Постанова № 69545777, 04.10.2017, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" жовтня 2017 р.Справа № 914/433/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіМарка Р.І.

суддівМалех І.Б.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання Кобзар О.В.

за участю представників:

від позивача (відповідача за зустрічним позовом): ОСОБА_2 представник (довіреність № 444 від 28.03.2016р.) ;

від відповідача (позивача за зустрічним позовом): не зявився;

від третьої особи: ОСОБА_3 - представник;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Замок Лева, м. Львів, без номера від 17.08.2017 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 04.08.2017 року (повний текст складено та підписано 08.08.2017 року)

у справі №914/433/16, суддя Горецька З.В.,

за позовом: Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Замок Лева, м. Львів,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Комунальне підприємство Львівської обласної ради Нерухомість та майно, м. Львів

про: виселення з безпідставно займаних приміщень.

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Замок Лева, м. Львів,

до відповідача: Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, м. Львів

про визнання договору оренди нерухомого майна №1/2002 від 01.12.2002р. продовженим на той самий строк,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 04.08.2017р. у справі №914/433/16 первісні позовні вимоги задоволено. Виселено Товариство з обмеженою відповідальністю Замок Лева із займаних приміщень загальною площею 874,2 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Глінки, 7,9 та зобовязати повернути іх балансоутримувачу комунальному підприємству Львівської обласної ради Нерухомість та майно. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Замок Лева на користь Управління майном спільної власності Львівської обласної ради 1378,00 грн судового збору. В задоволенні зустрічного позову про визнання договору оренди нерухомого майна 1/2002 від 01.11.2002 року продовженим на той самий строк - відмовлено.

В ході розгляду справи суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивач (за первісним позовом) належним чином повідомив відповідача (за первісним позовом) про припинення строку дії договору оренди та небажання пролонговувати його на новий строк, у звязку з чим орендар зобовязаний повернути орендоване майно орендодавцю. Суд відхилив доводи, наведені в зустрічному позові про те, що договір оренди є продовженим, посилаючись на ст.764 ЦК України та ч.2 ст.17 Закону України Про оренду державного та комунального майна. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що позовною вимогою відповідача за первісним позовом у зустрічній позовній заяві є визнання Договору оренди продовженим на той самий строк. Тобто, відповідач за первісним позовом не заявляв про те, що було порушене переважне право останнього на укладення нового договору оренди на нових умовах у звязку з тим, що попередній припинив свою дію, на розгляд суду не було подано заяву про зміну предмету чи підстав позову. Відтак, місцевий господарський суд дійшов до висновку, що в силу закону суд не вправі самостійно змінювати предмет чи підставу позовних вимог та ототожнювати правовий інститут пролонгації договору оренди (продовження договору на той же строк та на тих самих умовах), закріплений ч. 2 ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна, який реалізується внаслідок мовчазної згоди сторін договору, з переважним правом добросовісного орендаря, за інших рівних умов, на укладення нового договору оренди на новий строк, за умови дотримання процедури реалізації такого права.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Львівської області від 04.08.2017 року у справі №914/433/16 Товариство з обмеженою відповідальністю Замок Лева звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою без номера від 17.08.2017 року, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 04.08.2017р. у даній справі скасувати з підстав порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, неповного зясування фактичних обставин, що мають значення у даній справі і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісного позову, а позовні вимоги за зустрічним позовом задоволити. Судові витрати покласти на Управління майном спільної власності Львівської обласної ради.

Скаржник стверджує, що у встановлений пунктом 6.3 договору термін він не отримував від орендодавця жодних повідомлень про припинення договірних відносин, а тому договір оренди нерухомого майна, на його думку, є продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були ним передбачені, відтак відсутні правові підстави для повернення орендованих приміщень балансоутримувачу. Крім того, апелянт зазначає, що ТзОВ «Замок Лева» в межах розумного строку повідомило позивача за первісним позовом про своє переважне право на укладення договору оренди, адже враховуючи дійсність договору № 1/2002 на оренду нерухомого майна від 01.11.2002 р., відповідно до п. 6.3 якого, якщо за місяць до закінчення терміну договору жодна зі сторін не заявить письмово про припинення договірних відносин, договір оренди вважається продовженим та зважаючи на відсутність повідомлення від орендодавця про припинення орендних відносин у вказаний строк, у ТзОВ «Замок Лева», як орендаря, з 01.01.2016р. виникло право на законних підставах сподіватися продовження терміну дії договору, і таке очікування, виходить з позиції Європейського суду з прав людини, висловленій у справі «Стрейч проти Сполученого Королівства», можна вважати - в цілях застосування положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції складовою частиною його майнових прав наданих за договором оренди.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 01.09.2017р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Замок Лева прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 18.09.2017р.

Позивач (за первісним позовом) у відзиві на апеляційну скаргу вказує про нікчемність пункту 6.3 договору оренди через його невідповідність вимогам Закону України Про оренду державного і комунального майна. Звертає увагу на те, що на адресу Управління не надходило жодних заяв, звернень чи повідомлень від ТзОВ Замок Лева про продовження (поновлення чи укладення на новий строк) терміну дії договору оренди, що дає підстави стверджувати про відсутність наміру у орендаря продовжувати договір оренди на новий термін. Покликається на те, що враховуючи заперечення Управління проти продовження дії договору оренди у місячний строк після закінчення терміну дії договору, він є припиненим у звязку з закінченням терміну його дії 31.12.2015р., підстав для визнання договору продовженим на новий строк немає. Просить залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду, а апеляційну скаргу без задоволення.

Третя особа КП ЛОР Нерухомість та майно не надавала письмового відзиву на апеляційну скаргу. В судовому засіданні представник третьої особи просив залишити без змін рішення господарського суду Львівської області від 04.08.2017 року у справі №914/433/16, а апеляційну скаргу ТзОВ Замок Лева без задоволення.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 18.09.2017р. розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Замок Лева у справі №914/433/16 в порядку ст. 77 ГПК України відкладено на 02.10.2017р. з підстав, зазначених у даній ухвалі суду.

На адресу суду від відповідача за первісним позовом (від позивача за зустрічним позовом) надійшло клопотання про зупинення провадження у справі б/н від 02.10.2017р. (вих № 01-05/4608/17 від 02.10.2017р.), в якому ТзОВ «Замок Лева» просить зупинити провадження по справі № 914/433/16 до розгляду по суті та набрання рішення законної сили по справі № 914/1986/17, оскільки у справі №914/1986/17 розглядається спір про укладення договору оренди майна в порядку реалізації переважного права, що стосується вказівок ВСУ щодо дослідження обставин переважного права, оскільки у даній справі ці обставини не можуть бути дослідженні, так як це виходить за межі предмету позову.

Колегія суддів розглянувши подане клопотання та порадившись на місці відмовила у його задоволені з огляду на наступне.

Частина 1 ст. 43 ГПК України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Системний аналіз положень ст.ст. 32-34 ГПК України дає підстави зробити висновок про те, що для вирішення господарського спору та прийняття рішення у справі господарський суд на підставі доказів, що відповідають вимогам ст.ст. 33, 34, 36 ГПК України (мають бути належними, допустимими та відповідати вимогам щодо певного засобу доказування) має враховувати лише ті встановлені та досліджені обставини справи, що мають значення для справи. Збір же господарським судом доказів (у тому числі у порядку ст.ст. 38, 41 ГПК України), що мають підтверджувати або підтверджують обставини, що не мають значення для справи, не відповідає вимогам ст.ст. 33, 34, 43 ГПК України та може призвести до зайвих процесуальних дій у справі та, як наслідок, затягування розгляду справи. Тобто суд, збираючи докази у справі та вирішуючи питання щодо обставин, які підтверджуються цими доказами та мають значення для справи, має виходити із предмету доказування та, на підставі норм діючого законодавства, визначати межі доказування у конкретному спорі.

Зокрема, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати, як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду справи. Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог тощо.

Необхідно зазначити, що беручи до уваги неповязаність двох господарських справ їх предметами розгляду справи, слід відмовити в заявленому клопотанні про зупинення розгляду справи.

В судовому засіданні 02.10.2017р. в порядку ст.77 ГПК України оголошувалася перерва до 04.10.2017р.

Від відповідача за первісним позовом (від позивача за зустрічним позовом) на адресу суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі б/н від 04.10.2017р. (вих № 01-05/4608/17 від 02.10.2017р.), в якому ТзОВ «Замок Лева» просить зупинити провадження по справі № 914/433/16 до розгляду по суті та набрання рішення законної сили по справі № 914/1986/17. Колегія суддів відмовляє у задоволенні поданого клопотання з вищенаведених підстав.

На адресу суду від відповідача за первісним позовом (від позивача за зустрічним позовом) надійшло клопотання про відкладення розгляду справи б/н,б/д (вих. № 01-04/6653/17 від 04.10.2017р.) в якому останній просить відкласти розгляд справи у даній справі до надання відповіді Управлінням майном спільної власності Львівської обласної ради на заяву ТзОВ «Замок Лева» про укладення договору оренди нерухомого майна (на дату після 13-го жовтня 2017р., яка визначена з урахуванням встановленого ч. 3 ст. 9 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна», строку для відповіді.). Розглянувши подане клопотання, колегія суддів порадившись на місці відмовляє у задоволенні такого з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом у справі № 914/433/16 є: позовна вимога позивача за первісним позовом про виселення з безпідставно займаних приміщень та позовна вимога відповідача за первісним позовом у зустрічній позовній заяві про визнання Договору оренди продовженим на той самий строк.

З огляду на вищенаведене, заява стосується нового договору, який сторона бажає укласти на підставі переважного права, а не договору оренди нерухомого майна 1/2002 від 01.11.2002 року, який стосується даних правовідносин. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що дане клопотання є безпідставним, оскільки стосується іншого предмету та підстав позовних вимог.

В судовому засіданні 04.10.2017 року представники позивача за первісними позовними вимогами та третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, надали пояснення по суті спору, а також пояснення з питань, що виникли в процесі розгляду апеляційної скарги.

Відповідач (позивач за зустрічним позовом) участі свого уповноваженого представника в судовому засіданні не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до п.3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що ухвалою суду про призначення справи до розгляду явку представників сторін в судове засідання не визначено обов'язковою, сторони належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, відтак, не були позбавлені конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а у справі міститься достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги по суті, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду вирішила апеляційну скаргу розглянути за відсутності представника відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 99 ГПК України у судовому засіданні 04.10.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови Львівського апеляційного господарського суду.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, які підтримали свої позиції, розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні докази по справі, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01.11.2002р. між Управлінням адміністративними будинками Львівської обласної ради (орендодавець) та ТзОВ Замок Лева (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна за № 1/2002, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в платне користування оренду нежитлові приміщення в адміністративних будинках № 7, 9 по вул. Глінки в м. Львові для використання під готельний комплекс (а.с.13-14).

Обєктом оренди є вільні нежитлові приміщення площею 868,8 м2 в будинках № 7, 9 по вул. Глінки в м. Львові вартістю 1840688,00 грн. (розділ 2 договору).

Пунктом 3.1 договору передбачено, що орендна плата встановлюється в сумі 6707,43грн. згідно додатку 2 розрахунку місячної плати за оренду приміщень, що є невідємною частиною договору.

Згідно п. 6.1 дія договору припиняється у випадку закінчення терміну дії договору (при письмовому попередженню однієї з сторін про закінчення дії договору без подальшої пролонгації його).

Відповідно до п. 6.3 договору, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодна із сторін не заявить письмово про припинення договірних відносин, договір оренди вважається продовженим на наступний календарний термін, передбачений розділом 11 і на тих самих умовах.

В разі припинення чи розірвання договору з умов викладених в п. 6.1 та п. 6.2 даного договору орендар зобовязаний провести повний розрахунок по орендній платі за весь час оренди та в 15-денний термін звільнити займані орендовані приміщення (п. 6.4 договору).

Відповідальність сторін договору визначена в розділі 7.

В розділі 11 зазначено, що термін дії договору встановлюється з 1 листопада 2002 року по 31 грудня 2015 року.

Відповідно до акту приймання-передачі від 01.11.2002р. орендодавець передав орендарю нежитлові приміщення за адресою: а) вул. Глінки,7 напівпідвал, 1, 2 поверхи всі приміщення площею 397,5 кв.м, внесені в технічний паспорт від 22.09.2000р.; б) вул. Глінки, 9 підвал, 1,2 поверхи приміщення площею 471,3 кв.м, внесені в технічний паспорт від 22.09.2000р. Загальна площа приміщень, переданих в оренду, складає 868,8кв.м (а.с.15).

05.01.2005р. орендодавець та орендар внесли зміни до договору оренди, а саме виклали в новій редакції п.3.1 договору Орендна плата по даному договору з 1 січня 2005 року встановлюється в сумі 4398,86 грн. згідно додатку 3 розрахунку місячної плати за оренду приміщень, що стає невідємною частиною договору. Додаток 2 до договору від 01.11.2002р. №1/2002 вважати таким, що втратив силу (а.с.16).

28.10.2009р. між Управлінням майном спільної власності Львівської обласної ради та ТзОВ Замок Лева укладено договір №69-1/2002-09 про внесення змін до договору оренди від 01.11.2002р. № 1/2002, за умовами якого орендодавцем у договорі оренди виступає Управління майном спільної власності Львівської обласної ради (а.с.17).

23.11.2010р. сторони підписали договір № 71-1/2002-10 про внесення змін до договору оренди, виклали в новій редакції його пункти щодо обєкта оренди, розміру орендної плати, строку оплати орендної плати, порядку нарахування пені. Так, сторони погодили, що обєктом оренди є нежитлові приміщення загальною площею 874,2 кв.м в будинках №№ 7, 9 по вул. Глінки в м. Львові, що знаходяться на балансі КП Нерухомість та майно вартістю 1840688,00 грн., переданих в оренду згідно акту приймання-передачі нежитлових приміщень, який є невідємною частиною даного договору (а.с.18).

27.01.2016 року Управління майном спільної власності Львівської обласної ради листами №104, 105, повідомило ТзОВ Замок Лева, що термін дії договору від 01.11.2002 року № 1/2002 оренди нерухомого майна загальною площею 874,2 кв.м. за адресою: вул. Глінки, 7, 9 у м. Львів закінчився 31.12.2015 року, у звязку з чим, вказаний договір продовжуватись не буде. Також зазначило, що у звязку з наведеним, враховуючи рішення постійної комісії з питань комунального майна та приватизації Львівської обласної ради (протокол № 6 від 26.01.2016 року) на підставі ч. 2 ст. 17, п. 1 ст. 27 Закону України Про оренду державного та комунального майна та п. 6.1 Договору оренди просило звільнити нерухоме майно за вказаною адресою, провести повний розрахунок з орендної плати та передати його за актом приймання-передачі балансоутримувачу КП ЛОР Нерухомість та майно.

Як доказ направлення вказаного листа відповідачу позивач надав суду поштову квитанцію від 27.01.2016 року.

28.01.2016р. балансоутримувач орендованого майна КП ЛОР Нерухомість та майно надіслав на адресу відповідача лист № 140 від 28.01.2016р. з вимогою повернути приміщення за актом приймання-передачі у звязку з тим, що 31.12.2015р. закінчився термін дії договору оренди (а.с.80).

В матеріалах справи наявна копія листа № 16/15 від 29.01.2016р., в якому відповідач (за первісним позовом) повідомив орендодавця та балансоутримувача про те, що договір оренди нерухомого майна від 01.11.2002р. залишається чинним до 28.02.2028р. на тих підставах, що за місяць до закінчення його дії Товариству не надходило письмових заяв про припинення дії даного договору (а.с.33).

У відповідь позивач (за первісним позовом) листом № 161 від 04.02.2016р. повторно повідомив відповідача (за первісним позовом) про те, що договір оренди нежитлових приміщень № 1/2002 від 01.11.2002р. припинив свою дію 31.12.2015р. і надалі продовжуватись не буде, звернувши увагу на необхідність у найбільш стислі строки звільнити займані Товариством приміщення та передати їх за актом приймання-передачі балансоутримувачу (а.с. 94).

Підставою звернення позивача (за первісним позовом) до місцевого господарського суду з даним позовом слугувало невиконання відповідачем (за первісним позовом) вимог щодо звільнення та повернення орендованих приміщень загальною площею 874,2 кв.м за адресою: м. Львів, вул. Глінки, 7, 9 у звязку з закінченням терміну дії договору оренди нежитлових приміщень № 1/2002 від 01.11.2002р.

14.03.2016р. ТзОВ Замок Лева звернулось до суду з зустрічним позовом до Управління майном спільної власності Львівської обласної ради про визнання договору оренди нерухомого майна №1/2002 від 01.12.2002р. продовженим на той самий строк (а.с.39-41).

Аналізуючи зазначені обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України унормовано, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами статей 627, 628 та 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як уже було вищенаведено, 01.11.2002 року між позивачем та відповідачем укладено Договір оренди нерухомого майна № 1/2002.

Відповідно до ст. 256 ЦК Української РСР (у редакції від 30.10.1999 року), за договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату.

Згідно з ст. 258 ЦК Української РСР (у редакції від 30.10.1999 року), строк договору майнового найму визначається за погодженням сторін, якщо інше не встановлено чинним законодавством.

Статтею 260 ЦК Української РСР (у редакції від 30.10.1999 року), передбачено, що в разі продовження користування майном після закінчення строку договору при відсутності заперечень з боку наймодавця договір вважається поновленим на невизначений строк і кожна з сторін вправі в будь-який час відмовитись від договору, попередивши про це другу сторону за один місяць.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно із до п. 4 Прикінцевих положень ГК України, Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Тобто, у звязку з тим, що правовідносини між сторонами Договору оренди продовжили існувати після набрання чинності ЦК України та ГК України, при вирішенні спірних правовідносин стосовно припинення та пролонгації дії Договору оренди потрібно керуватись правовими норми ЦК України та ГК України.

Крім того, обєктом оренди за Договором оренди є комунальне майно, тому до спірних правовідносин, підлягають та підлягали до застосування правові норми Закону України Про оренду державного та комунального майна.

Відповідно до статті 2 Закону України Про оренду державного та комунального майна (у редакції від 07.02.2002 року), орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 10 Закону України Про оренду державного та комунального майна (у редакції від 07.02.2002 року), істотними умовами договору оренди є термін, на який укладається договір оренди.

Як вбачається з умов договору, термін дії договору встановлюється з 01.11.2002 року по 31.12.2015 року.

Стаття 764 Цивільного кодексу України встановлює, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України, строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна (у редакції від 07.02.2002 року), термін договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

У відповідності до ч. 2 ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна (у редакції чинній, як станом на момент виникнення спірних правовідносин, так і станом на сьогодні), у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Пункт 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013 року № 12 Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна, зокрема передбачає, що зі змісту статей 759, 763 і 764 ЦК України, частини другої статті 291 ГК України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України Про оренду державного та комунального майна вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. Відтак якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Згідно із п. 6.1 Договору оренди, дія договору припиняється у випадку закінчення терміну дії договору (при письмовому попередженню однієї з сторін про закінчення дії договору без подальшої пролонгації його).

Крім того, в матеріалах справи наявні два наукових висновки, щодо наявності неоднакового застосування норм матеріального права, а саме:

Науковий висновок, який підготовлений д.ю.н., проф… ОСОБА_4 та к.ю.н., доцентом ОСОБА_5, який затверджений на засіданні кафедри господарського права і процесу НУ «ОЮА» № 14 від 10.03.2017, яким зазначено, що положення ч. 4 ст. 284 ГК України та ст. 17 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» щодо правила автоматичного продовження дії договору оренди мають імперативний характер, адже обовязковість цих правових норм випливає з їх змісту та з суті відносин між сторонами, типового договору, затвердженого у встановленого порядку, що свідчить про неможливість відступлення та врегулювання питання щодо правил продовження дії договору оренди сторонами на власний розсуд в силу приписів ч.3 ст.6 ЦК України, ст. 628, 629 УК України, ст. 179, 180 ГК України.

Також, наявний експертний науково-правовий висновок у господарській справі № 3-122г17 за заявою ТзОВ «Замок Лева», який проведений Київським регіональним центром Національної академії правових наук України, в якому зазначено, що з урахуванням принципу свободи договору, передбаченого ч. 3 ст. 6 ЦК України, практики Європейського суду з прав людини, визначення в договорі оренди іншого порядку продовження його дії, ніж той, який встановлений в ст. 17 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна», не суперечитиме цій нормі закону, адже імперативність цієї норми прямо законом не передбачена.

Щодо наведеного скаржником у апеляційній скарзі рішення Європейського суду з прав людини у справі «Стрейтч проти Сполученого Королівства» від 24.06.2003 року № 44277/98, таке не підлягає до застосування, як джерело права до спірних правовідносин, адже не відображає дійсних обставин справи.

За обставинами справи «Стретч проти Сполученого Королівства» заявник в 1969 році уклав договір оренди земельної ділянки строком на 22 роки. Відповідно до умов цього договору він за власні кошти побудував на цій земельній ділянці кілька будівель для легкої промисловості, які здав в суборенду. Договір оренди також надавав йому право в подальшому продовжити оренду ще на 21 рік. У 1990 році заявник повідомив місцеву владу про намір продовжити договір оренди, в процесі переговорів він погодився на збільшення орендної плати. Однак, орган місцевої влади повідомив заявника, що продовження договору оренди відбутися не може, оскільки, погодившись з умовою договору про можливість його пролонгації орган місцевої влади перевищив свої повноваження.

Застосовуючи положення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції до обставин цієї справи Європейський суд з прав людини вказав на таке. Заявник погодився з умовами договору оренди з огляду на те, що надалі він зможе продовжити термін його дії, і жодна із сторін не знала, що існувала якась юридична перешкода цій умові.

Проте, за спірних обставин справи, у орендаря були усі правові підстави та можливості сподіватися на продовження дії Договору оренди на той самий строк, адже в силу імперативних приписів ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України та ст. 764 Цивільного кодексу України, якщо термін дії договору закінчився і протягом місяця від орендодавця не надійшла заява про припинення дії договору, то такий договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах.

Таким чином, позивач жодним чином не обмежив, не заперечив та не оспорив право відповідача за первісним позовом сподіватися на продовження дії Договору оренди, а лише не виявив наміру продовжувати спірні орендні відносини, право на що передбачено і положеннями закону, і умовами договору, з чим погодився і відповідач за первісним позовом, підписавши договір оренди.

Отже, обставини справи «Стретч проти Сполученого Королівства» та обставини даної справи істотно різняться, а тому висновки щодо справедливої рівноваги між інтересами суспільства і особи в кожній з цих справ не можуть бути тотожними, а висновок Європейського суду з прав людини про порушення прав заявника у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» не може бути безумовним прецедентом при розгляді справи, яка переглядається.

Вищезгадана правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 18.09.2013 року у справі № 6-92цс13.

Як вбачається з матеріалів справи, суть спірних правовідносин стосується, трактування норм договору та норм чинного законодавства, щодо повідомлення про припинення договірних правовідносин орендодавцем орендаря. Невідповідність умов договору оренди нерухомого майна від 01.11.2002р. та норм чинного законодавства, спричинили сподівання відповідача на пролонгацію договору оренди нерухомого майна, а у відповідача підтвердження факту припинення орендних правовідносин між сторонами.

Необхідно зазначити, що позивач (за первісним позовом) не позбавляє переважного права та законного очікування, щодо укладення з відповідачем (за первісним позовом) нового договору оренди нерухомого майна. Також, позивач (за первісним позовом) не обмежив право відповідача(за первісним позовом) сподіватися на укладення договору оренди нерухомого майна, однак позивач не виявив бажання продовжувати дію договору оренди нерухомого майна від 01.11.2002 та виконав вимоги, передбачені чинним законодавством щодо попередження про припинення даних правовідносин у звязку із закінченням терміну договору оренди нерухомого майна від 01.11.2002.

Зі змісту норм чинного законодавства вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на той самий термін і на тих самих умовах на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує жодна із сторін договору.

Відтак, має значення лише те, чи збіг встановлений «місячний строк», оскільки саме із його закінченням повязане настання такого юридично значимого наслідку, як продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Водночас сторони договору не обмежені в праві заявити про припинення або зміну умов договору протягом одного місяця після закінчення строку дії договору.

Разом з тим, колегія суддів відзначає, що пункт 6.3. договору оренди на момент його укладення не відповідав ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а на даний момент, окрім того, не відповідає ще й ст. 284 Господарського кодексу України та ст. 764 Цивільного кодексу України.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що дані спірні правовідносини регулюються нормами чинного законодавства, які передбачають умови попередження орендодавцем орендаря протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, що свідчить про абсолютну визначеність даного терміну законодавством України.

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положення п. 6.3. договору оренди, а тому відсутні правові підстави вважати договір оренди від 01.11.2002р. продовженим на той самий строк.

Як уже було вищезазначено, 27.01.2016 року Управління майном спільної власності Львівської обласної ради листами №104, 105, повідомило ТзОВ Замок Лева, що термін дії договору від 01.11.2002 року № 1/2002 оренди нерухомого майна загальною площею 874,2 кв.м. за адресою: вул. Глінки, 7, 9 у м. Львів закінчився 31.12.2015 року, у звязку з чим, вказаний договір продовжуватись не буде. Також зазначило, що у звязку з наведеним, враховуючи рішення постійної комісії з питань комунального майна та приватизації Львівської обласної ради (протокол № 6 від 26.01.2016 року) на підставі ч. 2 ст. 17, п. 1 ст. 27 Закону України Про оренду державного та комунального майна та п. 6.1 Договору оренди просило звільнити нерухоме майно за вказаною адресою, провести повний розрахунок з орендної плати та передати його за актом приймання-передачі балансоутримувачу КП ЛОР Нерухомість та майно.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, належним та допустимим доказом направлення вказаного листа відповідачу є поштова квитанція від 27.01.2016 року.

Крім того, 28.01.2016 року балансоутримувач орендованого майна КП ЛОР Нерухомість та майно надіслав на адресу ТзОВ Замок Лева лист № 140, у відповідності до якого, у звязку з тим, що 31.12.2015 року закінчився термін дії Договору оренди, просив звільнити займані приміщення за адресою: м. Львів, вул. Глінки, 7, 9, загальною площею 874,2 кв.м., провести повний розрахунок та передати їх за актом приймання-передачі балансоутримувачу КП ЛОР Нерухомість та майно. В переліку додатків до цього листа зазначено лист від 27.01.2016 року Управління майном спільної власності Львівської обласної ради листами №104. Факт направлення саме цих листів підтверджується описом вкладення.

Також, необхідно зазначити, що відповідна вимога про припинення договору оренди не має називатися виключно заявою, оскільки така заява може бути направлена однією із сторін у формі листа, телеграми, факсограми тощо. Істотне значення у даному випадку має зміст такої заяви, оскільки вона обов'язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди. (Постанова Вищого господарського суду України у від 13.03.2007 року у справі № 8/65-1408).

Твердження апелянта про те, що спірний договір оренди слід вважати продовженим, так як Товариство після 31.12.2015р. добросовісно користується орендованим майном, оплачуючи виставлені балансоутримувачем рахунки, суд вважає необґрунтованими, оскільки здійснення вказаних платежів не може слугувати підставою для продовження дії договору.

З аналізу наявних у справі копій банківських виписок та листів КП «Нерухомість та майно» від 28.01.2016 р. № 140, від 01.03.2016 р. № 313, адресованих Товариству з обмеженою відповідальністю Замок Лева, суд встановив, що балансоутримувач повертав Товариству кошти, сплачені ним як орендну плату і надавав рахунки на сплату неустойки за фактичне використання спірних нежитлових приміщень. Підтвердженням даної обставини є надіслані на адресу відповідача за первісним позовом рахунки про сплату неустойки за фактичне використання нежитлових приміщень №20/02 від 16.02.2016 р.№ 30/02 від 29.02.2016 р., №30/03 від 23.03.2016 р. ( а.с.80-87).

Відповідно до п. 1 ч. 2, ч. 4 ст. 291 Господарського кодексу України, договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 26 Закону України Про оренду державного та комунального майна, договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно із п. 6.1 Договору оренди, дія договору припиняється у випадку закінчення терміну дії договору (при письмовому попередженню однієї з сторін про закінчення дії договору без подальшої пролонгації його).

Приписами частини 1 статті 27 Закону України Про оренду державного та комунального майна встановлено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

У разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 6.4 Договору оренди, в разі припинення чи розірвання договору з умов викладених в п. 6.1 та п. 6.2 даного договору орендар зобовязаний провести повний розрахунок по орендній платі за весь час оренди та в 15-денний термін звільнити займані орендовані приміщення.

Проте, відповідач не приступив до виконання своїх договірних зобовязань, а саме не повернув обєкт оренди.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з правомірним висновком місцевого господарського суду, що договір оренди припинив свою дію 31.12.2015 року, адже позивач за первісним позовом, у строк, визначений ч. 2 ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна, листом від 27.01.2016 року № 105 довів до відома відповідача за первісним позовом, про небажання продовжувати орендні правовідносини між сторонами на умовах, визначених Договором оренди.

Отже, відповідач за первісним позовом зобовязаний згідно з умовами Договору оренди повернути орендоване майно власнику.

Верховний Суд України у постанові від 17.05.2017 року по даній справі зазначив, що правові наслідки продовження користування майном після закінчення терміну дії договору оренди встановлено ст. 284 ГК України, ст. 764 ЦК України та ч. 2 ст. 17 Закону України Про оренду державного а комунального майна.

При цьому, Верховний Суд України звернув увагу на те, що необхідно встановити чи скористався орендар своїм переважним правом на укладення договору оренди відповідно до приписів ст. 777 ЦК України, ст. 285 ГК України та ч. 3 ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна. Також, наголосив, що при первинному розгляді судами цього спору ТзОВ Замок Лева подало до Управління Львівської облради відповідну заяву в порядку реалізації переважного права на укладення договору оренди.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач за первісним позовом не заперечує наявність наміру передачі в оренду нерухомого майна, яке виступало обєктом оренди у відповідності до оспорюваного договору, на рівних умовах для усіх осіб.

У відповідності до ч. 3 ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна, після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно зазначив, що при реалізації зазначеного переважного права орендаря укладатиметься новий договір оренди комунального майна, при цьому попередній договір оренди повинен закінчити термін дії, шляхом відмови однієї із сторін у продовженні терміну дії договору у спосіб вчинення заяви. (Аналогічні висновки викладені у постанові Вищого господарського суду України від 02.03.2017 року у справі № 925/718/16).

Спеціальна норма Закону України Про оренду державного та комунального майна регламентує, що орендар має переважне право на укладення договору оренди, однак не визначає процедуру реалізації такого переважного права. При цьому, процедура реалізації переважного права орендаря на укладення договору оренди передбачена статтею 777 Цивільного кодексу України, у якому встановлені загальні положення про оренду та який врегульовує відносини оренди комунального майна, у частині, що не врегульована спеціальним законодавством.

Так, згідно із ч. 1 ст. 777 Цивільного кодексу України, наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов'язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк. Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.

Виходячи з вищенаведено, судова колегія зазначає, що орендар згідно з ст. 777 ЦК України зобовязаний заявити про своє бажання реалізувати переважне право на укладення нового договору оренди на нових умовах до припинення дії договору найму.

Разом з цим, в матеріалах справи відсутні належні докази, які б свідчили про виконання даного обовязку, щодо реалізації переважного права на укладення договору оренди на новий термін, ТзОВ «Замок Лева» до моменту припинення терміну дії Договору оренди, а саме до 31.12.2015 року.

Аналогічні висновки щодо необхідності завчасного повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди на новий строк з урахуванням ст. 777 Цивільного кодексу України містяться у постанові Вищого господарського суду України у від 27.09.2011 року у справі № 5005/1216/2011 (10/188) та постанові Вищого господарського суду України від 20.12.2016 року у справі № 916/1711/16.

Таким чином, Закон України Про оренду державного та комунального майна, Цивільний кодекс України та Господарський кодекс України передбачають так званий інститут переважного права, по суті колишнього орендаря перед іншими субєктами, на укладення нового договору оренди на нових умовах, обєктом оренди якого буде попередньо орендоване майно.

При цьому, суттю переважного права є укладення договору найму на новий строк зі встановленням умов за домовленістю сторін, а не його автоматичне поновлення. Наймач повинен повідомити наймодавця про своє переважне право у строк, визначений у договорі, або у розумний строк до закінчення строку договору найму. У разі якщо наймач не надсилає повідомлення наймодавцю, він відмовляється від здійснення свого переважного права. Умовами Договору оренди не передбачено строку на вчинення повідомлення про реалізацію переважного права, у звязку з цим, за спірних обставин орендар повинен був повідомити про реалізацію свого переважного права у розумний строк до закінчення дії договору, тобто до 31.12.2015р.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відповідач за первісним позовом, звертаючись із заявою від 28.08.2016 року до позивача за первісним позовом у порядку реалізації переважного права, передбаченого ч. 3 ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна, скористався своїм переважним правом після 31.12.2015 року, тобто після закінчення терміну дії Договору оренди.

Наведене свідчить про те, що позивач за первісним позовом жодним чином ні не обмежив, ні не позбавив відповідача за первісним позовом переважного права на укладення договору оренди, так як останній звернувся з заявою на цей предмет поза межами встановлених законом строків, чим засвідчив своє небажання скористатись своїм переважним правом, тобто відмовився від реалізації останнього.

Необхідно також зазначити, що відповідач (за первісним позовом) подаючи зустрічну позовну вимогу ТзОВ «Замок Лева» визначив предмет позовних вимог, а саме використав інститут пролонгації договору оренди (продовження договору на той же строк та на тих самих умовах), закріплений ч. 2 ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна, який реалізується внаслідок мовчазної згоди сторін договору. Також, суд першої інстанції правомірно зазначив, що відповідач за первісним позовом не заявляв про те, що було порушене переважне право останнього на укладення нового договору оренди на нових умовах у звязку з тим, що попередній припинив свою дію, на розгляд суду не було подано заяву про зміну предмету чи підстав позову.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, в силу закону суд не вправі самостійно змінювати предмет чи підставу позовних вимог та ототожнювати правовий інститут пролонгації договору оренди (продовження договору на той же строк та на тих самих умовах) з інститутом переважного права добросовісного орендаря, за інших рівних умов, на укладення нового договору оренди на новий строк, за умови дотримання процедури реалізації такого права.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що інститут переважного права також не може бути застосований до спірних правовідносин, щодо первісних позовних вимог, а саме: виселення з безпідставно займаних приміщень, оскільки дані підстави та предмет позову стосуються факту припинення договірних правовідносин, які виникли згідно договору оренди нерухомого майна 1/2002 від 01.11.2002 року, а не укладення нового договору оренди нерухомого майна з врахуванням переважного права відповідача (за первісними позовними вимогами).

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо відмови у задоволені зустрічних позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, нотаріальне посвідчення Договору оренди не здійснювалось, зважаючи на те, що правові норми, чинні на момент укладення спірного договору не вимагати вчинення таких дій.

Відповідно до ч. 1 статті 209 Цивільного кодексу України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Згідно із ч. 2 ст. 793 Цивільного кодексу України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Частиною 1 ст. 220 Цивільного кодексу України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Пунктом 2.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.02.2013 року № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, зокрема передбачено, що необхідно з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 ЦК України, частина друга статті 207 ГК України, стаття 13 Закону України Про створення вільної економічної зони Крим та особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 ЦК України, частина перша статті 207 ГК України). За змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Сторони нікчемного правочину не зобовязані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним). Поряд з тим законом не виключається можливість вирішення судом спорів, повязаних з визнанням нікчемних правочинів дійсними, у випадках, встановлених законом (частина друга статті 218, частина друга статті 220 ЦК України). При цьому, суди не можуть зобов'язувати сторони укласти договір, або визнавати укладеними договори, якщо ці договори підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Аналогічні висновки відображені у постанові Верховного суду України від10.03.2009 року № 21/555 та застосовані Рівненським апеляційним господарським судом у постанові від 28.03.2011 року у справі № 5/196 за подібних правовідносин, водночас не спростовані Вищим господарським судом України у постанові від 26.05.2011року у справі № 5/196.

Враховуючи вищенаведне, місцевий господарський суд дійшов до правомірного висновку, що у випадку дійсної пролонгації Договору оренди останній, в силу приписів закону, буде нікчемним.

Також, стаття 11 Закону України Про оренду державного та комунального майна передбачає, що оцінка об'єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Оцінка об'єкта оренди передує укладенню договору оренди. У разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об'єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди провадиться оцінка об'єкта оренди.

Пунктом 2 Методики оцінки об'єктів оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1995 року № 629, зокрема передбачено, що оцінка об'єктів оренди проводиться з метою визначення вартості таких об'єктів згідно з положеннями (національними стандартами) оцінки майна та цією Методикою з урахуванням положень (стандартів) бухгалтерського обліку для відображення її в договорі оренди та використання під час розрахунку орендної плати. Оцінка обов'язково проводиться перед укладенням договору оренди та перед продовженням (поновленням) договору оренди у разі, коли на момент продовження дії такого договору остання оцінка об'єкта оренди була проведена більш як три роки тому. Передбачені цією Методикою послуги з проведення незалежної оцінки об'єкта оренди (активів, що входять до складу об'єкта оренди) та аудиторської перевірки об'єкта оренди оплачує орендар.

Як вбачається з матеріалів справи, остання незалежна (експертна) оцінка спірного майна проводилась позивачем ще у 2008 році, даною оцінкою встановлено, що станом на 30.06.2008 року вартість обєкта оренди становить 12 763 360,00 грн. без ПДВ, згідно із звітами, затвердженими Управлінням спільної власності Львівської обласної ради від 19.11.2008 року № 59-о.

Отже, остання оцінка орендованого майна проводилась у 2008 році, однак для продовження дії Договору оренди необхідно було провести оцінку орендованого майна, проведення якої повинен оплатити орендар, оскільки таку оцінку не проведено, судом першої інстанції правомірно встановлено, що Договір оренди в силу закону не міг бути продовжений.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає правових підстав для скасування оскаржуваного рішення у даній справі.

Інші твердження апелянта, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 04.08.2017 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а інші зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст.49 ГПК України покласти на скаржника.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення господарського суду Львівської області від 04.08.2017 року у справі №914/433/16 залишити без змін.

2.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Замок Лева, м. Львів, без номера від 17.08.2017 року залишити без задоволення.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до ВГС України в порядку і строки встановлені ст.ст.109,110 ГПК України.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий-суддяМарко Р.І.

СуддяМалех І.Б.

СуддяКравчук Н.М.