Ухвала суду № 69557895, 11.10.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа №640/20176/15-ц Головуючий суддя І інстанції Діденко С. А.

Провадження № 22-ц/790/5562/17 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори, що виникають із договорів дарування

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2017 року м. Харків.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді: Яцини В.Б.,

Суддів: Бурлака І.В., Карімової Л.В.,

за участю секретаря: Баранкової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Київського районного суду м.Харкова від 02 березня 2016 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним та поновлення права власності на частину житлового будинку,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому після його уточнення 20 січня 2016 року відповідно до ст.ст. 203, 229 ЦК України остаточно просив внаслідок помилки визнати недійсним договір дарування частини житлового будинку від 27.02.2008 року № 106, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Горільчаник І.М., про те, що ОСОБА_4 від імені ОСОБА_5 на підставі довіреності від 23.01.2008 року № 88 передав безоплатно у власність (подарував), а ОСОБА_1 прийняв у дар 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 та поновити право власності ОСОБА_2 на 1/3 частини домоволодіння АДРЕСА_1.

В обґрунтування позову вказав, що підписуючи довіреність від 23.01.2008р. № 88, якою передбачено право ОСОБА_4 та ОСОБА_6 подарувати ОСОБА_1 належну йому частину житлового будинку АДРЕСА_1, помилявся і насправді не до кінця розумів юридичне значення цього документу, не усвідомлював, що після підписання цього документу він має звільнити своє домоволодіння та передати ключі від нього гр. ОСОБА_1. На неправильне сприйняття умов договору дарування вплинув похилий вік ОСОБА_2 (90 років), безпорадний стан його здоров'я, потреба в сторонньому догляді. Через ці обставини відбулась невідповідність реальним бажанням гр. ОСОБА_2 та фактичним умовам договору дарування. ОСОБА_2 вважав, що гр. ОСОБА_1. і в подальшому буде йому матеріально допомагати, підтримувати добросусідські відносини, а він залишиться власником свого майна. На теперішній час частина житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 знаходиться у повному володінні та користуванні гр. ОСОБА_2

Про укладення спірного договору позивачу не було повідомлено, у подальшому він продовжував володіти вказаною часткою житлового будинку і про те, що він вже не є власником своєї частки житлового будинку він випадково дізнався у 2013 році при зверненні до КП «Харківводоканал» для проведення води у домоволодіння АДРЕСА_1, коли з'ясувалося, що надані йому вищевказаними особами правовстановлюючі документи на його частку житлового будинку виявилися їх кольоровими фотокопіями.

У судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримав.

Відповідач у судове засідання не з'явився. Про час та дату слухання справи був повідомлений належним чином. Враховуючи згоду позивача на розгляд справи в порядку заочного розгляду, суд вирішив справу у відповідності до вимог ст. 224, 225 ЦПК України. Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 02 березня 2016 року позов ОСОБА_2 було задоволено. Визнано недійсним договір дарування від 27.02.2008р. № 106, від імені ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 про передачу у власність 1/3 частини житлового будинку № 176 з відповідною частиною надвірних побудов по АДРЕСА_1, який посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Горільчаник І.М.; поновлено право власності ОСОБА_2 на 1/3 частину домоволодіння АДРЕСА_1.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 18.04.2016 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним заочним рішенням суду ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просив скасувати заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 02 березня 2016 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог.

При цьому посилався на роз'яснення судам, які містяться у п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику цивільних справ про визнання правочинів недійсними» стосовно передбачених ст. 229 ЦК України обставин про наявність помилки як підстави недійсності правочину, які суд неповно з'ясував, що має значення для справи; на невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Вказав, що суд не врахував рішення Київського районного суду м. Харкова від 19.03.2015р. по справі № 640/15028/14-ц, яким ОСОБА_2 було відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсною довіреності від 23.01.2008 року як такої, що вчинена під впливом помилки щодо обставин, які мають істотне значення, та визнання недійсним договору дарування від 27.02.2008 року як такого, що укладений внаслідок зловмисної домовленості його представника з другою стороною.

Крім того вказав, що вже сплив строк позовної давності для розгляду цього позову, оскільки ОСОБА_2 був обізнаний про спірний договір дарування від 27.02.2008 року ще у 2009 році, під час розгляду Київським районним судом м. Харкова справи № 2-168/09/08 за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 стосовно права власності на будинок по АДРЕСА_1.

Заперечив про можливість ОСОБА_2 помилятись щодо обставин вчинення оспорюваного договору дарування від 27.02.2008 року, у зв'язку з тим, що він особисто не підписував цей договір і не був при цьому присутній у нотаріуса, договір дарування був вчинений від його імені на підставі довіреності від 23.01.2008 року, яка була чинною на той час і не визнана недійсною на час розгляду даної справи. Вказав, що суд в порушення вимог процесуального права не надав належної оцінки тому факту, що договір дарування був вчинений представником на підставі довіреності, не звернув увагу на повноваження, якими позивач як довіритель наділив представників. Крім того, суд не надав належної оцінки тому факту, що у позивача відсутні оригінали правовстановлюючих документів на домоволодіння з 2008 року, і ним не заявлялось до 2015 року вимог про вчинення щодо нього будь-яких протиправних дій з боку відповідача. Заявив про застосування наслідків спливу строку позовної давності, зважаючи на те, що спірний договір дарування був укладений 27.02.2008 року, а з вимогою про визнання його недійним позивач звернувся у 2015 році.

Справа слухається в апеляційному суді неодноразово.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 29 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 02.03.2016 року було скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним та поновлення права власності на частину житлового будинку відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.07.2017 року касаційну скаргу ОСОБА_8, подану його представником ОСОБА_9, задоволено частково, рішення Апеляційного суду Харківської області від 29 червня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явились у судове засідання, перевіривши відповідно до ст. 303 ЦПК України законність та обґрунтованість рішення суду у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити, з наступних підстав.

Районним судом встановлено, що ОСОБА_2, 1925 року народження проживає в будинку АДРЕСА_1 один.

В 2007 році у ОСОБА_5 виникла необхідність в оформленні спадкових прав на частину домоволодіння по АДРЕСА_1 після смерті його сестри - ОСОБА_10

Сусід ОСОБА_5, відповідач ОСОБА_1 , запропонував йому допомогу в оформленні спадкових прав за 5000 грн., на що позивач погодився.

Для вжиття відповідних заходів ОСОБА_1 залучив своїх знайомих ОСОБА_4 та ОСОБА_6

За рішенням Київського районного суду м.Харкова від 03.12.2007 року було задоволено позов ОСОБА_5 до ОСОБА_11 про визнання права власності в порядку спадкування на частину домоволодіння і 25.07.2007 року за ОСОБА_5 було зареєстровано в КП «ХМБТІ» право власності на 1/9 частину домоволодіння в порядку спадкування.

З метою забезпечення оформлення прав власності на 1/9 частину домоволодіння, що була зареєстрована за братом позивача ОСОБА_12, 23.01.2008 року ОСОБА_13 за пропозицією ОСОБА_1 у приватного нотаріуса Алікаєвої З.Б. оформив довіреність № 88, за якою надав повноваження ОСОБА_4 та ОСОБА_6 представляти його інтереси у будь яких установах. У відповідній довіреності в переліку наданих повноважень було зазначено право уповноважених осіб також здійснити дарування належної позивачу частини домоволодіння на користь ОСОБА_15

Згідно з домовленістю, 08.02.2008 року приватним нотаріусом Горільчаник І.М. було посвідчено договір дарування частини спірного житлового будинку, відповідно до якого ОСОБА_6 , діючи від імені ОСОБА_16, подарував, а ОСОБА_2 прийняв як обдарований 1/9 частину домоволодіння від свого брата. Таким чином за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності в цілому на 1/3 частину домоволодіння по АДРЕСА_1. ОСОБА_15 передав йому фотокопії договору дарування і витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП «ХМБТІ» , які ОСОБА_2 прийняв як оригінали правовстановлюючих документів.

27.02.2008 року приватний нотаріус Горільчаник І.М., без відома на це ОСОБА_2, посвідчив договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_4 , діючи від імені позивача , на підставі довіреності №88 від 23.01.2008 року подарував ОСОБА_15 . 1/3 частину домоволодіння по АДРЕСА_1 з відповідною частиною надвірних будівель.

Позивач, продовжуючи проживати у належній йому частині будинку по АДРЕСА_1, вважав себе повноправним власником відповідної частини домоволодіння до в 2013 році , доки не звернувся до КП «Харківводоконал » з приводу проведення води до приміщення будинку. Йому було відмовлено в цьому з підстав того, що він не є власником нерухомості.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що волевиявлення ОСОБА_2 на укладення договору дарування не було вільним і не відповідало його внутрішній волі. Цьому сприяло те, що позивач помилявся з приводу обставин та дій, для яких була видана ним довіреність, якою було передбачено право довіреної особи здійснити дарування його майна сторонній особі.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Вищевказані обставини відповідач ОСОБА_1 у своїй заяві про перегляд заочного рішення суду першої інстанції і в доводах скарги не оспорює, наполягаючи лише на відсутності помилки з боку позивача стосовно істотних умов договору дарування та на сплив строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом,

Відповідно до роз'яснень, які були надані судам у п. 19 Постанови пленуму верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» обставини, щодо яких помилялася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також, що вона має істотне значення.

Не має правого значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно до ч.1 ст.717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно у власність.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст.722 ЦК України, право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття, свідченням якого може бути прийняття документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору або символів речі (ключів, тощо ).

Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів) є прийняттям дарунка. Договором дарування (п. 7) передбачено, та символів речі (ключів є прийняттям дарунка).

Відповідно до ч.ч. 3,5 cт.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею ст. 229 ЦК України встановлені наступні ознаки та правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки.

1.Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

2. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Згідно до ст. 1000 ЦК України:

1. За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

2. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Стаття 1003 ЦК України визначає зміст доручення:

1. У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Згідно до ч. 1 ст. 1004 ЦК України повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення

У п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 1006 ЦК України передбачано, що повірений зобов'язаний: після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставами недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України.

Так, частиною першою статті 203 ЦК України передбачається, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актом цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Судом було обґрунтовано встановлено і ці обставини відповідачем не спростовані, що позивач не був обізнаний про укладення спірного договору дарування, що між сторонами склалися довірливі стосунки з приводу надання відповідачем допомоги позивачу, який перебував у похилому віці, стосовно оформлення на ім'я ОСОБА_2 права власності на 1/3 частку спірного домоволодіння, після чого позивач отримав від відповідача фотокопії правовстановлюючих документів і продовжував вказаною часткою користуватися, про що свідчать також надані відповідачем і досліджені апеляційним судом за участю сторін світлини, що підтверджують наявність у спірному домоволодінні особистих речей позивача (а.с. 105). Крім того, як вбачається із наданої позивачем нотаріальним чином посвідченого заповіту від 06 квітня 2012 року він заповідав на випадок своєї смерті належну йому 1/3 частку у праві спільної власності на житловий будинок з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1, своїй дочці - ОСОБА_17, що свідчить про те, що й після укладення спірного договору дарування позивач вважав своєю власністю вказану нерухомість (а.с. 173-174). Із наданих позивачем квитанцій вбачається, що на протязі 2010-2017р.р. він сплачував за споживання електроенергії за вищевказаною адресою (а.с. 184-189).

Крім того, як безспірно встановлено апеляційним судом, після укладення спірного договору позивачу всупереч вказаній нормі ст. 1006 ЦК України не було передано копію спірного договору дарування.

З огляду на те, що у тексті довіреності від 23.01.2008 року № 88, яка була видана на підставі попередньо досягнутої між ОСОБА_2, ОСОБА_6 та ОСОБА_6 домовленості, право довірених осіб подарувати ОСОБА_18 належну позивачеві частину житлового будинку АДРЕСА_1 в м. Харкові, записана між іншими об'ємними за змістом повноваженнями, які стосуються права вести справи ОСОБА_2 в усіх судових установах, що значно в цілому ускладнює сприйняття змісту цього документу позивачем, як людині похилого віку, інваліда ІІ групи, тяжко хворою людиною, яка потребує сторонньої допомоги і довірилася відповідачу в питаннях оформлення права власності позивача. Тому, з урахуванням помилки позивача стосовно наявності у нього права власності на 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_1 у м. Харкові, яка виникла не з його вини внаслідок відсутності у нього оригіналів правовстановлюючих документів та неповідомлення йому довіреною особою про укладення спірного договору дарування, відсутності у позивача юридичної обізнаності, фактичного продовження позивачем після укладення спірного договору користуватися де-юре подарованою часткою жилого будинку, проти чого відповідач не заперечував, підтверджує висновки суду про те, що ОСОБА_2 добросовісно помилився стосовно повноважень, які були надані ОСОБА_4 за довіреністю № 88 та змісту попередньо досягнутої між ними угоди про укладення спірного договору дарування, що в цілому свідчить про відсутність у позивача волі на укладення безоплатного договору дарування.

З наданої позивачем медичної книжки від 29.08.2012р. та висновку лікарсько-консультативної комісії від 04.08.2017р. вбачається, що ОСОБА_2 страждає від хронічних хвороб, внаслідок чого не здатний до самообслуговування і потребує стороннього догляду. При цьому у вказаних документах вказана його домашня адреса: АДРЕСА_2, де зареєстровано його постійне місце проживання (а.с. 175-178). Як пояснив позивач - за вказаною адресою мешкає його донька, яка йому допомагає з огляду на його похилий вік та наявні хвороби, що з огляду на вищевказані обставини про відсутність у позивача даних про те, що він подарував свою частку у вказаному домоволодінні в цілому не спростовує доводи позивача про те, що він продовжує використовувати 1/3 частку домоволодіння за іншою адресою у АДРЕСА_1, тобто що він до 2013 року вважав себе її власником. Позивач також надав копію свідоцтва про смерть своєї онуки, ОСОБА_19, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 і згідно до копії її паспорту, з 21.12.2005 року і по день смерті її постійне місце проживання було зареєстровано за адресою спірної частини будинку: по АДРЕСА_1 (а.с. 182-183). Таким чином, реєстрація позивача за іншою адресою, ніж спірна частка жилого будинку, не спростовує висновки суду про відсутність у позивача волі на укладення договору дарування.

Оскільки у ОСОБА_2 під час видачі довіреності 23.01.2016р. № 88 не було волі на укладення договору дарування, яка у нього не виникла і на день укладення спірного договору дарування, з огляду на те, що відповідно до ч.ч. 1 ст.ст. 1000, 1004 ЦК України за договором доручення (довіреністю) повірений вчиняє всі юридичні дії лише від імені та за рахунок позивача - довірителя, фактична вісутність ОСОБА_2 при укладення цього договору, про укладення якого він навіть не знав, не виключає у даному випадку застосування судом передбачені у ст. 229 ЦК України підстави для визнати спірного договору недійсним. За відсутності волі у довіретеля на укладення договору дарування, повірена особа не має повноважень виправити цей недолік при укладенні договору від імені такого довіретеля. Тому колегія суддів відхиляє доводи скарги про неможливість визнання у даному випадку недійсним договору дарування внаслідок помилки з боку позивача, з огляду на те, що він був представлений за нескасованою довіреністю своїм повноваженим представником.

Колегія суддів відхиляє доводи скарги про те, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 08.12.2009р. було встановлено, що ОСОБА_2 був обізнаний про спірний договір дарування від 27.02.2008р. ще у 2009 році, оскільки у справі відсутні докази про те, що ОСОБА_2 знав про розгляд цієї справи або що він отримав копію цього рішення (а.с. 53-57).

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції обґрунтовано послався на правову позицію, яка була викладена у постанові Верховного Суду України від 21.10.2015р. по справі № 6-220цс16 з приводу застосування вказаних норм ст.ст. 203, 215, 717 ЦК України, яка підлягає до застосуванню у даній справі з огляду на аналогічні обставини справи і яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Так, виходячи зі змісту статей 203, 717 Цивільного кодексу України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Сам по собі факт прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про визнання цього договору недійсним.

Вирішуючи питання про наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суду необхідно встановити: вік позивача, його стан здоров'я та потребу у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування, тощо.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Колегія суддів з цих же підстав та відповідно до обов'язкових для урахування при новому апеляційному розгляді справи мотивів ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року вважає за необхідне також застосувати аналогічну правову позицію, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 21.10.2015р. по справі № 6-2087цс15.

У вказаній постанові від 21.10.2015р. Верховний Суд України повторив, що виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

У справі, рішення в якій переглядається, суди залишили поза увагою доводи позивача щодо відсутності у нього волевиявлення на безоплатну передачу у власність відповідачки належної йому частини будинку, оскільки він є особою пенсійного віку, тяжко захворів і потребував допомоги, а відповідачка запропонувала йому свою допомогу за умови переоформлення на неї частини його будинку. Укладаючи спірний договір, позивач помилявся щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між ним і відповідачкою.

Отже, не з'ясувавши всіх обставин, що передували укладенню спірного договору дарування, та залишивши поза увагою доводи позивача, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги, суди дійшли передчасного висновку про відсутність підстав застосування до спірних правовідносин положень статей 203, 229 ЦК України.

Що стосується доводів скарги про застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України в якості підстави для відмови у позові, то колегія суддів їх відхиляє, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідач таких заяв до суду першої інстанції не заявляв, у тому числі під час розгляду заяви про перегляд заочного рішення суду (а.с. 51-52, 72-73).

Крім того, відповідач не спростував доводи позивача про те, що він дізнався про спірний договір і про порушення своїх прав не раніше 2013 року і загальний трирічний строк позовної давності на день звернення до суду з цим позовом у 2015 році ще не сплив.

З огляду на те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цього висновку не спростовують, тому відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу та залишає рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308,313, 314, 315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Заочне рішення Київського районного суду м.Харкова від 02 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, і протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя

Судді колегії