Ухвала суду № 69536696, 10.10.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/12775/15 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О. Суддя-доповідач: Шелест С.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

10 жовтня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуюча суддя: Шелест С.Б.

Судді: Кузьмишина О.М., Пилипенко О.Є.

Секретар судового засідання: Хаврат О.О.

За участі представників:

позивача: Хлівнюк О.О.;

відповідача: Боголей І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український торговий дім «Каділлак, Шевролє» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.10.15р. у справі №826/12775/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Український торговий дім «Каділлак, Шевролє» до Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві, треті особи: Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва, Приватне акціонерне товариство «Автомобільна група «Віпос», Товариство з обмеженою відповідальністю «Автомобільна група «Каділлак, Шевролє» про зобов'язання вчинити дії

у с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив зняти арешт з 2 автомобілів, які є власністю ТОВ «Український дім «Каділлак, Шевролє»: «Chevrolet Express Cargo», 2004, р.в., з кузовом № 1 НОМЕР_1, днз НОМЕР_2 та «Chevrolet CAVALIER», 2004, р.в., з кузовом № НОМЕР_4, днз НОМЕР_3, який був накладений відділом державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві в межах зведеного виконавчого провадження №34926189 (виконавчі провадження 34042713, 41901174, 42405694, 42502029, 42507230, 42875338, 43151107, 43151152).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.10.15р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено право власності на спірні автомобілі рішенням, яке набрало законної сили.

Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати постанову з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про задоволення адміністративного позову.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом неповно з'ясовано обставини справи, зокрема, не враховано, що автомобілі належать на праві власності позивачу, а не боржнику у виконавчому провадженні.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.15р. постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.10.15р. - скасовано, провадження у справі закрито.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30.08.17р. ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.15р. - скасовано, а справу направлено на продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції, ВАСУ вказав на помилковість висновку суду апеляційної інстанції про те, що позивачем заявлено спір про право у даній справі, оскільки предметом цього позову, заявленого в межах вимог статті 181 КАС України, є зняття арешту з вказаних автомобілів.

Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, тоді як постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з закриттям провадження у справі, з огляду на таке.

Як свідчать обставини справи, відповідачем відкрито декілька виконавчих проваджень ВП №34042713, ВП № 41901174, ВП № 42405694, ВП № 42502029, ВП №42507230, ВП №42875338, ВП №43151107, ВП № 43151152, у яких боржником є ТОВ «Автомобільна група «Кадділак, Шевролє», а стягувачами ТОВ «Віпос» та УПФУ в Печерському районі м. Києва.

Зазначені виконавчі провадження об'єднані у зведене виконавче провадження ВП № 34926189, у межах якого відділом ДВС Печерського РУЮ у м. Києві у лютому 2015 року були арештовані та вилучені у ТОВ «Автомобільна група «Кадділак, Шевролє» 2 автомобілі марки «Chevrolet Express Cargo», 2004, р.в., з кузовом № 1 НОМЕР_1, днз НОМЕР_2 та «Chevrolet CAVALIER», 2004, р.в., з кузовом № НОМЕР_4, днз НОМЕР_3, про що складено акти опису й арешту майна від 10.02.2015

ТОВ «Український торговий дім «Кадділак, Шевролє», який не є стороною виконавчого провадження, вважаючи, що ці автомобілі належать йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ТОВ «Український торговий дім «Каділлак, Шевролє» та ТОВ «Автомобільна група «Кадділак, Шевролє» було від 27.12.10р. № 2/3, звернулося до суду з даним позовом про зняття з них арешту, посилаючись на те, що рішенням Господарського суду м. Києва від 12.05.15р. у справі №910/8276/15-г за ТОВ «Український торговий дім «Кадділак, Шевролє» визнано право власності на ці автомобілі. Вказане рішення набрало законної сили згідно з постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.16р. у справі №910/8276/15-г .

Втім на момент складення акту опису й арешту майна (у лютому 2015) право власності не було зареєстровано за позивачем; вказані автомобілі були зареєстровані саме за боржником - ТОВ «Автомобільна група «Кадділак, Шевролє», чого не заперечує та спростовує апелянт. Право власності за вказані автомобілі встановлено рішенням господарського суду, що набрало законної сили тільки у червні 2016 року (тобто після звернення позивача з даним позовом про зняття арешту з автомобілів).

У зв'язку з цим, апелянт у даному спорі не оспорює дії чи рішення ДВС, пов'язані із накладенням арешту на ці автомобілі, а даний позов подано позивачем не в порядку статті 181 КАС України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 181 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Тобто, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

Відповідно до частин 1, 2 статті 60 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV «Про виконавче провадження» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

Аналогічні норми містить стаття 59 чинного Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року N 1404-VIII.

Питання зняття арешту пов'язане із визнанням права власності в судовому порядку на спірне майно і є похідним у спорі про право, тобто поза межами юрисдикції адміністративного суду, оскільки такий спір не пов'язаний з оскарженням рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, прийнятих (вчинених) під час проведення опису та арешту майна.

Про це вказував як Пленум Вищого адміністративного суду України у пункті 20 своєї постанови від 20 травня 2013 року N 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів», так і Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пунктах 2, 4 постанови від 03.06.16р. №5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», а також Пленум Вищого господарського суду України у пункті 11 постанови від 24 жовтня 2011 року N 10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам».

Відповідно до п.11 зазначеної постанови ВГСУ, господарським судам підвідомчі на загальних підставах справи зі спорів, пов'язані з визнанням права на майно, на яке накладено арешт, і про зняття з нього арешту та з розглядом позовів до юридичної особи, яка зобов'язана здійснити стягнення коштів з боржника у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи (статті 60 і 87 Закону України "Про виконавче провадження"), - за умови, коли сторонами у судовому процесі є підприємства чи організації у розумінні статті 1 ГПК.

Відповідно до пункту 5 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.12р. «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», відповідно до статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту. Відповідачами у справах за цими позовами є стягувач і боржник, а справи підлягають розгляду за правилами господарського судочинства, якщо вони виникають у цивільних чи господарських правовідносинах і суб'єктний склад сторін у них відповідає вимогам статті 1 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, врахувавши характер спірних правовідносин, зміст позовних вимог та суб'єктний склад, колегія суддів приходить до висновку, що даний спір належить розглядати в порядку господарського судочинства.

Аналогічний правий висновок міститься в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 12 травня 2015 року № К/800/10673/13 та в постанові Вищого адміністративного суду України від 16 квітня 2015 року № К/800/10199/13.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Частиною 1 ст. 203 КАС України передбачено, що постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 157 КАС України, суд закриває провадження у справі: якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що суд першої інстанції помилково прийняв до свого провадження і розглянув справу, яка не відноситься до юрисдикції адміністративних судів, а тому постанова у цій справі підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 157, ст.ст. 196, 203, 205, 206 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

у х в а л и в:

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український торговий дім «Каділлак, Шевролє» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.10.15р. у справі №826/12775/15 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.10.15р. у справі №826/12775/15 скасувати, провадження у справі 826/12775/15 - закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до вимог КАС України.

Головуюча суддя Шелест С.Б.

Судді : Кузьмишина О.М.

Пилипенко О.Є.

Повний текст ухвали складений: 12.10.17

Головуючий суддя Шелест С.Б.

Судді: Кузьмишина О.М.

Пилипенко О.Є.