Ухвала суду № 69535876, 05.10.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 702/1384/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Чорненька Д.С.; Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

05 жовтня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Троян Н.М.;

за участю секретаря: Драч М.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу Монастирищенського районного суду Черкаської області від 04 липня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Монастирищенської міської ради, Монастирищенської міської ради, третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 про скасування рішень органів місцевого самоврядування, -

В С Т А Н О В И Л А:

30 грудня 2016 року, ОСОБА_2 звернулась до Монастирищенського районного суду Черкаської області з позовом до Виконавчого комітету Монастирищенської міської ради, Монастирищенської міської ради, третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 про визнання недійсним та протиправним рішення виконкому Монастирищенської міської ради від 30.09.2015 року за №110 «Про затвердження детального плану території обмеженої АДРЕСА_1 з розміщенням пункту технічного обслуговування автомобілів у м.Монастирище».

08.02.2017 року на адресу суду першої інстанції позивачем подано заява про зміну (доповнення позовних вимог) предмету спору, відповідно до якої позов змінила та доповнила вимогою, якою просить скасувати рішення виконкому Монастирищенської міської ради від 30.09.2015 року за №110 «Про затвердження детального плану території обмеженої АДРЕСА_1 з розміщенням пункту технічного обслуговування автомобілів у м. Монастирище», та скасувати рішення тридцять першої сесії Монастирищенської міської ради за №31-6 «Про надання дозволу на розробку проекту детального плану території обмеженої АДРЕСА_1 з розміщенням пункту технічного обслуговування автомобілів у м. Монастирищі Черкаської області».

Підставою подання позову вважає те, що оскаржувані рішення безпосередньо порушують її права та законні інтереси, є незаконними, тому, що не відповідають нормам законодавства. Вважає, що при їх прийнятті порушено: Порядок розроблення містобудівної документації, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 16 листопада 2011 року № 290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2011 року за №1468/20206, ст.19 Конституції України, ст.ст.2, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст.19,21 Закону України від 17.02.2011 року №3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності»,Закон України «Про державний земельний кадастр», Порядок проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 р. №555, ч.3 ст.15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», ст.ст.20, 186-1 Земельного кодексу України.

Отримавши відповідь на депутатський запит №140/557-235038 від 05.10.2016 року Народного депутата Соболева Є.В. від управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Черкаській області від 11.11.2016 року за №1023-3ів-1, 14- С/530 вона дізналась про оскаржуване рішення та про те, що на підставі цього рішення затверджено проект зміни цільового призначення земельних ділянок ОСОБА_4 для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій.

Під час судового засідання, у суді першої інстанції, представником третьої особи, без самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_7 подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, у зв'язку із пропуском строку звернення із позовом до суду, так як позивач про наявні рішення знала з 2015 року, зверталася з приводу їх оскарження до суду та її позов було залишено без розгляду у зв'язку з повторною неявкою в судове засідання.

Зазначене клопотання обґрунтовує тим, що рішення від 30.06.2016 року ніяким чином не можна розцінювати як рішення, яким встановлено чинність рішення № 110, оскільки в рішенні № 110 помилково зазначено вимогу про затвердження рішення сесією.

Затвердження рішення виконавчого комітету сесією міської ради, діючим законодавством не передбачено, і в рішенні не зазначено, часу вступу його в дію.

Виконання рішення, яке не відповідає вимогам закону, заборонено Конституцією України.

Ухвалою Монастирищенського районного суду Черкаської області від 04 липня 2017 року позовну заяву залишено без розгляду.

Не погоджуючись з постановленою ухвалою, представником позивача подано апеляційну скаргу, в якій просив дану ухвалу скасувати, як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала судді - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду з наступних підстав.

Згідно зі ст.ст. 199 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її і направляє справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.

Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що останньою пропущено строк звернення до адміністративного суду без поважних на те причин.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції, колегія суддів не погоджується виходячи з наступного.

Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін колегія судів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 2 Кодексу Адміністративного Судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження та у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Залишаючи без розгляду позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду без поважних причин, а відтак слід застосувати наслідки передбачені ст.100 Кодексу адміністративного судочинства України.

Проте, такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, нормам процесуального права та є помилковими з таких міркувань.

Згідно п.5 ч.1 ст.107 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Так, згідно ч.І ст.99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах :троку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч.2 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Із вищенаведеного вбачається, що законодавець чітко передбачив можливість особи в шестимісячний строк оскаржити рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень в разі порушення таким його прав, свобод та інтересів, а також можливість поновлення такого строку в разі його пропуску з поважних причин.

Колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не вказав дату та не встановив, коли позивач ОСОБА_2 дізналася про порушення своїх прав, свобод та інтересів.

Залишаючи без розгляду позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив із того, ідо позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду без поважних причин, ч відтак слід застосувати наслідки передбачені ст.100 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить висновку, що суд першої інстанції прийшов до передчасного висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду.

Відповідно до ст.55 Конституції України держава кожному гарантує право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної власності, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно до 4.4 ст.6 КАС України, ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», Європейська Конвенція «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) і практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є джерелом права.

Частиною 1 ст.6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

У справі «Мушта проти України» ЄСПЛ нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби. Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення. У справі Bellet v. France Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права». Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не новини! чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Як випливає з рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Іліан проти Туреччини», правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру: перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Згідно висновків, викладених у п.п.23,25 Рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен з специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а також давати обґрунтування своїх рішень.

Щодо мотивування суду першої інстанції на факт пропуску строку, а саме на те, що 01.12.2015 року позивач зверталась до Монастирищенського районного суду Черкаської області із аналогічним позовом, який 12.03.2016 року ухвалою Монастирищенського районного суду Черкаської області було залишено без розгляду на підставі ст.155 КАС України.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу суду від 12.03.2016 року повернуто ОСОБА_2, копія якої 04.05.2016 року була направлена позивачу на її адресу (справа №702/1554/15-а, провадження №2-а/702/2/16, а також те, що про наявність рішення виконкому № 110 від 30.09.2015 року позивач знала з 11.11.2015 року, про що свідчить відповідь ОСОБА_2 міської ради та п.З порядку денного протоколу зборів виборців округу № 3 та про наявність рішення № 31-6 від 31.07.2015 року - з 01.12.2015 року - з дати подачі позову до суду (справа № 702/1554/15-а Монастирищенського районного суду Черкаської області).

Коленія суддів зазначає наступне, що ОСОБА_2 знала про наявність рішення виконкому № 110 від 30.09.2015 року з 11.11.2015 року з відповіді їй міської ради та п.3 порядку денного протоколу зборів виборців округу №3.

Жодним чином у відповіді від 11.11.2015 року Монастирищенської міської ради не зазначається, що рішення виконкому Монастирищенської міської ради за №110 від 30.09.2015 року набрало чинності та крім того суд першої інстанції не дослідив та не звернув уваги на попередні відповіді Монастирищенської міської ради надіслані позивачці від 28.10.2015 року за №397 та №399, від 05.11.2015 року за№417, які є в матеріалах справи і в яких йшлося саме про те, що детальний план погоджено на засіданні архітектурно-містобудівної ради при управлінні містобудування та архітектури Черкаської області 22.09.2015 року, адже в самому рішенні виконкому Монастирищенської міської ради з-а №110 від 30.09.2015 року в п. 4 передбачено затвердження його на черговій сесії міської ради і це цілком логічно, так як відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 12 Закону України «Про основи містобудування» від 16 листопада 1992 року №2780-ХІІ,- до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування належать: затвердження детальних планів територій за наявності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території, так як плану зонування території немає, то відповідно і самостійно виконком Монастирищенської міської ради затверджувати вказаний вище детальний план повноважень не мав, а тому й в п.4 рішення виконкому Монастирищенської міської ради за №110 від 30.09.2015 року, відповідно до ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування»,- «Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно - правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію», є логічним зазначення про те, що рішення набирає чинності з часу затвердження його на черговому пленарному засіданні Монастирищенської міської ради, тобто пізніший термін набрання чинності рішення. Тому і постановляючи оскаржуване рішення суд першої інстанції мав би встановити дату початку протікання строку позовної давності, а не посилатися лише на те, що позивач зверталася до суду з аналогічним позовом. Адже, якщо на момент звернення позивачем до суду рішення виконкому Монастирищенської міської ради за №110 від 3,0.09.2015 року не набрало чинності, то відповідно не чинне рішення не порушувало права позивача і не мало б виконуватися, тобто на той час позов був безпідставний.

Окрім вище зазначеного, колегія суддів звертає увагу на Рішення Сьомої сесії Монастерищенської міської ради від 30.06.2016 року №7-4 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_2», яким вирішено питання проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки по АДРЕСА_2 та детальний план території обмеженої АДРЕСА_1 з розміщенням на ній пункту технічного обслуговування автомобілів у м. Монастирище Черкаської області, заяву гр. ОСОБА_4 щодо затвердження вище згаданого проекту землеустрою за рахунок приватизованої земельної ділянки, яка надавалась для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що права позивачки порушено з моменту винесення Рішення Сьомої сесії Монастерищенської міської ради від 30.06.2016 року №7-4, відповідно до якого змінено цільове призначення земельної ділянки.

Тому саме з цього моменту слід відраховувати порушення прав позивача.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в не в повній мірі досліджено всі обставини справи у зв'язку із чим суд першої інстанції дійшов до неправильного висновку в щодо залишення позовної заяви без розгляду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Отже, суддя суду першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо залишення позовної заяви без руху.

За таких обставин, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала Монастирищенського районного суду Черкаської області від 04 липня 2017 року - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 2, 160, 167, 195, 196, 199, 202, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задоволити.

Ухвалу Монастирищенського районного суду Черкаської області від 04 липня 2017 року - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала оскарженню не підлягає, як така, що не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

(Повний текст виготовлено - 10 жовтня 2017 року).

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Бужак Н.П.

Троян Н.М.