Ухвала суду № 69535103, 12.10.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/3863/17

У Х В А Л А

12 жовтня 2017 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого по справі судді Бжассо Н.В.,

за участі секретаря судового засідання Іщенко С.О.,

за участі сторін:

представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3 (згідно довіреностей),

представника третьої особи ОСОБА_4 (згідно довіреності),

представника третьої особи ОСОБА_5 (згідно довіреності)

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Одеса клопотання представника третьої особи, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», про закриття провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_6 до державного реєстратора Іскрова Олега Вікторовича Одеської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації», за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_8, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», ОСОБА_9 про визнання дій протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за вищезазначеним адміністративним позовом, за результатом розгляду якого позивач просить суд: визнати протиправними дії державного реєстратора Іскрова Олега Вікторовича, Одеська обласна філія комунального підприємства «Центр державної реєстрації» при прийнятті рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, що була проведена 01.06.2017 року, номер запису про право власності НОМЕР_2, на об'єкт нерухомого майна загальною площею 190,2 метра квадратних, реєстраційний номер НОМЕР_1, що знаходиться у АДРЕСА_1; скасувати рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно запис Державного реєстру речових прав на нерухоме майно номер НОМЕР_2, яким вносились зміни щодо власника об'єкту нерухомого майна загальною площею 190,2 квадратних метра, реєстраційний номер НОМЕР_1, що знаходиться у АДРЕСА_1.

12.10.2017 року від представника третьої особи ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» надійшло клопотання про закриття провадження у справі, в обґрунтування якого представник третьої особи, зазначив, що позивач вказує на те, що ним було втрачено можливість задовольнити свої законні права та інтереси шляхом примусового продажу будівлі через прилюдні торги. Як випливає за змісту позовної заяви, дані законні права та інтереси виникли на підставі того, що ОСОБА_6 є кредитором колишнього власника будинку ОСОБА_8 Тобто, мова йде не про публічно-правовий спір, а про цивільні-правовий спір, оскільки рішення державного реєстратора зачіпає саме цивільно-правові інтереси позивача.

Представник третьої особи, ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», під час судового розгляду справи клопотання підтримав та просив задовольнити.

Представники позивача заперечують проти задоволення клопотання представника третьої особи, вважають, що позов має бути розглянутий в порядку адміністративного судочинства, оскільки позивач просить визнати протиправними дії державного реєстратора, та не оскаржує договір іпотеки.

Представник третьої особи, ОСОБА_8, залишив розгляд зазначеного клопотання на розсуд суду.

Відповідач до судового засідання не з'явився, 05.09.2017 року надав заяву про розгляд справи без його участі.

Третя особа, ОСОБА_9 до судового засідання не з'явилася, про день, час і місце судового розгляду справи сповіщалася належним чином та своєчасно. У суду відсутні відомості щодо отримання останньою судової повістки.

Вислухавши думку представників сторін, дослідивши матеріали справи в частині клопотання представника третьої особи в частині заявленого клопотання, суд дійшов наступного висновку.

Пунктами 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з п.1 ч.1 ст.3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.3 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно частини 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

У відповідності до ч.1 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Таким чином, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на розгляд до адміністративного суду спір, який виник між конкретними суб'єктами відносно їх прав та обов'язків, в конкретних правових відносинах, в яких один суб'єкт законодавчо уповноважений власно керувати поведінкою інших суб'єктів.

Відповідно до ст. 3 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 15 ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду України є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно - правовий акт, що містить відповідну норму права.

Відповідно до ч. 1 ст.6 Європейської Конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У пункті 150 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Олександр Волков проти України" (Заява №21722/11), яке набрало статусу остаточного 27.05.2013 року суд зазначає, що згідно з практикою Суду, метою терміну "встановлений законом" у статті 6 Конвенції є гарантування того, що функціонування судової системи у демократичному суспільстві не залежить від виконавчої влади, а регулюється законом, прийнятим парламентом ". У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути залишена на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не матимуть певної свободи тлумачення відповідного національного законодавства (див. рішення від 21 червня 2011 року у справі "Фруні проти Словаччини" (Fruni v. Sloyaida), заява № 8014/07, п. 134, з подальшими посиланнями).

Далі у п.151 цього ж Рішення ЄСПЛ констатовано, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на склад колегії у кожній справі (див. ухвалу щодо прийнятності від 4 травня 2000 року у справі "Бускаріні проти Сан-Маріно" (Buscarini v. San Marino), заява № 31657/96, та "Посохов проти Росії" (Posokhov v. Russia), заява № 63486/00, п. 39, ECHR 2003- IV).

Таким чином, ЄСПЛ зазначає, що дотримання прав особи, визначені ч. 1 ст. 6 Конвенції щодо розгляду її справи встановленим законом судом, буде забезпечено лише тоді, коли її справу буде розглядати суд, який створений як орган та за персональним складом призначений у відповідності до вимог діючого законодавства.

Крім того, Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 р. вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до положень п.2 Інформаційного листа Верховного суду України від 26.12.2005 № 3.2.-2005 необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказаних владних управлінських функцій (щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору), то такий суб'єкт не знаходиться "при здійсненні управлінських функцій", та не має встановлених нормами КАС України необхідних ознак суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до положень п.2 ч.1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державним реєстратором є нотаріус.

Згідно положень п. 8 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 8 від 20.05.2013 року «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів», відповідно до частини другої статті 30 цього Закону дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду. Суди повинні мати на увазі, що під діями також слід розуміти рішення, прийняті зазначеними суб'єктами владних повноважень з питань реєстрації. Спори, які виникають у цих відносинах, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Так в постанові від 05.07.2017 року по справі № 377/232/16-ц Верховний Суд України зазначив : «Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Отже, основною визначальною рисою адміністративних правовідносин є владне підпорядкування однієї сторони цих відносин іншій стороні. Сторони в адміністративному спорі ще до його виникнення повинні перебувати у відносинах вертикального підпорядкування.

З огляду на положення статей 1 та 15 ЦПК України, статті 2 КАС України не вважається публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування та суб'єктом приватного права - фізичною особою, в якому фізична особа звернулася до суду за захистом права не публічного, а цивільного, зокрема права на відшкодування завданої шкоди. У такому випадку це спір про цивільне право, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права.»

З огляду на матеріали справи, підставою розгляду зазначеної справи - є рішення про державну реєстрацію права власності. При цьому доводи позивача ґрунтуються саме на протиправності та не відповідності нормам законодавства дій державного реєстратора щодо прийняття оскаржуваного рішення. Суд зазначає, що у даній справі відсутній спір про право.

Суд зазначає, що оскільки обов'язок реєстратора перевірки документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень випливає зі змісту його повноважень, передбачених ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та позивачем оскаржуються владні, управлінські рішення державного реєстратора, то такий спір має ознаки публічно-правового та підлягає розгляду саме в порядку адміністративного судочинства, що повністю відповідає висновкам Рішення Конституційного Суду України від 01 квітня 2010 року та висновкам Верховного Суду України в постанові від 25 квітня 2017 року, винесеної за заявою ТОВ "Віотек".

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 157 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи наведені положення законодавства, суд приходить висновку, що клопотання представника третьої особи задоволенню не підлягає, оскільки предметом розгляду справи є зобов'язання відповідача-державного реєстратора вчинити певні дії. При цьому, суд вважає, що представник третьої особи помилково зазначає, що спір випливає з договірних відносин, оскільки, відповідач у справі

Керуючись ст.ст.11,14, п.1ч.1 ст.157, ст.ст. 160, 165 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання представника третьої особи, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», про закриття провадження у справі.

Ухвала суду про відмову в закритті провадження у справі окремо від рішення суду оскарженню не підлягає. Заперечення проти цього може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.

Суддя Н.В. Бжассо