Постанова № 69535413, 12.10.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

12 жовтня 2017 р. 12:53 год. справа №820/3879/17

Колегія суддів Харківського окружного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Біленського О.О.,

суддів - Бабаєва А.І., Супрун Ю.О.,

при секретарі - Савчук С.С.,

за участі:

позивача - ОСОБА_2,

представника позивача - ОСОБА_8,

представника відповідача - Кусти Н.С.,

представника третьої особи - Кусти Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому, з урахуванням уточнень, просить суд:

- визнати рішення Державної міграційної служби України про відмову у продовженні строку перебування на території України на підставі підпункту 5 пункту 10 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України за заявою ОСОБА_2 протиправним та скасувати;

- зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про продовження строку перебування на території України ОСОБА_2 за його заявою.

В обґрунтування позовних вимог позивачем вказано, що, приймаючи рішення про відмову у продовженні строку перебування на території України на підставі підпункту 5 пункту 10 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України за заявою ОСОБА_2, відповідачем не наведено жодних обставин, які передбачені чинним законодавством для такої відмови.

Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити адміністративний позов з підстав та мотивів, викладених в ньому.

Представник відповідача та третьої особи у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, підтримав правову позицію, викладену у запереченнях на адміністративний позов, в яких зазначено, що при прийнятті оскаржуваного рішення ДМС України діяла на підставі та у межах повноважень, визначених чинним законодавством.

Заслухавши пояснення представників сторін по справі, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, колегія суддів зазначає наступне.

ОСОБА_2 перебуває у шлюбі з громадянкою України ОСОБА_3 з 26.07.2005 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб НОМЕР_1, виданим Міським відділом реєстрації актів цивільного стану №1 Харківського обласного управління юстиції.

Позивач має дитину - ОСОБА_4, яка народжена на території України, що підтверджується свідоцтвом про народження від 23.05.2006 року НОМЕР_2, виданим Міським відділом реєстрації актів цивільного стану №3 Харківського обласного управління юстиції, та яка набула громадянства України відповідно до довідки №4968, виданої Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду 03.07.2017, по справі №820/4714/16 адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління державної міграційної служби України в Харківській області, Державної міграційної служби України про визнання незаконною відмови та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково та визнано незаконним рішення Державної міграційної служби України від 10.08.2016 року про відмову в продовжені терміну перебування в Україні громадянину Федеративної республіки Нігерія ОСОБА_2.

Вищевказаним судовим рішенням встановлено, що 03.06.2016 року позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про продовження терміну перебування на території України до 30.09.2016 року.

За наслідками розгляду документів позивача, рішенням Державної міграційної служби України від 10.08.2016 року відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні заяви про продовження строку перебування на території України на підставі п.п. 6 п. 10 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2015 року № 150.

Однак відповідачем не наведено жодних обставин, які передбачені чинним законодавством для такої відмови, а тому колегія суддів вважає, що спірне рішення винесено з порушенням вимог чинного законодавства України та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, оскільки позивач має дитину, народжену на території України, яка набула громадянство України та не має можливості вчиняти будь - які дії та користуватись правами без продовження строку перебування на території України.

У межах спірних правовідносин судом встановлено, що ОСОБА_2 31.07.2017 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про продовження терміну перебування на території України до 31.03.2018.

За результатами розгляду заяви позивача рішенням Державної міграційної служби України від 15.08.2017 року відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні заяви про продовження строку перебування на території України на підставі п.п. 5 п. 10 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2015 року № 150.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів керується наступними приписами норм чинного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 17 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав).

Відповідно до п.1 ч. 3 статті 4 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

Процедура продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України регулюється Порядком продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2015 року № 150 (далі по тексту - Порядок).

Відповідно до п. 5 Порядку, строк перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, паспортні документи або документи, що підтверджують особу без громадянства, яких зареєстровано посадовою особою Держприкордонслужби, продовжується територіальними органами або підрозділами ДМС.

Згідно з п. 7 Порядку, рішення про продовження строку перебування іноземців та осіб без громадянства на території України понад встановлені цим Порядком строки приймається керівником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником у разі подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України та наявності підстав, які не дають змоги виїхати з України, відповідно до статті 22 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", а також Головою ДМС або його заступником в інших випадках за умови подання підтверджувальних документів.

Відповідно до п. 8 Порядку, заяви про продовження строку перебування на території України (далі - заяви) подаються іноземцями та особами без громадянства і приймаючою стороною не раніше ніж за десять та не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення такого строку до територіальних органів або підрозділів ДМС за місцем проживання. Зразок заяви та порядок її розгляду затверджуються МВС.

Пунктом 9 Порядку встановлено перелік документів, необхідних для продовження строку перебування на території України, а саме: 1) у разі, коли приймаючою стороною є фізична особа: паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред'явлення повертається), копію його сторінок з особистими даними, візою (за наявності) і відміткою про реєстрацію та/або копію імміграційної картки (за наявності); переклад українською мовою сторінок паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений в установленому законодавством порядку; паспортний документ фізичної особи, що є приймаючою стороною (після пред'явлення повертається), та копію його сторінок з особистими даними; копію посвідки на постійне чи тимчасове проживання або іншого документа, що підтверджує законність перебування на території України (якщо приймаючою стороною є іноземець та особа без громадянства); документ, що підтверджує наявність фінансового забезпечення для покриття витрат, пов'язаних з перебуванням іноземця та особи без громадянства на території України, чи гарантійний лист приймаючої сторони про взяття на себе зобов'язань із сплати всіх витрат, пов'язаних з перебуванням іноземця та особи без громадянства на території України та їх виїздом з України; документ про право власності або свідоцтво про державну реєстрацію права власності на житло, яке надається іноземцеві та особі без громадянства для перебування (після пред'явлення повертається), та його копію, а у разі, коли житло не належить приймаючій стороні, - письмову згоду власника (співвласника) такого житла. Якщо житло перебуває в державній або комунальній власності, замість документа про право власності подається видана організацією, яка здійснює експлуатацію житлового будинку, довідка про всіх повнолітніх осіб, місце проживання яких зареєстровано у такому житлі, та їх письмова згода на перебування іноземця та особи без громадянства; чотири фотокартки іноземця та особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра; квитанція про сплату державного мита за продовження строку перебування або документ, який підтверджує наявність пільг щодо сплати.

Відповідно до п. 10 Порядку, рішення про відмову в продовженні строку перебування іноземця та особи без громадянства на території України приймається в разі: 1) необхідності забезпечення національної безпеки або охорони громадського порядку; 2) необхідності охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні; 3) коли паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі; 4) подання іноземцем та особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей чи підроблених документів; 5)коли виявлено факти невиконання іноземцем та особою без громадянства рішення суду чи органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну; 6) коли є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець та особа без громадянства мають інші, ніж заявлені у заяві, підстави та мету перебування в Україні або вони не подали відповідного підтвердження; 7) відсутності в іноземця та особи без громадянства достатнього фінансового забезпечення на період перебування або відповідних гарантій приймаючої сторони. Зазначене рішення може бути оскаржене до територіального органу ДМС (у разі, коли рішення прийняте територіальним підрозділом ДМС), ДМС або суду.

Колегія суддів зазначає, що, посилаючись при прийнятті оскаржуваного рішення на п.п. 5 п. 10 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2015 року № 150, відповідач не зазначає безпосередньо в самому рішенні про факти невиконання іноземцем та особою без громадянства рішення суду чи органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну.

При цьому у запереченнях на адміністративний позов представник відповідача посилається на наявність протоколу про адміністративне правопорушення ПР МКХ 077793 від 08.06.2015, складеного відносно позивача.

Постановою державного виконавця Московського відділу ДВС ХМУЮ ВП №48435309 від 12.08.2015 відмовлено в прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання протоколу про адміністративне правопорушення ПР МКХ 077793 від 08.06.2015.

Доказів оскарження вищевказаної постанови державного виконавця відповідачем до суду не надано.

На питання суду щодо того, чому при винесенні рішення Державної міграційної служби України від 10.08.2016 року, оскаржуваного у справі №820/4714/16, відповідач не зазначив про наявність протоколу про адміністративне правопорушення відносно позивача, представник відповідача послався на технічні недоліки системи документообігу в ДМС України, однак доказів на підтвердження своїх слів до суду не надав, так як і правового обґрунтування вищевказаних обставин.

Судом встановлено, що позивачем сплачено штрафні санкції за вищевказаним протоколом відповідно до квитанції №0.0.835223830.2 від 23.08.2017.

Відповідачем не надано до суду жодних доказів та не наведено обставин, що передбачені чинним законодавством, для відмови у продовженні строку перебування на території України від 15 серпня 2017 року за заявою ОСОБА_2.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення винесено відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства України та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, оскільки позивач має дитину, народжену на території України, яка набула громадянство України, при цьому позивач приймає участь у вихованні сина (довідка Зміївського ліцею №1 Зміївської районної ради Харківської області імені двічі Героя Радянського Союзу ОСОБА_9 від 18.09.2017) та забезпечує фінансову підтримку сім'ї у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю дружини (довідка ЛКК КЗОЗ "Зміївська ЦРЛ" від 23.05.2017), при цьому позивачем добровільно сплачено суму штрафних санкцій відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення.

Відповідно до п.1 ст.9 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.91, Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У частині третій статті 2 КАС України закріплено загальні критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Суб'єкти владних повноважень повинні враховувати ці критерії-принципи, знаючи, що адміністративний суд керуватиметься ними у разі оскарження відповідних рішень, дій чи бездіяльності.

Принцип обґрунтованості рішення або дії вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації.

Дотримання принципу пропорційності особливо важливе при прийняті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та інтереси особи. Метою дотримання цього принципу є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дії суб'єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи. Принцип пропорційності, зокрема, передбачає, що: здійснення повноважень, як правило, не має спричиняти будь-яких негативних наслідків, що не відповідали б цілям, яких заплановано досягти; якщо рішення або дія можуть обмежити права, свободи чи інтереси осіб, то такі обмеження мають бути виправдані необхідністю досягнення важливіших цілей; несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів особи внаслідок рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути значно меншими від тієї шкоди, яка могла б настати за відсутності такого рішення чи дії; для досягнення суспільно-корисних цілей необхідно обирати найменш шкідливі засоби.

Колегією суддів встановлено, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем порушено принципи обґрунтованості та пропорційності, зокрема, не враховано, що позивач перебуває у шлюбі та займається вихованням дитини, яка є громадянином України, при цьому внаслідок непрацездатності дружини фактично є єдиним годувальником сім'ї, та внаслідок відмови ОСОБА_2 у продовженні строку перебування на території України будуть порушені права його сина, ОСОБА_4, які захищаються Конвенцією про права дитини.

У межах спірних правовідносин відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не дотримано баланс між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів обґрунтованості прийняття рішення від 15.08.2017 року про відмову у продовженні строку перебування на території України, у зв'язку з чим останнє є протиправним.

Відповідно до п.10.2 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про судове рішення в адміністративній справі" №7 від 20.05.2013 року, вимоги про визнання акта владного органу недійсним або неправомірним тощо є різними словесними формами вираження одного й того самого способу захисту порушеного права позивача, а саме визнання акта протиправним.

Суд зазначає, що за своєю суттю правовий акт управління - це державно-владне волевиявлення, що містить управлінське рішення із приписом, адресованим іншим суб'єктам права. Визнаючи акт протиправним, суд констатує відсутність у ньому цих сутнісних рис та його нездатність регулювати суспільні відносини. Разом із тим, з метою захисту прав та інтересів суб'єкта права суд встановлює правові наслідки протиправності акту, а саме його скасування.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині визнання протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України про відмову у продовженні строку перебування на території України на підставі підпункту 5 пункту 10 "Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України" від 15 серпня 2017 року за заявою ОСОБА_2.

Щодо позовних вимог стосовно зобов'язання Державної міграційної служби України прийняти рішення про продовження строку перебування на території України ОСОБА_2 за його заявою, колегія суддів зазначає, що Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Таким чином, повноваження Державної міграційної служби України прийняти рішення про продовження строку перебування на території України ОСОБА_2 за його заявою, є дискреційними повноваженнями такого органу державної влади, тобто відносяться до його виключної компетенції, а тому адміністративний суд не може перебирати на себе його функцій. Отже позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Тобто, спосіб захисту має враховувати суть правопорушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем.

Відповідно до правової позиції палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.01.2006 року, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з ч.1 ст.244-2 КАС України (в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" №192-VIII від 12.02.2015 року) висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч.2 ст.11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про те, що належним способом відновлення порушеного права позивача, а також із метою усунення порушень, допущених відповідачем у спірних правовідносинах, є зобов'язання Державної міграційної служби України повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 31.07.2017 року про продовження строку перебування на території України з урахуванням висновків, викладених у даній постанові.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 11, 17, 50, 160-163, 167, 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Харківського окружного адміністративного суду, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України про відмову у продовженні строку перебування на території України на підставі підпункту 5 пункту 10 "Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України" від 15 серпня 2017 року за заявою ОСОБА_2.

Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 31.07.2017 року про продовження строку перебування на території України.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України (код ЄДРПОУ 37508470, 01001, Київ, вул.Володіширська, 9) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) судовий збір у сумі 1280,00 (одна тисяча двісті вісімдесят) грн. 00 коп..

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 17 жовтня 2017 року.

Головуючий суддя Біленський О.О.

Суддя Бабаєв А.І.

Суддя Супрун Ю.О.