Рішення № 69547199, 04.10.2017, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/219/17

Провадження № 2/204/585/17 р.

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua

_____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2017 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Самсонової В.В.

за участю секретаря Зайченко О.В.

за участю представника позивача ОСОБА_1

за участю представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_4», ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, орган опіки та піклування виконкому Чечелівської районної у місті Дніпрі ради про визнання договору іпотеки недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

В січні 2017 року позивач звернувся до суду з даною позовною заявою, в якій, з урахуванням наданих уточнень, просив Договір іпотеки № 5303764 від 21 березня 2007 року, укладений між ОСОБА_5 та Публічним акціонерним товариством «Перший Український ОСОБА_4», визнати недійсним з моменту укладення, а саме з 21 березня 2007 року. В обґрунтування своїх позовних вимог вказав на те, що він є сином ОСОБА_5, з якою вони разом проживають за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. 21 березня 2007 року його мати, ОСОБА_5, на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрованого в реєстрі за № 2465, придбала вказану квартиру. Квартира придбалася його матірю для його з нею спільного проживання. З моменту придбання квартири його матірю він постійно проживав та продовжує проживати в ній. Після набуття позивачем повноліття, у жовтні 2016 року, його мати ОСОБА_7 повідомила йому, що їхня з нею квартира починаючи з березня 2007 року є предметом іпотеки у Публічного акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_4». Так, 21 березня 2007 року між ОСОБА_5 та Публічним акціонерним товариством «Перший Український ОСОБА_4» був укладений Кредитний договір № 5303754. 21 березня 2007 року між ОСОБА_5 та Публічним акціонерним товариством «Перший Український ОСОБА_4» був укладений Договір іпотеки № 5303764, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 зареєстрованим в реєстрі за № 2469, згідно якого ОСОБА_5 передала в іпотеку нерухоме майно - квартиру, за адресою: АДРЕСА_1. Під час укладання Договору іпотеки, іпотекодавець - ОСОБА_7 не скривала від банку, що вона має на утриманні малолітню дитину, позивача у даній справі, яка проживала разом з нею та мала право користування цією квартирою. Отже, на час нотаріального укладання Договору іпотеки між ОСОБА_5 та банком, на утриманні іпотекодавця перебувала малолітня дитина, яка мала право користування переданою в іпотеку квартирою. А відтак, оскільки Договір іпотеки № 5303764 від 21 березня 2007 року між його матірю, ОСОБА_7, та Публічним акціонерним товариством «Перший Український ОСОБА_4» було укладено з порушенням його прав, як малолітньої дитини, та без згоди органів опіки та піклування, то такий договір має бути визнаний недійсним з моменту укладення. На час укладання спірного договору іпотеки, ОСОБА_5 була власником квартири, а відтак позивач, як член сім'ї власника квартири, мав право користуватися цим жилим приміщенням.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги позивача та просила задовольнити їх в повному обсязі. При цьому, посилалася на обставини, які викладені в уточненій позовній заяві.

Представник Публічного акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_4» ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог позивача та просила відмовити йому в повному обсязі. При цьому, вказала, що оскаржуваний позивачем договір іпотеки не містить положень, передбачених частиною 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства», на яку посилається позивач. При цьому, договір іпотеки є договором забезпеченням виконання (застава нерухомого майна) зобовязання, а тому його не можна розглядати окремо від основного зобовязання, що він забезпечує. Забезпечення виконання зобов'язання ні яким чином не впливає на відчуження майна, а є лише наслідком такого невиконання, тобто відчуження - у спосіб та порядок передбачений законом та/або договором. За викладених обставин, сам факт укладання договору забезпечення матірю, не впливатиме на цивільні права її сина саме на момент укладання договору забезпечення, а матиме значення під час укладання договору на відчуження такого нерухомого майна. Питання про відчуження нерухомого майна у цій цивільній справі не ставиться Щодо посилання позивача на орган опіки та піклування, то органом опіки та піклування не було подано жодних заперечень на позов, не було подано жодного листа чи будь-яких інших заперечень на адресу відповідача - ОСОБА_5, з приводу укладання або неможливості укладання Договору іпотеки з огляду на вік позивача. Тобто, з матеріалів справи не зрозуміло, а позивачем не обґрунтовано, яким чином орган опіки та піклування здатний захистити права повнолітньої особи. Так само, позивачем не зазначено, яка норма права зобовязує відповідача в особі матері - ОСОБА_8, узгоджувати договори забезпечення виконання зобовязань з органом опіки та піклування, з огляду на те, що лише договори, що передбачають відчуження підлягають узгодженню, такі як: продаж, міна, дарування. В уточненнях до позовної заяви, позивач посилається на те, що «вирішуючи спір щодо захисту прав дитини під час укладання договору іпотеки, важливим є визначити право користування житловим приміщенням дитиною». З огляду на спосіб захисту цивільно права, позивачем не ставиться питання про користування. Його право чи обмеження його права у користуванні нерухомим майном, а тому у цій частині його право не є порушеним. Тому, позивачем не вірно обрано спосіб захисту цивільного права, він не є власником майна, що є забезпеченням виконання грошового зобовязання іншою особою (Позичальником), а орган опіки та піклування не може бути стороною у справі про захист права користування нерухомим майном неповнолітньої особи у даному випадку, оскільки позивач є повнолітньою особою.

Відповідачка ОСОБА_5 в судове засідання не зявилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, раніше надала суду заяву, в якій просила розглянути справу без її участі та зазначила, що підтримує позовні вимоги позивача.

Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 в судове засідання не зявилася, про час та місце слухання справи була повідомлена належним чином, раніше надала суду заяву, в якій просила розглянути справу без її участі та зазначила, що перед посвідченням нею договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, з метою перевірки відсутності прав малолітніх та неповнолітніх дітей на користування відчужуваною квартирою, нею була витребувана Довідка про наявність зареєстрованих осіб у відчужуваній квартирі, в якій зазначено, що в даній квартирі ніхто не прописаний. Після посвідчення Договору купівлі-продажу від 21.03.2007 року за реєстровим № 2469, нею був посвідчений Договір іпотеки №5303764, укладений між ЗАТ «Перший Український ОСОБА_4 банк» та ОСОБА_5. На момент посвідчення договору іпотеки, права малолітніх та неповнолітніх дітей на користування відчужуваною квартирою були відсутні.

Представник органа опіки та піклування виконкому Чечелівської районної у місті Дніпрі ради в судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причину своєї неявки суду не повідомив.

Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають по наступним підставам.

В судовому засіданні було встановлено, що 21 березня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «Перший Український ОСОБА_4», правонаступником всіх прав та обовязків якого є Публічне акціонерне товариство «Перший Український ОСОБА_4», та ОСОБА_5 був укладений Кредитний договір № 5303754, відповідно до умов якого ОСОБА_4 зобовязався надати ОСОБА_5 кредит у розмірі 87825 доларів США, а остання зобовязалася використати кредит за цільовим призначенням, сплатити проценти за користування кредитом та повернути банку кредит частинами в розмірах, в порядку та в строки, визначені кредитним договором (а.с.10-13).

Згідно п.1.2. Кредитного договору № 5303754 від 21.03.2007 року, кредит (цільове призначення) надавався ОСОБА_5 для придбання квартири АДРЕСА_2 (нині Дніпро).

В забезпечення виконання ОСОБА_5 зобов'язань перед Банком за Кредитним договором № 5303754 від 21.03.2007 року, 21 березня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «Перший Український ОСОБА_4», правонаступником всіх прав та обовязків якого є Публічне акціонерне товариство «Перший Український ОСОБА_4», та ОСОБА_5 був укладений Договір іпотеки № 5303764, відповідно до умов якого, ОСОБА_5 було передано в іпотеку Банку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2 (нині Дніпро). Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за № 2469 (а.с.14-16).

В свою чергу, позивач просив визнати Договір іпотеки № 5303764 від 21 березня 2007 року, укладений між ОСОБА_5 та Публічним акціонерним товариством «Перший Український ОСОБА_4», недійсним з моменту укладення, а саме з 21 березня 2007 року.

Підставами для задоволення своїх позовних вимог позивачем вказано, що на момент укладання договору іпотеки він був малолітньою дитиною, а сторонами договору не було отримано згоду органів опіки та піклування для укладання договору.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як розяснив п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. За змістом статті 216 ЦК України та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до статті 11 ЦПК України.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Проте, судом не встановлено обставин для відступлення від висновків Верховного Суду України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основної зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що іпотека як правовий інститут виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов'язання, тобто спрямований на те, щоб гарантувати кредитору-іпотекодержателі право на задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонам майна за наявності в боржника заборгованості перед кредитором.

Згідно з ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку», іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

За змістом ч. 6 ст. 3 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Частина 7 цієї ж статті передбачає, що пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Так, дійсно частинами 2-3 СК України, батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини. Батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною правочинів, передбачених частиною другою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Отже, у разі вчинення правочину щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, попередня згода органу опіки та піклування є обов'язковою.

Разом з тим, судом встановлено, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, був зареєстрований у ІНФОРМАЦІЯ_3 (нині Дніпро) лише 14.06.2013 року, а його мати - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, була зареєстрована у цій квартирі 30.10.2012 року, що підтверджується довідкою ТОВ фірма «Ареанда» ЛТД від 10.12.2015 року за № 24.

Таким чином, ОСОБА_9 був зареєстрований у іпотечному житлі з 14.06.2013 року, коли вже був повнолітньою особою. Саме з цього періоду в нього виникло право на користування зазначеною квартирою.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 179 ЦПК України, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно же до ч. 4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тому, суд критично ставиться до тверджень позивача щодо його права на проживання у вищевказаній квартирі на час укладання спірного договору іпотеки, оскільки вони не підтверджені належними доказами та спростовуються довідкою ТОВ фірма «Ареанда» ЛТД від 10.12.2015 року за № 24.

За таких обставин, з урахуванням всього вищевказаного, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає необхідним відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 6, 15, 16, 203, 215, 216 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», ст. 177 СК України, ст. ст. 10, 11, 57-61, 179, 209, 212-215, 360-7 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_4», ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, орган опіки та піклування виконкому Чечелівської районної у місті Дніпрі ради про визнання договору іпотеки недійсним - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В.В. Самсонова