав обґрунтованими твердження позивача про виникнення факту овердрафту та невиконання відповідачем обовязку з його погашення, а також про відповідність проведених банком нарахувань на такий овердрафт. В той же час колегія суддів апеляційного суду не може погодися з наведеною позицією суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Виходячи з правового аналізу вказаних норм, представлені банківською установою умови, правила та тарифи надання кредиту не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі умови/правила/тарифи не містять підпису позичальника, не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці умови/правила/тарифи розумів позичальник при підписанні відповідної заяви позичальника, що умови/правила/тарифи містили в момент підписання заяви позичальника саме заявлені банківською установою розміри та підстави для нарахування відсотків, комісій та пені, або ж в подальшому такі умови/правила/тарифи не змінювались. Вказана правова позиція була висловлена Верховним Судом України у справах №6-16цс15, № 6-698цс15, № 6-757цс15.

Оскільки умови договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб - власників «ощадних» рахунків, до яких приєдналася відповідач шляхом подання відповідної заяви, були опубліковані в друкованому органі масової інформації, незважаючи на відсутність підпису відповідача під такими умовами, підстави вважати, що сторони погоджували будь-які інші умови відсутні. В той же час вказані умови договору є загальними та не містять жодного тарифу (розміру плати), якими користувався банк при здійсненні нарахувань по операціям відповідача. Натомість представлені позивачем до суду тарифи не містять підпису відповідача, відтак не можуть вважатися частиною укладеного між сторонами договору. За таких умов проведення банком нарахування є безпідставними та не можуть бути прийняті судом, що виключає можливість для задоволення позову в цій частині.

Не підлягають до задоволення з точки зору колегії суддів апеляційного суду й вимоги банку про стягнення самої заявленої суми овердрафту.

Ст. 10 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. Обовязок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами.

Як передбачено п. 6.3. укладеного між сторонами договору, у клієнта може виникнути заборгованість перед банком у разі настання наступних випадків:

-надходження до клірингу інформації про операцію, за якою еквайр (платіжна система) попередньо в установлений платіжною системою термін не надіслав емітенту платіжне повідомлення;

-надходження до клірингу інформації про операцію, за якою еквайр (платіжна система) попередньо надіслав емітенту платіжне повідомлення, але відповідна сума не була блокована на ощадному рахунку клієнта для забезпечення його зобовязань за здійсненою операцією, або така сума була розблокована до надходження з платіжної системи інформації за результатами клірингу;

-зміни курсів валют і надходження до клірингу інформації про операцію в іноземній валюті в сумі більшій, ніж та, яку еквайр (платіжна система) попередньо надіслав емітенту в платіжному повідомленні і яку було блоковано на ощадному рахунку клієнта для забезпечення його зобовязань за здійсненою операцією;

-виникнення технічних помилок у роботі обладнання емітента, еквайра або процесингового центру;

-в результаті недостатності суми залишку коштів на ощадному рахунку клієнта для оплати клієнтом наданих банком послуг.

Стверджуючи про виникнення факту овердрафту по рахунку відповідача, позивач тим не менш взагалі не зазначив, за якою саме з наведених підстав виник такий овердрафт, як і не надав жодного належного та допустимого доказу існування таких підстав. При цьому представлений до суду розрахунок заборгованості відповідача та виписка за договором не може вважатися таким належним доказом, оскільки вказує лише на факт нарахування банком заборгованості відповідачу, однак жодним чином не засвідчує ні обґрунтованості підстав для такого нарахування, ні взагалі існування обставин, які призвели до виникнення овердрафту. За таких умов твердження позивача про виникнення заборгованості відповідача перед банком залишилися недоведеними, відтак не можуть бути прийняті судом. В той же час на вказані обставини суд першої інстанції увагу не звернув, що призвело до безпідставного задоволення первісного позову.

Не може погодитися колегія суддів апеляційного суду й з позицією суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову. Відмовляючи в його задоволенні, суд першої інстанції в якості підстави для такого рішення обмежився лише зазначенням, що відповідачем не доведено порушення її прав з боку позивача саме як споживача при укладенні договору. При цьому детального обґрунтування підстав для відхилення вимог відповідача оскаржуване рішення суду не містить, відтак воно не може вважатися належним чином вмотивованим.

Свої позовні вимоги про визнання п. 6.3, 6.4, 6.5, 6.6, 6.7 укладеного між сторонами договору недійсними позивач обґрунтовувала тим, що при укладенні договору їй не було надано оригінального примірника договору, відтак умови договору, на які вона погодилася при поданні заяви про приєднання, можуть не відповідати наданим до суду умовам, так як могли бути змінені позивачем. Окрім того, умови виникнення овердрафту не залежать від дій та волі клієнта, відтак договором було порушено принцип рівності сторін.

Колегія суддів апеляційного суду вважає наведену позицію відповідача безпідставною, оскільки договір між сторонами є договором приєднання, який було укладено шляхом подання відповідачем відповідної заяви про приєднання до такого договору у відповідності до положень чинного законодавства України. При цьому, як вже зазначалося вище, публічна пропозиція на укладення такого договору та його умови були надруковані в газеті «Урядовий курєр», що виключає можливість для банку самостійно змінити його умови в порівнянні з умовами, які були погодженні сторонами.

Не вбачає колегія суддів й наявності нерівності сторін договору, на які посилалася відповідач. Можливість виникнення овердрафту регламентована положеннями договору, в якому чітко наведені випадки та обставини, що зумовлюють таке його виникнення. Умови виникнення такого овердрафту є регламентованими, залежать від існування зовнішніх як для банку, так і для клієнта факторів, та не можуть вважатися такими, що порушують принцип рівності сторін договору. За таких умов посилання відповідача не ґрунтуються на матеріалах справи, відтак правових підстав для задоволення зустрічного позову колегія суддів апеляційного суду не вбачає.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі ґрунтується на матеріалах справи, ухвалене з порушенням норм матеріального права, відтак підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 липня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення. У задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб-власників «ощадних» рахунків відмовити. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» про визнання недійсними умов договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб-власників «ощадних» рахунків відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді: О.П. Коцюрба

ОСОБА_3