Постанова № 69535212, 17.10.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/3989/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2017 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С. при секретарі Кузьменко Е.Х., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "КОНТИНЕНТ 15" до Одеської митниці Державної фіскальної служби, за участю третьої особи Головного управління державної казначейської служби в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність Одеської митниці Державної фіскальної служби щодо відмови у прийнятті Висновку про повернення ПП "КОНТИНЕНТ 15" (місцезнаходження: вул.Осипова,37, офіс 551, м.Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 39935896) надмірно сплачених митних платежів в розмірі 913203,38 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

З позовом до суду звернулось Приватне підприємство "КОНТИНЕНТ 15" до Одеської митниці Державної фіскальної служби, за участю третьої особи Головного управління державної казначейської служби в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність Одеської митниці Державної фіскальної служби щодо відмови у прийнятті Висновку про повернення ПП "КОНТИНЕНТ 15" (місцезнаходження: вул.Осипова,37, офіс 551, м.Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 39935896) надмірно сплачених митних платежів в розмірі 913203,38 грн.

В судовому засіданні 10.10.2017 року представником позивача були підтримані заявлені позовні вимоги з огляду на те, що відповідач Одеська митниця ДФС безпідставно прийнято рішення про відмову у поверненні надмірно сплачених позивачем податків та зборів. Представник Одеської митниці ДФС заперечив проти задоволення позовних з огляду на пропущення позивачем строку надання підтверджуючих документів та порушення ним порядку повернення надмірно сплачених податків та зборів.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача та дослідивши наявні письмові докази суд встановив наступні факти та обставини:

Відповідач - Одеська митниця ДФС України на підставі ст.12-15 Митного кодексу України та п.3,4 Положення про Державну митну службу України, затвердженого Указом Президента України від 08.02.1997 року №126/97 є місцевим и підрозділами центрального органу державної виконавчої влади в галузі здійснення митного контролю за переміщеннями вантажів через митний кордон та згідно ст.ст.30,31,70,71 цього ж Кодексу здійснюють митне оформлення вантажів, надають роз`яснення суб`єктам зовнішньоекономічної діяльності з питань митного оформлення вантажів, наявності або відсутності пільг щодо сплати податків та зборів за переміщення вантажів через митний кордон, а тому його рішення, дії або бездіяльність з цього приводу на підставі ст.55 Конституції України, п.1 ч.2 ст.17, ст.104 КАС України можуть бути оскаржені до суду в порядку адміністративного судочинства.

06.04.2017 року ПП "КОНТИНЕНТ 15" звернулось до Одеської митниці ДФС з заявою від 29.03.2017 року №6 про повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів в розмірі 1344380,88 грн., до якої були додані оригінали сертифікатів перевезення EUR.1 та декларацій-інвойсів.

17 оригіналів декларацій інвойсів, які були надані ПП "КОНТИНЕНТ 15" до Одеської митниці ДФС після закінчення чотирьохмісячного строку їх дії з дати видачі у країні експорту, встановленого статтею 24 Протоколу 1, а саме: від 29.09.2016 № 1202840/001; від 05.10.2016 № 1203472/001; від 12.10.2016 №0237410/001; від 17.10.2016 № 1204006/001; від 13.10.2016 № 1203624/001; від 18.10.2016 № 1204009/001; від 25.10.2016 № 0237841/001; від 26.10.2016 № 1204508/001; від 27.10.2016 № 1204509/001; від 02.11.2016 № 1204968/001; від 07.11.2016 № 1205183/001; від 07.11.2016 №0238153/001; від 15.11.2016 № 1205577/001; від 21.11.2016 № 1206026/001; від 22.11.2016 № 1206027/001; від 28.11.2016 № 1206528/001; від 30.11.2016 № 1206527/001.

У зв'язку з тим, що 17 оригіналів декларацій інвойсів, які були надані ПП "КОНТИНЕНТ 15" до Одеської митниці ДФС після закінчення чотирьохмісячного строку їх дії з дати видачі у країні експорту, Одеська митниця ДФС листом від 19.04.2017 № 1504/10/15-70-19-03 повідомила ПП "КОНТИНЕНТ 15" про те. що питання про відновлення режиму вільної торгівлі га повернення коштів буде розглянуто у разі подання заяви про повернення коштів за документами про походження, термін дії яких не закінчився у відповідності до Протоколу І до Угоди.

Розглянувши оскаржені дії відповідача, суд з урахуванням положень ч.3 ст.2 КАС України приходить до висновку про їх не відповідність закону з наступних підстав.

Законом України «Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони» від 16 вересня 2014 року №1678-УІІ було ратифіковано Угоду про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, вчинену у частині політичних положень (преамбула, стаття 1, розділи І, II, VII) 21 березня 2014 року в м. Брюсселі та у частині торговельно-економічних і галузевих положень (розділи III, IV, V, VI) 27 червня 2014 року в м. Брюсселі (далі - Угода).

Відповідно до вимог пункту 1 статті 29 глави 1 розділу IV Угоди кожна Сторона зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони відповідно до Графіків, встановлених у Додатку 1-А до цієї Угоди.

Статтею 26 Угоди встановлено, що положення цієї глави застосовуються до торгівлі товарами, що походять з територій Сторін.

Для цілей цієї глави "походження" означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі 1 до цієї Угоди ("Щодо визначення концепції "походження товарів" і методів адміністративного співробітництва") (далі - Протокол 1).

(a) Відповідно до пункту 1 статті 16 Протоколу 1 товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу, відповідно, підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів: сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або

(b) у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, декларація, що надалі іменуватиметься "декларацією інвойс", надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можливо було ідентифікувати; текст декларації інвойс.

Пунктом 6 статті 22 Протоколу 1 встановлено, що декларація інвойс може бути оформлена експортером, коли товари, яких вона стосується, експортуються або після експорту за умови, що вона пред'являється у країні - імпорту не пізніше двох років після ввезення товарів, яких вона стосується.

Згідно з ч.1 ст.301 Митного кодексу України (надалі - МК України), повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України.

Відповідно до п.3 ч.5 ст.301 МК України, повернення сум відповідних митних платежів здійснюється також у разі відновлення режиму вільної торгівлі.

Статтею 43 Податкового кодексу України визначено, що обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Як встановлено п.43.1 ст.43 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми (п.43.3 ст.43 ПК України).

Згідно п.43.4 ст.43 ПК України, платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку.

Наказом Державної Митної служби України від 20.07.2007 року №618 затверджено Порядок повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами (далі - Порядок №618).

Зі змісту пункту 1 розділу III Порядку №618 випливає, що для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювалось оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником і головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою.

Заява може бути подана не пізніше 1095-го дня, наступного за днем зарахування коштів до Державного бюджету України.

Пунктами 2-4 розділу III Порядку №618 передбачено що заява, зареєстрована в загальному відділі, після розгляду керівником (заступником керівника) митного органу разом з пакетом документів передається до Відділу для перевірки обгрунтованості повернення заявлених сум.

Відділ перевіряє факт перерахування митних та інших платежів з відповідного рахунку до Державного бюджету України та наявність переплати.

Згідно п. 6 розділу III Порядку №618 передбачено, що керівник (заступник керівника) митного органу на підставі результатів перевірки (у разі її проведення) підписує Висновок про повернення. Реєстр висновків про повернення та супровідний лист, адресований органу Державного казначейства України (далі - пакет документів на повернення коштів). Пакет документів на повернення коштів передається до Загального відділу для реєстрації та відправки до органу Державного казначейства України.

Відповідно до п. 7 розділу III Порядку №618 висновок про повернення платникам податків помилково та/або надмірно сплачених митних та інших платежів повинен бути прийнятий митним органом не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення 20-денного строку з дня подання платниками податків заяви.

Пунктом 11 розділу III Порядку №618 передбачено, що за відсутності підстав для повернення коштів у встановленому порядку готується та надсилається заявнику письмова обґрунтована відповідь.

Крім того, розгляд заяви платника податків про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань має здійснюватися відповідно до вимог Порядку взаємодії територіальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань затверджено наказом Міністерства фінансів України від 15.12.2015 №1146 (надалі - Порядок взаємодії).

Як встановлено п.7 Порядку взаємодії, заява платника про повернення помилково або надміру сплачених грошових зобов'язань з митних та інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів, після реєстрації передається до структурного підрозділу митниці ДФС, на який покладено функцію з підготовки висновку.

Але, у порушення наведених вимог Порядку №618 та Порядку взаємодії, відповідач не вчинив передбачених законодавством дій, у тому числі дій щодо складання висновку на підставі Заяви про повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів №6 від 29.03.2017 року.

Замість вчинення дій, які встановлені Порядком №618 та Порядком взаємодії, відповідач надіслав позивачу лист від 19.04.2017 року №1504/10/15-70-19-03, в якому запропонував подати ще одну заяву про повернення надміру сплачених сум митних платежів.

З цього приводу у Постанові Верховного Суду України від 24.03.2015 року у справі №21-3а15к була висловлена наступна правова позиція: «Помилково та/або надміру зараховані до державного бюджету суми митних платежів повертаються з державного бюджету в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (частина третя статті 301 Митного кодексу України). Алгоритм дій державних органів щодо повернення платникам податків, зокрема, митних та інших платежів,помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, врегульовано Порядком повернення. ... оскільки Митниця не виконала процедурних обов'язків щодо алгоритму дій. покладених на неї зазначеними вище порядками, то така бездіяльність митного органу є протиправною.»

Як встановлено ч.1 ст.244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Не виконання відповідачем процедурних обов'язків щодо алгоритму дій, покладених на нього Порядком №618 та Порядком взаємодії, є доказом його протиправної бездіяльності.

Також у листі відповідача від 19.04.2017 року №1504/10/15-70-19-03, було вказано, що «деякі оригінали декларацій інвойсів надані митниці після закінчення чотирьохмісячного строку їх дії з дати видачі у країні експорту».

З цього приводу звертаємо увагу суду на те, що відповідач не вказав які саме декларації інвойси він вважає такими, що надані після закінчення чотирьохмісячного строку їх дії з дати видачі у країні експорту.

Крім того, відповідач помилково тлумачить таке поняття як «строк дії» декларації інвойсу.

Як встановлено у ст.24 Протоколу 1: « 1. Підтвердження походження є дійсним протягом чотирьох місяців з дати видачі в країні експорту й у зазначений період має бути подане до митних органів країни імпорту. 2. Підтвердження походження, що подаються до митних органів країни імпорту пізніше кінцевої дати подання, вказаної в пункті 1 цієї статті, можуть бути прийняті з метою застосування преференційного режиму, якщо вони не були подані до встановленої кінцевої дати через виняткові обставини. 3. В інших випадках пізнього подання митні органи країни імпорту можуть прийняти підтвердження походження, якщо імпортовані товари були представлені раніше цієї кінцевої дати.»

Таким чином, відповідач не врахував положень ч.3 ст.24 Протоколу 1, які дозволяють надавати митним органам декларації інвойси після закінчення чотирьохмісячного строку їх дії з дати видачі у країні експорту за умови, що імпортовані товари були представлені митним органам раніше цієї кінцевої дати.

Як вбачається з Розрахунку надмірно сплаченого мита за період з 01.10.2016 по 31.12.2016, який був доданий до Заяви про повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів №6 від 29.03.2017 року, усі імпортовані товари були представлені митним органам раніше закінчення чотирьохмісячного строку з дати видачі в країні експорту декларацій інвойсів. А саме: Декларація-інвойс (delivery note) № 1202840/001 від 29.09.2016 року - імпортовані товари були представлені митним органам 06.10.2016 року, що підтверджується митною декларацією 500060006/2016/018032; Декларація-інвойс (delivery note) 1203472/001 від 05.10.2016 року - імпортовані товари були представлені митним органам 10.10.2016 року, що підтверджується митною декларацією 500060006/2016/018288; Декларація-інвойс (delivery note) № 0237410/001 від 12.10.2016 року - імпортовані товари були представлені митним органам 17.10.2016 року, що підтверджується митною декларацією 500060006/2016/018764; Декларація-інвойс (delivery note) №1204006/001 від 17.10.2016 року - імпортовані товари були представлені митним органам 20.10.2016 року, що підтверджується митною декларацією 500060006/2016/019195; Декларація-інвойс (delivery note) № 1203624/001 від 13.10.2016 року - імпортовані товари були представлені митним органам 20.10.2016 року, що підтверджується митною декларацією 500060006/2016/019118; Декларація-інвойс (delivery note) № 1204009/001 від 18.10.2016 року - імпортовані товари були представлені митним органам 24.10.2016 року, що підтверджується митною декларацією 500060006/2016/019400; Декларація-інвойс (delivery note) № 0237841/001 від 25.10.2016 року - імпортовані товари були представлені митним органам 31.10.2016 року, що підтверджується митною декларацією 500060006/2016/020002; Декларація-інвойс (delivery note) № 1204508/001 від 26.10.2016 року - імпортовані товари були представлені митним органам 31.10.2016 року, що підтверджується митною декларацією 500060006/2016/020004; Декларація-інвойс (delivery note) № 1204509/001 від 27.10.2016 року - імпортовані товари були представлені митним органам 01.11.2016 року, що підтверджується митною декларацією 500060006/2016/020097; Декларація-інвойс (delivery note) № 1204968/001 від 02.11.2016 року - імпортовані товари були представлені митним органам 07.11.2016 року, що підтверджується митною декларацією 500060006/2016/020594; Декларація-інвойс (delivery note) № 1205183/001 від 07.11.2016 року - імпортовані товари були представлені митним органам 16.11.2016 року, що підтверджується митною декларацією 500060006/2016/021116; Декларація-інвойс (delivery note) № 0238153/001 від 07.11.2016 року - імпортовані товари були представлені митним органам 16.11.2016 року, що підтверджується митною декларацією 500060006/2016/021402; Декларація-інвойс (delivery note) № 1205577/001 від 15.11.2016 року - імпортовані товари були представлені митним органам 21.11.2016 року, що підтверджується митною декларацією 500060006/2016/021749; Декларація-інвойс (delivery note) № 1206026/001 від 21.11.2016 року - імпортовані товари були представлені митним органам 28.11.2016 року, що підтверджується митною декларацією 500060006/2016/022354; Декларація-інвойс (delivery note) № 1206027/001 від 22.11.2016 року - імпортовані товари були представлені митним органам 28.11.2016 року, що підтверджується митною декларацією 500060006/2016/022355; Декларація-інвойс (delivery note) № 1206528/001 від 28.11.2016 року - імпортовані товари були представлені митним органам 05.12.2016 року, що підтверджується митною декларацією 500060006/2016/022932; Декларація-інвойс (delivery note) № 1206527/001 від 30.11.2016 року - імпортовані товари були представлені митним органам 07.12.2016 року, що підтверджується митною декларацією 500060006/2016/023133.

Відповідачем при вчиненні бездіяльності не були враховані положення ч.3 ст.24 Протоколу 1, що є порушенням вимог закону.

Але згодом, на підставі окремих листів позивача, а саме листа від 26.05.2017 року №11 та листа від 30.05.2017 року №12 відповідач повернув позивачу надмірно сплачені митні платежі у розмірі 175265,57 грн. та 255911,93 грн. відповідно.

Таким чином, відповідач протиправно не вчинив дій щодо прийняття висновку про повернення позивачу 913203,38 грн. (1344380,88 грн. - 175265,57 грн. - 255911,93 грн.).

Європейська Конвенція про захист прав і основних свобод людини (далі -Конвенція) була підписана 04.11.1950 року в Римі десятьма європейськими державами. Відтоді вона стала фундаментом усього комплексу міжнародно-правового регулювання в галузі прав людини, її законних інтересів та потреб, відправною точкою на шляху цивілізованих європейських держав до втілення в життя загальнолюдських цінностей. Ратифікувавши Конвенцію про права людини 17.07.1997 року, Україна визнала не лише право на «мирне володіння майном», а й згідно із положеннями ст.1 Протоколу №1 до Конвенції визнала право на звернення фізичних та юридичних осіб до Європейського суду з прав людини за захистом своїх порушених прав та охоронюваних Конвенцією свобод, пов'язаних з реалізацією права власності.

Основною метою ст.1 Протоколу №1 до Конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та іншим порушенням принципу безперешкодного користування своїм майном, до яких часто вдаються або схильні вдаватися на практиці уряди держав.

Названа стаття проголошує: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів».

На відміну від більшості положень Конвенції, ст.1 Протоколу №1 захищає права не лише фізичних, а й юридичних осіб, наприклад, компаній. Цей аспект даної статті має важливе значення, оскільки економічна система держав-учасниць Конвенції заснована на праві приватної власності й праві вільно створювати такі економічні одиниці, як «юридичні особи»: неурядові організації, релігійні органи, засоби масової інформації тощо.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Протоколу №1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під «законом» Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути «доступним» (accessible) та «передбачуваним» (forseable). Також закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. «Доступність закону» означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. «Передбачуваність» означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв'язку із застосуванням закону.

Суд у своїх рішеннях нагадує, що незважаючи на те, що держави мають широкі рамки розсуду при визначенні умов і порядку, за яких приватна особа може бути позбавлена своєї власності, позбавлення останньої, навіть, якщо воно переслідує законну мету в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Протоколу №1, якщо не була дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної чи юридичної особи й інтересами суспільства. Також буде мати місце порушення ст.1 Протоколу №1 й у випадку, коли наявний істотний дисбаланс між тягарем, що довелося понести приватній особі, і переслідуваними цілями інтересів суспільства.

Закріплюючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності (рішення від 13.06.1979 року у справі «Маркс проти Бельгії», п.69).

Поняття майно має автономне значення, яке, звичайно, не обмежується правом власності на речі матеріального світу: у розумінні цього положення певні інші права та інтереси, які є активами, можуть також розглядатися як майнові права, а отже, майно (рішення від 23.02.1995 року у справі «Гасус Дозір унд Фьордертехнік Гмбг проти Нідерландів», п.53).

Під дію статті 1 Протоколу №1 до Конвенції підпадає право вимоги, якщо воно достатньою мірою встановлене, щоб являти собою актив.

Коли основою вимоги є майновий інтерес, то особа, яка її має, вважатиметься такою, що має «легітимне сподівання» («Федоренко проти України», «Едуард Петрович Мельник проти України») на отримання майна, за наявності однієї з умов: - якщо наявне остаточне судове рішення, що підтверджує це право («Бурдов проти Росії», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Агрокомплекс проти України»); - якщо є достатнє правове підґрунтування у національному законодавстві, що підтверджує вимогу («Брезовец проти Хорватії», «Рисовський проти України», «Кечко проти України», «Стреч проти Великобританії», «Москаль проти Польщі», «Сук проти України», «Федоренко проти України», «Україна-Тюмень проти України»).

Вказані рішення ЄСПЛ свідчать про те, що захист права особи на відшкодування податку на додану вартість за рахунок державного бюджету повинно розглядати, як захист права особи на майно у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Такий висновок також випливає з п.49 Рішення ЄСПЛ у справі «ЩОКІН ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06).

Згідно п.50 Рішення ЄСПЛ у справі «ЩОКІН ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06) судом констатовано, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.

Тобто суд повинен встановити чи вчинені дії митного органу щодо зобов'язання позивача сплатити донараховані ним податкі та збори на підставі закону та у відповідності до нього.

Як встановлено судом вище митний орган помилково застосував до спірних правовідлнисин положення п.2 ст.24 Протоколу 1, але не врахував положення п.3 ст.24 Протоколу 1, який надавав позивачу право на надання додаткових доказів після спливу встановленого чотиримісячного строку, чим фактично обмежив право позивача щод надання додаткових доказів для забезпечення розгляду питання підтвердження свого права на повернення надмірно сплачених податків та зборів.

За таких обставин, суд повинен констатувати те, що обмеження права позивача на бюджетне відшкодування надмірно сплачених податків та зборів з цього митного оформлення здійснено митним органом, як представником держави Україна, з порушенням основного принципу втручання держави у цей процес - принципу законності, що свідчить про недотримання при цьому гарантій для позивача, передбачених ст.1 Першого протоколу до Конвенції.

Як відзначив ЄСПЛ у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office, «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Відповідно до положень ст.2 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» встановлено, що суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права.

Відповідно до положень ч.1 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно положень ч.2 ст.8 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача на розпорядження приналежним йому майном, суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Таким способом поновлення прав особи, що звернулась за судовим захистом по цій справі, є саме визнання протиправною бездіяльність митного органу щодо відмові позивачу у прийнятті висновку про повернення надмірно сплачених податків та зборів за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача, в зв'язку із чим, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню на підставі положень ч.2 ст.162 КАС України.

Судові витрати розподілити у відповідності до вимог ст.94 КАС України.

Керуючись ст.ст.94,158-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Одеської митниці Державної фіскальної служби щодо відмови у прийнятті Висновку про повернення ПП "КОНТИНЕНТ 15" (місцезнаходження: вул.Осипова,37, офіс 551, м.Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 39935896) надмірно сплачених митних платежів в розмірі 913203,38 грн.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 17.10.2017 року.

Суддя Єфіменко К.С.

.